Це сталося через місяць після того, як Чже У приєднався до додзьо.
Протягом цього місяця Чже У помітно набрав вагу. Його колись кволі м'язи тепер стали набагато більшими.
Тому помахи його меча почали видавати загрозливий звук.
"Хочеш спаринг?" — запитав Док Бе.
Звук помахів змінився, що свідчило про те, що хлопець звик до зброї.
"Гаразд."
Причин для відмови не було.
"Не соромся атакувати стільки, скільки захочеш. Я буду лише блокувати."
"Зрозумів."
Спаринг розпочався. Чже У вхопив лезо і почав вивчати Док Бе.
Док Бе опустив кінчик свого меча до землі.
Дивно, але його стійка виглядала досить слабкою!
Коли Чже У дивився на нього, його охопило дивне відчуття.
- Це знову відбувається.
Він відчув, що "якщо я атакуватиму ось так, це спрацює". У нього часто з'являлося таке передчуття!
Це було не вперше.
Все почалося кілька днів тому. Він міг природним чином відчувати слабкості або прогалини в захисті фехтувальників навколо нього.
Цей раз не був винятком.
Якщо він вдарить Док Бе в бік, він відчував, що зможе влучити.
- Ну що ж, спробуємо.
Чже У спрямував свій тренувальний меч у бік Док Бе.
Ддак.
Док Бе легко відбив меч Чже У своїм власним.
- Як я і думав.
Док Бе був трохи здивований. Для новачка удар Чже У був досить гострим.
Дійсно, він прийняв невдалу позу, яка залишала його бік відкритим, але Чже У фактично пішов прямо туди.
- Значить, він його заблокував.
Чже У вже знав, що його атака не спрацює.
Та інтуїція, яка підказувала йому, що його атака спрацює, зникла, щойно Док Бе змахнув мечем.
Це було прикро, але він не міг очікувати занадто багато від першої спроби. Чже У перейшов до наступного удару.
- Верхня частина стопи!
Далі інтуїція спрямувала його до верхньої частини стопи, і він замахнувся мечем на верхню частину лівої стопи Док Бе.
Док Бе швидко відвів ногу. Його очі трохи розширилися.
Він не думав, що новачок цілитиметься йому в ногу. І через це в нього ледь не влучили.
- У нього чудові відчуття. Давай тепер трохи серйозніше, га?
Док Бе виставив свій меч по середній лінії тіла. Це була найосновніша стійка Майстра Меча.
"Мм." - Чже У прикусив губу. Щойно Док Бе скоригував свою стійку, інтуїція замовкла.
Не маючи іншого вибору, Чже У почав наносити удари так, як його вчили.
Він неодноразово бив зверху вниз, рубав або колов!
"Досить."
Зрештою, Чже У не вдалося влучити в Док Бе жодного разу.
"Як для новачка, ти впорався добре. Тепер атакувати буду я, тож старайся щосили."
"Слухаюсь."
Вони помінялися ролями, і їхній спаринг розпочався знову.
Але дивно, меч Док Бе цілив саме в ті місця, де Чже У відчував холодок.
Ддак.
Таким чином, Чже У зміг без особливих зусиль відбивати атаки Док Бе.
Оскільки Чже У неодноразово блокував його атаки, він спіймав себе на тому, що посміхається.
- У нього справді гарне чуття. Подивимося, як довго ти протримаєшся.
Щоразу, коли Чже У ухилявся або блокував його атаки, Док Бе збільшував силу та швидкість наступного удару.
Тек. Теак. Тек-тек. Тек! Тек!
Зрештою, меч Док Бе вдарив Чже У в праве плече.
"Угх."
Це було занадто швидко, щоб Чже У встиг захиститися.
"На сьогодні все. Гарна робота." - Док Бе відвів меч.
"Дякую за важку працю." - Чже У схилив голову, сповнений жалю.
- Я міг би це заблокувати.
Через це відчуття холоду Чже У знав, куди приземлиться меч Док Бе.
Незважаючи на це, він не заблокував цей останній удар.
Хоча він знав, куди спрямований удар, його тіло не встигло зреагувати.
- У будь-якому випадку... Що зі мною не так?
Це дивне відчуття, яке він відчував під час поєдинку... як йому було це зрозуміти?
Чже У змушений був думати над цим ще наполегливіше.
...
Чже У відчував, як та сама інтуїція спалахує кожного разу, коли він бився і проти інших учнів.
Він миттєво визначав слабкі місця та прогалини в обороні супротивника, міг відчути будь-яку небезпеку, що насувалася, і відповідно блокувати їхні удари.
Таким чином, завдяки цій своїй здатності він зміг перемогти одного з учнів, який навчався тут понад пів року.
- Це... побічний ефект?
Він ніколи не відчував нічого подібного до аварії.
Якщо це так, то ця здатність, мабуть, з'явилася внаслідок аварії та перебування в комі.
-Що саме сталося з моїм тілом?
Чже У поплентався додому, занурений у думки.
Тоді...
Він відчув холодок на потилиці.
Чже У інстинктивно повернув голову вбік.
У той момент повз те місце, де щойно була його голова, пролетів бейсбольний м'яч.
- Щ-що це було!?
Чже У був шокований, тому обернувся. До нього підбіг юнак у рукавичках.
"Вибачте. Ви в порядку?"
"А, так."
"Це було ненавмисно. Ми грали в кеч, але я не впіймав м'яч, тому... він полетів аж сюди. Мені дуже шкода." - Юнак схилив голову.
"Все гаразд. На щастя, я ухилився."
Юнак вибачився ще кілька разів і пішов шукати м'яч.
Чже У потер потилицю. Та інтуїція, яка спалахнула, коли м'яч летів у нього! Це відчуття холоду!
-Воно не лише під час спарингу. Це проявляється і в повсякденному житті. Я маю провести кілька тестів.
Якщо вона попереджає про небезпеку не лише під час спарингів, а й у повсякденному житті, то це було б дуже корисно.
Чже У, прийшовши додому, взяв МінА з собою на пустир неподалік.
"Що!? Чого ти хочеш?" - Її очі були сповнені незадоволення.
"Просто візьми це і не скаржся."
Він передав МінА бейсбольний м'яч. Звичайно, це не був твердий, жорсткий м'яч. Оскільки, якщо в нього влучать, це було б боляче. Тому він купив м'який, еластичний м'яч.
"Що ти хочеш, щоб я з цим зробила?"
"Я повернуся до тебе спиною, а ти спробуй влучити в мене цим," — сказав Чже У.
"Що?" - МінА подивилася на нього так, ніби він з'їхав з глузду.
"Це метод тренування, про який я дізнався в додзьо. Кажуть, він чудово підходить для покращення відчуттів. Тож просто допоможи мені трохи."
Чже У вигадав історію. Вона б дивно на нього подивилася, якби він сказав, що хоче перевірити своє екстрасенсорне сприйняття.
"Справді? Добре, але я буду кидати сильно," — сказала МінА.
"Ні, почекай, це мій перший раз, тому кидай легенько."
Чже У вирішив перестрахуватися.
"Тц."
МінА з розчарованим виглядом приготувалася кидати м'яч. Чже У повернувся обличчям до стіни.
Між ними була дистанція в десять метрів.
"Кидаю!"
І вона кинула.
М'яч полетів йому в спину!
Він відчув холод у районі сідниць.
Чже У вивернув тіло і відчув, як це холодне відчуття зникло. Потім м'яч вдарився об стіну.
"Ого." - МінА була вражена.
- Він справді ухилився.
Вона дивилася на Чже У, як на якусь дивну тварину.
І вона відмовилася здаватися.
- Я влучу в тебе незважаючи ні на що!
"Я кидаю знову!"
МінА підняла ногу, як професійний бейсболіст.
Вона кинула з усієї сили!
Чже У ухилився!
Знову вона кинула з усієї сили!
І він знову досяг успіху!
Третій... четвертий...!
Їй не вдалося влучити в нього жодного разу.
...
З того часу минуло вже п'ять місяців.
Чже У вирішив назвати цю здатність Гіперінтуїцією.
Вона інстинктивно спрямовувала його на слабкі місця суперника та попереджала про небезпеку!
Саме через цю Гіперінтуїцію він не пішов до лікарні.
Йому набридли лікарні, а якби він розповів їм про свою нову здатність, його б або списали як божевільного, або відправили на психологічне консультування.
У будь-якому випадку, минуло вже пів року відтоді, як він навчався в додзьо "Майстр Меча"!
Його тіло було треноване, і він освоївся як з бойовим досвідом, так і зі власною інтуїцією.
Настав час повертатися додому.
До ігор!
Найпопулярніша у світі гра віртуальної реальності, Арт, чекала на нього.
"Відтепер я буду приходити в додзьо лише на вихідних," — сказав Чже У Док Бе.
"Чому?"
"Я маю працювати. Гроші самі собою не з'являться."
"Що за робота?"
"Ігри, очевидно."
Весь цей час він тренувався з Док Бе і досить багато з ним спілкувався.
Тому Док Бе знав, що Чже У раніше був професійним гравцем.
"Гра, значить... Як щодо того, щоб стати тут інструктором?" — запропонував Док Бе.
Для нього не було кращого партнера для спарингу, ніж Чже У.
А інструкторам гарантували зарплату. Це було набагато безпечніше, ніж заробляти на життя грою.
Звичайно, так думав лише Док Бе.
"Вибачте, але я змушений відмовитися."
Він не сказав того, що насправді думав: - Це приносить недостатньо грошей.
"Ну, заходь на вихідних, коли зможеш."
"Обов'язково." - Чже У кивнув головою.
Якщо він хотів підтримувати своє треноване тіло, йому потрібно було періодично приходити в додзьо на тренування.
"І успіхів у твоїй грі. Хоча ти, мабуть, і так впораєшся. Адже ми говоримо про тебе."
Док Бе ніколи не зустрічав нікого такого ж невтомного, як Чже У.
"Я загляну пізніше."
"Добре. До зустрічі на вихідних."
Чже У покинув додзьо.
На нього чекав новий початок.
***
З настанням ранку Чже У різко розплющив очі.
Нарешті настав час!
Це був день, коли він знову став професійним гравцем.
Його кров про-геймера, яка так довго терпіла, почала закипати.
- Але спочатку мені потрібно дещо зробити.
Чже У вийшов з дому, щоб потренуватися.
Правда, він планував грати в Арт, але не мав наміру ігнорувати свої тренування.
"Хоо. Хооеуп."
Він один раз оббіг район, зробив легку розминку та потренував м'язи. Закінчивши, він повернувся додому і поснідав.
А коли покінчив з їжею, знову пішов.
...
- Скільки часу минуло?
Чже У повернувся додому.
"Куди ти ходив?" — запитала МінА, яка дивилася телевізор у вітальні.
"Я ходив на сканування."
Арт заохочував своїх гравців робити це. Процес сканував тіло гравця та надавав детальні дані про цю людину, які потім використовувалися для створення персонажів.
Іншими словами, це дозволяло йому створити свого двійника в грі.
"Ти купив морозиво?"
МінА було байдуже, що таке сканування. Їй просто хотілося чогось солодкого та освіжаючого.
"Яке морозиво?"
"Справді? Сьогодні так спекотно, а ти не купив морозива?" — розкритикувала його МінА.
"Якщо хочеш морозива, піди і купи сама," — сказав Чже У.
"Ось чому в тебе немає дівчини." - МінА цокнула язиком.
"Тоді чому б тобі не познайомити мене з кимось?"
"Ні, дякую. Я не божевільна." - МінА насупилася.
"Тоді припини перейматися особистим життям свого брата і йди до своєї кімнати."
"Чому?"
"Я сьогодні починаю працювати, тому мені знадобиться вітальня."
"Не хочу. Я дивлюся телевізор," — сказала МінА.
Чже У розширив очі і сказав: - "Жити набридло?"
Очі МінА розширилися не менше.
"Ти ховаєш свій табель у кімнаті ЮРи..." - Врешті-решт Чже У використав свій козир.
"А, чорт. Гаразд, я йду, добре!?"
МінА показала йому непристойний жест і миттєво зникла у своїй кімнаті.
"От ця дівчисько!"
Минуло вже пів року відтоді, як він вийшов із коми.
Цього часу було достатньо, щоб МінА, яка поводилася як миле ангелятко, піклуючись про брата, припинила свою гру.
Звичайно, її ставлення зменшило його вдячність за те, що вона доглядала за ним два роки.
Вони просто повернулися до своїх звичних стосунків брата і сестри.
Чже У цокнув язиком і витягнув з кишені чіп даних, на якому були всі результати сканування.
Він вставив чорний чіп у бічний слот своїх окулярів, а потім одягнув їх на голову.
Чже У натиснув вмикач.
"Доступ до віртуальної реальності!"
Перед ним з'явився білий коридор.
У коридорі було двоє дверей. Двері Warlord з оголошенням про припинення обслуговування.
І...
Арт...
Двері, прикрашені красивим срібним візерунком.
Чорний дим піднімався з центру дверей, а посередині було написано АРТ.
"Ну що, пішли?"
Голос Чже У звучав по-справжньому захоплено.
Щойно він відчинив двері, його привітно зустріло сяйво всіх кольорів веселки.
Він глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися, і впевнено зробив крок вперед.
Чже У пройшов крізь двері і почав створювати свого нового персонажа.
⟬Знайдено дані сканування. Бажаєте створити персонажа на основі ваших даних сканування?⟭
"Створити."
⟬Створення завершено. Бажаєте змінити будь-які деталі, наприклад зачіску, татуювання чи колір?⟭
"Ні."
⟬Будь ласка, вкажіть ім'я вашого персонажа.⟭
"Кан О."
Сильний старший брат. Скорочено: Кан О.
Той самий Кан О, якого в Warlord називали Людським Драконом.
⟬Ви можете обрати початкову локацію. Також вас можуть розмістити випадковим чином.⟭
"Альтейн."
Альтейн був найбільшим містом Арту.
Зрештою, такій великій рибі, як він, потрібно було плавати у великій водоймі!
⟬Будь ласка, насолоджуйтесь грою.⟭
"Так."
Яскраве світло оповило Кан О.
Це був момент, коли легендарний гравець Warlord, Людський Дракон Кан О, повернувся до віртуального світу.