« Невже Еміль пішов у гори? »
Догадка підтвердилась біля воріт: масивний ланцюгний замок був зарубаний сильним китовим ударом, а стулки широко відчинилися назустріч нічному холоду. Коли Генрі побачив темну темряву за межами ферми, то відчув тривогу.
Еміль ніколи б не залишив пост самолюбно. Коли Генрі повернувся до свого дому, то в кількох відпрацьованих рухах закріпився лук, перевірив хід довгого меча у ножнах і потягнув ремені. Його шлях лежав на північ, туди, де затаїлося аномальне озеро.
У нічному лісі він рухався як тіні, швидко і абсолютно безшумно. Незабаром його очі, висилені фільтрами чіпа, розрізняли фігуру. Еміль в одній лише повсякденній одязі, з мечем у руці, йшов дивною, механічною ходкою, наче маріонетка, яку тягнуть за невидимі нитки.
— Еміль!
Генрі двічі покликав його на ім’я, додаючи кроку. Нуль реакції. Обгнавши лицаря і закручивши йому шлях, він подивився тому в обличчя: очі Еміля були протяжки страшної іссіня-чорний пусткою, у якій не залишилося ні краплі людського. Цей погляд точно повторював вираз обличчя тієї істоти з озерних глибин.
Еміль без вагань зіткнувся з проблемою і продовжив свій марш до смерті. Генрі перемістився йому за спину, прикидаючи, чи зможе вирубати його точним ударом. Але варто було йому замахнутися для удару ребра долоні, як Еміль, ніби маючи очима на потилиці, миттєво ширяв випасти ефесом меча, змучив Генрі відскочити.
Відтинивши ворога, лицар відновив рух до краю. Озеро чекав на нього, поблякуючи в темряві крижаним дзеркалом. Крок до цієї безодні не залишав шансів. У розпачі Генрі викрикнув те єдине, що могло пробитися крізь морок:
— Меліса вийшла заміж, наречений не ти!
Еміль різко застиг. Його губи дрознули, приходячи в безхребетному подиху. Чорна пелена в очах почала розсіюватися, поступаючись місцем свідомості та болю. Повільно обернувшись, він сфокусувався на Генрі.
- Чому я тут? - Його голос тремтів від розгубленості.
- Ти йшов як заворожений прямо у воду. Тебе було не зупинити, — відповів Генрі, зберігши зовнішній спокій, хоча всередині все ще вібрало напруження.
— Це... це дійсно дивно, — Еміль заплутано кліпнув і намагався зібрати фрагменти пам'яті. — Я пам’ятаю лише жахливий крик, від якого в очах потемніло. Вже прийшов сюди, на краю.
« Отже, звук — це не просто шум, а інструмент контролю », — сказав Генрі.
Йому пощастило, що « Блакитна Сінева» встигла зреагувати вчасно, інакше зараз обидва вони годували б доних тварів.
« Що за сила криється в цих водах, якщо навіть лицар втрачає свою волю? » — запитав Генрі хмуро. Еміль, який усвідомлював близькість загибелі і тремтів від страху перед смертю, ще ніколи не відчував такої безпорадності.
Бульк!
- Обережно! — Еміль миттєво перехопив меч обома руками, приймаючи бойову стійкку.
Генрі зосередився на джерелі звуку. Незважаючи на те, що міні-карта як і раніше не видавала сигналів життя, його очі зафіксували рух: з темної води повільно, дюйм за сантиметром, почали підніматися дві фігури.
— Ці обладунки... Фасон міської охорони замку! — Еміль несхвально вигукнув.
Генрі миттєво порівняв факти:
— Страражники? Тож ті, хто пропав тут у минулі роки, не пішли. Вони увійшли в озеро...
Фігури наближалися до берега плавно і невідступно. Світло Місяця відобразилося на подробицях: перед ними стояли два скелети, обтягнені рештками тіла і іржаві латки. Їхні кістки були затиснені довгими мечами, які з’їдали корозію. Але озеро не зволікало віддавати всіх своїх полонених, а за першою парою почало підніматися ще три тіні.
— Спробуємо на смак цю нечистоту?
Страх Еміля випарувався, змінився холодною люттю і азартним боєм.
— Я беру лівих, ти - тих що справа, — Генрі дозволив собі ледь помітну посмішку.
Уперше в цьому новому житті вони мали хрестити клини з самою смертю, і обидва відчували, як у жилах закипає гарячий інстинкт хижака.
— Глибока Сінева, вмикайте бойовий контроль.
Генрі зберігав відносну концентрацію. Не маючи уявлення про справжню силу цих мерців, які залишилися живими, він завмер у захисній стійкі, яка за будь - яку хвилину була готова розірвати дистанцію. Один з скелетів, сухо клацаючи щелепою і стискаючи пальцями фаланг рукостискання іржавого довгого меча, раптово скоротив відстань різким ривком.
« Милково. Швидкість значно нижча за очікувану." - подумки помітив Генрі, аналізуючи траєкторію руху противника.
Скелет замахнувся, оголошуючи мечем високу дугу, і обвалив кидок на голову юнака.
Однак для Генрі, чиї рефлекси були обгострені чіпом, цей випад здавався зв’язаним і загальмованим, наче рух у товщі води.
Він легко пішов з лінії атаки, і іржаве залізо тільки розсікло повітря.
Втративши інерцію, костяний воїн на мить застиг, відкриваючи гоління у захисті. Генрі не забарився скористатися моментом: його меч свиснув у короткій випаді, з нищівною силою дробячи череп ворога.
Скелет на мить завмер, а потім з сухим костям розсипався на землю купою сірого пороху і уламків.
Генрі кинув швидкий погляд через плече. Еміль вже закінчував бій зі своїм опонентом — у його ніг також були нерухомі рештки.
« І це все?» — здивував Генрі. Противники були на диво крихкими, буквально розпадаючись від одного конкретного потрапляння.
Тим часом з озерної гладі виднілися ще три фігури. Вони вилізли на берег і пішли в атаку, але й їх спіткала така сама доля: кілька розрахувальних ударів — і узбережжя знову посіяло кістки.
Еміль, важко дихаючи, опустив зброю і з сумом подивився на уламки.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu