Спочатку врожай цієї рослини був малою, але маги-селеціонари доробили структуру дерева, вивівши нові і надпродуктивні сорти.
Це рішення назавжди розв’ило проблему масового голоду.
Тепер у нетрях кожного мегаполіса, що на острові Зімель Свіча, регулярно видавали хлібні плоди для підтримки життя населення. Місцеві провідники, які мали вагових і організаторських здібностей, займалися розкладанням слів у цьому районі.
Цього року Францу виповнилося сто сімдесят вісім років. Він носив титул старійшини Мозамбі, будучи тут наймудрішою і шанованою людиною.
Франц був єдиним чарівником у всіх нетрях, коли дістався рангу кристалізованого чаклуна.
З його силою він вже давно міг би покинути ці гнилі низини: будь - яка дрібна гільдія чи організація з радістю прийняла б його у свої ряди. Це було б краще, ніж дожити своє століття серед міазми та бідності.
Франц рішуче відхилив пропозиції всіх впливових фракцій, щоб залишитися в нетрях Мозамбі.
У цій місцевості умови життя були гнітючі: сморід і тісна ситуація позбавляли людину навіть основних вигод, не кажучи вже про медитацію, необхідного для підтримки духовної практики.
Однак, незважаючи на логіку, Франц зміг просунутися у своїх дослідженнях і досяг рівня кристалізованого чаклуна.
Завдяки винятковій здатності самовдосконалюватися в умовах гострої нестачі ресурсів і без магічних джерел свідчитиме про його винятковий, майже страхаючий талант.
Ті, хто оточував його, не розуміли, чому він так наполегливо чіпляється за цю сточну канаву, коли перед ним розстелялися килимові доріжки найпрестижніших магічних академій. Для Франца ж Мозамбі був не просто місцем на карті, а рідним домом, який він поклявся змінити на краще. Він вірив, що варто піти, і нетрі зрештою з’являться у темряві без надії на зміни.
Пройшли роки, але Франц залишався вірним собі.
Він безкоштовно лікував бідних і давав початкову освіту дітям, які в іншому випадку були б приречені на бродяжництво.
Знаходячи у когось з підопічних хоча б частинку магічного таланту, він особисто брався за навчання дитини. Якщо учень показував свій поступ, Франц додавав його рекомендаційним листом у Серандір та інші вірні структури.
З недр Мозамбі вийшло багато обдарованих майстрів, але сам наставник не покинув свого посту. З часом він став духовним провідником місцевих жителів, чиї слова були законом, а авторитет — непорушним. Навіть ті, хто віддавна втратив свою бідність і став членом суспільства, час від часу поверталися до цих брудних перевучок, щоб схилити голову перед своїм вчителем.
Франц помішував вариво у величезному казанці. Переконуючись, що похлебка досягла потрібної густоти, він тихо, але чітко сказав:
— Еда готова.
Люди швидко вишикувалися в довгу, примирену чергу і стискали різні площини та вищерблені міски. Франц не квапився виконувати кожну справу важким сексуальним партнером.
Коли люди отримували свою порцію, то низько вклонялися на знак глибокої вдячності. Коли роздача підійшла до кінця, що стоїть поруч з Францом міцний хлопець скомендував помічникам прибрати інвентар.
Франц зазвичай з’являвся на площі лише опівдні, а в інших місцевостях його молоді вихованці заправляли своїми справами. За останні роки старий все рідше виходив до людей, надаючи перевагу самотності.
Звичайний чарівник першого рівня має приблизно триста років життя, отже сто сімдесят вісім — вік не є критичним. Зазвичай маги в цей період виглядають як люди у розквіті сил. Однак Франц здавався надзвичайно дрихлим, і його передчасне в’язування залишалося для всіх загадкою.
— Браун, зайди до мене як тільки звільнишся, — кинув Франц через плече. — Є серйозні розмови.
Браун, який очолював групу молодих активістів, був сиротою і виростав під опікою старого.
Його магічні задатки були посередні - на даний момент він ледве стримував статус учня мага третього рівня. Багато маленьких клани намагалися переманити його до себе, обіцяючи ресурси і захист, але Браун незмінно відповідав відмовою.
Коли він побачив, наскільки сильно погіршується здоров’я свого наставника, то хотів залишатися поруч до кінця.
Тепер Франц доручав йому делікатні справи, і в очах жителів нетрях Браун став живим втіленням волі свого вчителя.
Браун простежив за важким поглядом Франца — роки, проведені пліч - о - пліч, навчили його розуміти старого чоловіка без зайвих слів. Він коротко кивнув:
— Ладно. Я закінчу з справами і відразу прийду.
Через годину Франц відпочивав у внутрішньому подвір’ї, побудувавшись на дерев’яній лаві і поставив обличчя мізерному сонцю. Це був один з небагатьох будинків у Мозамбі, які мали власний двір.
Біля входу несли караул двоє молодих чоловіків, і ці імпровізовані охоронці виросли під ґанком Франца й були віддані йому до мозку кісток.
Старик прикрив очі, занурившись у дрюмі. Довкола панувала незвичайна тиша. Ця територія вже давно вважалася забороненою зоною, і навіть найвідчайдушніші головорізи не наважувалися турбувати відпочинок « священного з Мозамбі».
Невдовзі на подвір’ї безшумно з'явився Браун. Вартові з повагою кивнули його всередину. Він підійшов до лави, опустився на одне коліно і негромко запитав:
— Пане, що треба зробити?
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu