- А тепер стій струнко. Я вижену з твого тіла непристойність, — негромко вимовила Моран, і в кімнаті різко похолодало.
— Дякую за співпрацю, пані Моран.
Моран повільно витягла ліву руку з-під широкої рукави чорної мантії.
Шкіра на ній була бліда і гладенька, наче немовля, але сама кисть нагадувала дитячу.
Раптом у центрі долоні прорізалась вузька темна щілина.
Вона швидко розширилася, перетворюючись на зубастий рот з довгим пульсуючим язиком. Челясти розійшлися, і на світ божий виліз чорний глянцевий жук з двома масивними, гострими як бритва клею.
— Іди, милашка, підкріпись, — ніжно прошепотіла Моран і звертається до творива.
Жук з сухим тріском розправив жорсткі надкрилі і встромлював у повітря. Описаний кількома колами по кімнаті, він завис прямо над макушкою Генрі.
Топ! Топ!
Несподівано у вухах Генрі гулько відніс звук важких кроків, від якого по спині пробіг мороз. Він миттєво впізнав цей ритм.
« Чи це не ті кроки, що переслідували мене в містечках Річки?.."
Тоді, рік тому, цей невидимий гонитель слідував за ним по п'ятах поки Генрі не втік у печеру з стародавньою кам’яною плитою. Там звук затих, і магу здавалося, що з першими променями сонця сутність розсіялася, як ранковий туман.
Але тепер, почувши цей виразний топот у своїй голові, він усвідомив жахливу правду: створіння нікуди не йде. Вона весь цей час ховалася в його власній тіні.
Лоб Генрі покрилася холодною іспанкою. Якщо б не проникливість Моран, він міг би прожити роки без підозри про те, що носить у собі "бомбу" з невідомим механізмом спуску.
— А ти, хлопець, влип у по-справжньому паршиву історію, - бездумно помітила Моран, хоча очі її залишалися холодними. що ти досі живий і здоровий.
Жук-паразит видав серію пронизливих, вібруючих завивань. Невидимі кроки за спиною Генрі ставалися, переходячи в гонок. У цей момент з тіла комахи вирвалася масивна примарна тінь, Генрі чітко розглянув контури слинського жука, який вчепився клею за його плечима. З різким ривком тінь витягнула з простору брусок фіолетового сірого туману і жадібно проковтнула його. Саме з цього безформного комка мить тому доносився топот.
Після того як туман зник у пасти примарної комахи, звук кроків ще деякий час ехолом віддавався десь всередині творіння, поки остаточно не затих.
- Що це було? Чи звичайний злий дух здатний на таку маскування? — запитав Генрі, відчуваючи, як йде напруга з м’язів.
Моран нахмурилась, і її тон втратив колишній гравітації:
- Це не просто дух. Перед тобою гібрид астрального характеру і родового прокляття. Воно чертовски старанно ховалося. Я відчула лише « запахи » на шкірі і навіть не підозрювала, що ця погань настільки глибоко зарита — навіть обриси місячного світла Леза не викликали занепокоєння.
— Які можуть бути наслідки цього? — Генрі відчув укол запізного страху. Досвід підказував йому, що далі стоїть за мотузку обхід аномальні зони типу міста Річки. Ризик не коштував потенційної вигоди.
— Воно вважає твоє тіло поживним середовищем. Виникла паразитація у енергетичній частині, — пояснила Моран, вибираючи жука назад. — Тобі пощастило, що твоя особиста сила була незначною: паразит не мав ресурсів для швидкого еволюції. Інакше хто знає, у що б ти перетворився. У стародавні часи подібні риси викачували населення цілих королів.
Генрі не сподівався такої серйозності в оцінці, якщо навіть і некромант рівня Моран називає цю ситуацію небезпечною.
— Чи вже існує загроза? - Він уточнив. Для нього приховані дефекти були абсолютно неприйнятними.
— Вот, возьми. Це Крістал Пожирії Духів, демонізований артефакт, — Моран дала йому витончені намисто з ромбоподібним чорним каменем на тонкому ланцюжку. — На нього накладено мій персональний магічний будівельний майданчик. Він не тільки виявляє присутність злих духів, але й має могутній ефект відторгнення. Його носи не знімають, а будь - які остаткова нечистота зрештою виженуть. Пам’ятайте: якщо кристал починає наливати багровим, то поблизу він буде ворогувати.
- А якщо камінь розжариться так, що обпалює тобі шкіру - кидай все і шукай кладовище приємніше, — додала вона з огидною усмішкою, очевидно насолоджуючись виробленим ефектом.
— Яка ціна артефакту? — Він швидко запитав Генрі, бо розумів, що дешеву справу не вдасться уникнути.
- П'ятдесят тисяч магічних каменів.
Генрі замаскувався на секунду, але потім рішуче виклав потрібну суму. Артефакт такого класу був рідкістю, і на відкритому ринку його не було знайти — у місячному світлі Лісу ексклюзивне право торгувати такими речами належало Моран. Камені були тільки ресурсом, і він волів конвертувати їх у безпечний захист, навіть якщо при цьому серце трохи обливалося кров'ю від таких трат.
Він знав лише теорію про магічні споруди: ці складні енергосистеми були доступні тільки офіційним чарівникам, які переходили поріг учнівства.
Забравши каміння, Моран окинула очима гору самоцвітів на столі і весело розгулювалася:
- А лекарі-то, виявляється, живуть на широку ногу! Треба ж, я назвала цю цифру просто навмання, щоб перевірити твою платеспроможність.
— Науґад? — Генрі нахмурився, не розуміючи, жартує або говорить серйозно.
Моран майстерно прикривала рот долонею, посміючись над його розгубленим виглядом:
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu