Він витяг з кільцевого трохи копченого м’яса і флягу з водою, на ходу проковтнув сухий пайок, запив його парою ковток і, не скидаючи темпу, рушив далі.
...
Через два дні Генрі мало не повірив, що потрапив у тимчасовий петлю. Навколо як і раніше панувала густа темрява та мертва тиша; жодного демонічного створіння на шляху не зустрівся. Побоюючись зустрічі з велетенськими черв’яками, які на початку шляху не могли його знайти. Якби такі створіння, здатні швидко проколоти землю, жили б поблизу, то через склепіння вони вже давно б навалилися б під ними. Але шлях залишався неушкодженим — ні обвалів, ні навіть слідів дощових черв’яків.
У його свідомості, ніби пульсуючий вена, звивалася червона лінія маршруту, зафіксована глибокою Синевою. Аналізуючи, він спускався вниз і водночас сміявся на схід — далеко за межі великого розлому та каньйону.
Проте, Генрі допустив помилки: якщо відчуття напрямку було спотворене зовнішніми факторами, то і карта могла видавати неправдиві дані.
Його турбувало, що склад ґрунту на такій аномальній глибині залишався незмінним і це суперечить здоровому глузду. Проте шлях не зациклився, і простір не повторювалося.
На завершення другого дня монотонний спуск зупинився, і на стінах почали проступати стародавні настінні розписи.
Десятки тисяч років тому вони несли глибокі шрами часу.
Генрі зупинився, вдивляючись у грубі та напрочуд точні лінії. Фреска тягнулася вперед у темряві.
Він придивився до перших історій, намагаючись розгадати послання предків.
Стиль розпису був примітивний, але виразний: первісний клан, вимушений виживати у світі, де кожен крок був пов’язаний з небезпекою. Дикі звіри падали на людей, а їхні ряди ределів і плем’я стояли на порозі знищення.
Але у вирішальний момент перед ними з'явилася істота, яка нагадує посланця богів, і дала людям кам"яну плиту...
У цей момент пазл в голові Генрі склався. У печері він бачив річку Річки.
« Невже це той самий тунель?»
Генрі обережно озирнувся. Там, у місті Річка, він увійшов в печеру, побачив ці фрески, а коли зібрався повернутися, вхід безслідно зник. Чи могло це місце пересуватися сюди? Те, як павуки пасували біля входу, додавало йому сил у роздуми про містичний зв’язок, хоча довколишній ландшафт був зовсім іншим.
Було дивно усвідомлювати, що ідентичні картини виникли в таких віддалених один від одного місцях. Генрі рушив уздовж стіни, вивчаючи продовження історії. Незабаром він побачив різницю: ця фреска була довшим. Якщо в містечку Ручічова сюжет обходився на пошуки плити і порятунку клана, завершений, то тут історія лякала жахом.
Він повільно просувався вперед, вбираючи деталі. Коли люди спиралися на силу плити, клан піднісся і став панівною силою; вони обмінювали одні одних у мирі та розквіті.
Земля стала заможною, але спокій перекинули небеса з яких хлинули демони. Автор зобразив їх жахливими, гротескними фігурами, які були навіть у простих штрихах. Загарбники швидко спустошували землю, не залишаючи нічого живого. Люди відчайдушно боролись за життя, але сили були нерівні — відступ був неминучий і світ жив на межі знищення.
У кінцевій сцені фрески плита спалахнула сліпучим світлом, а залишки клана схилилися перед нею в останній відчайдушний заклик.
Люди завжди вважали цю кам’яну плиту святою. Під час важливих свят вони виконували перед нею поклоніння. Спочатку плита залишалася мовчазною, не виявляючи жодних аномалій.
Однак коли клан опинився на межі знищення, вона раптом затремтіла і спалахнула сліпучим сяйвом.
Не розуміючи справжньої природи, люди продовжували несамовито вклонятися їй доти, доки в одну мить плита не дала їм нової сили.
На основі цього дару вони вигнали Диявола і повернули свої сім’ї.
У кінці фрески були зображені крихітні фігурки людей, які співають і танцюють перед плитою в оповіщання перемоги.
Коли Генрі побачив фреску, то обернувся і зрозумів, яку довгу подорож він подолав. Галерея виявилася рідкісною — вона, очевидно, мала багато років старанної праці на створення такої грандіозної картинки.
Єдність стилю і манера нанесення штрихів не залишала сумнівів, що майстер сам був.
Заклинання Генрі відбувалося від тієї самої плити на фресці, тому він точно знав: всередині приховане замовляння « Величне Темне небо». Саме завдяки йому клан колись став панівною силою в тих краях, процвітаючи протягом багатьох років.
Генрі лише дивувався, кого саме зображали дияволи у фіналі фрески — можливо, це були порода інших земель або навіть планів існування.
У всякому разі, їхня сила була колосальною, оскільки вона змусила клан, що практикував « Величне Темне Небо», відступати під тиском.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu