— Стоп машина! Погасити вогні! — Зычно сомкомвалал Дино. Швидкість корабля почала падати, аж поки воно не застигло на мертвій брижі.
Генрі обережно пробрався до носа корабля, покладаючись на карту пам’яті Сіневи. Там він знайшов Діно, який стискав магічний прилад у руках і віддалено нагадував компас, але з хаотичною стрілкою.
« Пане Діно, чому я зупинився? » — запитав він.
Діно зітхнув, і цей звук у тиші пролунав зловісно.
— Ми долучилися в Загублений Морський Туман. Скверна справа. Невідомо, коли ця пелена вирішить нас випустити.
- Що це за явище?
Діно почав пояснювати, не відриваючи погляду з марного приладу:
— Це рідкісна морська аномалія. Як тільки туман змикається над щоглами, будь-які орієнтири зникають. Простір у цій зоні спотворено; спроба сліпої навігації може завести нас в такі глибини невідомого, звідки немає повернення. Наслідки можуть бути катастрофічні.
- І який наш план дій?
— Чекати, — вираз обличчя Діно виражав крайній ступінь безпорадності. — Туман розсіюється сам по собі, але терміни завжди непередбачувані: від кількох тонів до довгих десятиліть.
— Десятилетій... — лугом вигукнув Генри. Холодний розрахунок підказав йому справжню небезпеку: жоден корабель не може нести запаси провізії та прісної води на такий час.
Коли рух припинився, тиша підірвала крики — пасажири з нижнього каюту почали масово виходити на палубу. Діно коротко й сухо описав ситуацію. Учні охопили паніку і ремствували, тимчасом як моряки зберігали похмурий спокій — їхній авторитет був невпевнений, а якщо він наказав чекати, то вони будуть очікувати.
Минуло три дні, але туман не поїдав ні на йоту. Діно невтомно спостерігав за навколишнім мглою, не ризикуючи віддавати наказ до руху.
На п’ятий день ситуація на борту була настільки напруженою, що люди ставали дратівливими і в повітрі висіла густа хмара колективного страху.
Одна з них закінчилась трагічно, а Фейґал у приступі люті завдав тяжкої шкоди одному юнакові. Діно мусив особисто втрутитися, суворо підриваючи бунт і помиривши натовп.
У ці похмурі дні Генрі і Ліліан намагалися не розлучитися ні на мить заради взаємної безпеки. Туман діяв на розум, не тільки позбавляв зору, але й притуплював власне сприйняття реальності і заважало циркуляції мани в каналах. Запершись у тісному каюті, вони майже не спали і заміняли повноцінний відпочинок глибокої медитації.
Під час одного з таких сеансів Генрі був здивований, що комп’ютерні потужності чіпа дозволяють йому через марево розрізняти спектральні промені зірок. Він все ще бачив їхню позицію і міг орієнтуватися. Генрі негайно поділився цим відкриттям з Діно, але старий маг вирішив виявити обережність: в умовах викривленого простору вектори напрямів могли змінюватися непередбачувано і ризик налетіти на приховані рифи був занадто великий.
Через півмісячного напруження досягло свого апогею. Довге заточення сірою ваті туману пригнічувало волю, а емоції людей перетворилися на обгорнений нерв. Діно спустився на житлову палубу, його обличчя перетворилося в жорстоку маску.
— Генри, идем со мною. Ми спробуємо вивести корабель звідси. Не можна цього робити, бо на борту ось-ось почнеться справжній бунт.
Генрі рішуче кивнув:
— Ладно. Ліліан, ти йдеш з нами.
У такому оточенні, щоб залишити дівчину в одній кімнаті на коні нерозсудливості, то загроза могла матеріалізуватися прямо перед обличчям коли вже буде запізно. На відміну від інших, вона була дуже енергійною і часто невпинно розмовляла та навіть жартувала з неприємним годинником. Інші пасажири товпилися на самоті, розчавлені невідомою таємницею, і навіть воля майбутніх чарівників дала тріщину.
Вони увійшли в капітанську рубку. Генрі закрив очі, налаштовуючи сприйняття через Блакитну Сіневу, і впевнено вказав рукою в порожнечу:
- Північно-захід там.
Діно мовчки кивнув і плавно перевів важіль, змушуючи судно повільно розторгатися з місця. Генрі зосередився на чотирьох ключових зірках, постійно відстежуючи найменші коливання курсу в реальному часі.
- Напрямок змістився, простір веде нас в сторону. Тепер північно-захід левіє на п'ятнадцять градусів, - чітко доклав він.
Діно без зайвих слів підкреслював штурвал, довіряючи почуттям юнака. У такому режимі, на межі ментальних сил, вони просувалися крізь мглу більше десяти годин, поки раптово простір навколо не почав світлювати.
Генрі відкрив очі і переривиснув, бо вони вийшли в чисту місячну акваторію. Обернувшись, він побачив, як масивна стінка туману за їх спиною просто розчинилася в повітрі, ніби її і не було.
— Молодець, хлопче! « Діно з силою похлеснув його, і в голосі він відчув справжнє полегшення.
Генрі безсильно осел на палубу. Постійна концентрація і фільтрація перешкод у викривленому просторі повністю виснажили його енергетичні резерви. Тим часом Діно швидко розклав карту, скинувся з компасом і визначив їхню позицію.
Дивно. Ми знаходимося точно в тій же точці, де увійшли до цього проклятого туману півмісьця назад. На щастя, твої очі не підвели нас і ми не відхилилися від курсу ні на милю.
...
Протягом семи діб на обрії не з’явилася панорама маленького острова Коломбо.
Незважаючи на скромні розміри клаптика суші, життя в місцевому порту била ключем: пристані були забиті різноманітними кораблями, а береги не переставали метушливий рух людської маси.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu