« Невже це головна форма руїн? Та сама, що тримає печатки на розломах? "
Генрі несподівано відчув, як по хребті пробіг неприємний холод.
Хтось нерозгаданий, прихований співочого хаосу намагався перехопити контроль над стародавньою Магічною Формацією. Думка про це змусила його серце на мить пропустити удар.
Коли б чужинець міг контролювати структуру структури і зірве Друк з міжпланарної тріщини, наслідки були б катастрофічними: через розлому хлинуть незліченні легіони демонів бездонні та жахливі породження інших світів. Ця тріщина була ахіллесовою п'ятою Плану Чарівників — вразливим точкою, через яку будь-яка зовнішня сила могла встромитися у тіло світу.
Генрі швидко оцінив масштаб загрози. Сьогодні його могутність була занадто нічого не варта, щоб протистояти ще одному хаосу.
Якщо тріщина розшириться, навіть один демон рівня ЖАби вистачить, щоб перетворити всі неплідні Землі на випалену пустелю.
Найбільші чарівники на поверхні майже досягали другого рівня, і перед твариною четвертого чи п’ятого рангу вони виявляться не більш ніж сухими травами під чоботом солдата.
Можливо, Воля Міра з часом підірве загарбника, але ця колосальна сила була недосяжною для сприйняття магів нижчих рангів.
На той час, коли Земля Свитання усвідомлює масштаби стихійного лиха і пришлють каральні експедиції, ніхто вже не буде рятуватися.
І Генрі, при всьому його аналічному підході, не мав ілюзій: в цьому горніле йому не вижити.
Цікавість підштовхувала його з'ясувати, що саме відбувається біля основи багрового стовпа світла, але інстинкт самозбереження диктував інше.
Подібний сплеск енергії неминуче викличе орди демонів і натовп знехтуючих від пожадливості чарівників.
Генрі не планував зв'язуватися в бездумну м'ясорубку. Він застиг у розрахунках, а потім змінив свій погляд на пташине гніздо, яке притаїлося в гілках далекого дерева.
Безшумно, наче тінь, він ковзнув крізь підлісок і ловим рухом перехопив одну з білих птахів.
Маленька тварина в паніці затремтіла у його долоні, витріщившись на викрадача намистинками очей. Птах спокійно спала мить тому і тепер відчайдушно намагалася вирватися з сталевої бори.
« Одужання всього, що є », — сказав Генрі.
Це стародавнє ельфійське закляття відкривало канал зв'язку з найпростішими формами життя. Під впливом магії біла пташка швидко пом’якшала і заспокоїлася. Коли Генрі розтиснув пальці, вона не полетіла, а слухняно сиділа на його зап’яссті.
«Лети. Будь моїми очима, - транслював він мисленнєподібний напрямок.
Птах встромила у небо, розчиняючись у сутінках. Генрі замер, притулившись до стовбура і закривши очі. Перед його внутрішнім очима, транслювані чіпом і магічним зв'язком, замілювали фрагменти.
Унизу проносилися смарагдові крони лісу. Генрі бачив, як на землі до червоного стовпа затягуються демони.
Серед них мілини й фігури чарівників: ті рухалися обережніше, обходячи скупчення монстрів і цілеспрямовано просуваючись до епіцентру.
Незабаром він досяг своєї мети. Генрі миттєво проаналізував відкриту панораму: ґрунт в радіусі сотень метрів був випарований пульсуючими багровими рунами Магічної структури. У самому центрі, біля підніжжя палаючого стовпа, стояла людина. Його силует показався Генрі смутним знайомим, пробуджуючи в пам’яті глибоко заташені архіви даних.
Демон і люди прибували довкола нас, заповнюючи простір шумом та прагненням крові. Відчувши присутність іншої особи, він повільно обернувся біля стовпа.
Генрі негайно напружився, коли почув це обличчя: « Фуйгал!»
Це був той самий юнак, з яким він колись ділив палубу корабля на шляху до Континента Караг. Але тепер Фейґал змінився: дитяча м’якість черева зникла, коли вона стала сухою і жила непохитною фортецею тіла. Він виглядав значно старше, а його погляд став пронизливо холодним, наче він дивився на світ з вічної мерзлоти.
Генрі був вражений таким неймовірним зустрічом.
Останні новини про Фейґала були тривожними, бо він не отримав жодного покарання і втратив життя. Незважаючи на вплив і ресурси потерпілих, втікача так не знайшли. Очевидно, Фейґала мала таємничу силу за плечима.
Будучи тільки піддослідним матеріалом, він не міг мати доступу до стародавнього магічного зілля або еліксиру Аманда. Однак Фейґал зміг прорватися на стадію газовифікації і зробити неможливе — покалічити мага кристалізації.
Звичайна думка про те, що така різниця є непереборною навіть тоді, коли виникає раптова зміна. Оскільки Марко вирішив приховати всі подробиці ганебної поразки, то справжньою зброєю Фейґала було те саме.
— Фейгал? Що ти, чорт візьми, робиш? — Викрикнув один з чарівників Гіжини Грін, виступаючи з натовпу.
Особистість Фейґала була притчею в язичницях у Гіжіні. Він мав мізерний талант лише в п’ять одиниць і став об'єктом експериментів Марко, а потім головним героєм кривавого скандалу. Його знали в обличчя майже всі адекти ордену.
Фейгал повернувся до того, хто кричав. У його очах не було ні краплі страху, ані каяття.
« Я лише лечу цей світ, — відповів він. — Його голос був просто мертвий і неживий. — Він безнадійно хворий.
Хишебники Грін випадково поїли, не вибираючи скоротити дистанцію. Вони не розуміли суті того, що відбувається. Прямо перед Фейґалом з землі стирчав окрівлений червоний кристал — точна копія того артефакту, що Генрі бачив біля старого Карла.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu