Софія прийняла талісман. Тонкий палець з упевненістю зіштовхнув артефакт, перечитуючи особисті дані. Переконуючись, що магічний підпис чистий, вона повернула предмет власнику.
— Мене звати Ірина, і я очолюю відділ безпеки міста Кристал. Твій жетон в порядку, — вона зробила паузу, окинувши його масивну фігуру скептичним оком. - Але що, в ім'я Хаоса з твоїм виглядом?
Насправді Генрі мало порівнював людину в звичайному розумінні, утворюючи собі гору гіпертрофованого тіла. Тільки цілковита відсутність демонічних еманцій стримувала Ірину від негайної атаки.
- Це авторське закляття, плід моїх власних випитувань. Він був зосереджений на короткому збільшенні фізичної сили, — відповів Генрі за допомогою лаконічної, аналітичній манері та не розкриваючи тонкощів роботи генного чіпа.
— Сам розробил? — Ірина кинула брову, і в її очах промайнуло очевидне сумніви. - Зніми цю форму. Мені потрібно побачити твоє справжнє обличчя.
Вона вимагала професійної параної, бо начальник безпеки не міг дозволити невідомій істоті увійти в місто. Навіть бездоганний талісман не заміняв візуальної ідентифікації.
Генрі на мить замився, прикидаючи наслідки.
— Якщо я скасову трансформацію, то...
— Останешься нагим? — Ірина нетерпляче нахмуралась, і в її тоні прорізалися владні нотки. — Облиш, хлопче. Я старший за твою бабку, так що нічого ламатися, наче діва перед вівтарем. Пішли.
Безпорадна посмішка зворушила губи мага. Оскільки його нагота не бентежила офіцера такого рангу, то й йому не слід було виявляти надмірну скромність. Підкорившись висновці, він деактивував « Сілу титану ». Перевантажені волокна м’язів почали швидко скорочуватися, і маса тіла таяла знову повертала первинні пропорції. Через кілька секунд він замер перед Іриною та її командою в первозданному вигляді — на ньому не залишилося ні нитки.
Ірина опустила погляд, безцеремонно оцінюючи результат трансформації. Її губи ледь помітні в луковій напівусмічці.
— Треба же. Не очікувала, що у тебе там все настільки... В наявності.
Генрі, не втрачаючи самовладання, витяг з кільцевого щільний дорожній плащ і накинув його одним виверним рухом. Застібаючи фібулу, він зловив себе на тому, що його власний погляд затримався на фігурі жінки трохи довше покладеної.
Розпухлі руде волосся каскадом спадали на плечі, а облямоване спорядження лише підкреслювало форму, яка не могла б приховати жодних вустних плащів. Її вік залишався загадкою, надійно схованою за магічним довголітанням.
Ірина перехопила його погляд, швидко здивуючись зухвалості мага першого рівня, але розвивати тему не стала.
На знак її двох помічниць виступили вперед, розпилюючи над Генрі та Давидом дрібнодісперсний реагент. Коли хмара сіла, не виявивши слідів порчі або зараження Бездною, шлях до міста був офіційно відкрито.
— Чисто. Можете проходити. Так, і ще одна річ: засипи мої дані у свій талісман — додала Ірина, не зводячи з нього очей.
Для Генрі це було немислимим, але перелічити магу другого рівня в її володіннях було принаймні нерозумно. Загорнувши формальності з обміном контактами, він відразу перейшов до суті справи, заради якої пройшов цей шлях.
— Пані Ірина, у мене є інформація надзвичайної важливості. Під час розвідки у забрудненій зоні мене виявили міжпланарну тріщину.
Розсіяна задумливість миттєво злетіла з обличчя Ірини. Вона підібралася, наче хижак перед стрибком.
— Трищина? Говори докладніше. Що там сталося?
— Я почав ставити собі мету, але не міг стримати сліз і пішов на адпта Бездні. — Суб’єкт проводив ритуал формування стабільного проходу в нижні плани. Мені вдалося зупинити ритуал, усунувши виконавця, але розрив тканини реальності вже відбувся. На даний момент тріщина має маленькі розміри.
— Веди, — відристала Ірина.
Оскільки тільки Генрі та поранений Давид, чиї кінцівки були сумним видовищем, стали відомі точні аномалії.
— Слухаюсь, — кивнув він.
Ірина звичайною рухом активувала талісман, роздаючи короткі та жорсткі накази.
Давид відразу підхопив руки і повели вбік міської брами, щоб надати кваліфіковану допомогу. Сама ж вона пішла за Генрі назад у порожній стан.
У цей момент її магічна природа виявилась у всій красі: повітря навколо жінки затремтіло від жару, кінчики волосся вона спалахнула алими, а по руках і голінах повбігали зміїки живого полум’я.
— Напрямок? — запитала вона.
« Строго на південь », — сказав Генрі.
— Вперед.
Ірина зірвалася з місця, перетворившись у розмитий вогненний розпис. Швидкість її пересування була колосальною, і в мить вона опинилася на межі видимості. Генрі негайно знову активував « Сілу титана», вливаючи ману у м'язи ніг, але навіть на межі фізичного потенціалу він безнадійно відставав.
— Швидше! — Донісся її владний голос, уґрунтований магією.
Генрі додав ходу, витискаючи з модифікованого тіла все можливе, але вогняна фігура попереду продовжувала вилучатися.
- Ще швидше! Ти ледве повзаєш!
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu