Генрі діяв обережно, і це спонукало його піти далі. Він підібрав важкий облом скелі і кинув його в порожнечу.
Каміння летів по чистій параболі, не зустрічаючи перешкод, але тривога не применшувалася: у таких місцях часто ховалися засідки.
Щоб повністю розвіяти сумніви, Генрі обернувся до накатливої хвилі Ползунів.
Зробивши різкий спад, він перехопив одну з підгонів загривок і потягнув до краю та потужним пінком у політ.
Демон з пронизливим візком вкинув у безодню, луг його криків довго перетворювався між скелями. Ніякої реакції з глибини не було. Заспокоївшись, Генрі відірвався від землі і плавно перелетів через Розлом.
У цей час маса Ползунів досягла краю.
Передні ряди в паніці застигли, безсилі виття мага на небі, але інерція живого потоку була невблаганною.
Задні ряди, засліплені люттю, продовжували тиснути на своїх родичів у прірву. Це нагадувало нескінченний конвеєр, який падав у воду з неперервного каскаду і був наче пельмені в кип’ятках.
Генрі озирнувся і ледь помітно посміхнувся, а з боку ця картина виглядала майже комічно.
Однак коли він опинився над середніми каньйонами і знову заглянув у чорне нутро, почуття дискомфорту повернулося з новою силою. Щось було не так.
Сотні Півзунів щойно впали вниз, але з глибини не дійшло жодного звуку удару.
Вони не могли загинути миттєво, їх передсмертний вій повинен був оповіщати околиці.
Але знизу віяло лише мертвою, неприродною тишиною.
То бездимна була нескінченна, чи то причина крилася в чомусь більш зловісному. Генрі різко додав швидкість, намагаючись якомога швидше покинути повітряний простір над розломом.
Чим далі він просувався, тим більше переймався. Навіть приземлившись на протилежному боці, він продовжував відчувати липкий холод і повзати по хребті.
Небезпека буквально вібрувала у розрідженому повітрі, і інстинкт самозбереження вимагав негайно збільшити дистанцію. Генрі вивіз двигунні системи на повну потужність, відсуваючись углиб території.
Раптом він різко загальмував, ледве не втративши рівновагу від власної інерції.
Перед ним пролягало сліпуче спалахи — велетенська Огненна куля з гуркотом стирчала в кілька метрів, розсипаючись міріадами іскри.
Розкаяні краплі зашипеліли, зустрівшись з темно-золотою його доспеха.
Метал задихнувся, але витримав жар, не пропустивши тепловий імпульс до тіла. Секунду негайно, і цей удар точно в груди.
Голос, що звучав через спини, змусив Генрі зупинитися:
— Эй, дружище, не спеши. У мене до тебе кілька запитань.
Генрі повільно розгорнувся. Перед ним виросли ті люди, яких він засік датчиками системи раніше. Бавей, не зводячи з нього холодного погляду, запитав:
- Хто ти такий?
- Офіційний представник Серандіру. Генрі прибув сюди, щоб виконати завдання.
Бавей здивовано підвів брову:
— З Серандіра? И одиноко? Яка потреба могла змусити чарівника залишитися в такій небезпечній зоні?
Від самого початку цей чоловік не повірив жодному слову. Бавей, як старішав цих місць, добре знав: жодна фракція не відправить сюди чарівника зжовування. Хлопець явно намагався відвести очі.
— Інформація секретна. Вибачте, але я не можу розголошувати деталей - відрізав Генрі.
- Припустимо. Але як мені переконатися в правдивості твоїх слів? Пред'яви магічний талісман. Інакше, мені доведеться відняти тебе сектантом Бездні.
Бавей майже помітним жестом подав сигнал групі. Піонери, які не мали зайвого шуму, роззирнулися і відрізали будь - який шлях до відступу.
— Я всього лише дрібна соска, у мене немає нічого цінного. Навіщо витрачати на мене час? — Проговорив Генри.
У мене з’являлось ще більше напруження — найгірша ситуація. Одинокі вилазки в зону такого рівня при нехватці сил грабують із божевіллям, а зіткнення з групою піонерів майже завжди означає перетворення на легку здобич.
Коли ворог має надихаючу перевагу, то будь - які закони й норми цивілізованого світу перестають існувати.
Бавей знизив голос до вчервоного шепота:
- Я не люблю розбою. Просто у мене гостре інтуїцію. З першої нашої зустрічі мені здалося, що ти пов'язаний з зникненням моїх товаришів. Тепер це відчуття лише зміцнилося. Я просто хочу розставити всі точки над "і".
- Це не має до мене ніякого відношення. Я нікого тут не зустрічав, — відповів Генрі. У пам'яті відразу випливли образи Букове та інших, але на обличчі не здригнувся жоден м'яз.
Бавей посміхнувся, демонструючи зуби:
- Брешеш. Віддавай талісман - я сам все перевірю. Не раджу випробовувати моє терпіння. Попереджаю: не бреши мені.
Генрі зрозумів, що чоловік вміє розпізнавати брехню. Коли він опустив очі, то відчув, як піонери виходять з густої агресивної мани. Група була на взводі, готова вдарити по першому знаку.
Чарівник другого рівня бурав його поглядом, не залишаючи жодного шансу на раптовий ривок.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu