"Моогила Генрі Бленда"
Генрі особисто встановив кам’яну стелу, виконуючи обіцянку ще в день першого позичення старого цибулю.
Біля підніжжя гори їх уже чекали три вози. Меліса, намагаючись зберегти самовладання, керувала охоронцями і розподіляла свої речі. Вона трималася непохитно, і тільки почервонілі очі видавали глибину її горя.
З замку зникло багато цінностей, які були розграбовані в сумоті. Але частина казни зберігалася у схованках, що відомі лише прямим спадкоємцям.
Ці кошти були б марними, але Меліс був переконаний у тому, що вона не збирається доживати свого віку в ролі заможної вигнанці.
Коли було завершено останні приготування, караван повільно рушив у дорогу. Генрі та Еміль їхали верхи в авангарді, і Меліса забула важкий сон у возі - вона не змикала очей зі вчорашнього дня і була на межі повного виснаження.
— Скільки займе дорога до Носантанської академії? — порушив тиші Генри.
Еміль поправив привід і глухо відповів:
— Якщо боги будуть милостиві і нам пощастить, доберемося за три місяці.
— Три місяці... У довгій подорожі, задумавшись про дорогу за горизонтом, Генрі вдивлявся у неї.
Їхньою метою було Носантанська академія в провінції Жемчужна. Там вони сподівалися знайти захист у вчителя Мелісса, маститого вченого Клода.
Їхня єдність ґрунтувалася на претендуванні знання, а не на політичних вигодах.
Клод був шанованою фігурою у всьому королівстві Нортон, і він прийняв Мелісу в школі лише за її надзвичайні здібності. Покойний барон Бак, при всій його силі, не витримав би порівняння з авторитетом Клода. Тільки ця людина могла гарантувати дівчині безпеку.
І, дивлячись на сонце, яке зайшло в небо і було вкрите кров'ю тону, Генрі сказав:
— Коли я доставлю вас у Носантан, наші шляхи розійдуться.
Еміль різко повернув голову, не приховуючи подиву:
— Уйдеш? Але куди?
- Поки не знаю. Я хочу стати чарівником, а потім взятися за пошуки відповідей — у голосі хлопця хлинула сталь.
Події останніх днів лише посилили в Генрі спрагу. Він більше не хотів бути пішаком у чужій грі, яка залежала від примхи сильних світу цього. Навіть барон Бак, великий лицар, не зміг нічого протиставити магії. Генрі назавжди запам’ятав холодний, пустий погляд Марко.
— У такому разі, перш ніж піти, зверніться за порадою до ученого чоловіка Клода, — порадив Еміль. — Нортон не знайти людину більш ерудованої у всьому королівстві.
Клавдіт так входив у плани Генрі, але його головною метою була бібліотека Носантанської академії. Впродовж усього часу, коли він був у цьому світі, його нейрочіп "Блукая Синаєва" катастрофічно вичерпав дані.
База була практично порожня: відомості про історію, культуру та географію світу обмежувалися лише слухами. Молісса Генрі розпитував, що академія - це єдине місце в країні, яка володіє справді великим книжковим фондом.
У міру того як караван просувався вперед, мешканці жили в обочинах доріг. Вони стояли мовчки, проводячи своїх панів довгими поглядами.
Хтось притиснув кулак до серця в традиційному жесті відданості, і цей порив хвилями прокотився по натовпу. Слухи про різанину вже розлетілися по сусідству, і Меліса залишилась в очах людей останнім символом колишнього життя. Барон Бак не був святим, але він не гнобив селян і не доводив їх до спустошення. Тепер, коли лорд був мертвий, селяни боялися невідомості: чи прийде на ці землі хтось більш милосердний або їх чекає спустошення?
Джіммі та його воїни намагалися зберегти свою професійну безстрашність, але ця сцена прощала їх і вони були готові стиснутися від смутку.
Тут вони виросли, тут пройшло їхнє життя, і покидаючи ці краї, вони розуміли: шляху назад немає. Меліса, яка прокинулась від шуму, виглядала спокійною, але в її очах палав вогонь фанатичної рішучості.
Очевидно, вона хотіла відродити славу свого роду. І не мало значення, чи тече в її жилах кров барона — для всіх присутніх вона назавжди залишилася Сарою Бак.
...
Через півмісяця караван застав усю ніч на відкритому полі, де вони і розбили табір. Генрі лежав на стозі сухого сіна, закинувши руки за голову і дивлячись у бездонне небо.
У ясну погоду тут зірки сяяли з неймовірною яскравістю, і він міг споглядати їх годинами, занурений в розрахунки чіпа.
Він не в стані заснути, а дістав кишеньковий годинник і почав крутити їх. Кришку з тихим клацанням відкинулася — стрілки ритмічно рахували мигкання.
— Ця башта... В ній є щось дивне, - пробурмотів він, прищурившись і роздивляючись гравітацію шестикутної вежі на циферблаті. Чомусь саме цей символ незмінно притягував його увагу, немов зашифроване повідомлення з минулого.
Захоплива здогадка змусила Генрі по-новому поглянути на старовинний артефакт у своїх руках.
— Синєва, проаналізуй кишеньковий годинник. Чи вони містять ману?
— heОбнаружено зміст мани: 4%. Зафіксовано. Чи ви хотіли б пожерти?
Генрі нахмурився, відчуваючи легке здивування.
— Я чітко пам’ятаю, що вже повністю спустошив цей резервуар. Звідки в годиннику взялася нова енергія?
Стояло Сіневе, що під склом на дні корпусу з’явилося безліч маленьких сапфірових крапок. Вони не застигли в нерухомості, а постійно мерехтіли у таємничому ритмі.
- Синева, почни протоколувати всі зміни цих точок. Перевір масив даних на наявність прихованих закономірностей.
- Запиши дані запущено...
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu