Похитнувшись, він взяв з тайного відділення столу просту на вигляд дерев’яну флейту. Її колись передав йому один з ельфів, наказавши використати лише в разі зіткнення із справжньою аномаллю.
Цей дар викликав у Северуса лише великий подив: ельфи завжди славилися своєю зарозумілістю, зневажаючи людську расу і споживаючи спілкування тільки імператорські доми.
Лише завдяки статусу магістра йому вдалося звести знайомство з деякими із них, але флейта вважалася дивним і майже непотрібним сувеніром.
« Що взагалі ці обранці вважають аномаллю? » — скептично роздумував він.
Тільки тепер, перед мовчазним обличчям хребта Лім, інструмент знову нагадав про себе. Можливо ельфи мали знання, недоступні людям і передбачили кризу задовго до його початку.
Колись Півночі влещувало, що він заслужив їх своєю силою.
Тепер реальність стала більш гіркою: ельфи передбачали катастрофу, в яку він, як вважається, найбільший заклинач королівства, змагався із справді дилетантською безтурботністю.
Ця здогадка вразила мене за самолюбством. Якщо справа була такою, то шанси Коула на повернення до нуля були істинними. Він готував учня до вивчення, а потім відправив прямо в пащу на день.
Магістр кивнув важкий, що процвітав погляд на горизонт, ніби сподіваючись побачити там знайомий силует.
З зітханням, повним гіркоти, він підніс флейту до губ. І раптом з самого дерева пролунав глибокий чоловічий голос:
— Северус? Що за потреби змусила тебе грати?
— Пане Луче, боюся, у нас виникла серйозна проблема...
Північносвідомо, з точною точністю, встановив хроніку подій у Хребті Лім. Проповідучо слухав мовчки, не перебиваючи і лише після довгої паузи коротко уточнив:
— Твой ученик... Він заклинач середнього рангу?
« Так, — сказав він. — Зрада Півночі дригнула, видаючи похилий вік і затаяний біль.
- І зв'язки з ним немає вже місяць?
- Саме так, пане.
Сусід на тому кінці магічного зв'язку знову замовк. Тиша настільки затяглася, що Северус почув своє переривчасте дихання. Нарешті, Лучо вимовив:
- Я зберу загін. Ми зустрінемося і обговоримо деталі особисто. До мого прибуття не підпускай до Крем ні єдиної живої душі, ні дій - нехай все залишається в поточному стані.
— Ладно. Я чекатиму вас у Хайшичені.
Північнос відчув короткочасне полегшення: ельфи були силою, з якою самі вважались богами. Однак коли під час холодної розрахунку стручковий тон Лучо видавав приховану тривогу, то це було значно перевершило навіть їхні сподівання. У недрах Хребта Лім з'явилася щось страшне, і надія побачити Кола живим таяла з кожної секунди.
Розірвавши зв’язок, Северус прийняв відповідь Тайлуна. Що могло так занепокоїти ельфів? Він не знав відповіді і тільки міг переконати долю учня милості небес.
*
Аномальна Долина.
Тут, у місці, де реальність здавалася гущем, оселився народ ельфів.
У самому серці долини в небо йшло колосальне дерево — його стовбур загублювався у хмарах на висоті понад кілометр, а крихітка зі сповіді витіснила сонце і занурила все навколо смарагдових сутінків. Це була гілка світового Дерева, священне джерело життя.
Саме тут, під нев’янучою листкою, ельфи будували свій світ і черпали силу в близькості до великого стовбура.
Під скороченням кожного світового Дерева процвітає ельфійський клан, чий суверенітет постійно визнають усі сусідні людські королівства.
Черпаючи силу в містичному зв’язку з Древом, ельфи стають майже абсолютно магічними; кожен народ є природним заклиначем, кров якого напоєна маною. Виявна вищість забезпечує їм статус природних володарів над світом людей.
Єдиною вразливістю цієї майже бездоганної раси залишається низька плідність, але природа компенсувала цю ваду сліпучою красою, довголіттям і феноменальним даром до мистецтва магії.
Протягом століть ельфи були вправні, а потім розрослися цілі плеяди могутніх майстрів, які гарантували свою присутність непорушність меж.
Однак це обов’язок великої сили.
У цьому підлітку завжди є проблема, і людство Плану Ельфів не завжди здатне контролювати свої погрози.
У такі моменти ельфи виходять зі своїх лісів і тримають порядок твердою рукою.
Але в останні роки горизонт затягнувся хмарами, з якими навіть важко було оволодіти їхньою стародавньою силою.
Причиною цього стали загарбники з Плану Волшебників. Ці прибульці, які називають себе чарівниками, оперують енергією і підозріло схожі на ельфійську магію. Але їхні методи не відповідають жодним вимогам — лише голий розрахунок та жорстокість. Ці пожадливі грабіжники є найціннішою здобиччю у світі, заради якої вони готові випалювати цілі провінції.
Проникнувши на План Ельфів, чарівники впроваджують усі ресурси для захоплення і поневолення Древ. Для ельфійського народу кожне таке дерево - це священна прародителька, і найменше зазіхання на її цілісність сприймається як освячення. Загроза вторгнення стала повсюдною, і ельфи зрозуміли масштаб небезпеки перейшли в стан найвищої готовності.
У регіонах, де було знайдено плацдарми противника, з’явилися елітні легіони для оборони і зачистки.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu