Ельфи славилися своєю зарозумілістю і прохолодним ставленням до людей, але в ділових справах вони були ідеальними клієнтами. Вони ніколи не опускалися до дрібного торгу, маючи байок.
Якщо річ дійсно заслуговувала уваги, ціна відходила на другий план. Така щедрість принесла величезні прибутки, але шлях до їхніх гаманців лежав через довір’я, яке існувало десятиліттями.
Гільдія Рубінов, чия мережа простягається по всьому континенту, була однією з небагатьох організацій, які мали бездоганну репутацію в очах гостровухих естетів.
У центрі зборів був Ладое. Він впевнено використовував вантаж, особисто перевіряючи міцність і вказуючи на ящики з ніжним додатком. Помітивши наближення Генрі та його супутників, він відволікся від справ і швидко крокував до них.
— Пане Генрі, ви якраз вчасно. Ваше місце - це той візок, трохи ближче до середини складу. У дорозі від вас не знадобиться нічого надприродного: просто будьте обережними і втрушіться, якщо ситуація стане справді небезпечною.
— Договорились, — лаконічно сказав Генрі.
Разом з Давидом і Рейс він пішов до встановленого фургона. Щоб не привертати до себе надмірної уваги і не відкривати своєї магічної природи, вони дотримувалися легенд про звичайних найманців: ніяких заклинань, тільки сталі та витривалість. Напружені рюкзаки, набиті припасами та військовим скарбом, зайняли свої місця всередині воза. Простір всередині виявилося цілком достатньо для трьох, і Рейс швидко розстелив м’який дорожній килимок.
- Ех, схоже, наодинці з Генрі побути знову не вдасться... Вона зітхнула від долі розчарування.
Давид відразу вловив важкий підтекст у голосі, але ніяк не міг ступити на ногу.
— Я... я, мабуть, влаштуюся на козлів. Я керуватиму кіньми і спостерігатиму за дорогою, тому всередині мені не потрібно місця. Махаю не стану.
Рейс досить хіхикнув, і в її очах блищив лукавий вогник.
- А ти краще, ніж виглядаєш.
Генрі, який став свідком цієї короткої сцени, лише стримано посміхнувся. Рейс, чий темперамент помітно оживився після їхнього недавнього злиття, прагнула кожної хвилини його уваги, і присутність третьої зайвого її явно обтяжувало. Убогому Давиду нічого не залишалось, як зайняти місце візниці.
Хоча Гільдія спочатку планувала виділити їм кучеру, ревність цього юнака дозволило заощадити гроші на загублену людину.
Після трьох годин підготовки караван зрештою рушив.
Колона з семидесяти чоловік була організована, щоб покинути місто.
Окрім цивільних охоронців Гільдії, до загону входило трохи більше десяти найманців. Серед них Генрі був єдиним лицарем Великого. Інші бійці ледве дотягали до рівня звичайного Рицаря, що й вважалося досить сильною силою.
На каравани, які йшли під прапором Гільдії Рубінів, нападали рідко — це було б таке саме як смертний вирок. Гільдія не прощала збитків і мала достатньо грошей, щоб оголосити на кривдників безстрокове полювання по всьому світі.
Як тільки міські мури закривалися, почався сірий будні мандрівника. Генрі не втратив пильності.
Він активував процес сканування навколишнього середовища Синьокою Сіневи, і перед його внутрішнім очей розгорнулась детальна топографічна карта.
Чутки датчиків чіпа постійно аналізували теплові сигнатури й незначні коливання повітря, щоб доставити караван якомога безпечним маршрутом. Перші кілька днів пройшли спокійно, оскільки дорога була добре знана провідникам Гільдії і ніщо не порушувало мірного скрипу коліс.
Коли караван зупинявся на привалі, Генрі та його супутники вечеряли біля вогнища. Нічна тиша розносила голоси найманців, що сиділи неподалік. Їхні розмови завжди зводяться до останніх новин із Оберштайна.
- Чули, що за чортівня в Оберштайні твориться? — Один з охоронців впівголоса запитав охоронця, помішуючи варево у казарці.
— Ти про те, що магістра Півночіс серед білого дня умкнув?
— Та як можна викрасти мага такого рангу? Це ж маячня!
— Бред не марне, а лише дивацтво на цьому не закінчуються. Кажуть, що під мурами міста виросла ціла орда — сотні тисяч тварей з Легіона Демони. Гут напролом, місто ось-ось впаде.
— Сотні тисяч? — Поперхнувся його співрозмовник. - Звідки їм взятися в такій кількості?
- Так демони їх знають. Але факт залишається фактом: Північ, опора всього Королівства Ноен, зник. Хто повірить у це, поки не побачить?
— Одна щаслива - ми далеко від тієї битви. До цих місць творіння навряд чи доберуться.
— Сподіваюся на це. Але я за новинами спостерігаю: якщо ця сарана всунеться у наш бік, я перший зроблю ноги.
— Та вони не здуряться. Покора Ноена — це кісточка в горлі для всіх ворогів. Оберштайн просто так не здадуться.
- Одна сталь тут не допоможе. Якщо ельфи втрутиться зі своєю магією, тоді демонам точно не до вподоби.
Генрі та його товариші слухали ці пересуди в повному мовчанні. Події, які для цих людей були свіжими новинами, відбулися ще кілька місяців тому, і реальність справ давно змінилася.
Історія про « сотні тисяч демонських істот» була лише плодом страшної уяви та довгого шляху. Генрі, спираючись на холодні дані свого аналізу, точно знав: кількість легіонів майже не перевищувала десятків тисяч.
Минало більше 20 днів шляху, але караван все ще прокладав собі шлях крізь густу чащу гірського лісу, де крони нефілім змикали високо над головою і утворили живий смарагдовий кодекс.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu