- О!
Очі Кан О заблищали.
Кам'яна Мавпа-Геракл, яка кудись пішла за наказом Укуна, повернулася з мішком золота на плечі.
Гуп.
Коли мішок упав, з отвору виглянуло золотисте світло, і пролунав приємний металевий дзвін.
- Скільки там?
На вигляд там було щонайменше кілька тисяч золотих. Ковть. Сам того не помічаючи, він пустив слину.
"Це все?", — запитав Укун, і мавпа кивнула головою.
"Отже, це те, чого ти хочеш, так?", — Укун штовхнув мішок лапою.
"Так. Якщо ви дасте мені це, я жодній душі не розповім про це місце."
Кан О провів пальцями по губах, імітуючи замок.
"Гаразд. Якщо так, то у мене є для тебе робота!", — сказав Укун, і раптом з'явилося вікно квесту.
[Закрита зона: Схованка Кам'яних Мавп]
[Міфічна істота, Укун, ненавидить, коли люди знаходять його дім. Тож якщо ти хочеш золото, ти повинен заважати іншим знайти Схованку Кам'яних Мавп протягом 100 днів.]
[Роби що завгодно!]
[Залишилося часу: 100 днів]
[Складність: Невідома.]
[Мінімальні вимоги: Першим знайти Схованку Кам'яних Мавп.]
[Нагорода: Мішок золота.]
[Поразка: Укун покине свою схованку і почне сіяти хаос.]
"Якщо хочеш щось отримати, мусиш щось дати натомість", — сказав Укун.
"Тц."
Кан О насупився.
Усе йшло так гладко, але він не очікував, що події набудуть такого несподіваного повороту.
"Що збираєшся робити?", — запитав Сефіро.
"Мушу виконувати."
Зрештою, на кону занадто великі гроші.
"Пхух. З вами, пане Кан О, я отримую найрізноманітніший досвід", — зітхнув Сефіро.
Мало того, що вони вбили боса Кайншеллу, так тепер він ще й отримує квест від монстра!
"Але ж було весело, хіба ні?"
"Ні."
Кан О посміхнувся і знову подивився на Укуна.
"Я згоден."
[Ви прийняли квест <Закрита зона: Схованка Кам'яних Мавп>.]
"Хе. Тепер ти жодній душі не розповіси про це місце. Якщо розповіси, я перетворю цей метал, який ти так любиш, на брухт", — сказав Укун.
"Безумовно."
Кан О кивнув головою.
- Мабуть, не варто було сприймати тебе як звичайну мавпу.
Він не міг просто відібрати золото в Укуна; той був занадто могутнім для цього.
"Забирайтеся."
У нього більше не було до них справ, тож він махнув лапою, прощаючись.
Кан О підвівся.
"Прощавайте."
"Угу."
Укун ліг на бік і заплющив очі.
"Ходімо."
"Добре."
Зрештою, Кан О повернувся тим самим шляхом, яким прийшов, з порожніми руками.
Згодом Кан О, Едер та Сефіро зупинилися біля входу.
"Що ми тепер будемо робити? У тебе є хороший спосіб завадити людям прийти сюди?", — запитав Сефіро.
Раз він прийняв квест, значить, мав якийсь план.
"Може, нам варто втрьох патрулювати це місце?", — запропонував Едер.
"Ми нічого не будемо робити", — неуважно кинув Кан О.
"Га?"
"Що?"
"Ми нічого не робимо", — повторив Кан О.
"Чому це?", — здивувався Едер.
"Але якщо хтось знайде це місце..."
Сефіро насупився.
"Спроба погано щось приховати може дати зворотний ефект."
На думку Кан О, Схованка Кам'яних Мавп і так була чудово захована.
Мало того, що вона була всередині дерева Аграші, так ще й прихована густим туманом. До того ж, гравців вабили стародавні руїни, а не дерева.
Спроба щось приховати лише привернула б зайву увагу.
"Це логічно."
Едер кивнув головою.
"Але що, якщо комусь таки вдасться її знайти?"
Сефіро все ще вважав, що вони мають щось зробити, аби замаскувати локацію. Проте наступна відповідь Кан О переконала його.
"Насправді не має значення, якщо ми провалимося. Якщо це станеться, ми просто закличемо людей і вб'ємо Укуна раніше за будь-кого іншого!"
"А!"
Що б не сталося, Кан О нічого не втратить! Він не дозволить цьому статися.
Ніколи!
***
На континенті було багато міст.
Поряд із величезними мегаполісами на кшталт Альтейна, про які знали всі, існували й крихітні містечка, про які майже ніхто не чув.
Сноупрім був одним із таких; невелике місто, невідоме більшості.
Чесно кажучи, воно було настільки маленьким, що називати його містом було навіть ніяково. Тим не менш, там була міжміська брама переміщення.
Там не було нічого, що могло б зробити його популярним туристичним центром, а той факт, що сніг там йшов понад пів року, був його єдиною визначною рисою.
Звісно, це не було особливістю лише Сноупріма. Більшість міст, що межували з північним регіоном, який називали землею льоду та ілюзій, мали таку саму рису.
З якоїсь причини сьогодні крізь браму переміщення проходило чимало людей. Одним із них був Кан О.
"Гм. Як я і думав, тут холодно, бо це межа з північчю."
Якби це було в реальності, було б не просто холодно, а морозно. Але оскільки він був у грі, це обмежувалося просто відчуттям холоду.
Кан О, який щойно вийшов із брами, озирнувся навколо.
"Гарно."
Місто було засипане снігом, тож його зустрів білосніжний пейзаж.
На мить Кан О задивився на цю красу. Потім він схаменувся і надіслав Су А повідомлення.
⟨Я прибув до Сноупріма! Я перед брамою.⟩
⟨Я зараз вийду і зустріну тебе.⟩
Через деякий час...
До нього підійшла західна красуня з білявим волоссям, блакитними очима та ідеальною фігурою.
Це був ігровий персонаж Су А — Асу.
Вона була одягнена в хутряний одяг, ніби приїхала з півночі.
"Оппа."
Вона засяяла.
"Давно ми не бачилися в грі."
Кан О відповів усмішкою.
"Нас уже чекають люди, тож поквапимося. Я проведу тебе."
Асу невимушено взяла його під руку.
"Т-так."
Сьогодні відбувалася чергова зустріч гільдії "Відьмин Ліс". Партнерам, таким як Кан О, також дозволялося брати участь.
"Але чи справді це нормально — вести мене туди, де стільки людей?", — обережно запитав Кан О.
Су А була айдолом. Їй доводилося бути дуже обережною, щоб не спровокувати скандал.
"Мало б бути нормально. Ти не єдиний, з ким я приходила раніше."
Асу мала пустотливий вигляд.
"Що?"
Здавалося, з його очей полетіли іскри.
- То якийсь інший... хлопець уже приходив із нею раніше!?
"Ху, ху. Я просто жартую", — засміялася Су А.
"Справді?"
"Справді. Але я маю вибачитися перед тобою за дещо."
"За що?"
"Я збираюся представити тебе як хорошого друга."
Асу справді виглядала винною. Проте вона не була "звичайною" людиною, тож нічого не вдієш.
"Ну, це правда. Я дуже, дуже хороший друг."
Кан О розплився в посмішці.
"Дякую", — тихо пробурмотіла Асу.
"То що, пішли?"
"Звісно."
Вони пішли по снігу, залишаючи за собою сліди пліч-о-пліч.
"Хіба 'Відьмин Ліс' не дружня гільдія, куди входять лише жінки?", — запитав Кан О.
"Так. Але інші чоловіки теж приходять як партнери, тож тобі не доведеться хвилюватися, що ти будеш єдиним хлопцем там."
"Ну, я б і проти такого не заперечував...", — пробурмотів Кан О.
"Що ти сказав?"
Брови Асу сердито підскочили вгору.
"Ху, ху. Я просто жартую."
"Я дуже ревнива людина. Тож якщо ти задивлятимешся на інших жінок, я тобі цього не подарую!"
"А, он воно як?"
Вона намагалася погрожувати, але для нього це звучало просто мило.
"Я серйозно!"
"Так, так."
Двоє піддражнювали одне одного і невдовзі прибули до місця призначення.
"Та-да. Це штаб-квартира гільдії 'Відьмин Ліс'."
На околиці, де засніжені поля тяглися на милі навколо, була стежка, що вела до лісу, повного сосен. Саме там була розташована гігантська триповерхова вілла.
Це і була штаб-квартира гільдії "Відьмин Ліс".
"Ху, я... трохи нервую."
Кан О перевів подих.
"Вони всі чудові люди, тож не хвилюйся."
Асу засяяла.
Щойно вони відчинили двері й зайшли всередину, увага всіх присутніх була прикута до них.
Проте їхня цікавість і погляди не затрималися надовго. Вони, здавалося, досить швидко втратили інтерес і повернулися до своїх справ.
Але одна жінка впевнено рушила до них.
"О боже, ви виглядаєте точно так само, як і в реальному житті, пане Дуже Хороший Друг."
Жінка розплилася в посмішці.
Кан О був досить кмітливим, тож миттєво зрозумів, хто це.
"Шеф-кухар Лі Су Мін?"
"Ху, ху. Знову вітаю."
Це була шеф-кухар Лі Су Мін, яку він зустрів у "Юрім" на своєму першому побаченні з Су А.
"Радий вас бачити."
"Я теж рада. Я чула деякі пікантні подробиці про вас після того, як ви пішли."
Су Мін обхопила Асу за шию.
"Хе-хе."
Здавалося, вона здогадалася, що вони зустрічаються.
"А тепер ходіть сюди. Я познайомлю вас з іншими."
"Онні, він зараз просто 'хороший друг'", — сказала Асу.
Вона фактично давала зрозуміти: 'Не називай його моїм хлопцем чи коханим'.
"Я не дурна, знаєш."
"Я просто про всяк випадок."
Після цього Кан О у супроводі Асу та Су Мін зустрівся з членами "Відьминого Лісу".
Як і казала Асу, всі вони здавалися хорошими людьми. Хоча було б нерозумно стверджувати таке після першої зустрічі.
Його тягали по всій гільдії, змушуючи вітатися з людьми, яких він ніколи не бачив, і підтримувати розмову; виявилося, що це набагато втомливіше, ніж він думав.
Кан О, який хотів уникнути нових знайомств, звернувся до Асу.
"Покажи мені штаб-квартиру гільдії."
"Звісно."
Асу почала проводити екскурсію, але було одне місце, яке особливо зацікавило Кан О.
"Це галерея."
"Галерея?"
"Коли ми знаходимо щось рідкісне, ми виставляємо це тут."
"О. Можна поглянути?"
"Прошу."
Уздовж кімнати стояли вітрини, на яких були розміщені різноманітні предмети.
Більшість із них — це були сумки, самоцвіти, аксесуари або одяг. Подібні речі. Гільдія була явно жіночою.
"О, це новий дизайн пані Людре. Коли він з'явився?"
Асу зацікавилася одягом на вітрині, тож Кан О довелося оглядатися самому.
Раптом він зупинився.
- О, це...
Кан О широко розплющив очі й уважно оглянув товстий том на стенді.
Назва книги була...
[Гримуар ілюзії, реальнішої за саму реальність 2]
Майстер ілюзій, Аерд!
Його вид таємної магії, "Уявна проекція", був розділений на три книги!
Причина, чому він міг це сказати, лише поглянувши на обкладинку, полягала в тому, що він володів першим томом.
Він отримав перший том у лісі Грансія, де не жили тварини. Він пішов туди з наміром знайти мавпу, яка з'являлася і зникала, як міраж, і в процесі здобув цю книгу.
- Чому вона тут?
Кан О був приголомшений.
У якому світі ця книга могла опинитися тут, на вітрині такої маленької дружньої гільдії?
Тут підійшла Асу.
"На що ти так уважно дивишся?"
"На це. Це гримуар таємної магії."
- Серйозно, це ж, чорт забирай, гримуар таємної магії!
"О, це принесла голова гільдії."
Судячи з її слів, гримуар був тут уже досить давно.
"Це принесла голова гільдії?"
"Так."
"Що ж вона за людина така, якщо має..."
"Вона на верхньому поверсі. Хочеш із нею зустрітися?"
"Так. Я б хотів із нею зустрітися."
"Ходімо."
***
Кімната голови гільдії була на третьому поверсі.
Тук-тук.
"Онні, це я, Асу."
"Заходь."
Асу відчинила двері, і Кан О зайшов слідом. Його зустріла жінка.
Вона була в круглих окулярах і мала руде волосся, але з якоїсь причини здалася йому знайомою.
- Здається, я вже десь її бачив.
"О, хто це?", — рудоволоса жінка побачила Кан О і запитала.
"Це мій партнер. Ти казала, що хочеш із ним зустрітися."
"Мене звати Хелена."
Вона м'яко посміхнулася.
- Хелена!
Щойно він почув її ім'я, то зрозумів, чому вона здалася йому знайомою. Зрештою, вона була неймовірно відомою особою.
"Цифри?"
"Так."
Кривава Відьма, Хелена!
Відьма Анігіляції!
4-й ранг!
Вона була наймогутнішим магом у грі!
Вона не з'являлася на телебаченні й рідко виходила в люди. Тому широка публіка мало що про неї знала.
Подумати тільки, вона була головою дружньої гільдії!
- Тепер я розумію, звідки у них гримуар таємної магії.
Хелена була достатньо могутньою, щоб здобути таку річ.
"Приємно познайомитися. Мене звати Кан О."
Увесь світ обожнював Арт. Це був момент, коли він зустрів когось, хто був найкращим у своїй справі.
"Той самий, що був із тобою на ТБ?", — Хелена подивилася на Асу і запитала.
"Так, саме він."
"Приємно познайомитися. Будь ласка, продовжуй добре ставитися до Асу."
"Звісно."
"Ну що ж, тоді все."
Обличчя Хелени ніби говорило: 'Якщо більше нічого немає, то прошу на вихід'.
"Одну секунду. Не могли б ви поглянути на це?"
Кан О дістав перший том гримуара Аерда зі свого інвентарю.
"Це..."
Асу виглядала здивовано.
"Це?"
Очі Хелени заблищали.
"Тепер нам є про що поговорити?", — Кан О розплився в посмішці.
"Думаю, так."
Хелена теж посміхнулася.