Генрі зав’язався з провідником і простягнув руку вперед.
На його широкій, закованій в метал долоні лежала маленька клянка з настом із білої арени. Ед загальмував подарунок, подивившись на мутновату рідину.
Генрі коротко, виразним жестом зобразив процес пиття. Хлопець виглядав погано з рук: блідість і переривчасте дихання видавали важкі внутрішні пошкодження; без належного догляду він ризикував не дожити аж до заходу сонця.
Коли Ед зрозумів, що це натяк, він не вагався. Він витримав пробку зубами, і одним ковтом осушив кленку. Його думка про те, що рятівник може отруїти його, навіть не прийшла до нього в голову: Генрі розчавив його як комаху у чесному бою, отже він не мав жодного значення для використання ядам.
Ед завмер, коли він прислухався до себе. Коли венами розлилися гаряче тепло, біль у грудях почав швидко згасати.
- Це ж... Який же скарб! — Видихнув він, здивовано дивлячись на порожній флакон.
Раніше він чув про такі чудесні еліксири лише з мандрівних поетів, вважаючи їх гарними витворами для довірливого селянина. Це здавалося чудом. Еда, якого звали Генрі, тепер виявляв щиру і благоговійну повагу.
"Так розволікати через звичайний екстракт арники..." - безстрашно зазначив про себе Генрі.
З бурхливої реакції він дійшов логічного висновку: рівень місцевої медицини перебуває в зародковому стані. Принаймні в тих краях, де виріс цей хлопець, ефективні ліки були недосяжною розкішшю.
Тим часом стан Еда стабілізувався. Завдяки міцному природному статуру та потужному стимулюванню його обличчя буквально налилося силою.
Тепер, коли смерть відступила, він впевнено попрямував додому через зарослі. Ед орієнтувався у лісі Срібного Інея з спритністю лісової дикої звірини, він вивів Генрі до кордону чайні всього за три години.
Генрі педантично фіксував маршрут в пам’яті чіпа, який би зайняв вдвічі більше часу без провідника.
За краєм лісу з’явилося чимало людей, які жили в селі Очевський. Це було маленьке поселення, обнесене грубим частоколом з вкрапленням необробленого каменю. Генрі кинув у фортці очима, що оцінюються. Для захисту від дикого звіра такі стіни були ідеальні, але проти справжніх демонів вони не більш ніж хворості.
Ед впевнено вів Генрі до воріт. На повороті дороги їм перешкоджав кряжистий чоловік з густою проседкою в бороді. Він викинув руку і пильно дивився на величинську фігуру Еда.
- Ед, живий? А це ще хто з тобою?
- Дядько Хенк, це чужинець, великий еккорцист! — Дзвонив юнак. - Він врятував мене в лісі і сам закінчив того нового демона. Тепер там буде безпечно. Дядько Хенк, збирайте людей і йдіть до опушку за тухою.
« Там є величезний тигр, а м’ясо — ціла громада », — додав Ед, сяючи від гордості.
Хенк слухав хлопця, але продовжував дивитися на Генрі з опаською. Чужак виглядав моторошно: ріст за чотири метри, важкі темно-золоті обладунки, позаду - клинок завбільшки з добру колоду. Така сила була природною реакцією.
Однак Еда мала вагу, і конфлікт з таким воїном був би безглуздим — один гнівний жест такого велетня може призвести до катастрофи цілого міста. А м’ясо демона було життєво необхідним.
Майже вся плоть цих тварів була їстівною; вона не лише затояла голод, але й зміцнювала кістки.
Звичайні люди не могли поглинути демонську енергію безпосередньо, як екзортцисти, але через їжу їх тіла ставали стійкими. Таку жертву цінували за золото і віддали молоді люди, які були захисниками зниклих листків.
Перевівши розмову з Генком, Ед переконав його.
Чоловік поспішив до міста, щоб зібрати мисливців для роздягання туші.
Тим часом Генрі вступив на головну вулицю. Його мерзенна поступь змушувала тремтіти землю, і, звичайно, він миттєво став центром уваги. Спочатку люди були шоковані, але коли побачили спокій Еда і не мали знущань з боку велетня, то почали поволі відтасуватися. Група дітей, подолавши страх, підбігла ближче і захоплено задираючи голови. Один з них, найсміливіший, вчепився у голенство доспеха Генрі і, пихтя, поліз вгору, наче за деревом.
Ед похолодів, бо роздратувати цього майстра було ризиковано.
— Магги! А ну злазь! — Прикрикнув він, кидаючись до дитини, щоб стягнути її вниз.
Генрі ледь помітно посміхнувся. Двома пальцями він обережно підчепив хлопця за шиворот, підвів його в повітря і ніжно опустив поруч з собою.
- Пане, прошу вибачення! — Ед поспішно вклонився, тягнувши за собою шмигаючий носом Маґгі.
Хлопчик, відчувши серйозність моменту, відразу притих.
Він слухняно схилив голову, бормоч вибачився з випаруваною обличчям і бульбашкою. Генрі просто махнув рукою, даючи зрозуміти, що інцидент вичерпаний.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu