У самому серці острова, на найвищій узвишші величавий палац — це постійна резиденція Ейлуші. Як господиня, не гаючи секунди, входила під звіди головного будинку і дозволила Генрі спокійно та владно втекти.
— Поясніть, що означали ці слова у листі: « У майбутньому ми не побачимося»? — запитав Генрі, ледь за ними зачинилися двері. Це питання свинцевою вагою лежав у нього на серці весь час шляху.
Ейлуша завмерла біля вікна, озираючись на горизонт.
Замість відповіді вона ледь помітно помахнула рукою, і важкі штори слухняно зімкнулися, зануривши кімнату в затишний напівмарок, розбавлений тільки неярким, маслянистим світлом магічних ламп.
Ще один рух пензля — довге плаття ковзано вниз, на мить зачепившись за вигин стегна. Ейлуша нахапнулася цією заміною і, допомагаючи собі рукою, остаточно скинула тканину на підлогу.
Коли вона повернулася, на ній залишилося лише чорне мереживне вбрання. Генрі відчув, як подвоївся його пульс; в інтимному світлі спальні її бездоганна шкіра здавалася порцеляновою, а контраст із темним шовком надав їй майже фатальне чарівність. Ейпіа зробила крок, м’яко бився по килиму.
— Всі питання потім, - видихнула вона, і її голос, низький та вібруючий, не допускав заперечень.
***
У нехорошому морі час падав за своїми законами, відмірюючи цикли сходу і заходу сонця. У спальні запанувала тиша, а от Ейлуші — просто подих у обіймах Генрі.
Довкола вишуканих простирадлах панувала надзвичайна безлад. Тепер, коли Ейлуш офіційно закріпилася в ранзі чаклуна першого рівня, її організм став набагато стійкішим і таким чином дозволив Генрі не стримувати свої пориви так суворо, як раніше.
Проте, незважаючи на зростаючі сили, вона виглядала виснаженою, хоча її губи застигли друк глибокого задоволення.
— Не уходи... — Прошепотіла вона, не відкриваючи очей і стискаючись щокою до його м’язистого плеча.
- Генрі обережно погладив її за волоссям, але попереду ще багато справ.
— Ти не розумієш, все набагато складніше. Ейлуш піднялася на лікті і в її погляді мигнула тривога.
Генрі нахмурився, миттєво переходячи в стан аналітичної готовності.
- Що сталося?
- Пам'ятаєш ту фразу з листа? Про те, що ми можемо більше не зустрітися.
— Пам’ятаю, — кивнув він, розуміючи, що тепер туман невизначеності нарешті розвіється.
Ейлуша зробила глибокий вдих, збираючись із духом.
- Скоро буде закрито острів Міра Снів. Повністю.
— Захыт? — Генри на минутку замер. - Розкрий деталі.
— Усередині клану з’явилися чутки, і Ейлуш заговорила тихіше, немов побоюючись, що стіни можуть слухати. — На Плані Чарівників з’являються величезні шоки. Щоб уникнути знищення, острів готується розірвати зв’язки з зовнішнім світом і піти в режим повної ізоляції.
Генрі довго замовк, прокручує інформацію за допомогою логічних фільтрів.
Навіть не маючи прямих новин від народу Мора, остров’яни відчули запах гарі — і це було законно. Як стародавня і могутня структура, острів Снів мав величезний досвід у виживанні. Нехай він не міг втягнутися у грубу силу з гегемонами Земель Свіча, його здатність передбачати катастрофи була незаперечною.
Для такої організації вторгнення Плану Бездні не означало неминучої загибелі — достатньо лише зіштовхнути просторові переходи.
План Бездні — це раціональний хижак, який прагне наживи; малоймовірно, що демони витрачатимуть величезну енергію для прориву у ізольованому маленькому світі, де ресурси обмежені і опір може бути в’язким.
Але ця ідея потягнула за собою іншу, більш фундаментальну: навіщо Бездінні взагалі здався План Чарівників? Це ж всього лише посередний світ.
Які скарби чи таємниці були сховані там, якщо вони вибудували плани, що охоплюють десятиліття? Ідеї вищих планів ніколи не діють задля розваги, кожен крок — це холодний розрахунок і пошук вигоди. Генрі зафіксував це питання в пам'яті як пріоритетний, розуміючи, що поки йому не вистачає даних для відповіді.
Ситуація з островом зрозуміла, що перед початком бурі він вирішив сховатись у складках простору.
Як повноцінний малий план, він міг жити без проблем століттями і забезпечити мешканців усім необхідним. Єдина важлива слабкість була низької енергетичної стелі, через яку маги четвертого рангу були тут майже міфічною рідкістю. Ейпі, розуміючи, що закриття острова — це шанс врятуватися від прийдешнього м’яса.
— Я знаю про ці новини, — спокійно сказав Генрі. — І вже зробив певні кроки.
— Просто залишайся, будь ласка, — попросив він. — Ейпіль побачив, що його рішучість не похитнулась і несподівано враз захлинулася у губи.
Це було настільки нетипово для її звичайно звабливого і розважливого образу, що Генрі відчув, як тремтіло його серце.
Він зітхнув, кажучи: « Тихі гавані» погубили більше героїв, ніж шалені шторми.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu