як просувається твоя практика?
Еміль швидко підійшов до краю майданчика, уважно спостерігаючи за юнаком. У голосі лунав щирий інтерес досвідченого наставника.
- Все ще не можу вловити те саме відчуття, про яке ти розповідав. Здавалося, що для мене шлях лицаря закритий.
Він розумів, що його фізичні кондиції вже приблизилися до нормативного лицаря. Але Насіння життя в тілі не змогло пробудитися.
Згідно з сухим аналізом « Синеви » (англ.), він вперся у генетичну стелю: подальший органічний ріст був неможливий, а ймовірність спонтанного пробудження прагнула математичної погрішності.
— Не руби з плечей. Просто продовжуй в тому ж дусі, методично і наполегливо. У багатьох людей, коли йдеться про якість Насіння життя, у відповідь Еміль привітався з ним по плечу.
Генрі просто кивнув. Він не бачив сенсу в суперечках, знаючи справжню ціну своєї сили - вона була продуктом обчислення чіпа, а не природного таланту, якого у нього насправді не було.
— Еміль!
Над треніровим пальником рознісся телефонний голос, який пронизував жіночу хвилювання.
Еміль різко вкинув голову. Його обличчя віддзеркалювало цілу гама почуттів — від секундного подиву до явного замішання. Кілька разів він не міг зрозуміти, що сталося. Він поспішно схилився в глибокомуклоні.
— Пані Меліса... Коли ви повернулися?
Старша дочка барона Бака постала перед ними у сліпучому золотом плаття, яке здавалося занадто розкішним для цього пополудневого майданчику. Її шкіра біяла в глибокому вирізі деколте, а похід був наповнений природженою грацією.
- Що, так сильно здивований? Якби ти отримав попередження заздалегідь, то міг би знайти привід втекти в далеку дозор або викласти віддалені села, вірно? — Дівчині дуже сильно вразила усмішка.
- Часи зараз неспокійні. Якби я тільки знав про ваш візит, я б обов'язково виїхав назустріч, щоб забезпечити безпеку - виправдовувався Еміль, вперто не піднімаючи погляду і вивчаючи шкарпетки своїх чобіт.
— Я найліпша студентка Носантанської академії, мій наставник - сам вчений Клод, а батько – Великий лицар. Хто в здоровому розумі сміє мене зворушити? — Меліса недбало відморгнулася від його слів і заливання, майже штучно розсміялася.
- І все ж, обережність ніколи не буває лишньою... — тихо пробурмотів Еміль.
- Досить! Підніми голову і подивися на мене! Чому ти вічно ховаєш очі? Ти хоч розумієш, заради чого я повернулася? — У її голосі раптово спалахнула лють.
Еміль, наче подолавши фізичний опір, змусив себе зустрітися з нею поглядом, але його рішення вистачило лише на мить — він відразу знову відвернувся.
— Я повернулася, щоб вийти заміж! Батько віддає мене синові герцога Тюльпанового!
Її очі миттєво засяяли від нахлинулих сліз.
— Це добра новина. Земля герцога багаті і великі, ви знайдете там життя, гідне вашого імені - після важкої паузи видав з себе Еміль.
- І це все? Все, що ти можеш мені сказати? — Меліса задихалася від образи, її обличчя почервоніло.
Еміль зберігав кам’яне мовчання, ніби перетворившись на виття.
- Але ж я люблю тебе! І ти мене любиш, ми обидва це знаємо! Чому ти не можеш набратися сміливості і боротися за мене? Хто придумав ці безглузді правила, які забороняють лицарю одружуватися з панікою? До біса ці запилені традиції! Ми молоді, Емілю. Мій наставник завжди казав, що часи змінювали один одного, і ми самі - творці своєї долі! Батько цінує тебе понад усе — просто піди до нього, скажи слово і він не зможе відмовити!
Вона кричала, кидаючись на ридання і виливаючи все, що нагромадилось горе та гнів.
Генрі, який був неподалік від нього, почувався дуже незручно. На величезному пустинні залишилися тільки вони троє, і непомітно було сховатися. Він намагався максимально розплавити м’язи і затамувати подих, мріючи буквально розчинитися в навколишньому пейзажі.
— Я...
Еміль важко розліпив губи, але слова застрягли у нього в горлі. Генрі ніколи не бачив такої сильної людини настільки безпомічною і безнадійною.
Шльопа!
Звук ляпасів пролунав сухим пострілом. Меліса не приховувала сліз, вона різко розвернулась і швидко змерзла.
Еміль залишився нерухомо, не зводячи очей з порожньої доріжки, де тільки що зникла золота тінь. Довгий час він мовчав, а потім повільно пішов геть, не сказавши ні слова. Він був настільки великим, що залишив Генрі на самоті з тяжкими думками.
Генрі зрозумів, що став свідком особистої трагедії капітана і вирішив не затримуватися тут ні секундою довше.
Старий Генрі в останні дні зовсім здався. Діагстичні алгоритми « Синеви » виявили цілий букет дегенеративних процесів, які були типовими для глибокої старості - прогноз був невагомний, старий навряд чи міг пережити прийдешні морози.
- Якщо у чомусь виникне потреба, негайно кажи Мері. Я залишив їй достатньо коштів, — сказав Генрі на самоті кілька разів.
Дихання старого було важким, хриплим і лютим. Мері, старша служниця з замку, доглядала за Генрі і наймала її на власні гроші. Його авторитет у маєтку виріс, а дружба з Емілем відчинила багато дверей; слід було лише згадати про біду Генрі, як капітан відразу наказав виділити все необхідне.
Генрі неквапливо переказав старому останні новини долини, поки той не провалився в неспокійний сон. Віддавши останні вказівки Мері, він повернувся до себе.
Тепер його помешкання дуже відрізнялося від старої халупи, в якій він панував раніше. У нього був міцний дім, а в гаманці приємно хлинули золоті монети — щедра нагорода барона за його доблесть. Генрі навіть не мав титулу лицарів, тому вважав його найкращим воїном серед вартових. Кожен на його місці вважав би, що мріяння — це лише межа і доживенню свого віку у спокоєм та достатку.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu