— Якою буде ціна? — Генрі зберігав холодний розум. « Якщо він довершить справу і принесе її в жертву, то як покануть його? »
Ларрі дуже зітхнув, помішуючи каву.
- У цьому іронія, мій хлопчику. Мабуть, справа закінчиться великим штрафом і тимчасовим ембарго на поставку рідкісних ресурсів.
Така була жорстока правда про світ вищої маги: закони, написані для захисту слабих, були лише тонкими нитками для тих, хто мав справжню силу. Звичайні люди цінувалися організаціями лише як джерело нових талантів та робочої сили. Марко майстерно балансував на межі фола: його злочин був досить сильним, щоб викликати обурення, але недостатньо масштабним, аби великі ордени розв'язали через це міжусобну війну. У кінцевому підсумку, сотні простих людей мали лише економічний еквівалент.
— Як тільки ритуал закінчиться, між Місяцем Лесом і Хижіною Грін спалахне відкритий конфлікт. Тобі треба зникнути до того, як закриються останні кордони — відчекав Ларрі.
Генрі зосередився на кивнув.
— Я розумію. Але який маршрут ви вважаєте найбезпечнішим?
Це питання було ключовим в його стратегічному плануванні. Карта Континента Карах була ліккутною ковдрою з зони впливу, і невірний крок міг привести із вогню да в порожнистий.
— Твій шлях лежить у королівстві Доріс, на західному узбережжі. — Там панує світська влада, а великі магічні анклави тримаються осторонь. Ідеальне місце, щоб перечекати бурю у тиші. Так, там дефіцит специфічних інгредієнтів, але в наш час це загальна біда: де багато ресурсів, тут завжди багато трупів. До речі, щоб твій похід не виглядав втечам, ось тобі офіційне завдання: приберися до Доріса і дістань для мене зразок місячного кам'яного моху.
Майстер на мить замолк, перевіряючи реакцію учня, а потім додав:
- Твоє просторове кільце порожнє? Я підготував для тебе партію сиря. Спочатку достатньо лише згадати смак алхімії і не залежати від місцевих крамарів.
Ларрі піднявся, підійшов до непримітних дверей в стіні і запрошующе помахнув рукою.
— Взгляни сам.
Генрі заглянув у сховище і ненавмисно завмер.
— Неверожний об'єм...
Невелика кімната була від підлоги до стелі заставлені ящиками. Кожна рослина, кожна з яких була ретельно упакована і промаркована.
« Це базові компоненти, — недбало пояснив Ларрі, хоча в його очах блищала гордість. — Я почав робити запаси, як тільки відчув запах гарі в повітрі. Тепер місцеві лавки впровадили лимітовану видачу, і на одні руки дають не більше присутньої трави. Скоро все буде працювати тільки на потреби фронту.
Генрі низько вклонився, глибоко зворушений цією турботою.
- Дякую вам, вчитель.
Він знав, що за «скромним подарунком» коштують тисячі магічних каменів і особисті зв'язки Ларрі. У світі магів така підтримка була дорожча за золото.
— Пустяки, — ледь помітно посміхнувся Ларрі. — Завантажуй добро в кільце і йди додому. Закінчуй останні справи. Як тільки будеш готовий - приходь, я особисто проведу тебе через тіньовий вихід.
Прийшовши, Генрі зловив себе на думці про дивну цикличність долі: Ларрі колись привів його в цей світ, і тепер він же відкриває йому двері, рятуючи від його краху.
Генрі мало не зіткнувся з Бетсі, яка вела до його дому. Судячи з її напрямку, вона теж йшла до майстра.
— Бетси? - Він покликав її.
Дівчина здригнулася. У її погляді металася розгубленість, вона немов намагалася сховатися за невидимим бар'єром. Опустивши голову так низько, що волосся закрили обличчя, вона ледь чутно видала:
— Генри...
- Вітаю. Я чув, ти тепер учень третього рівня. Це серйозне досягнення, — щиро сказав він.
— Дякую, — поступила суха майже механічна відповідь.
Бетсі, очевидно, не була настроєна до світської розмови. Не піднімаючи очей від дорожнього пилу, вона обійшла його і закохала далі, наче за нею гналися тіні.
Генрі проводив її поглядом, і його аналітичний склад думок миттєво відзначив дивні деталі. Облік Бетсі кричав про внутрішній диссонанс. Зазвичай стримана, що віддає перевагу практичній дорожніх штанах і закриті мантії, сьогодні вона виглядала майже несамовитою.
Мантії, які при кожному кроці прорізували мереживні чорні панчохи на підв’язках, підкреслює стрункість її ніг. Коли вона проходила повз нього, Генрі помітив, що під верхньою одягом на ній було лише витончена майже символічна білизна.
« Для такої ситуації потрібно зробити різку зміну іміджі. Або це розпач, або ставка в якійсь небезпечній грі», мігнула у голові. Проте Генрі швидко відхилив ці думки. Кожен має свої методи виживання, і чужі інтриги зараз були для нього незвучною розкішшю.
Повернувшись у свої покої, він систематично спакував закуплене спорядження. Простір обручку було забито майже під зав’язкою алхімічних сирь Лері. Місця залишалося небагато, тому він безжалісно відсіяв все непотрібне, залишивши тільки найцінніші гримуари з моделями заклинань.
Після збирання Генрі присів до столу і зробив короткі, чіткі слова для Ліліан. Він сказав, що не можна буде тимчасово покидати поселення на невизначений час.
« Чи це можливо? — Він задумливо повертав в руках гусине перо. - Вхід закритий, але вихід для тих хто має вагу все ще можливий. Магічна пошта повинна працювати до останнього."
Залишивши конверт на видному місці, Генрі в останній раз окинув поглядом кімнату і ступив за поріг. Підготовка закінчилася.
На другий день Генрі повернувся в оселю Ларрі. На ньому була легка броня, придбана за сім магічних каменів на « блошиному ринку»: цей доспіх не тільки перевищував звичайні аналоги в міцній стійкості, але й ніс на собі зав'язь підбадьорливих чарів разом з плетим захисту від магії. На поясі він похитував довгий меч.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu