Ззаду почулися серйозні кроки. Ставен, чиє обличчя в місячному світлі здавалося вирубаним з похмурого каменю вийшов до борту і утупився в морську даль. За короткий час мага вітрила було висічено, і корабель замерло, ледве покаючись на воді.
Генрі безшумно піднявся і пройшов до носа корабля. Бриз посилився, поли його довгої роби затрепетали, видаючи сухий шепіт. Учні також не знали, як потрапити у куточки нижніх ярусів.
Четверо аристократів, охоплені тривогою, збилися в одній групі і мовчки обговорювали несподівану зупинку. Вони не хотіли, щоб один з них вийшов назовні і подивився на небезпеку в очі.
Після недовгої суперечки вони попрямували на четвертий ярус і вимагали постукати у двері каюти Рейні, тихої дівчинки з розсипанням весни.
- Що... Вам потрібно? — Рейні лише злегка прикрила двері, перелякано озираючись у обличчя непроханих гостей і намагаючись здаватися якомога непомітнішим.
— Живо на палубу! З’ясуй, що там відбувається і доповідай нам, — влаштовував Дженсон. Золотоволосий хлопець, син впливового вельможі Королівства Доріс, звик давати накази без жодного осуду.
— Я... — Рейни запнулась. Її серце стискувалося від жаху перед нічною невідомістю, але чотирьох з них вона так само боялася.
- Тобі сказано, йди! — прикрикнув Дженсон, втрачаючи терпіння.
Помітивши, що дівчинка повільна і паралізована страхом, він раптово спалахнув гнівом і його обличчя перекосилося в гримасі презирства:
— Нижна дівка! Ти смієш ослухатися мого наказу? Я...
- Що тут відбувається? — Двері сусідніх каютів відчинилися, і в коридор вийшов Андрі.
Плечі хлопця помітно підривали від нервового напруження, але він вперто виставив підборіддя і стиснув кулаки, намагаючись придушити внутрішню тремтіння. Дженсон нахмурився, і йому стало значно легше вступати у відкритий конфлікт з Андрі до його плану.
В останні дні він бачив, як цей простолюдин розмовляє з Генрі. Холодний розрахунок підказав йому, що зв’язуватися із протіж небезпечного мага — затея гнучка. Чарівники стояли над законами королівства; навіть його батько, великий аристократ, схилив би голову перед їхньою волею.
« Це не твоя справа, — буркнув Дженсон, намагаючись зберегти залишки гідності.
Андрі стиснув зуби так, що на скулах заграли жовтки, і знявши в кулак всю свою волю, випалив:
— Рейні - мой друг. Більше ви її не чіпаєте.
Дженсон скривдився, наче від зубного болю. Він показав противнику, що стоїть на льоду і крутиться. Андрі стояв у порожній коридорі, розгублений очима і вже приготувався до бійки. « Коли я встиг стати таким? » — замикало в його голові.
— Дякую, Андрі. Рейні дочекалася, поки стихне ехо кроків аристократів, і боязко вийшла в коридор. Подивившись на свого захисника, вона відразу ж збентежено опустила очі, а її щоки тронув ніжний рум'янець.
Юнак соромився затилиць і ледь чутно пробурмотів:
— Перестань... Не за що.
...
Дрібні розпричини в каютах зовсім не займали тих двох, що несли вахту на носі судна. Генрі та Ставена були прикуті до океану.
Вода з бездонної чорноти, що видніється на поверхні дзеркала, раптово закипіла піском. Невдовзі на поверхню почали спливати людиноподібні істоти. Вони обкрутили корабель, замерли і виставили торси з води та бураву кораблі немисуючих поглядів.
Вони мали вигляд людей і морських гадів, майже як людські обличчя, так і руки об’єднувалися з широкими рибними жабами під щелепою та перетинчастими ластами замість ладану.
"Морський народ" - миттєво ідентифікував Генрі. Пам’ять про чіпа видала праворуч: численні племена цих створінь населяли більшість морської Плани Волшебників, утворюючи силу, з якою неможливо було не погодитися. Якщо маги вважали себе владними, то ці істоти були справжніми й безрозсудними господарями світового океану.
Генрі взяв з архівів пам’яті історичні хроніки: у ті часи чарівники неодноразово намагалися підкорити морські глибини, але війни йшли із змінним успіхом, поки не закінчилися пактом про невдачу. Від самого початку тактичний привілей був на боці підводних жителів — водних просторів було надзвичайно великим суші, і маги не могли знайти ворога у його рідній потічці.
Деякі радікали пропонували отруїти океани глобальними прокляттями, але безумство цієї ідеї було очевидним: екологічна катастрофа вдарила б по самим людям, а ризик магічного виродження був занадто великий. Відтоді він став крихким паритем. Навіть у часи занепаду магічних орденів морська громада не посягала на суходіл, позбавлений інтересу до неї. Поки кордони не порушувалися, світ залишався непорушним.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu