Офіційні маги, пов’язані контрактом, були зобов'язаними проводити хоча б один урок на кварталах і отримати доступ до колосальних ресурсів організації. Це була чесна, хоч суха угода.
Недавня війна між "Луженним Світлом Леза" і «Хижною Грін" пробила в рядах наставників. До того ж, коли в академії почали забиватися кілька великих чарівників, відлуння стало болючим ударом.
Генрі потребував інформації про стародавню магію, і в короткий час. Перший ярус бібліотеки, забитий загальнодоступними працями, більше не міг задовольнити його запити, і він попрямував до другого рівня. Загалом у книгих охоронялося 17 шарів, схованих під землею і за магічними бар’єрами. Учень третій ранга мав право переступати поріг лише другого з них; все, що було глибше, призначалося виключно для повноправних магів.
Оскільки Генрі твердо вирішив зробити « Величне Темне небо» своїм вродженим заклинанням, йому потрібно було теоретичного фундаменту, який міг би витримати таку складну магію.
Наступного ранку, коли перші холодні промені світанок майже торкнулися крон дерев, Генрі завершив медитацію. Глибоке, розміроване дихання прийшло в норму, мана стабілізувалася. У Лері протягом наступних двох днів замовлення не передбачалося, а отже, настав ідеальний час для експансії в світ знань.
Біля масивних дверей бібліотеки вже було близько десятка людей. Пізніше споруда відкрилася, і найбільш ревні шукачі правди коротали час на котточками в обчинках. У тьмяному світлі вони жадібно вчитувались у сувої.
Генрі не міг подумати про Лео, але він і далі мовчав. Цей молодий чоловік не мав друзів, і йому було важко знайти інформацію про долю.
Ці молоді студенти, що стояли на вулиці, нагадували Лео своєю болісною цілеспрямованістю — в масі були перші й два рівні. До них належать реві Генрі, серед яких було лише двоє.
Генрі викликав напівпрозорий інтерфейс перед очима, звертаючи час. Протягом шести годин важкі стулки безшумно розійшлися. Учні увійшли в потік, без метушні і штовхання. На відміну від попередніх навчальних закладів його життя, тут не було дефіциту місць: землі в цьому світі було вдосталь, а от обдарованих людей - крихти.
Першою справою Генрі зробив методічно перший поверх. Глибока Сінева працювала у фоновому режимі, скануючи корішки книжок і доповнюючи базу даних. Свіжі події тут були рідкістю - в основному цензурі місцевих магістрів.
Закінчивши, він піднявся до переходу на другий ярус. Дорога перегороджувала паралельні двері з характерним вапном. Генрі звиклим рухом вставив талісман у паз. Каміння миттєво віднісся м'яким смарагдовим сяйвом, і тишу прорізав короткий сигнал:
- Двигай! Доступ дозволений.
Двері м'яко пішла в стіну. Забравши артефакт, Генрі ступив всередину.
Другий шар був вражений масштабами: нескінченні ряди стеллажів втрачалися у штучному димку далеко.
« Схоже, тут не обійшлося без просторового розширення», — зазначив Генрі, оцінюючи обсяг приміщення.
Внутрішній простір перевищував зовнішні габарити будівлі щонайменше втричі. Незважаючи на розміри, тут було лише двоє. Одним з них був доглядач за старою реєстраційною стійкістю — сивоволосий чоловік на ім’я Рейтон Поттер. Його борода, біла як свіжий сніг, спускалася на груди, а обличчя було вирізано глибокими зморшками.
Маги третього рангу жили до півтора століття, і через похилий вік їх неохоче. Однак Рейтон виглядав так, ніби вже переходив багато століть. Генрі знав, що багато хто, втративши надію на досягнення офіційного мага, від’їжджав у рідні краї до свого віку. Але такі, як Рейтон, воліли залишатися. Орден не виводив їх за двері: старі учні були ідеальними працівниками, а обов’язки бібліотекаря не вимагали фізичної сили — завдяки наложеним чарам книжки самі поверталися до своїх гнізд.
- Ти недавно зробив прорив? — запитав Рейтон. Незважаючи на зовнішню дрихлість, його погляд залишався гострим і цепим. Старик сидів у глибокому кріслі, ледь помітно посміхаючись.
Генрі ввічливо нахилив голову:
— Абсолютно вірно. Я прийшов, щоб дізнатися про фонди другого шару.
— Похвальна ревність. Кожен, хто отримує третій ранг, спершу біжить сюди. Я знаю майже кожного в лісі, пам'ять ще не підводить. Але твоє обличчя вперше, — сказав старий чоловік, ретельно виговорюючи кожне слово.
Генрі не хотів затягувати розмову. Коротко розпитавши про класифікацію розділів, він попрямував до стелажів з історичною літературою. Рейтон проводив його поглядом, після чого неквапно відхлібнув каву з димаючої чашки і знову занурився у читання.
Півчатки йшли на добрих дев’ять метрів, і побачити назви верхніх ярусах було б нелегко для звичайної людини. Проте Глибока Сінева не знала обмежень зору. Проте будь-який маг був комфортним, оскільки варто було докласти трохи зусиль « захоплення манами» і щоб той міг діяти слухняно.
Генрі почав з самого початку — першої полиці першого стела. Він не вчитувався у текст, а лише перегортав сторінки з механічною точністю.
Шар був величезний, і за попередніми підрахунками на повну каталогізацію мало піти не менше чотирьох днів. Інформація тут була на порядок дорожче: багато буклетів були розширеними і доповненими версіями тих основ, що він вивчав раніше.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu