Генрі підібрав ляльку і різко розгорнувся до супроводжуючого:
- Звідки вона у тебе?
Звичайна людина навіть не могла перебувати поряд з таким предметом, нічого й сказати про збереження у приватній колекції.
— Це... — Хуен втупився на ганчірку, і його обличчя придбало землюстий відтінок. Він, очевидно, засміявся.
— Я чекаю відповіді. Звідки? — Генри задзвонили сталеві нотки.
Затинаючись і ледве підбираючи слова, Хуен видав з себе:
- Це дуже зловісна штучка, пане. Я б радив вам не торкатися до неї.
— Я добре знаю її властивості, оскільки вже тримаю її в руках. І раз вона тут, значить, у неї є історія. Кажи, де ти її взяв? — Генрі продовжував наполягати, не даючи людині простору для маневру.
Хуен нервово втер піт з лоба, розуміючи, що ухилитися від відповіді не вийде.
— Її приніс один злодій. Він запевнив, що предмет має надзвичайну силу. Я уклав угоду, але відчувши її нещасливе, просто закинув у скарбницю і намагався забути.
— Имя? Де мені його знайти? — Генрі уважно стежив за мікромікою аристократа. Той не брехав.
— Роберт. Злодій Великого лицаря. Про його теперішнє місце знаходження мені нічого не відомо, але ви можете знайти довідку в Асоціації шукачів пригод - він там особистість досить відома.
Коли він зрозумів, що це серйозний перевертень, то виклав усю свою інформацію і намагався якомога швидше закрити цю тему.
- Вор рівня Великого лицаря, значить? — Генрі випадково згадав свого недавнього гонителя. Велика ймовірність того, що йдеться про ту саму людину: у цих краях було небагато майстрів і збіг з ним здавався малоймовірним.
— Ясно, — кивнув маг, приймаючи остаточне рішення. — Я зроблю вибір: заберу Куклу Злоби, « Сердце Океана» і алеє очне яблуко.
Не чекаючи на відповідь, він забрав ляльку в себе і повернувся за іншими речами.
Хуен плевся слідом з зашукаючою, майже сумною посмішкою і не сміяючись проронити ні слова проти. Генрі не просив - він констатував факт свого права.
Коли вони покинули внутрішній периметр, Генрі почув за спиною важкий лязг: Хуен з видимим зусиллям закрив масивні двері. Навіть невеличка стулка мала велику інерцію, а обличчя аристократа налилося кров’ю, він важко дихав, витираючи лице хусткою. Переконуючись, що запори надійні, він поспішив наздогнати видаленого мага.
Зовнішній пост першого рівня був під охороною лицарів, так що тут церемонія закриття не забракло.
Генрі спостерігав за цим маренням з тінню іронії. Було очевидно, що Хуен до останнього моменту боявся масштабного грабежу.
Хоча спокуси були дійсно більш вражаючі, Генрі волів керуватися холодним розрахунком.
Королівство Фіалок входило у сферу впливу "Болота Аруфа" - могутньої магічної організації.
Крім того, не варто недооцінювати політичну вагу місцевих аристократів, оскільки через канали зв’язки між ними могла виникнути велика зухвалість. У чужій території Генрі хотів діяти ефективно, але без непотрібного ризику.
Хуен налякався з Генрі і, шанобливо схиливши голову, негромко запитав:
- Пане Генрі, ви плануєте продовжити участь у святкуванні?
Генрі зупинився з кришталиком і відчув, як м’язи затікали після важкої праці.
— Я вернусь у свої покої. Продовжувати вечерю не має наміру, мені потрібен відпочинок.
- Звичайно, пане Генрі. Ви можете набратися сил, коли Хуен усміхнувся і відвісив легкий поклон.
Повернувшись у його відведений палац, Генрі помітив біля входу двох служниць, які чекали. Йому було дуже важливо підійти до нього, як одна з них зробила крок вперед.
- Пану завгодно прийняти ванну? — Вона запитала, не піднімаючи очей.
— Ванну? — Генрі мимовільно принюхався до свого одягу, згадавши про те, що в сумох останніх днях зовсім забув про гігієну. — Так, приготуйте все.
« Так, — відповіла дівчина. — Як тільки почули її звістку, вона поспішила виконати це доручення! »
Генрі мав масивний дубовий купель у своїх кімнатах, і це видно з розмірів, які обіцяють комфортне занурення. Невдовзі служниця повернулася і замерла в дверях, склавши руки на животі.
— Пане, воду вже почали гріти. Скоро все буде готово.
— М-м, - мовчазно висловився Генрі і повалився на ліжко, прикривши очі.
У цьому світі найпростіші побутові потреби перетворилися на обтяжливий ритуал. Через відсутність водопроводу і насосні системи слуги мусили розводити багаття, кип’ятити воду у величезних чанах та вручну перетягувати її відрами.
Пройшов майже годину, перш ніж четверо твердих охоронців внесли до кімнати димлячі чани.
Пар наповнив приміщення запахом мокрого дерева.
Опікавши посудини в купель, вони додали два відра крижаної води, щоб збити жар.
Один з чоловіків, виливаючи останню порцію, обернувся до гостині:
— Пане, звольте перевірити температуру. Якщо вода здається надто гарячою, ми додамо ще холодною.
Генрі підійшов до ванни і занурив руку у воду. Тепло приємно поколювало шкіру, розганяючи кров.
— Підходить. Можете йти.
Вартові мовчки залишили кімнату, але служниці залишилися на своїх місцях і застигли. Генрі поставив запитання, чи не кивнув брово.
- Чому ви ще тут?
Дівчата збентежено опустили голови, і одна з них відповіла тьмяним пошепки:
- Ми тут, щоб прислуговувати панові під час омивання.
Генрі коротко посміхнувся, оцінюючи ревність Хуана догодити спасителю.
— Ясно. Роздягайтеся.
...
Рано - вранці наступного дня Генрі лагідно відвів убік його ніжні руки і піднявся з ліжка. Він на мить застиг, дивлячись на сплячих дівчат. « Тоді можна дозволити собі таку слабкість, — холодно гумумував він, але не слід встромлювати у свято як місцевий аристократ". Сівши на підлогу, він закрив очі і занурився в медитацію, вилазячи ментальні бар'єри та витісняючи зайві образи з свідомості.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu