Хоча Кан О довелося "померти", щоб це з'ясувати, він засвоїв урок: один і той самий трюк не спрацює проти Віольфа двічі.
Проте він вчинив точнісінько так само, як і минулого разу.
Він відштовхнув левів і випустив ще один Кіготь Безодні, а потім знову застосував Перенесення крізь Безодню.
Обличчя Віольфа перекосилося, ніби воно питало: "Що він коїть?". Здавалося, Кан О зовсім не вчиться на помилках.
Віольф перетворився на платину, швидко повернувся до нормального стану і приготувався до появи супротивника.
Бах!
Кіготь Безодні влучив Віольфу прямо в груди. Хоча атака була потужною, лев міг її витримати.
Тієї ж миті з'явився Кан О.
Проте він був зовсім не поруч із Віольфом — він опинився між його поплічниками, поза межами досяжності боса.
"Помри." — Кан О змахнув Убістом.
Вжих.
Демонічний Меч Убіст розітнув левів, змушуючи їхні платинові тіла тріщати.
Кухахк!
Віольф кинувся на нього.
Використовувати промінь чи ударну хвилю було неможливо: існував ризик, що підлеглі потраплять під перехресний вогонь.
Кан О вдав, ніби продовжує зосереджуватися на дрібних левах, але раптово змінив траєкторію і рвонув назустріч Віольфу.
Лев не зупинявся.
Смертельний таран!
Якби вони зіткнулися лоб у лоб, Кан О неодмінно відлетів би геть — різниця у вазі була надто великою. Але Кан О розплився в посмішці. Він змахнув мечем ще до моменту зіткнення.
Тигр Буревію!
Золотий тигр помчав на Віольфа.
Звір на мить завагався. Якщо продовжувати біг, він розтопче Кан О, але прийме Тигра Буревію на себе. З іншого боку, перетворення на платину означало зупинку, адже в цьому стані він ставав повністю нерухомим.
Зрештою Віольф обрав другий варіант. Його непокоїла дивна навичка пересування Кан О. Якби той її використав, таран, швидше за все, закінчився б невдачею.
Дзинь.
Тигр Буревію знову відбився.
І тоді... як і очікувалося, Кан О застосував Перенесення крізь Безодню. Він з'явився... збоку від Віольфа.
Лев спробував деактивувати платиновий режим, але...
"Запізно!"
Кан О провів удар знизу вгору.
Розріз!
Меч розітнув тіло звіра, залишаючи ниткоподібну тріщину в центрі рани, з якої хлинули червоні осколки світла.
Кан О одразу ж провів наступну атаку.
Але до того часу Віольф уже встиг повернутися до звичайної форми. Він кинувся на ворога, маючи намір відкусити йому голову. Його грива тріпотіла на вітрі.
Хрусь!
На жаль, Віольф лише клацнув зубами в повітрі.
Кан О перервав атаку на півдорозі, віддавши перевагу ухиленню.
"Цього разу я тебе впіймав. Продовжимо?"
Кан О повернувся в бойову стійку і випустив черговий Кіготь Безодні.
***
Кан О та Віольф билися на межі своїх можливостей, але зрештою лев капітулював.
"Я програв."
Віольф зміг заблокувати один із випадів Кан О і контратакувати лапою, поставивши того на межу загибелі. Це був єдиний шанс Віольфа на перемогу, і він ним скористався — адже фактично зміг довести Кан О до стану "загибелі".
Але це виявилося марним, оскільки Кан О володів безглуздою здатністю до воскресіння.
Після цього Кан О більше не піддавався на жодні хитрощі. Він не атакував необачно. Маючи широкий арсенал навичок — Перенесення крізь Безодню, Кіготь Безодні, Тигр Буревію — він повільно схилив шальки терезів на свій бік.
Зрештою Віольф був змушений визнати поразку.
"Мм. Твоя сила величніша за шляхетну кров. Я, Платиновий Віольф, приймаю тебе як свого господаря," — оголосив звір.
"Давай камінь душі." — Кан О простягнув руку.
Віольф розкрив пащу, і трикутний камінь душі у формі піраміди вилетів до нього, приземлившись прямо в долоню. Всередині каменя пульсувала біла енергія, а в центрі була викарбувана емблема лева.
- Мій другий камінь душі!
Кан О міцно стиснув його, і той засяяв переливчастим світлом.
[Ви стали господарем підземелля душі, Вежа Звірів.]
[Тепер ви можете здійснювати владу як господар підземелля.]
[Ви можете змінити назву підземелля в будь-який момент. Проте зробити це можна лише один раз.]
"Управління підземеллям!" — вигукнув Кан О.
Камінь злетів у повітря, і біла енергія сформувала прямокутний екран.
[Управління підземеллям — Вежа Звірів]
- Все так само.
Управління Вежею Звірів та Моховою Печерою було ідентичним.
Віольф ліг, наче ледачий лев, і промовив: "А, то ти вже власник іншого підземелля душі."
"Так. Ти щось відчув?"
"Саме так. Я відчув іншого охоронця, пов'язаного з тобою."
"Володіння кількома підземеллями не буде проблемою, так?"
"Ні."
"Мм. Розраховую на тебе відтепер."
Кан О почав вивчати вікно управління.
Інформація про підземелля!
[Вежа Звірів]
[10-поверхова вежа, де з'являються різні монстри-звірі. Якщо іменитий огр на 10-му поверсі переможений протягом години, з'являється портал до секретної кімнати.]
[Нагорода підземелля (щомісячна виплата)] 800 золотих. 50 шкур звірів. 1 Платина Віольфа.]
- Хм, нагорода не дуже.
800 золотих на місяць — сума непогана, але він очікував більшого. До того ж шкури коштували лише по одному золотому за штуку.
- Платина Віольфа, он як...
Це явно був матеріал. Існувала висока ймовірність, що він зможе надати предметам здатність Віольфа до відбиття атак. Оскільки в назві було ім'я боса, цей матеріал мав коштувати дорого.
- Дізнаюся про це пізніше. Спершу треба подбати про захист.
Кан О вибрав пункт "Зміна топографії та середовища". Він витратив купу грошей, щоб встановити пастки по всій вежі.
Щоб відкрити портал до Кімнати Лева, гравець мав пройти вежу за годину. Тепер Кан О зробив це майже неможливим. Він витратив понад 1 000 золотих на пастки, щоб на певний час забути про безпеку цього місця.
- Хотілося б посилити Віольфа на всякий випадок...
Лев був сильний, але програв Кан О. Не було гарантій, що він не програє іншому гравцеві.
Кан О відкрив вкладку "Посилення охоронця".
Він міг би навчити Віольфа атакувати в платиновому режимі, але це коштувало астрономічну суму золота або очок репутації.
"Це нереально."
Кан О облишив цю ідею. Він також думав про нових охоронців, але якщо хтось зможе пройти крізь його нові пастки за годину, то зайвий загін охорони його не зупинить. Це було б марнотратством.
- Більше тут робити нічого.
Кан О закрив вікно управління. Камінь душі знову ліг йому в долоню.
"Віольфе, бережи це для мене."
"Зрозумів."
Віольф знову проковтнув камінь. Схоже, охоронці мають спеціальне місце в тілі для його зберігання.
"О, і активуй магічне коло телепортації," — наказав Кан О.
Лев кивнув.
На одній зі стін з'явилося коло, що випромінювало яскраве світло.
"Бувай. Бережи тут усе." — Кан О махнув рукою.
"Сподіваюся, ви станете ще величнішим, Господарю."
"Так. Я стану значно сильнішим."
Кан О ступив у коло і миттєво зник.
***
У західних степах мешкало безліч племен.
Деякі були малими та слабкими, інші — могутніми та впливовими.
Серед усіх виділялися три "Великих Племені": тролі рівнин Інгріт, орки гір Руман та ельфи лісу Найджел.
Тролі Інгріт були найчисленнішими, контролювали величезні території та мали найбільшу військову міць. Їхній Великий Вождь, Разул, прагнув підкорити весь західний регіон.
Проте дві інші раси заважали його амбіціям.
Щойно стало відомо про загарбницькі плани тролів, орки Руман та ельфи Найджел почали діяти. Окремо вони були слабшими за тролів, але разом могли їм протистояти.
Це не означало, що вони були друзями.
У минулому тролі тримали орків у рабстві, і ті не могли забути це болюче минуле. Ельфи ж втратили свою батьківщину — ліс Романде. Тролі спалили його дотла, заявивши, що знищать усіх ельфів.
Тому ельфи та орки відкидали будь-які пропозиції миру від тролів і втручалися в усі їхні справи.
Хоча між собою вони теж не ладнали, спільний ворог змушував їх об'єднуватися.
"Кляті орки та ельфи!"
Зелена шкіра, ікла, що стирчали з рота (символ гордості тролів), золоті сережки та намисто з черепів ворогів — це був Великий Вождь Разул. Зараз він люто дивився вдалину.
Рік тому армія тролів намагалася завоювати степи, але була розбита коаліцією орків, ельфів та малих племен. Зараз Разул зібрав ще потужніше військо, ніж раніше. Але навіть цього було замало, щоб здолати альянс.
"Покидьки!"
Хрусь, хрусь.
Разул стиснув черепи на своєму намисті й розчавив їх рукою.
Раптом до його помешкання хтось зайшов. Постать була в масці з посмішкою та повністю вкрита чорною мантією!
"О боже, щось сталося?", — запитав таємничий гість.
"Ух, навіщо ти знову прийшов?", — підозріло глянув на нього Разул.
"Моя пропозиція... Я прийшов сказати, що вона все ще в силі."
Обличчя фігури було приховане маскою, але Разул відчував, що той посміхається.
"Забирайся. Я не хочу нічого чути!", — люто вигукнув вождь.
"Ху-ху. Якщо ми об'єднаємо зусилля, твої мрії стануть реальністю. Ти досить дурний," — навмисно зневажливо кинув гість.
"Пхе. Ти хоч знаєш, скільки наших предків ви вбили!?" — закричав Разул.
"Минуле — це минуле. Важливо лише те, чи зможеш ти здійснити свою мрію. Якщо хочеш зробити її реальністю... Стань демоном," — промовив чоловік у масці.
Грр.
Очі Разула спалахнули люттю. Він хотів розрубати цього нахабу навпіл.
"Ой, ти здаєшся розлюченим. Я залишу це тут і піду. Скоро побачимося."
Чоловік у масці залишив бронзову горгулью.
"Помри!" — Разул не витримав і атакував.
Його гострий ятаган розсік фігуру навпіл.
Або він так думав. Це було марно. Тіло чоловіка миттєво перетворилося на чорний дим і зникло.
Грр.
Разул зціпив зуби. Він хотів викинути горгулью, але не зміг змусити себе це зробити.
"Мм."
Разул дивився на бронзову статуетку, і в його очах чітко читався внутрішній конфлікт. Він довго не міг зрушити з місця.