Генрі лише зітхнув з полегшенням. Без належної сили він не міг претендувати навіть на найпростішу чорну роботу. Задачі для початківців першого рівня, заплаченого камінням, було мало. Через дві години марних пошуків його погляд зачепив один запис.
Сбір грибів, що сплять у лісі Лунне світло. Норма: 10 грибів — це один магічний камінь або десять золотих монет.
Генрі не квапився приймати пропозицію. Спочатку він заглянув у « Таверну пліток» - магічний форум, де учні ділилися досвідом. Пости підтвердили, що це сезонне завдання, яке розкривається кожної весни.
Оскільки гриби, які спали, були основою для великої кількості зажаданих зелень, попит на них не падав.
Робота вважалася безпечною, і була доступна навіть першокурсникам, але старші учні її ігнорували. Ефективність збору була дуже низькою, оскільки гриби росли глибоко під землею і мали природні властивості екранувати мани.
Багато шукачів прокладають три-п'ять днів у Лісу Лунного Світла, але так і не знаходять заповітної десяток грибів - занадто це трудомістке й невдячне заняття.
Зазвичай це замовлення беруть учні першого рангу: завдання зулить стабільний потік магічних каменів при відносно високому рівні безпеки, якщо не лізти на рожен.
Генрі систематично аналізував масив даних про сплячих грибів. Ці організми воліли ховатися в грунті на глибині 20-тридцяти сантиметрів.
Досвідчені збирачі роками відгадували вміння візуальної дедукції, оцінюючи склад ґрунту і характер співнапружаючої рослинності перед тим як встромити лопату у дерну.
Однак такий метод був глибоко суб’єктивним і ненадійним, а навіть визнаний ремісникам доводилося витрачати багато годин на пусті розкопки.
« Пора дати шанс глибокої Синеви», — потонув Генрі, завершивши розрахунки. Це завдання досконало лягало в канву його можливостей.
Збір грибів, які заснули, не вимагав попереднього бюрократії: достатньо було принести жертву в головний Зал Дел і обміняти її на камені за фіксованим курсом. Коли Генрі прийняв рішення, то негайно почав готувати. Спершу він поїхав на місцевий блошиний базар, щоб дістати відповідне спорядження для польових робіт.
Ліси Місячного Світла простягаються на північ від Північного лісу. Пий перехід зайняв би добру годину, але на екіпажі шлях скорочувався до двадцяти хвилин.
У самому в'їзді до сектору була поштова станція, яка служила відправною точкою для візників.
Проїзд коштував дві срібні монети. Офіційні чарівники покладалися на безкоштовний проїзд, хоча вони рідко користувалися подібним громадським транспортом.
У очікуванні екіпажу Генрі примітив ще трьох учнів у мантіях. Невдовзі між ними зав’язалася неспішна розмова, яка покращувала сподівання.
— Ви теж у Лісі місячного Світла? — порушив тишу товстий чарівник, витираючи піт з лоба.
— Да, я... Перший раз, - пробурмотів у відповідь худорлявий, хворобливого виду хлопець, явно нервова.
Розмова пішла живою, коли вони представилися один одному. Товстянка звали Макен, худорлявого — Лука, а третього — Сонні. Макен був найдосвідченішим у лісі — він вже три рази бавився, і за весь час міг вигадати лише один магічний камінь та жменю золотих монет. Інші, включаючи Генрі, йшли в статусі новачків.
— У лісі не замикайтеся й тримайтеся суворо прикордонної зони, — сказав Макен.
— Чому ж? — Лука щиро здивувався. - У реетри завдання позначено як безпечне.
— Мабуть, сам по собі хмикнув Макен. — Але в глибині чаща копять магічні звіри. А ще гірше те, що там можна зіткнутися з людьми з Хіжини Грін.
— Хижина Грін? — Лука нахмурився, відновлюючи в пам’яті карту місцевості. — Але їхня територія досить далеко звідси. Шанс зустріти їх нікчемний.
— Ти не дуже малий, поки будеш обережним, — відрізав Макен. Його обличчя перекосилося через неприємний спогад, ніби він сам бачив наслідки такої зустрічі. — Колись занадто ретивні шукачі забрели надто глибоко і попалися гринцам. Тих, що були нещасні, набили вмирати, а породжені трупи вивісили біля входу в збудування іншим.
Сонні вугрово кивнув, підтверджуючи слова товариша:
— Все так. Грінці теж претендують на ресурси, і конкурентів вони не жаліють. Ми лише учні першого рангу, і це ще один ризик для нас.
Генрі слухав попередження мовчки. Ця інформація не стала для нього відкриттям: він вже встиг зібрати аналогічну інформацію в таверні « Розкішні толки», поєднавши чутки і факти.
Незабаром екіпаж покатив з глухим топотом до станції. У нього була запряжена Адська Нога — гібрид магічної звірини, чиї копита мерехтіли тьмяними полум’ями. Ці істоти розвинули неймовірну швидкість і мали завидний інстинкт. У лісових екіпажах немає місця для купра, бо Адські Ноги самі йшли по маршруту, а після настання темряви постійно поверталися в конюшні. Для шістьох пасажирів було розраховано скромний салон воза.
Як тільки люди зайняли свої місця, Адська Нога рвали з місця. Від її копит на дорозі залишалися характерні обгорілі відміти, а кімі була висхідна вся стежка.
Раннього ранку я диктував свій ритм, щоб встигнути до світанку. Нічний ліс не прощав помилок нікому.
Через 20 хвилин четверка зійшла на кінцевій станції біля лісу. Дочекавшись, як останній пасажир стрибне на землю, Нога швидко вм’янулася у зворотному напрямку.
Давні дерева тут піднімалися до самого неба, їхні товсті стовбури свідчили про мирний ріст упродовж багатьох століть.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu