Кан О прийшов до Замку Таксен, щоб дізнатися від привидів про місцезнаходження Демонічного меча сім'ї Локсія.
"Тут повинен бути привид із сім'ї Локсія."
Зрештою, Локсія була однією з 4 великих лицарських сімей Імперії Алтейну.
Коли люди повстали й атакували палац, сім'я Локсія тримала оборону й захищала Імператора до кінця.
Хоча саме тому вони й пали.
У будь-якому разі відомі лицарські сім'ї створили кількох лицарів.
Іншими словами, оскільки Лицарі-Привиди збиралися тут, у Замку Таксен, деякі з них мусили бути з сім'ї Локсія.
Проблема була в тому, як знайти цих Лицарів-Привидів, а також як з ними взаємодіяти.
Тому Кан О вдавав нащадка лінії Локсія, і для цього одягнув плащ з її символом — леопардом, що кусає меч.
- Вони повинні мене впізнати. Вони не ігноруватимуть когось знайомого в місці так далеко від дому.
І так з'явився останній нащадок сім'ї Локсія.
"Я Дімітріно Ласса!"
"Я останній член сім'ї Локсія, Кан О!"
Кан О, що вдавав останнього нащадка Локсії, вирішив деякий час тримати цю гру.
***
Замок Таксен поділявся на дві зони: внутрішній замок і зовнішні стіни.
"Не тут."
Кан О обшукав кожен куточок зовнішніх стін, одночасно б'ючись із Лицарями-Привидами, але не знайшов того, що шукав.
І тепер він стояв перед входом, що вів до внутрішнього замку.
"Йти чи ні?"
Була лише одна причина, чому він вагався.
Це через боса монстра Замку Таксен.
Блукаючий Ґалмосс!
Він не повинен з'являтися в мисливському угідді, повному монстрів 60–80 рівнів.
Він був щонайменше 350-го рівня; міг бути навіть 400-го.
Більше того, це був бос, що блукав, як йому заманеться.
Навіть Кан О не міг його перемогти; він помер би за 3 секунди після зустрічі.
Кан О вагався через Демонічний меч, але також мусив увійти через інший Демонічний меч.
Кан О справді хотів новий Демонічний меч!
Якщо він використовуватиме і Убіста, і новий Демонічний меч, то стане ще сильнішим!
Тупіт, тупіт.
Зрештою Кан О спустився сходами, щоб знайти підказки щодо Демонічного меча.
Ґґік.
Двері, що давно не відчинялися, заскрипіли, і Кан О зустріла темрява.
[Вхід до Глибин Замку Таксен.]
Глибини Замку Таксен були руїнами.
Це було природно; замок давно покинутий, привиди почали збиратися тут, і минув довгий час без людського контакту.
Колони й підлога були потріскані, а купи каменів і уламків розкидані всюди.
Товста й зношена завіса закривала вікно, тож інтер'єр був темним.
Це місце з першого погляду було місцем, де збиралися б привиди. І насправді це було місце, де мешкали привиди.
Глибини Замку Таксен мали центральний прохід і чотири зони.
Ці чотири зони включали стадіон кінних змагань, церкву, центральну залу нарад і збройову.
Було відомо, що бос монстр, Блукаючий Ґалмосс, постійно блукав цими чотирма зонами.
"Спочатку з'ясуємо, де Ґалмосс."
Кан О присів і почав повзти вперед. Чи шукав він підказки, чи полював, знайти боса було його головним пріоритетом.
Сасак, сасак.
Так, він повз, але не рухався повільно. Кан О швидко проходив уламки, як тарган.
Були Лицарі-Привиди, що літали над ним, але Кан О стежив, щоб уникнути їхнього погляду.
Кан О сховався за купою каменів.
Бо Ґалмосс виходив із церкви.
- Він справді виглядає сильним.
Блукаючий Ґалмосс.
Він був повністю закутий в обладунки, і два ефірних фіолетових вогні колихалися в забралі його шолома.
Він також був 3 метри заввишки.
Бос ніс великий меч, і судячи з зеленого кольору, це був монстр-привид. Монстр, оцінений вище 350-го рівня.
Це зрештою означало, що якщо він не хоче померти, то мусить знайти спосіб уникнути його.
"Подивимося..."
Кан О спостерігав за Блукаючим Ґалмоссом, щоб з'ясувати його маршрут.
Ґалмосс, вийшовши з церкви, рушив до збройової наступною.
-То після церкви він йде до збройової.
Кан О тихо пішов за Ґалмоссом.
Кан О продовжував стежити за Ґалмоссом. Завдяки цьому він отримав грубе уявлення про маршрут Ґалмосса.
Ґалмосс залишався в одній зоні близько 30 хвилин, а потім переходив до іншої.
Він починав у церкві, потім йшов до збройової, центральної зали нарад, стадіону кінних змагань, а потім назад до церкви.
Коли він досягав центрального проходу, просто переходив до іншої зони.
"Почнімо?"
Кан О встав, підтвердивши, що Ґалмосс увійшов до центральної зали нарад.
Він зараз був у центральному проході.
"Хто ти!?"
Близький літаючий Лицар-Привид спрямував меч на нього й кинувся.
"Я Кан О, останній нащадок сім'ї Локсія!"
"Я Проксія Ґаффельт..."
Він навіть не закінчив, перш ніж Кан О розсік його зверху вниз.
[Ви перемогли Лицаря-Привида Проксію Ґаффельта.]
Кан О відразу сховався за уламками й подивився на вхід до центральної зали нарад, куди щойно увійшов Ґалмосс.
- Як і думав. - Очі Кан О засяяли.
Ґалмосс з'явився щойно він убив привида в центральному проході.
Він цього очікував.
- Якщо бій затягується, він з'явиться на 100%.
Після цього Кан О провів ще кілька тестів. Усе, щоб з'ясувати шаблони Ґалмосса.
***
"Хап!"
Меч Кан О був у прямій лінії; він пронизав серце Лицаря-Привида!
[Ви перемогли Лицаря-Привида Андалосьї Лей.]
[Ви підвищили рівень.]
Убивши іменованого Лицаря-Привида 80-го рівня, він отримав значну кількість очок досвіду.
"Скоро 60-й рівень."
Кан О повністю адаптувався до глибин замку.
Він зрозумів, що Ґалмосс не переходить з однієї зони до іншої, незалежно від того, що відбувається в іншій зоні.
Це означало, що йому потрібно лише полювати в одній зоні, доки не вичерпається час, а потім піти, перш ніж зустріти Ґалмосса.
Ґалмосс зараз був у збройовій, тож минув деякий час, перш ніж він повернеться до церкви, де був Кан О.
"Йде Кан О, останній нащадок сім'ї Локсія! Геть з дороги!"
Кан О змітав Лицарів-Привидів з нестримною силою. Він рубав Лицарів-Привидів знову й знову.
- Час.
Кан О стежив за часом навіть під час бою.
Тепер йому потрібно перейти до іншої зони.
Він вийшов із церкви й увійшов до збройової.
Лицар-Привид атакував його.
Однак він раптом зупинив атаку й уважно подивився на плащ Кан О.
"Ти з сім'ї Локсія?"
Очі Кан О засяяли.
- Нарешті!
"Так. Я останній нащадок великої леопардової сім'ї Локсія, Кан О."
"О, це велика честь. Я один із лицарів сім'ї Ґранші, що служила сім'ї Локсія, Анґель Ґранші."
Лицар-Привид спустився на підлогу.
"Спочатку... чи не могли б ви спрямувати той страшний меч кудись інде?"
Анґель вказав на Демонічний меч.
Як і очікувалося, Демонічний меч був як смертельний ворог для привидів.
"Він такий страшний?"
"Це перший раз, коли я відчув такий жах з часу, як став привидом."
Кан О на мить подумав покласти Демонічний меч до шиї привида й погрожувати, але передумав.
Хоча він тримав Демонічний меч, ці Лицарі-Привиди кидалися на нього першими, ймовірно, через їхні характеристики як лицарів.
Було очевидно, що будь-яка погана спроба погрожувати провалиться.
Кан О прив'язав Демонічний меч до спини.
"Може, підемо кудись у тихе місце і поговоримо?"
"Гаразд," — розслаблено відповів Анґель.
Як він і думав, людина вітає когось із рідного дому в чужому місці.
Кан О повів, а Анґель плив за ним.
"Я..."
Шурх.
"Енпе..."
Свіш.
У процесі пошуку безпечного місця два Лицарі-Привиди стали їжею для Демонічного меча.
Кан О навмисно замахувався мечем сильніше, ніж раніше. Щоб Анґель ще більше боявся Демонічного меча!
"Мм."
Вираз обличчя Анґеля застиг. Це точно спрацювало.
"Це місце виглядає безпечним."
У кутку був маленький стіл.
Стіл так довго занедбаний, що на ньому осіла хмара пилу; на ньому також стояла самотня потріскана чашка.
"Сідайте зручно."
Кан О поводився, ніби це його власний дім. Зрештою, Демонічний меч робив Кан О королем перед усіма привидами.
"Дозвольте представитися ще раз. Я останній нащадок сім'ї Локсія, Кан О."
Кан О зовсім не відчував провини від цієї брехні.
- Бо все людство — далекі родичі.
"Я Анґель Ґранші."
Анґель був середнього віку Лицарем-Привидом з козлиною борідкою.
"Хуу. Приємно познайомитися. Після падіння моєї сім'ї мало хто мене впізнавав..." — сумно сказав Кан О.
Кан О спеціально затягнув.
"Про що ви говорите!? Сім'я пала!? То ви кажете, що сім'я Локсія пала?"
Очі Анґеля розплющилися.
"Саме так. Ви дивитеся на останнього нащадка сім'ї Локсія."
Хоча правда, що сім'я Локсія пала, Кан О не був останнім нащадком їхньої лінії.
- Ну, вони, ймовірно, десь живуть хорошим життям.
Якщо ні, то байдуже.
"Хооо. Як?" - Анґель застогнав.
"Це сталося 50 років тому. Під час народної революції, що повалила Імперію Алтейну, сім'я Локсія захищала Імператора до гіркого кінця й була зруйнована."
Кан О розповів деталі падіння сім'ї Локсія, а також поточну ситуацію континенту Арт.
"Тепер ера вільних міст."
Після народної революції, що повалила Імперію Алтейну (яка правила всім континентом), громадяни міст Імперії стали вільними містами й обирали мерів для управління ними.
Це не була імперія; це був вільний альянс вільних міст. І так було 50 років.
"Подумати тільки, що вічна імперія й вічна сім'я зникли..."
Анґель погладив козлину борідку й цокнув язиком.
"Я випадково дізнався, що я нащадок сім'ї Локсія, і тренуюся як лицар, щоб відновити сім'ю за будь-яку ціну."
Це брехня, яку він придумав. Єдина мета Кан О — Демонічний меч.
"Вам, мабуть, було дуже важко." - Він був просто привидом, але дивився на Кан О з жалем.
"Хуу. Але якби я знав, де таємне сховище сім'ї, то..." - Кан О закинув приманку.
"Таємне сховище? У сім'ї Локсія було таке?" — запитав Анґель.
- Промах?
Кан О насупився й сказав: "Ви не знали? Схоже, існує таємне сховище."
"Це перший раз, коли я про це чую. Воно, мабуть, створене після моєї смерті."
"Коли ви померли, сер Анґелю?"
"Не впевнений. Минуло так багато часу."
"Ви колись чули про таємничий і зловісний меч?"
Кан О змінив тему.
Він відкладе крадіжку всього зі сховища поки що.
"Це може бути меч лорда Ґранде Локсії," — сказав Анґель, ніби це очевидно.
"Ого!"
Обличчя Кан О наповнилося радістю. Він нарешті знайшов нову підказку щодо місцезнаходження Демонічного меча.