Сім'я вкладала в нього цвіркуни, а отримав активне надбання.
Співпрацюючи з гірляндією Соловів, він показав, наскільки важливо утримуватися від ділових боїв і контролювати персонал. Раніше вони не мусили займатися такими справами, і в першу чергу керівництво клава буквально задихалося від напружених завдань. На щастя, гільдія була справді щедрою підтримкою для людей: вони присилали недосвідчених фахівців і навчали їх у режимі « он - лайн », лараючи дірки в управлінській структурі.
Торгова гільдія « Соловей» мала б найбільшу користь, якби Черланч постійно зміцняв свої позиції і вплив: при такому сценарії двостороння співпраця у всіх ключових аспектах обіцяв стати більш продуктивним.
Саме тому гільдія не скупилась на підтримку, забезпечуючи клан щедрими ресурсами і захистом.
Коли Генрі прямував до долини Чорної Скелі, він почав пильно дивитись на величезний Лагар.
Там, серед рідкісних трав, працювали десятки учнів чарівників.
Більшість людей були зовсім незнайомі йому, і за минулі роки цей будівельний склад значно поновився.
Якщо раніше тут переважали звичайні люди, далекі від магічних мистецтв, то тепер скрізь мили лише ті, хто став на шлях вивчення магії. Клан Черч явно здобув надзвичайну силу.
Генрі не повністю усвідомлював, наскільки престижною стала будь - яка робота в клані. Навіть важка праця в Долині Чорна Скала тепер вважалася рідкісною і приємною.
Але і потрапити сюди стало набагато важче: відбір перетворився на багатостунчастий процес, де особистість кожного кандидата перевірялася з дотошною ретельністю, щоб позбавити найменшого ризику, а в якості обов'язкового умови вимагали порвачства від надійних та випробуваних людей.
Учні з цікавістю дивувались на тих, хто пішов. Більшість з них знали про Генрі лише туманні чутки і традиції, не думаючи, що його повернення відбудеться саме сьогодні.
Однак Бука і воїнів, які супроводжували його, відразу дізналися про це.
Учні були здивовані, коли побачили ці могутні фігури.
Майєр і Буй були зображеннями публічних та важливих, як прямими начальниками для більшості присутніх. Те, що Майер тримав на півшагу позаду, було красномовним свідченням надзвичайно високого становища молодого чоловіка, який йде попереду.
Група взяла курс на північ до заміка, що височіє далеко від неї. По дорозі Генрі помітив високу огорожу, густо сплетену зеленими ліанами. Ця природний бар’єр надійно відгороджувала риштування з внутрішньої території.
— Це звели спеціально, щоб сторонні не турбували господині Асуни та Шатії.
Всередині долини північний замок де-факт перетворився на заборонену зону. Рядовим учням, які працювали в саду, не просто перешкоджали входити всередину, а навіть наближалися до огорожі; за будь - яку порушення встановлених кордонів слідувала незмінна і жорстока кара.
Генрі та Рейс продовжили свій шлях до замку удвох, тоді як інші розійшлися по своїх місцях, щоб відпочити і підготуватись до вечірнього банку, який клан збирався закотити на честь повернення свого лідера. Генрі вів Рейс за руку, повільно проходячи дорогою і ретельно вивчаючи мовчазну фортецю. Замок переобразився: за час його відсутності стіни оброслися зеленою, а навколо зацвели сади, через що монументальна споруда здавалося органічним продовженням лісу, майже утопаючи в смарагдовій листя.
- Не терпиться побачити свою маленьку Асуну? — З легкою цибулею підтримала його Рейс.
Генрі тільки - но посміхнувся і згорнув її рукою, залишивши запитання без відповіді.
Минувши ворота, вони опинилися на внутрішньому подвір’ї. Шатія та Асуна були повністю поглинуті садовими приготуваннями: обережно підрізали кущі і поливали екзотичні рослини. На столі в тіні навісу були розставлені страви з фруктами, легкими закусками та глеком зі соком. Мабуть, це були години післяобіднього відпочинку, який протікав у тиші і комфорті.
Асуна почула звук кроків і несподівано обернулася. Побачивши біля воріт Генрі та Рейс, вона завмерла, мов грому; лейкеня вискочила з її ослаблених пальців і вдарила об землю глухою, але дівчина цього не помітила.
Шатія не відразу зрозуміла причину такої реакції, а простежувала за остеклеєним поглядом. Вона зрозуміла, що не могла побачити, як відкинула садові ножиці і в кілька стрибків перебралася на шию Генрі. Вклонившись йому в плече, вона щось нескладно брмотала крізь схлипи.
Усі ті роки, що його не було поруч, вона провела в тривожній турботі, майже не залишаючи стін замку і уникаючи контактів з зовнішнім світом.
Зараз дамбу її стриманості прорвало.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu