— Уходи. Жди в лісі, — кинув Генрі прямою приказкою павука.
Істота миттєво підкорялася і, розвівши неприродну швидкість, закрилася в густих широтах.
— Давид, який твій розмір? — Він знову звернувся до мага.
Той на мить завмер, слухаючи відчуття в власному джерелі.
— Якщо спустошити резерви до критичної оцінки, я зможу підняти близько тридцяти одиниць.
Генрі коротко кивнув, фіксуючи дані, і переклав погляд на Рейс.
— Тепер твоя черга.
Вона підійшла до вівтаря. Невдовзі після того, як простір опустив сухий стет, на світ з’явився ще один багатоногий сторож. Рейс, не чекаючи зайвих слів, відлетіла назад, сховавшись за широкою спиною Генрі.
- А ти? - Він не обертався.
« Близько 30 », — вигукнула вона, намагаючись вирівняти подих.
Проаналізувавши дані, Генрі виніс вердикт:
— Розсумуємо навантаження так: п'ятдесят покликів на групу. Я візьму на себе двадцять, ви - по п'ятнадцять.
Двадцять циклів заклику не були сильно напружені на його енергетичний баланс. Для Генрі було стратегічно важливіше зберегти потенціал супутників; повна стагнація їхніх резервів зробила б групу вразливою у випадку раптового зіткнення.
— Ми можемо взяти більше, — намагався заперечити Давид, нахмурившись. - Ти наш головний атакуючий актив, Генрі. Твоя мана дуже цінна, щоб витрачати її на рядових юнітів.
Генрі лише злегка похитав головою.
— Про мене не турбуйся.
Він мав прихований ресурс — мана, акумульована в схемах внутрішнього масиву, яку вистачило б навіть після виконання денної норми. Робота закипела. Протягом години маги сміялися між собою в вівтаря, і невдовзі п’ятдесят точних суміжних звужків щільним кільцем оточили майданчик. Простір Хребт Лім наповнився шорхами й тихим скрегітом, наче оживали гори.
Механіка Алтаря Тіні мала суворий обмеження: п’ятдесят маніфестів на добу. Подальші спроби вимагали періоду відновлення структури; форсоване використання загрожувало незворотній деструкцій артефакти.
З урахуванням того, що такі вівтарі були розкидані по всьому хребту в кількості двадцяти одиниць, потреба людських патрулях відпадала.
Через сенсорні системи покликаних тварів двадцять сьома база отримувала потік інформації про ситуацію в режимі реального часу.
Лише за один день у хребті Лім поповнилась тисяча демонів.
Поки це не виглядало нищівною армією, здатною на повномасштабне вторгнення, але щоденний зріст гарантував, що незабаром цей потік стане неконтрольованим. Очевидно, Пакк дотримувався тієї самої тактики — прихованого накопичення сили перед вирішальним ударом.
Генрі пильно дивився на обрій, де в тумані з’являлися зображення Оберштайна.
Якщо цивільне населення не почне евакуюватися в найкоротші часи, то вихід легіонів з гірських тенін призведе до кровопролиття.
Ґарнізон міста нараховував п'ятдесят тисяч багнетів, але ця кількість була лише ілюзією безпеки.
Рядові бійці не могли конкурувати з демонами, чия індивідуальна сила відповідала рівня лицарів або навіть учнів перших рангів.
У звичайній людській армії такі воїни вважалися елітою, а тут вони були лише основним матеріалом.
Провали в силі були занадто великі, щоб граничні частини просто не вистояли.
*
Місяць по тому.
Лучо вступив до Оберштайна, очолюваного загону трьох ельфійських племен. Цей експеримент викликав повагу: три магістра-заклиначі, більше десятка майстрів високого кола і близько п'ятдесят ельфів середнього лана.
Коли ця кавалька проминула міські ворота, то навіть затихали бранці, які вели їхні погляди.
Руїни на вулицях були частково розчищені, а в твердих стінах висіли поспішні ремонтні роботи, але сліди недавнього хаосу все ще проступали через свіжий скарб. Провідна новина про масштаби катастрофи: напад на місто призвів до зникнення трьох його співвітчизників і магістра Северуса.
Його охопило бажання негайно кинутись по слідах, але політичні реалії вимагали часу — переговорів з головами інших племен затягнулися на тижні.
Їм довелося використовувати особливих їздових тварин, які могли б наздогнати втрачений багатоденний марш-роски.
Вулиці Оберштайна виглядали сиротуливо.
Ті, хто мав засоби або зв’язки, вже давно покинули небезпечну країну. Колись шумний, пахнучий прянощами і потім прикордонний вузол перетворився на тиху та насторожену фортецю.
Простір відчув дивне полегшення: він занадто добре знав, яку ціну платять непричесні, коли в справу поступається вища магія. Відхід цивільних означав менше безглуздої крові.
Тайлун, посланий про прибуття союзників, поспішив назустріч. Він виглядав виснаженим: глибокі зморшки прорізали обличчя, пил в'їлися у складки одягу, а сивина стала куди помітнішою.
Останній місяць став для нього справжнім випробуванням міцності, і в той час він не мав офіційного правителя.
Король викликав губернатора в Хайшичен для судового розгляду, залишивши місто на Тайлуна. Монархальна воля була ясна і безпорадна: утримати Оберштайн будь - якою ціною, не думаючи про втрату та не намагаючись зрозуміти природу ворога.
— Що відбувається останнім часом? — Поцікавився Луко, уважно вивчаючи вираз обличчя співрозмовника.
Тайлун зітхнув, і в його погляді промайнула тінь виснаження.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu