Повернувшись до готелю, Генрі вирішив використати позосталі часи для збирання тих, хто був там. Він систематично обходив вулиці Зеленого Поля, скануючи натовп у пошуках будь-яких слідів присутності інших чарівників. Однак за п’ять днів безперервних пошуків він не виявив нічого підозрілого.
« Дуже цікаво, що ті, хто вижив, бояться потрапити у великі поселення". Через мовний бар’єр і незнання місцеві реалії будь - яка спроба легалізації перетворилася на смертельний ризик.
Генрі також цікавився аномальністю діяльності демонів за міськими стінами.
Зазвичай люди не залишають своїх витоків без вагомих причин. Він дійшов логічного висновку, що інші чарівники вдерлися у глибоке володіння монстрів.
Учасники « Операції Колібель» були магами стадії кристалізації - елітою, чия міць могла порушити крихку рівновагу цього світу.
Від самого початку, коли б чарівники були відповідно підготовлені, зіткнення з демонами не призвело б до такого нещастя. Генрі вважав, що створіння воліли тимчасово затаїтися у густих гірських лісах і з нетерпінням оцінити ситуацію.
Однак, цей мир був перенасичений від народження безодні між якими то криваві війни продовжувались.
Ті, хто не міг утриматися від цього полону, були змушені плисти вглиб диких земель і тому втеча чорної горили була для них яскравим свідченням.
Через п’ять днів каральна експедиція офіційно виступила в похід. Умови маршу виявилися суворими: верхових коней катастрофічно не вистачало навіть для авангарда.
Генрі разом з трьома супутниками трясся в возі, що за місцевими мірками вважалося мало не розкішшю, доступною лише екзорцистам.
Інші найманці товпилися у відкритих возах по десять-десять чоловік. Позбавлені тентів і можливості нормально розвернутися, вони покірно стягували на себе тягар дороги, вже давно звикнувши до такого ставлення.
Мінивши Зелене Поле - крайній пост Імперії Полантес на заході, команда взяла курс на східний гірський хребет. Лише ця єдина дорога зв’язалася з цивілізацією ізольованої території; рідкісні бічні стежки, що водяться серед скель, були відомі лише місцевим мисливцям та контрабандистам.
Коли колона досягла підніжжя хребта, сонце торкнулося горизонту і зупинилась на привал.
Солдати почали розводити багаття і швидко готувати вечерю. Оскільки сидіти в гори під покровом темряви було б безглуздо, командири вирішили дати виснаженим людям відпочинок, щоб з першими променями світанку розпочати пошуки слідів ворога.
Генрі кинув табір холодним, оцінюючим поглядом і несхвально зітхнув.
З точки зору професійного військового це була чиста вода самодієчність: захисний периметр зяяв дірами, а годинні не виявляли належної пильності.
Якщо б демони були на місці постійного піхоту, від нього не залишилось би й мокрого місця.
Напруження також не вистачало: замість повноцінних наметів люди натягували шматки промасленої тканини, які мало захищали від сильного гірського вітру.
Тільки Сем мав відносний комфорт у справжньому наметі, тоді як інші клали в купку під загальними навісами.
Генрі, не бажаючи ні з ким ділити простір, вибрав собі місце на самому краю.
Зрештою, згоряючи вогнище, воно стало яскравішим і відкидало довгі тіні. Люди збилися в тісні кучки, намагаючись зігрітися і підбадьорювати один одного величезними словами. Генрі залишався осторонь, адже він не відчував жодного дискомфорту від холоду високогір’я. Для випадкових попутників він так і залишився похмурим і нелюдимом самотньою.
Коли табір занурився в неспокійний сон, Генрі залишився лежати з відкритими очима і звернувшись у слух. Нічна сторожа несла караула лише для проформи, а й для справжньої небезпеки.
Тим часом мороз кріпився, і супутники інстинктивно стискалися в клубочки, намагаючись зберегти залишки тепла. У певний момент Генрі відчув, що через завивання вітру до нього майже не вловили сухих шорхів, які не міг відрізнити слух звичайної людини.
Перевіривши дані сканування, отримані від « Синеви-луб » (англ.), він спочатку не помітив нічого підозрілого в безпосередній близькості, але сторонні звуки доносилися все виразніше.
Незабаром аналітичний модуль підтвердив здогадку: з боку гірських кручів до табору цілеспрямовано рухалася група костяних воїнів.
Нежиті загони чітко вирізували мечники, важкі щитоносці і навіть фігури з палицями в руках. Судячи з вектору руху, до контакту залишалися лічені хвилини.
Генрі піднявся і підійшов до шатра командира, негрубко покликав:
— Сэм, з боку схилу йде рух.
Невдовзі після того, як полотен відкинувся і вискочив з намету заспаний, але дуже зібраний Сем.
- Ти впевнений? — Його рука вже лежала на ефесі зброї.
- У мене відмінний слух. До нас щось наближається, і це "щось» рухається стверджуючись - спокійно відповів Генрі.
Він вирішив попередити загін заздалегідь, щоб уникнути паніки й кровопролиття, неминучого несподіваного нападу.
Сем не став витрачати час на зайві розпити і зичливо гаркнув на весь табір:
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu