— Учителю Ларрі, чи можу я купити старовинне магічне зілля і зеленя Аманда у вас? — прямо запитав Генри.
Він звик готувати сани влітку. На відміну від штучного зілля, ці склади мали високу стабільність і могли зберігатися десятки років без врахування своїх властивостей.
Ларрі швидко вловив суть питання і кивнув.
- Це можливо. Зельє Аманда тобі знадобиться у трьох рогах — це межа для твого віку. Зараз я не маю достатньо запасів, але загляну через кілька днів. По ринковому курсі, з урахуванням залишку, це обійдеться тобі в тисячу двісті магічних каменів.
— Дякую вам, вчителье. Генрі схилив голову на знак вдячності.
— Я передам пораду, що ти ще не прийняв остаточного рішення. Повернемося до розмови, коли ти наблизишся до моменту прориву.
Лері також не хотів поспішати, бо різка і пряма відмовка могла спровокувати організацію на відповідь. Поки Генрі залишався лише учнем, він був зобов’язаний слухатися наказів і більше уваги йому було не до чого.
Генрі залишив дім наставника і почав задумуватися над цим. Якщо шлях з «Луним Світлом Леса" розійдуться, йому знадобиться новий притулок. Для цього треба було зібрати якомога більше розвідувальних даних про континент Караґ.
Він не встиг і половини шляху до свого житла, як талісман знову завивав. Цього разу ми отримали повідомлення від Бетсі: « Є хвилинка? Мене зачепило в останній вилазці, рана паршивия, ходити важко. Не зазирнеш до мене? "
« Буду. Повідомте час і координати», - швидко набрав Генрі.
Він ніколи не був у неї вдома, але Бетсі залишалася однією з небагатьох тих, хто вижив.
« Сьогодні. Північний лісний сектор, квадрат K, дім 16. Це зовсім поруч з тобою."
Генрі ледве встиг перекласти свій дух у своїх головах і знову вирушив у дорогу. Дім Бетсі був розташований у межах пей доступності, і йому достатньо було перейти кілька лісових кварталів, де давні дерева були перемішані акуратними спорудами.
"Номер шістнадцять..."
Він уважно оглянув околиці і швидко знайшов мету — компактний дім, який з червоного дерева. Генрі підійшов до ґанку і коротко постукав. Майже відразу за дверима розступилися легені, поспішаємо і замок клацнув.
Коли Бетсі відчинила двері, Генрі мимовільно застиг у неї вдома. Дівчина була набрана лише легеньким топом, який мало не стримував її блискучої грудей.
Чорні панчохи на підв’язках щільно облягали стрункі ноги, залишаючи відкриту смугу сліпучо білої шкіри стегон.
Високий ріст Бетсі додав їй сили, створюючи брий — майже контраст з суворою обстановкою лісових поселень.
- Ти поранена? Ви бачите цілком здорово, — сказав Генрі швидко придушуючи секундне замішання і намагаючись відвернути погляд від її фігури.
Бетсі відповіла йому слабкою, трохи луковою посмішкою.
— Рани майже затяглись. Проходь, не стій на порозі.
Усередині будинку сам Генрі майже дублював житло, а місцева архітектура не відрізнялася від вишуканої і застосовувалася до єдиного функціонального стандарту. На першому поверсі була маленька вітальня з кількома м’яких диванів. У каміні вже було веселе полум’я, наповнюючи повітря сухим теплом і ароматом палаючого дерева.
Бетсі лягала біля столу: вона заварила міцну каву і нахилилася, щоб наповнити порцелянові чашки. Цей жест знову мимовільно акцентував увагу на її глибокому деколтеті. Генрі, який раніше цінував її зовнішність в основному грацію рухів і довжину ніг, був здивований подібною повнотою форм. Однак він негайно відвів очі — скороминущий погляд можна було б списати на випадковість, але пильне споглядання вже межувало б з нетактовністю.
Бетсі немов не помічаючи ефекту, опустилася на диван зовсім поруч з ним. Вона виходила з тонкого, блискучого аромату дорогого парфума — м’якого і обволочуючим — він негайно знаходився до довірливої розмови.
- До мене дійшла чутки від пана Ларрі, що ти вже досяг рівня учня третього кола. Не сподівалась, що ти проходиш такий стрімкий шлях, — тихо говорила вона ще ближче.
— Ти й сама на третьому рівні, і досягла його набагато раніше за мене.
Обличчя Бетсі миттєво затьмарювалось, а в очах погас живий блиск.
— Можливо, так, але після того поранення я втратила надію стати повноцінним магом.
Її пальці, холодні і тремтячі, раптово накрили його долонею, міцно стискаючи її.
- Ти ж зовсім інший. Ти маєш справжній талант, а такі темпи розвитку трапляються рідко навіть у столиці. Крім того, твій наставник — майстер зілля. З такою підтримкою твоє майбутнє визначене наперед.
— Зовсім немає шансів на просування? « Генрі намагався зберегти безсторонній тон, який заглушив внутрішній дискомфорт.
Його аналітичний розум вже включився в роботу: зовні Бетсі здавалася абсолютно здоровою, і він намагався зрозуміти природу її хвороби.
— У цій різанині моя ментальна сфера зазнала серйозної травми. Духовна енергія завмерла на мертвій точці, і я більше не можу її нарощувати. А без належного об’єму мани шлях до звання мага назавжди закритий, і вона розказала гіркий сміх.
— Зовсім ніяк? Ларрі проводив діагностику?
« Мій пан Лері кілька разів оглядав мене, пробував різні склади, але це не так.
Навіть якщо досвід Ларрі в алхімії виявився безполезенним, то його енергетичні канали були пошкоджені. Генрі не знаходив слів для потіхи, бо це означало смертний вирок її мріям. Учні жили набагато довше, ніж звичайні смертні люди, тоді як справжні маги могли сподіватися на сторіччя життя. Грань між ними була тонкою, але нездоланною.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu