Гайнус не помер, але й у хорошій формі він теж не був.
"Тобі потрібно відпочити принаймні три дні. Я б порадив більше відпочинку, якби ти не був драконом", — сказав Едер.
"Зрозумів. Тоді вб'ємо Маянеса Крагона, коли я повністю відновлюся".
"Мудре рішення", — швидко сказав Кан О.
"Ти повертаєшся у своє гніздо?" — запитав Едер.
"Ні, я планую відпочити тут. Немає кращого місця для одужання".
Храм був екологічною спорудою, зробленою з дерев та ліан. До того ж храм знаходився на літаючому місті, Гранд Лотосі, тому повітря було свіжим і чистим.
"Ти не проти, Руінарі?" — Гайнус пильно подивився на Птахолюда Руінарі. Він керував цією територією і захищав її, тому йому потрібен був його дозвіл, щоб залишитися.
"Залишайтеся скільки забажаєте", — одразу сказав Руінарі.
"Дякую".
"Я залишуся тут і допоможу з твоїм одужанням", — сказав Едер.
"Дякую". — Гайнус просяяв.
"Я теж залишуся і догляну за тобою".
- Це воно! — Це був його шанс налагодити зв'язок із Гайнусом. Проте Гайнус анітрохи не зацікавився.
"Я в порядку. Йди тренуйся чи щось таке. Мине лише кілька днів, тож ти навряд чи станеш набагато кращим".
"Гм".
"Я повернуся в Деспію. Мені потрібно доставити джерело Бога Творення богині", — сказала Сіндія. Оскільки вони були нерозлучні, Мухоук пішов за нею.
"У тебе є ручне дзеркало, яке я тобі дав, так?" — запитав Гайнус.
"Так".
"Коли закінчиш, зв'яжися зі мною через дзеркало. Я викличу тебе сюди".
"Дякую".
"А як щодо пана Кан О і пана Сефіро?" — запитав Едер.
"Тут є якісь підземелля?" — запитав Кан О у Руінарі.
"Ні".
- Тут навіть немає ніяких підземель. Це місце абсолютно марне.
"Гм, тоді що тут є?"
"Величезні луки, небо, яке тягнеться без кінця... Припускаю, це не та відповідь, яку ви шукаєте. Тут є літаюче місто, де живуть Птахолюди".
"О, чи можу я туди піти?"
"Я можу відвести вас туди, якщо хочете".
"Дякую".
- Ось і все! — Подумав Кан О і схилив голову.
- Місто Птахолюдів, га... Що це за місце?
"Ого, я ж сказав тобі йти тренуватися", — втрутився Гайнус.
"Ти сам це сказав. Я навряд чи стану набагато кращим лише за кілька днів", — відрізав Кан О, використовуючи власні слова Гайнуса проти нього.
"Це краще, ніж нічого не робити".
"Що ж, мабуть, це правда. Я не зможу вдосконалитися за такий короткий час; натомість я ретельно підготуюся".
"Підготуєшся?"
"Так. Будь ласка, розкажи мені про Крагона. Я підготуюся відповідним чином".
- Я обов'язково принесу правильний предмет для Обжерливості!
"Гаразд, добре. Крагон — це..." — Гайнус розповів те, що знав про Крагона.
"Отже, Крагон може перетворити своє тіло на алмаз?"
"Саме так. У Крагона найвищий захист серед Маянесів. Отже..."
"Я прийду підготовленим".
"Я дуже сподіваюся, що ти мене не розчаруєш".
"Звісно".
"Що ти збираєшся робити, пане Сефіро?" — запитав Едер.
"Я б теж хотів піти в місто".
К'яа!
Варьон розправив крила і закричав, ніби кажучи: 'Я теж!'.
"Я візьму вас обох туди", — сказав Руінарі.
"Ходімо негайно", — сказав Кан О.
"Прошу вибачення?"
"Куй залізо, поки гаряче... А, у вас, мабуть, немає такого прислів'я. У будь-якому разі, немає жодних причин зволікати!"
"Зрозумів. Лорде Гайнусе, я скоро повернуся".
"Я буду у своїй кімнаті".
"Так. Тоді, будь ласка, йдіть за мною."
"Ходімо, ходімо!"
Руінарі повів Кан О, Сефіро та Варіонга до літаючого міста.
***
"Це літаюче місто, де живуть Птахолюди".
Тада!
За спиною Руінарі було величезне місто.
"Чорт забирай".
"Вау".
Кан О і Сефіро були щиро вражені.
Літаюче місто не було схожим на міста Арт. Чим воно відрізняється, запитаєте ви?
Зазвичай будівлі будували з дерева, каменю, цегли, землі тощо. Стиль будівель міг відрізнятися, але матеріали, використані в їхньому будівництві, були переважно однаковими.
Як не дивно, будівлі літаючого міста були зроблені з хмар. Це здавалося абсолютно нереальним.
Він би ніколи не повірив, що воно існує, поки не побачив би на власні очі. Подумати тільки, вони побудували будівлі з хмар. Як це взагалі можливо!?
Однак це було можливо; доказ був прямо перед ними. Тому їм довелося повірити.
"Ви справді зробили їх із хмар?" — запитав Сефіро, не в змозі приховати свій шок.
"Ха-ха, ні. Як можна побудувати будинок із хмар?" — посміхнувся Руінарі.
"Тоді що це за біла штука, яка виглядає як хмари?"
"Це рослина, яка росте лише на Гранд Лотосі. Вона виглядає точно як хмара, але насправді вона м'якша за шовк, тому це наш улюблений матеріал для використання".
"Як вона називається?" — запитав Кан О.
"Вона називається Гранд".
"Гранд? Чи є тут якийсь зв'язок із містом, Гранд Лотосом?"
"Так. Слово "Гранд" у Гранд Лотосі стосується тих рослин, схожих на хмари".
"Ого".
"Дозвольте мені показати вам кілька наших визначних місць. Будь ласка, озирніться і знайдіть решту самостійно".
Коли Руінарі, Кан О та Сефіро прогулювалися містом, кілька пар очей спостерігали за ними з цікавістю. Минуло чимало часу з тих пір, як сторонні, особливо люди, приходили до літаючого міста.
"Вони виглядають дивно", — сказала маленька дитина, схожа на горобця, вказуючи на Кан О та Сефіро.
"Вони кажуть, що ви виглядаєте дивно". — Кан О взяв ініціативу на себе.
- Вони говорять про вас, а не про мене!
"Ні, вони повинні мати на увазі тебе", — відрізав Сефіро.
Г'яа!
'Мій тато гарніший за тебе!' — Варьон явно став на бік Сефіро.
"Ні, я тобі кажу. Вони говорять про тебе".
"Ні, це про тебе!"
"У мене є дівчина".
"Яке це має відношення до чого-небудь!?" — розлючено сказав Сефіро. Зрештою, він був самотнім хлопцем.
"Якби я виглядав дивно, як думаєш, чи була б у мене така вродлива дівчина?"
"Я припускаю, що речі, які майже неможливі, можуть траплятися".
"Тоді запитаймо у них особисто!"
"Добре".
"Гей, малий. Хто з нас виглядає дивно?" — запитав Кан О.
"Ви обидва!" — чітко сказав дитина-горобець.
"Га?"
"Що?"
"Я сказав ви обидва!" — повторив дитина-горобець, а потім полетів геть.
"Вау. Я провів з тобою так багато часу, що люди сприймають мене так само". — Кан О відчайдушно втішав себе: - Я зовсім не виглядаю дивно!
"Це звучить ще гірше", — сумно сказав Сефіро.
"Гм".
"Ця дитина ніколи раніше не бачила людей. Ось чому він думає, що ви дивні", — сказав Руінарі.
"Мабуть, це так. Я ж не виглядаю дивно, так?" — сказав Сефіро з блискучими очима.
"Звісно, ні. Ходімо далі, добре?"
***
Кан О повернувся до Великого Храму Життя з Руінарі. Сефіро та Варьон вирішили ще трохи дослідити літаюче місто.
"Дякую, що провели мене". — Кан О злегка схилив голову.
"Це ніщо. Тоді, якщо ви дозволите".
Як тільки він пішов, Кан О підійшов до Едера.
"Едер!"
"У чому справа?" — Едер готував ліки у відведеній йому кімнаті.
"Зроби тут магічне коло перенесення".
"Навіщо тобі це?"
"Я хочу привести сюди декого".
"Кого?"
"Асу".
Асу була ігровим ідентифікатором Су А. Едер зустрічав її раніше. Вони навіть влаштовували спільний пікнік. І це з усіма учасниками гурту «Triple Lower».
"Ні", — твердо сказав Едер.
"Чому?"
"Я не хочу бачити тебе щасливим".
"Жити набридло?" — На його чолі здулася вена: - Я тобі зараз покажу...!
"Я виглядаю так само, як раніше? Такі погрози більше на мене не діють".
"Ти не можеш просто зробити це для мене?"
"Ні".
"Чого ти хочеш? Грошей? Скільки ти хочеш!?"
"10 000 золотих?"
"Ти справді хочеш, щоб я тебе вбив?" — сказав Кан О вбивчим тоном. Цього разу він був щирим.
- Ти справді намагаєшся мене обібрати!?
"Тоді добре". — Едер повернувся.
Але Кан О був єдиним, хто програв би.
"Ну ж бо, Едере. Не будь таким!" — Кан О вперто причепився до нього.
- Я зроблю все можливе, щоб піти на побачення з Су А в літаючому місті!
"Фух, я зрозумів. Я зробив це, тож припини вже мене турбувати!"
Зрештою, Едер поступився і встановив магічне коло в кутку кімнати.
"Хе-хе, ти мав зробити це з самого початку". — Кан О задоволено засміявся.
***
У літаючого міста не було ніяких дверей. Зрештою, у Птахолюдів були крила, тому вони просто літали всюди. Очевидно, стін теж не було.
Місто було повністю відкритим, наповненим будівлями, зробленими з рослини «Гранд»! Це було літаюче місто в двох словах.
"Вау".
Очевидно, у будь-кого, хто прийшов би сюди вперше, була б така реакція. Вродлива блондинка з блакитними очима, Асу, не була винятком.
"Це справжні хмари?" — запитала вона з блискучими очима, бачачи будівлі, які здавалися зробленими з хмар.
"Ні, насправді вони зроблені з рослини під назвою Гранд. Гранд виглядає точно як хмари і росте тільки в літаючому місті".
"О, то це не хмари".
"Так, але вони виглядають точно як справжні хмари, чи не так?"
"Так. Ах, я хочу торкнутися однієї. Цікаво, яка вона на дотик".
"Я дозволю тобі торкнутися. А, і вони, мабуть, використовують її також як інгредієнт".
"Вони їдять хмари?"
"Не хмари, Гранд. Схоже, Птахолюди їдять це як рис".
"Я хочу спробувати. Однозначно".
"Ходімо, леді?" — Кан О запропонував їй руку, і Асу взяла його під руку.
- Спочатку зайдемо в Магазин інтер'єру.
Магазин інтер'єру був місцем, де продавалися меблі або дрібні прикраси, зроблені з Гранду.
"Вау". — Її очі блищали, коли вона оглядалася навколо.
"Це Птахолюд! Птахолюд!" — Вона була повністю захоплена Птахолюдами.
Так само і Птахолюди не могли відвести від неї очей.
Потім...
Підлетіла дитина-горобець, яка назвала Кан О і Сефіро дивними.
"Дивний Старий!"
"Я не дивний, і я, безумовно, не старий", — сказав Кан О з серйозним виразом обличчя.
Дитина схилила голову, ніби не в змозі зрозуміти, і пильно подивилася на Асу.
"Не дивуйся, якщо він назве тебе дивною. Коли він зустрічає тебе вперше, він..."
Кан О намагався попередити її заздалегідь. Однак...
"Гарна Леді".
Кан О швидко повернув голову: - Ти, малий бешкетник.
"О, який милий". — Асу погладила дитину по голові, і дитина щасливо потерлася об її руку.
"Гм".
У Кан О закололо в руках; він так хотів клацнути дитину по голові. Однак він стримався, оскільки міг спричинити інцидент.
"Ходімо?" — Кан О злегка потягнув її за собою.
"Добре. Я піду зараз, добре?"
"Ок. Бувай, Гарна Леді. Бувай, Дивний Старий".
Він називав його старим до самого кінця.
"Я ні дивний, ні старий".
Але дитина зовсім його не слухала і полетіла геть.
"Я тобі зараз...! Сподіваюся, наступного разу я побачу тебе в підземеллі!"
- Я перетворю тебе на фарш!
Кан О пихкав. Побачивши це, Асу лише посміхнулася.
"Та годі вже, заспокойся. Ходімо, Старий!"
"Я не старий!"
Кан О почувався скривдженим. Він був упевнений, що у нього вище середнього зовнішність. Крім того, його тіло було в топ-1%!
"Хі, хі, хі".
Асу продовжувала сміятися, тоді як Кан О виглядав так, ніби ось-ось заплаче.