Безцеремонно за сотню метрів до головних врат. Троє вартових, чиї обладунки тускали на сонці, заблокували дорогу, синхронно поклавши руки на ефеси мечей:
— Стой! Мета візиту?
- Моє ім'я Джеррант. У мене є зустріч з лордом Ейлушею, що розповідає про моє прибуття. Генрі відклав велику завісу і дозволив своїй аурі мало не охолонути.
Вітерани, загартовані в польотах, відразу відчули, як повітря навколо них з’являється у невидимому пресі.
Тиск жахливої мани на мить перехопило їх подих, змусивши серця пропустити удар, але Генрі відразу відкликав силу і повернув собі вигляд звичайного мандрівника.
Упевнившись, що гість не хоче йти на пролом, один з солдатів втікав і сховався за воротами, а два позосталих були в стані втомитися у напруженому очікуванні, не спускаючи очей із возів.
Невдовзі він повернувся, дихаючи:
- Пан Джеррант, вас чекають. Проходите.
Генрі легко зістрибнув на мостову і попрямував за проводом вглиб території. Ед залишився біля воза, щоб не привертати до себе надмірної уваги.
За мурами, які були зовні суворою стіною, був оазис. Резденція була затоплена зеленим садом: вишукані клумби, рідкісні трави та кришталеві струмені фонтанів приносили радість очам. Прохолоджене повітря було наповнено водою, яка бігала по звивистому штучному каналі. Солдат провів поблизу двох парадних палаців на підвищенні. Перед будівлею простягалася монументальна драбина, на вершині якої застиг чоловік середніх років. Його холодний, оцінюючий погляд бурав гостя.
- Пане Джеррант, піднімайтеся. Командир Лайван особисто проводить вас до лорда, додав солдатів і, чеканя кроку, пішов.
Генрі почав неспішне сходження, аналізуючи стан стоячого наверху воїна. « Є ще один великий лицар», — зазначив він безстрасний висновок у свідомості. Лайван не ворухнувся, продовжуючи вивчати його з якимось затаємним викликом.
Коли Генрі поспішав з ним, командир коротко кинув:
- Йдіть за мною.
Він розвернувся і заїхав вглиб коридорів, не обтяжуючи себе світською розмовою. Генрі шкірою відчував, що його хвиля ворожості з густою настороженістю і тінню непримітної презирливості. Це було дивно, враховуючи, що вони бачили один одного вперше.
Лайван зупинився перед масивними дверима, прикрашені майстерною різьбою. Коли стулка була короткою, вона звучала:
- Пані лорде, Джеррант прибув на ваш виклик.
« Нехай увійде, — відповів він із середини чистий і мелодійний голос, який мав незвичайний магнетизм.
« Так, — сказав Лайван. — Він штовхнув двері і відступив убік, вдивляючись навіть випадкового погляду на кімнату.
Як тільки Генрі переступив поріг, важкі стулки за його спиною безшумно звомкнулися.
Перше, що змусило його внутрішні сенсори спрацювати - це крича розкіш оточення. Меблі, виготовлені з найціннішого породу темного дерева, були вражені витонченістю роботи; кожен із цих стільців коштував весь свій маєток.
На правій частині просторого кабінету, в затишному напівмракі, була їжа. На ній, недбало підперши рукою, напівлежала жінка.
Перед нею лежала срібна страва, з якої вона ліниво виймала стиглі ягоди винограду.
— Лорд Эйлуш? - Він уточнив Генрі.
Вона була одягнена в легкий, вільний халат з ризиковано глибоким вирізом, який вигідно підкреслює порцелянову білизню її шкіри. Стрийні, бліді ноги часто мили в розрізах шовкової тканини — вона була боса, а її делікатні пальці повільно перебирала злодійс килима.
Ейлуш неквапно проковтнула соковиту яму і лише подивилась на гостя:
- Саме так, шановний пан Генрі.
- Ви знаєте моє справжнє ім'я? — Генрі миттєво підібрався, його м’язи напружилися, готові до ривок.
Ейпіатура просто посміхнулася, не соромилася його реакції:
— Відкиньте тривогу, я не живлю вас ворожості. Ми колеги - я теж колись була ученицею чарівника. Правда, природа обгорнула мене талантом. Як дядьку Діно, я не хотіла працювати над моїм навчанням. Я так і залишилась на ганебному першому рівні.
Почувши ім'я "Дидя Діно", Генрі мимовільно насупився. У голові відразу спалахнув образ старого знайомого, але він поспішив відігнати це припущення: світ великий і збіги сталися на кожному кроці.
Невже це той чарівник?
Ейлуша помітила його замішання, м'яко посміхнулася.
- Так, це він. Ти ж прибув на континент Караґ, чи не так?
Генрі не відразу знайшовся з відповіддю. Важко було уявити, що Ейлуш не просто знайома з Діно, а зв’язана з ним тісними і майже сімейними стосунками.
Хлопець прозондував простір навколо неї, і жінки виходили з ледь помітних коливань мани. Її магічний потенціал здавався до сміху малим - навіть на фоні найбільш безнадійних послушників першого рівня вона виглядала б слабкою.
Така була гірка доля людей з низьким талантом: хоч би скільки вони виснажували себе медитаціями, прогрес залишався болісно повільним, наче рух краплі смоли. Якби Генрі, як Фейґалу, мав лише п'ять одиниць таланту, він би витратив не менше десятиліття на формування однієї зірки. За таких обставин мрії про другий чи третій рівень перетворилися на пусті фантазії.
Магічний шлях за своєю природою був безнадійним і елітареном; тих, кого природа одягла іскрою, він відсіював без тіні жалю.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu