— О, мій великий Боже, — прошепотіла Ейлуш і прийняла до нього. Її дихання, напоєне тонким ароматом орхідеї, обпалювало шкіру на його шиї. — І що ж тепер робити твоїй найвірніший послідовник?
...
Місяць пролетів, наче одне затемнення. Весь цей час Генрі присвятив Ейлуші: вони досліджували поточені стежки острова, робили довгі переходи через гори і борознили морські простори. Одного разу він навіть захопив її за собою в океанську безодню, де під захистом магії вони блукали по піщаному дну, милуючись неоновим спалахом глибоководних флор і фауни. Ця подорож стала справжньою об’явленням для Ейлуші, яка ніколи не полишала суходіл.
Але час - це ресурс, непідвладний навіть чарівникам. Генрі з радістю залишився би тут назавжди, піддавшись чарівністю мирного життя, але тягар зобов’язань і невидимих тиск ворожих сил примусили його рухатися далі. Він ще не досяг того рівня могутності, який дозволив би йому повністю розпоряджатися своєю долею. Отже, святкування було просто розкошами.
Якщо на острів він дістав масивний галеон Ставена, то залишав берег на легкому човні Ейлуші. Але він не планував довго плавання. Відійшовши на досить велику відстань, Генрі активував просторові здібності Жаби. Реальність навколо нього на мить потрихнулася димкою, і в наступний момент він вже стояв у долині Чорна Скала, посеред охайного городу Бука.
Генрі нехтував захисними контурами, які заміщали його. Тепер, коли він особисто випробував методи переміщення Жаби, тут магічні формування видавалися йому дитячими іграшками - вони просто не мали механізмів опору існує такий порядок. Якби таке створіння вирішило напасти, жодні бар’єри не врятували б мешканців долини від раптового знищення.
Бук, якого несподівано з’явився гість, виявив завидну витримку. Він лише ввічливо вклонився, закривши подив за маскою професійної невміння. Старик резонно припустив, що Генрі скористався рідкісним артефактом телепортації і не втомлював його запитаннями. За словами Бука, у відсутності господаря все йшло своїм черевом: бізнесовий гільдій « Слоловей» процвітав, а зовнішні кордони залишалися спокійними.
Проте Генрі не поділяв цього оптимізму. Він знав, що це затишя — лише пауза перед штормом. Люди типу Бука жили в щасливому незнанні, їх рівень доступу не дозволяв бачити тіні, що згущуються над світом на вищих планах буття.
— Пане Бук, я повертаюсь на Хребет Тунхуа, — коротко кинув Генрі.
Бук замоявся, його губи здригнулися, наче він хотів застерегти або попросити про щось, але врешті-решт він тільки важко зітхнув.
— Що ж... Іди. Рейс та інші чекали на тебе.
Генрі лише коротко кивнув. Повернувшись у свої покої, він кинув Жабі важку золоту монету. Простір здригнувся, і через долю секунди він опинився в особистих спочинках на Кремті Тунхуа, прямо перед Рейс.
У ніс вдарив вологий аромат трави й масел. Кімната була заповнена густим поромом, в центрі якого у великій мідній ванні був вишуканий силует.
— Ты? — Рейс скрикнула від здивування, інстинктивно прикриваючи груди руками.
Навколо її пальців на мить спалахнуло люте сяйво мани, готові зірватися смертоносним заклинанням в бік порушника. Вона приймала миття і була надзвичайно зосереджена, тому раптове поява чужака в захищеній кімнаті ледве не коштувала Генрі життя. Тільки пізнавши його, вона погасла енергію і страх в її очах змінився гремучою сумішшю радості та обурення.
Генрі незручно кашляв, відводячи погляд, хоча на його губах заграла лукавая висмішка.
- Прошу вибачення... Я не думав, що застану тебе за водними процедурами. Але, якщо вже так вийшло, можливо нам варто продовжити їх разом?
— Похотливий черт! — Випалила Рейс, відчуваючи, як жар приливає до щоків.
...
Вода у ванні ще довго ходила ходуном, виливаючись на кам’яну підлогу і залишаючи темні плями. Коли все вщухло, вони вийшли з купелі, закутавшись в просторні м'які халати.
« Треба ж, — каже Ренес з діловою іронією на ім’я Рейс, коли він відразу почав ходити до старої коханки. - Яка неймовірна відданість.
Вона вже знала про його повернення від Бука, якого піддала справжній допиту, коли Генрі не з'явився до неї відразу. Старик довго юлив, але зрештою здався і попросив листа від Ейлуші. Рейс була надто проникливою, щоб не скласти два і дві імена — ім’я давньої пассії Генрі було їй добре знайоме.
Генрі не почав цитувати перед Рейс, викладаючи на стіл карти з надзвичайною відвертістю.
Вона у свою чергу не виказала явного протесту: статус « останнім гостем» в його житті диктував свої умови, а також суворі звичаї сучасної епохи робили подібне становище майже природним.
Однак коли людина розуміє, що таке холодне мислення, то рідко коли отримує відгук у своєму серці. Рейс мучила вколом ревнощів, — лише коротка звістка, яка змусила Генрі зірватися з місця і відмахувати тисячі років.
Ця ж швидкість була для нього джерелом потіхи, бо вона довела, що його почуття не є порожніми. Дівчина дозволила собі задушити, але в її серці не залишилося глибокої образи.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu