Кан О, Едер і Сефіро знову зібралися в готелі Вьюм.
"Ви щось знайшли?" — запитав Кан О.
У відповідь Сефіро посміхнувся, а Едер кивнув головою.
"Тоді я почну з того, що дізнався сам. У Великому Лісі живе плем'я Нувак; якщо ми знайдемо вождя Нувак, то отримаємо якусь інформацію або зачіпку".
Коли він закінчив, Едер підняв руку.
"Хто цей вождь?"
"Його називають Мудрою Душею, і він, очевидно, знає все, що тільки можна знати про Великий Ліс".
"Я бував у Великому Лісі кілька разів, але ніколи раніше не чув про плем'я Нувак. Ви з'ясували, де вони живуть?"
"Я намагався, але нічого не зміг знайти. Нам, ймовірно, доведеться шукати їх самим".
У Великому Лісі мешкало кілька племен; деякі з них були добрими та вітали гравців.
Він планував розшукати ці племена і розпитати їх, де знаходяться Нуваки.
"Я з'ясував, де знаходиться Підземний лабіринт Пармарл, через моїх інформаційних брокерів", — сказав Сефіро.
"Ооо. Як і очікувалося від вас, пане Сефіро!"
Едер заплескав у долоні.
"Якщо бути точнішим, я з'ясував приблизне місце розташування".
"Що ви маєте на увазі?" — запитав Кан О.
"Очевидно, вхід до підземелля був запечатаний, тож ніхто ніколи не заходив усередину. Виходячи з непрямих доказів, схоже, що ця територія дійсно є Підземним лабіринтом Пармарл".
"Ці непрямі докази точні?"
"Племена Великого Лісу називають це Історичним місцем Пармарл".
"Тоді це точно Підземний лабіринт Пармарл. Проблема лише у відкритті дверей".
"Дійсно".
"Ще якась інформація?"
"Наразі це все, що я маю, але я сказав своїм інформаційним брокерам повідомляти мене, щойно з'явиться нова інформація".
Після того, як Сефіро закінчив, Кан О подивився на Едера.
"А що у тебе?"
"Я зосередився на пошуку інформації щодо Гранде Локсії".
Гранде Локсія був досить відомим, щоб потрапити в історію, і існувало кілька книг, що детально описували його подвиги.
"Зрештою я натрапив на деяку інформацію про демона, якого він переміг".
"Продовжуй".
"Ви коли-небудь чули про Блад?" — запитав Едер.
"Блад?"
"Я ніколи про нього не чув".
Відповіли Сефіро та Кан О.
"Блад був монстром, народженим від союзу демона і людини, і ставав сильнішим, чим більше крові він забирав у інших".
"Гранде Локсія переміг цього Блад?" — запитав Сефіро.
"Так, саме так".
"Гмм".
Демонічні мечі були посередниками, в яких мешкали істоти темряви.
Якщо це так, то демонічний меч Гранде Локсії був використаний для того, щоб запечатати Блад.
- Якщо я хочу володіти і Блад, то мені, швидше за все, доведеться знову пройти Випробування Демонічного Меча. Його випробування повинно мати якесь відношення до крові.
Роздумуючи над різними питаннями, Кан О підсвідомо потер підборіддя.
Потім...
"Хе-хе".
Едер потер руки.
Кан О знав, чого він хоче: плату за інформацію.
"Ось, тримай".
Кан О дав йому 50 золотих. Едер розплився в посмішці і поклав золото в нагрудну кишеню.
"Ще щось?" — запитав Кан О.
"Ні", — одночасно відповіли Едер і Сефіро.
"Гаразд. Тоді нам доведеться вирушити до Великого Лісу особисто. Спочатку попрямуємо до Підземного лабіринту Пармарл".
Кан О володів Гіперінтуїцією — здатністю, якої не мав ніхто інший. З нею він мав би знайти щось, що дозволило б йому відкрити вхід до Підземного лабіринту Пармарл.
"Якщо ми зможемо увійти, то негайно почнемо дослідження, а якщо ні — попрямуємо до вождя Нувак".
"Зрозумів".
"Добре".
"Тоді що, пішли?"
До Великого Лісу!
***
Гігантське дерево здіймалося в небо, наче гора.
Це дерево було старішим і більшим за всі інші дерева Аграші, які, як відомо, росли нескінченно.
Його називали Священним Деревом або Світовим Деревом.
Ліс безперервно ріс навколо Світового Дерева; південна частина континенту Арт була заповнена різнокольоровими квітами, травою та деревами до самого неба.
Це був Великий Ліс.
Група Кан О прибула до села Модрак, яке було єдиним місцем у Великому Лісі, де були ворота переміщення.
"Це і є Великий Ліс?"
Едер, вийшовши з воріт, озирнувся навколо.
Навколо нього були кремезні дерева, а також будиночки на деревах. Звичайно, були і драбини, які дозволяли людям спускатися вниз.
"Так. Ми в селі Модрак; модрак означає жити над деревами. Вони також є плем'ям, найбільш відкритим для гравців", — сказав Сефіро.
"Є також племена, які або закриті, або ворожі до гравців, так?" — запитав Кан О.
"Так. Іноді гравці зазнають нападів з боку цих племен".
Великий Ліс не був місцем, до якого можна ставитися легковажно навіть за найсміливішої уяви. Ліс був сповнений небезпек, тому гравці не могли дозволити собі втрачати пильність.
"Я молюся, щоб Нуваки не були одними з них".
"Дійсно".
"Про це ми зможемо потурбуватися пізніше. Спочатку попрямуємо до Підземного лабіринту Пармарл. Будь ласка, ведіть нас туди, пане Сефіро".
Сефіро вже бував у Великому Лісі раніше, і він же роздобув інформацію про Підземний лабіринт Пармарл.
"Спершу підемо до села Юкл; воно найближче до підземного лабіринту".
"Гаразд".
"Там можна найняти провідника. Я планую найняти одного з них, щоб він відвів нас до Підземного лабіринту Пармарл".
Сефіро приблизно знав, де знаходиться підземелля.
Незважаючи на це, він вважав, що найняти провідника буде кращою ідеєю.
Небезпека чигала в кожному куточку Великого Лісу, і найманий провідник допоміг би їм її уникнути.
"Плата провіднику, очевидно..." — почав Кан О.
"Я заплачу".
"Тоді я залишаю це на вас, пане Сефіро".
"Гаразд. Але нам знадобляться нові засоби пересування, щоб дістатися туди", — сказав Сефіро.
"Хіба ми не можемо просто поїхати на конях?" — запитав Едер.
"Ця місцевість занадто небезпечна для подорожі верхи на конях".
"Тож ви хочете, щоб ми купили Юм", — сказав Кан О.
Юми виглядали як кенгуру, але мали заячі вуха.
Вони були повільнішими за коней на максимальній швидкості, але могли високо стрибати і використовувати руки як мавпи, тому краще долали перешкоди.
"У мене вже є один, тож тільки вам двом потрібно буде купити по одному".
Сефіро потрусив свистком у формі мордочки Юми.
Через деякий час...
"Тц. Вони шалено дорогі".
Кан О цокнув язиком після покупки свистка.
Свистки коштували 100 золотих!
"Саме так. Вони шалено дорогі!"
Поруч із ним Едер вибухнув гнівом. 50 золотих, які він щойно отримав, а також його денна зарплата, яку він відкладав, зникли в одну мить.
"Принаймні, ви можете використовувати їх більше одного разу", — втішив їх Сефіро.
"Це все одно дорого".
"Дійсно!"
Минуло чимало часу з того часу, як Кан О та Едер погоджувалися в чомусь.
"У будь-якому разі, ходімо вже".
***
Свист.
Вони щосили дмухнули у свої свистки, і з'явилися їхні Юми.
Юми мали коричневе хутро, заячі вуха, морду кенгуру, м'язисту нижню частину тіла, а також схожі на людські руки та кисті.
Вони були приблизно такого ж розміру, як кінь, і на них було закріплено сідло, що дозволяло гравцям їздити верхи. Вони також видавали такий звук...
Мінг, мінг, мінг!
Кан О погладив по голові Юму, що наближалася, і виліз на неї.
Едер і Сефіро також сіли на своїх Юм.
"Ходімо".
Юма Сефіро йшла попереду, оскільки він був провідником групи, а Юми Кан О та Едера йшли слідом за ним.
Туп, туп, туп, туп!
Юми бігли на двох ногах, як тиранозаври.
Минув час...
Їм перегородила шлях купа дров, але їхні Юми без вагань перестрибнули через перешкоду.
"Ооо".
Едер був вражений побаченим.
"Ось чому у Великому Лісі потрібно їздити на Юмі. Ці хлопці можуть підніматися і по скелях, але тільки по невеликих", — сказав Сефіро.
"Гадаю, вони справді варті своїх грошей".
Едер посміхнувся.
Потім...
"Де знаходиться село Юкл?" — запитав Кан О.
Великий Ліс був поділений на північний, південний, східний та західний регіони. Був також центральний регіон, де розташовувалося Світове Дерево.
Вони почали в селі Модрак, яке знаходилося в найпівнічнішій частині.
"Це в західному регіоні".
"Тц. Це досить далеко".
"Так. Ми, ймовірно, прибудемо до того часу, як стемніє".
По суті, шлях до села Юкл зайняв би чверть дня.
"Тоді підземний лабіринт теж знаходиться в західному регіоні?"
"Так".
"Я хочу дістатися туди якнайшвидше".
У цей момент...
Мінг, мінг!
Юми заверещали і зупинилися.
"Ми зіткнулися з монстрами!" — вигукнув Едер.
"Це Лізардмени(Люди-ящірки)", — сказав Сефіро.
Лізардмени перегородили їм шлях!
Ці двоногі ящірки були найпоширенішими монстрами, яких гравці зустрічали у Великому Лісі.
Їхні рівні варіювалися між 200 та 250.
Вони тримали легкий щит, а також меч або спис. Хоча вони не були достатньо розумними, щоб розмовляти, вони були досить вправними як для монстрів.
П'ять Лізардменів перекривали їм прохід.
Усі вони були озброєні мечами.
Укару!
Лізардмени кинулися на них.
"Будь ласка, зосередьтеся більше на їхніх хвостах, ніж на зброї. Вони небезпечніші", — сказав Сефіро.
"Це наша перша битва у Великому Лісі, га".
Кан О зліз зі своєї Юми і вступив у бій з наближеними Лізардменами. Едер також приготувався до бою.
"Хаап!"
Кан О рубонув горизонтально, а Едер змахнув вниз своєю булавою.
Вжух.
Шух.
Лізардмени спритно ухилилися і від меча, і від булави, і повністю оточили Кан О та Едера.
Проте один із них проігнорував обох і кинувся натомість на Сефіро.
Сефіро випустив стрілу.
Вух!
Лізардмен покотився по землі, ухиляючись від стріли, і швидко наблизився до Сефіро, змушуючи задуматися, чи справді вони ящірки.
"Ну ж бо, погнали!"
"Я покажу тобі, що не всі Лучники слабкі в ближньому бою!"
Потім він вступив у рукопашний бій із Лізардменом.
Тим часом...
Чотири інші Лізардмени оточили Кан О та Едера і люто розмахували мечами.
Дзень! Дзень! Дзень! Дзень!
Місцевість відлунювала звуками зіткнення їхньої зброї, але посеред усього цього Кан О цілив у вразливі місця своїх опонентів.
Щоразу, коли він це робив, червоні уламки світла розліталися в небі.
"Вони легкі".
Лізардмени були приблизно того ж рівня, що й Рудобороди розбійники, тому вони були як на долоні.
Сеука!
Сеукару!
Їхні голоси ставали все більш збудженими в міру того, як тривала битва, і зрештою вони почали використовувати свій козир — хвости.
Кан О нахилив голову, ухиляючись від помаху меча, але тут у нижню частину його тіла полетів хвіст.
Він зовсім не панікував; він просто змахнув мечем і відбив хвіст.
Потім інший Лізардмен пішов у власну атаку. На відміну від першого, цей напав спочатку хвостом, а потім мечем.
"Комбінована атака хвостом і мечем не така вже й погана".
На відміну від атак Рудобородих розбійників, ці атаки були слабшими, але вони ніколи не припинялися.
Він легко контратакував, елегантно ухиляючись від кожного удару.
Між силою Кан О та Лізардменів була надто велика прірва; це не була та незначна різниця, яка дозволила б кількісній перевазі подолати силу.
"Почнемо їх добивати".
Він діяв спокійно, оскільки це був його перший бій у Великому Лісі. Але тепер він вирішив розправитися з ними всерйоз.
Розріз!
Він змахнув мечем швидко, як блискавка, прокресливши в повітрі білу лінію!
Розсічений Лізардмен упав на землю. Тільки ті Лізардмени, які відступили вчасно, змогли уникнути атаки.
Як кажуть, "рука рухається швидше за око". Згідно з приказкою, ліва рука Кан О рухалася швидко.
Тук!
Кан О кинув Кинджал Гладіона в Лізардмена, що котився; кинджал влучив точно в ціль, змусивши блискавку вдарити з неба.
"Хуап!"
Кан О змахнув по діагоналі, вдарив і випустив висхідний вертикальний удар. Потім він закінчив це потужним ударом зверху вниз.
Щоразу, коли його лезо торкалося цілі, вилітали білі, червоні та чорні уламки!
Раа!
Руа!
Зрештою крики Лізардменів стихли.
Сефіро також покінчив зі своїм супротивником. Якби він не зміг подолати одного Лізардмена, то не був би ранкером.
Так закінчилася битва... або принаймні вони так думали. Щось гігантське раптово вискочило з-під землі.
Кеурваа!
І одразу ж напало на Кан О.
_____
Блад - це Кров, але мені здалося що Кров звучить так собі... Корейською Кров це Пі.... теж не дуже, тому хай буде Блад ) Як далі буде відомо Блад це дівчина, тому це ім'я не відмінюється і завжди залишається Блад.