— Чи може Дрейн ховатися в нетрях? — уточнил Генри.
— Ймовірність існує, — підтвердив Пріс.
— А ми проводили там перевірки?
- Це занадто складно. Якщо він справді залягає на дно в нетрях, знайти його буде дуже важко, до того ж новина про наше з'явлення дійде набагато раніше, ніж ми встигнемо перебратися кордон кварталу. Головна проблема полягає в тому, що не можна туди вдаватися. Це неминуче спровокує бунт, який зменшить стабільність усього Срібного Місячний міста.
За допомогою детального пояснення ситуації, яка склалася в Землі, світ Свитання суворо забороняло масові вбивства цивільних людей.
У разі стихійного повстання жертв було б не уникнути, бо нападники самі пішли б на самогубство.
Такі інциденти були рішуче настроєні, оскільки новини швидко розліталися по сусідству і інші організації чарівників не засудили б справи Серандір.
Великі структури Земель Свитання, хоч і співпрацювали, постійно конкурували між собою. Саме тому в нетрях ставилися з надзвичайною обережністю.
Навіть знаючи про такі сектанти, як Дегран, ніхто не хотів ризикувати. Ніхто не ризикував арештом і не брав на себе відповідальність за криваві наслідки.
Він чітко зрозумів: Серандір потурбувалася про це місто, наче гарячою картошкою, яку всі боялися викинути чи обпекти. Вони змушували нестачеві харчі для основних потреб і намагалися уникнути відкритого повстання.
— Але хіба такий підхід не призведе до катастрофи в майбутньому? - Він сумнівався.
Генрі глибоко задумався. У довгостроковій перспективі нетрі були бомбою сповільненої дії, закладена під фундамент міста. Все це добре розуміли, що трон - вибухне відразу, залиш — буде цокати, поки не прийде термін. Тому ніхто не втручався.
Він заглянув на форум "Таверна" в пошуках актуальних новин про район і насупився.
Більшість користувачів або не мали інформації, або обмежувалися загальними штампами про бідність, хаос і зло. Здавалося, що ці люди не використовували магічних талісманів.
Інші могли дозволити собі ігнорувати цю сліпоту, але тільки не Генрі. У самому серці міста він не мав права на безтурботність, оскільки будь - яка раптова криза застала б його непридатною.
Якщо бомба чистить, потрібно якомога швидше оцінити обстановку. Аномалії дозволять заздалегідь спланувати захисні заходи. Згідно з прислів’ям, під перескиненим гніздем не буває цілих яєць, а це неминуче вплине на кожного.
Рішення було прийнято. Генрі вирішив оглянути околиці нетрів. Вони розкинулися на заході Срібного Міченого міста, займає площу над багатьма заможними й престижними районами.
У звичайний час їх намагалися ігнорувати, через що вони виглядали лише крихітними і непримітними плямами на карті.
Коли Генрі вивчав план міста, то чітко зрозумів: велика територія при шаленій густості населення. Скільки людей там було насправді? Ніхто цього не знав.
Наступного дня, коли Генрі сів у дорогу, найзрозумілий екіпаж мерехтіло попрямував до Західних нетрях Мозамбі.
Генрі жив у східній частині міста, і відстань між ними тривала дуже довго.
Проте він тричі змінював транспорт, щоб захиститися від будь - якої ниточки.
Це було не в примхливих вивізників, які неохоче їздили у сумнівні райони, а взимку.
Якщо хтось захоче відслідкувати його маршрут, ланцюг випадкових пересадок через рівні інтервали перетворення слідів у нечитаний лабіринт - жоден з візників не зміг би точно визначити де починається подорож пасажира.
Рух по Срібному Луновому місту був неквапливим; екіпажі рідко розвивали приликову швидкість у густій міському потоці, і вся подорож тривала чотири години.
Лише до полудня Генрі досяг околиць Західних нетрій.
Стояло йому йти на землю, як в очі кинувся різкий, майже болючий контраст.
Якщо в кварталах простолюдинів вулиці ще зберігали охайність, а високі будинки тішили доглянуті фасади, то тут цивілізація ніби дала тріщину.
Ветер гнав по розбитій опорній клочиці сміття, а в повітрі звисає важкий, липкий запах гнилих і то слабшаючий, то знову накотить удутливою хвилею.
У цьому місці простягалися низькі, переколені будівлі; рідкісні багатоповерхові будинки стояли покинутими, дивлячись на світ порожніми окулярами вікон.
Неприємні роботи нагадували велетенську звалище, позбавлене нагляду. Чи міська влада остаточно помахала на цей район рукою, чи навмисно підтримували атмосферу занепаду і підкреслювали становище місцевих вигнанців?
Самі мешканці Мозамбі видавалися вихідцями з іншого світу. На їхніх обличчях Генрі читав друк застарій, яка була в розпалі смутку; вічно наморені брехуни видавали звичку страждати роками.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu