Перше, що вона побачила, коли розплющила очі, була стеля знайомого великого вантажного фургона ― мобільної ретрансляційної станції її команди.
Повітря чіплялося до її шкіри, наче застояна, тепла вода.
Але, очевидно, вона застудилася б, залишившись надворі серед холодного повітря, тож скаржитися на відсутність вентиляції було б занадто, думала Ліна.
Ще не до кінця прокинувшись, вона подивилася ліворуч і праворуч.
Не маючи якоїсь конкретної мети, але… відчуття, що щось не так, швидко наростало в ній.
Щось відбувалося.
І коли вона зрозуміла, що саме, це миттєво змило всю її залишкову сонливість.
— Тут нікого..?
З ясним розумом їй навіть не довелося думати ― цього не могло бути. Сам автомобіль був великим фургоном для кемпінгу, але її люди приїхали сюди не для розваг.
Якби вони потрапили в аварію, то, можливо, вийшли б назовні подивитися.
Поразка Ліни сама по собі була неабиякою подією. Цілком ймовірно, що вони розділилися для виконання різних завдань, таких як розвідка, підтримка та евакуація.
Але щоб усі зникли одночасно ― це було неможливо.
“Чому?!”
Її товариші по команді ніколи б добровільно не покинули свою мобільну ретрансляційну станцію всі разом.
“Тоді хтось..?”
Раптом щось усвідомивши, Ліна підійшла до консолі бортової інформаційної системи. Вона згадала, що система завжди записувала все, що відбувалося в авто. Ця обставина викликала у неї неприємні відчуття, але зараз ці записи були би дуже доречними. Вона вирішила переглянути останні десять хвилин запису.
На екрані нічого не з'явилося.
“Га?”
Очі та рот Ліни застигли в шокованому виразі від несподіваного результату. За мить вона надягла фальшиву посмішку, хоча ніхто її не бачив. Вона подумала, що неправильно скористалася консоллю.
Ще раз, цього разу більш уважно, вона встановила час початку відтворення на десять хвилин раніше.
Все одно нічого не показувало.
Вона змінила команду на відтворення в 4‑кратній зворотній швидкості від поточного моменту. Вона змінила швидкість перемотування. Вона змінила час початку відтворення на годину раніше. Дві години раніше. Три.
Результат не змінився. Дані запису були видалені.
У відчаї Ліна перевірила, чи є інші дані, крім бортового моніторингу. Але все сховище було порожнім. Дані були повністю видалені, включаючи ті, що були необхідні для роботи автомобіля.
Коли Ліна у відчаї натискала на клавіші, то раптом вдарила рукою по консолі. Долоня і пальці боліли, але вона була настільки розлючена, що навіть не звернула на це уваги.
“Так. Я маю повідомити про це командний центр.”
Але це знову призвело до того, що Ліна втратила самоконтроль.
Усі засоби зв'язку були майстерно знищені, щоб люди не могли нічого зрозуміти, лише поглянувши на них.
Ще кілька разів ударивши рукою по консолі, вона змучилася і впала на сидіння.
Її руки пульсували і були гарячими.
Повільно вона підняла руки, щоб перевірити, чи не поранилася.
На щастя, ніде не було крові.
Істерика і самоушкодження були занадто сильними, щоб називати це дитячим вчинком. Розуміючи, що ніхто інший не дізнається про це жалюгідне видовище, Ліна злегка зітхнула з полегшенням.
А трохи заспокоївшись, вона зрозуміла, що в усьому цьому є щось ще більш неправильне.
— Ніяких поранень… ніякого болю?
Спочатку вона подивилася на свої стегна, а потім по черзі потерла ліве і праве плече.
Але ран, які спричинили такий сильний біль, що вона знепритомніла, ніде не було.
Вони не просто зникли ― на її одязі більше не було дірок. І крові теж не було.
— Що відбувається..?
Ліна раптом відчула, що реальність вислизає з її рук.
Скільки з цього було насправді?
Чи дійсно вона була поранена?
Чи її просто змусили так думати?
Чи могли і вони бути..?
“Ні… Екзотична магія… Психічна атака?”
Різкий холод пробіг по тілу Ліни і змусив її затремтіти.
“Чи ми… чи ми помилялися щодо чогось дуже важливого?”
“А що, якщо Тацуя не той, хто застосував заклинання перетворення матерії в енергію, а насправді має високу схильність до магії психічного втручання..? Майстер ілюзій?”
“…Якщо це так, то це багато що пояснює.”
“Причина, чому його права рука повернулася до нормального стану після спалення ― якщо він використав ілюзію, щоб створити цей ефект, то все стає зрозумілим.”
“І якщо він кращий за мене в ілюзійній магії, то й розпізнати «Парад» для нього не становить проблеми.”
“Коли він знівелював «Муспельгейм» — якщо взяти до уваги існування заклинань, що впливають безпосередньо на магічні здібності людини, — все стає зрозумілим.”
“Ці заклинання потребують делікатного контролю, тож він міг лише трохи збурити мій розум, щоб я не усвідомила цього і не змогла підтримувати заклинання. Мабуть, це набагато простіше, ніж знищити саме заклинання.”
“Тацуя ж учень майстра нінджюцу, відомого своєю ілюзійною магією. Цілком логічно припустити, що Тацуя сам є майстром ілюзій.”
Розум Ліни був у хаосі, але вона продовжувала міркувати.
***
Тацуя не міг впевнитися, чи його відволікаючий маневр (який не був чимось надзвичайним ― він просто вилікував рани на її кінцівках і відновив одяг) змусив Ліну почати думати те, що йому було вигідно.
Крім того, зараз у нього була важливіша справа.
Залишалося лише двадцять хвилин до того, як він мав забрати сестру.
Він хотів завершити необхідні приготування до того часу.
У повністю автоматизованому автомобілі Тацуя увімкнув суворо зашифровану лінію голосового зв'язку.
— О, вітаю, містере Тацуя. Щось сталося?
— Вибачте, що дзвоню так пізно, містере Хаяма.
Відповів дворецький будинку Йоцуба, а точніше ― Маї Йоцуби.
Тацуя зателефонував на гарячу лінію, яка з'єднувала його безпосередньо з Маєю.
— Я б не сказав, що вже так пізно, але, на жаль, господиня зараз зайнята і не може відповісти на дзвінок.
— Ах… ну, тоді вибачте, — з огляду на час, вона, мабуть, була у ванні. Він, звичайно, мав би це передбачити.
— Не треба вибачатися. Наскільки я пам’ятаю, це перший раз, коли ви їй дзвоните. Мабуть, це щось дуже важливе.
Старий дворецький мав рацію ― це був перший раз, коли Тацуя сам подзвонив на цю пряму лінію.
Чесно кажучи, Тацую дратувало те, що йому доводилося покладатися на Йоцубу, чого він уникав, коли це було можливо. Але цього разу він не міг бути впертим. На відміну від інциденту з Безголовим драконом і вторгненням ВАА, це був не той випадок, який можна було вирішити силовим методом.
Хаяма, член ядра сім'ї Йоцуба, зрозумів би поточну ситуацію навіть краще, ніж Тацуя. Але правильним способом попросити їх про допомогу було пояснити все своїми словами.
— Ну, на мене напала невелика військова група СШПА. Я відбив їхню першу хвилю завдяки втручанню Наоцуґу Чіби, другого сина сім'ї Чіба, але його вразила атака командира «Зірок» Енджі Сіріус, і він втратив боєздатність. Після цього я вступив у бій із Сіріус…
*
Після того, як він переміг Ліну, Тацуя не витрачав час на те, щоб зв'язати її, а попрямував до паркінгу, що прилягав до парку.
Він не мав потреби її захоплювати. Навіть якщо вона прийде до тями, Ліна не зможе рухатися. Навіть якщо вона заблокує своє відчуття болю, доки її рухові нерви будуть пошкоджені, вона не зможе встати чи навіть повзти. Він вистрілив їй у кінцівки так, щоб це було гарантовано.
А якби вона пройшла серйозне тренування для підвищення больового порогу, то й не втратила б свідомість. Тацуя вирішив, що Ліна поки що не прийде до тями.
Йому слід було спершу зайнятися її командою підтримки.
Оптичне (світлохвильове ― типу коливання) заклинання, що блокувало «зір» з неба, все ще діяло. Це було очевидним заходом, оскільки Ліна не хотіла, щоб її справжнє обличчя потрапило в об'єктив. Але водночас це також означало, що вона не могла покинути це місце.
Військові СШПА ніколи не залишили б свою Сіріус.
Щоб відступити, їм довелося б розділити своїх людей і врятувати Ліну.
Час, який вони витратили б на це, був шансом, яким Тацуя мав скористатися.
Вони, ймовірно, очікували несподіваного нападу, тому зараз діяли обережно. Адже вони щойно побачили, як їхню зірку перемогли на їхніх очах. Та навіть так, Тацуя не міг залишити резервну команду в спокої.
Він не міг вбити Ліну.
Він не тільки не міг її вбити, але й не міг її захопити.
Вона була надто важливою фігурою, щоб її вбивати чи захоплювати.
Тацуя вже відправив на той світ одного з визнаних на національному рівні магів стратегічного класу, відомих як Тринадцять апостолів. Це сталося ненавмисно, але його вплив на глобальний баланс сил був неабияким. Якщо він знищить ще одного стратегічного мага, який має таке велике значення для військового балансу в світі, то буде занадто багато змінних, які вплинуть на глобальну ситуацію.
Але її допоміжний персонал ― це інша справа.
Вони були групою, яка мала явні злісні наміри і, ймовірно, напала на нього з метою зробити його об'єктом експериментів. Це було рівнозначно спробі вбити його.
Поблажливість тут була недоречна. Він мав дати їм чітко зрозуміти, якою ціною обходиться втягування Тацуї Шіби в таємну боротьбу.
Під час бою з Ліною він не мав можливості розділяти свою увагу між нею та її допоміжним персоналом, але коли він знову простягнув свої сенсорні щупальця, вони не зрушили з тих позицій, де він їх спочатку відчув. Несподівана поразка їхнього аса, ймовірно, змусила їх чекати на накази від головних сил. Ніщо інше не могло пояснити таку повільну реакцію.
Можливо, вони не могли нічого вдіяти, але Тацуя все одно вважав їх наївними.
Кожна місія потребувала вбудованої процедури відступу на випадок поразки.
Він міг би навіть назвати це недбалістю.
Хоча…
“Я навіть вдячний, що вони так недбало повелися.”
З самого початку було ясно, що якщо він зіткнеться з ними всіма, вони відкинуть його назад завдяки своїй чисельній перевазі. З огляду на те що вони влаштували поєдинок сам на сам з Ліною, вони повелися недбало.
Звичайно, були й інші причини, через які вони не могли влаштовувати велике видовище в столиці іншої країни.
Однак для Тацуї ці причини треба було просто відкинути і використати на свою користь.
Не витрачаючи часу на прицілювання, він використовував лише свої здібності, щоб навести приціл, а потім натиснув на спусковий гачок ПАВу, який все ще тримав у руці.
Його ціллю було електронне обладнання в вантажному фургоні.
Першим пострілом він відключив дроти комунікатора, другим ― кабель живлення зовнішньої камери, а третім ― кабель живлення внутрішньої камери. Магія ніколи не призначалася для таких делікатних механічних операцій; все це завдяки Фуджібаяші та Санаді, які об'єдналися проти нього і довели його до крайньої межі.
Портативні термінали все ще мали б свої комунікаційні функції, але Тацуя проігнорував це і поклав руку на двері вантажівки.
Вони не були зачинені.
Не було й антикрадіжних систем з біологічною верифікацією.
Натомість його зустріла кулеметна черга.
Постріли майже не видавали звуку, оскільки використовувалися досить сучасні глушники або спеціальні вибухові речовини. Коли Тацуя сховався за дверима, механічний шум відкривання і закривання затворів кулеметів звучав навіть голосніше.
І ці тихі постріли швидко закінчилися.
Однією з речей, в яких Тацуя мав великий досвід, коли йшлося про демонтаж магії, був демонтаж вогнепальної зброї.
Чоловіки вискочили з відчинених дверей на нього, розмахуючи великими ножами.
Усередині автомобіля розгорнулася послідовність активації.
Привернути увагу бійцями ближнього бою, а потім використовувати зброю для стрільби ззаду — або, в цьому випадку, магічну атаку. Класична тактика, але він мусив визнати, що вона була ефективною.
Якби тільки їхнім супротивником не був Тацуя, людина, здатна розпізнавати послідовності активації з першого погляду.
Якщо послідовність все ще розширювалася, йому не треба було застосовувати «Демонтаж», щоб впоратися з ними ― він міг просто вразити їх псіонною кулею.
Тацуя висунув перед собою порожню ліву руку.
Створивши в лівій руці стиснуту псіонну кулю ― основну форму далекого удару, який він останнім часом так багато тренував ― він вистрілив нею не тільки в послідовність активації навколо себе, але й у всіх ворогів.
Він побачив, як послідовність розбилася на друзки.
Ворожі маги добре впоралися з блокуванням зворотного псіонного потоку, але час, який вони на це витратили, означав, що вони не змогли відбити псіонну кулю, яка летіла на них; вони також не здавалися готовими до наступного заклинання.
Троє бійців ближнього бою вискочили з транспортного засобу, і двоє з них мали нестійку поставу.
Далекий удар не впливав на фізичне тіло, а вражав астральну форму ― душу людини, зокрема ту її частину, яка відповідає за тіло, а не за розум. Чим краще людина вміла контролювати своє тіло розумом, тим простіше псіонам зашкодити їй. Але опанування вмінням контролювати свою психічну душу давало можливість навчитися парирувати псіонну кулю або відбивати її.
Іншими словами, ті, хто мав лише неповне навчання з психічного контролю над своїм тілом, були найлегшою здобиччю для далекого удару.
Двоє людей, які намагалися не впасти перед Тацуєю, були саме такими. Інший, мабуть, був твердим прихильником хорошої фізичної форми, який навіть не розглядав можливість займатися східними видами тренувань.
І саме простіші супротивники були небезпечнішими.
Тацуя взяв ініціативу на себе.
Він наблизився, зупинившись прямо перед зоною досяжності удару ногою, і виставив вперед праву ногу.
Він замінив свій правий ПАВ на ножоподібний збройовий пристрій, який вкрав у Ліни.
Він підняв праву руку перед лівим плечем, як для кидка шюрікена, і кинув її в центр грудей ворога, який не постраждав від далекого удару.
Несподівана атака снарядом з близької відстані.
Ніж мав достатню силу, щоб чоловік не зміг уникнути поранення, просто відбивши його. Насправді, його рішення ухилитися означало, що він був професіоналом.
Але його ухилення було саме тим, чого хотів Тацуя. Це був логічний рух ― і тому його було легко передбачити.
Чоловік відхилився лівим боком назад, перемістився від зовнішньої сторони руки Тацуї, що тримала ніж, до внутрішньої, а потім відбив ніж від свого тіла.
Цей рух висунув правий бік солдата вперед, а ніж відбив уліво. Але наступна атака прийшла не з відкритої правої спини Тацуї, а знизу.
Права нога Тацуї різко здійнялася вгору.
Удар правою ногою був несподіваним, оскільки саме на ній була зосереджена вага тіла для кидка ножа, і це застало чоловіка зненацька. Чоловік повернув своє тіло назад, побоюючись лівого хука або лівого обертового удару ногою, і нога Тацуї влучила йому в тильну частину правої руки.
Чоловік не відпустив ножа.
Витримуючи різкий біль у зап'ясті, він спробував збити Тацую протилежним ударом.
Єдиний спосіб використовувати опорну ногу для удару ― це стрибнути на ній. Обидві ноги Тацуї тепер були відірвані від землі. Якби чоловік зміг зупинити імпульс удару Тацуї, він би зайняв кращу позицію і міг би порушити рівновагу Тацуї ― принаймні, якби це була чиста боротьба бойових мистецтв.
Тацуя активував заклинання контролю гравітації, яке він готував у своїй віртуальній магічній області. Заклинання було призначене для польоту, тривало три хвилини і обмежувало кількість змін траєкторії до десяти. Він зігнув заблоковану праву ногу під собою, піднявшись у повітря, не торкаючись землі, а потім завдав крученого удару лівою ногою.
Цього разу чоловік не встиг відреагувати.
Права гомілка Тацуї впилася в шию чоловіка.
Він відчув твердий удар.
Це було знайоме Тацуї відчуття ― відчуття, коли ти б'єш когось по кістці і ламаєш її.
Тіло чоловіка відлетіло вбік.
Тіло Тацуї, ігноруючи інерцію, ковзнуло вліво.
Ніж пронизав його післяобраз ― один із товаришів чоловіка, незважаючи на пошкодження від далекого удару, зумів кинути його.
Заклинання польоту все ще діяло, і Тацуя знову став обома ногами на землю.
Потім він використав магію, щоб відштовхнутися від неї.
Зі швидкістю, неможливою для людини ― або принаймні неможливою з м'язовою масою Тацуї ― він кинувся в бік другого чоловіка.
Тацуя поклав правий ПАВ у кобуру і перейшов на ніж.
Замість того щоб зупинити себе за допомогою магії, Тацуя уп'явся ногами, щоб увібрати кінетичну енергію свого тіла. З гучним кроком, що змусив землю затремтіти, він поглинув її, і його права рука влетіла в груди чоловіка.
Це був сильний удар долонею, а не кулаком, прямо над серцем чоловіка.
Чоловік впав назад, не в змозі витримати цей удар. Зі своєї присідаючої позиції Тацуя відштовхнувся від землі обома ногами одночасно.
Його магія польоту мала ще один раунд маневрування.
Куля ззаду пролетіла під його ногами, які піднялися на два метри в повітря.
Атака з пістолета зсередини транспортного засобу. Вони, мабуть, дістали пістолет замість того, щоб використовувати кулемет, який тепер розвалився на шматки. Але насправді він очікував на таку стратегію раніше.
Тацуя дістав пістолет з‑за пояса.
Це був не ПАВ у формі пістолета, а справжня вогнепальна зброя. Це теж було щось, що він вкрав у Ліни.
Він обернувся в повітрі, а потім відправив кулю у відповідь стрільцю, що висунувся з вікна. Його куля влучила чоловікові в груди. Його тіло вислизнуло з вікна ― і впало на підлогу всередині транспортного засобу.
Тацуя підійшов до третього чоловіка.
Правою ногою він наступив на плече чоловіка, а лівою ногою загнув йому шию вбік.
Без ефекту свого заклинання він акуратно приземлився за спиною впалого ворога.
У паніці пролунали постріли один за одним. Використовуючи третього чоловіка як щит, Тацуя відповів власними пострілами.
Було важко прицілитися, не пошкодивши салон автомобіля, але, на його щастя, там був тільки один стрілець.
Придушивши стрілянину, Тацуя ввірвався у фургон ― і раптом знітився.
Крім двох, яких він застрелив, ще двоє чоловіків знепритомніли.
ПАВи, обмотані навколо їхніх рук, підказали Тацуї, що це були маги‑підтримка.
Його далекий удар спрацював краще, ніж очікувалося. Спеціальне тренування з Якумо принесло йому більше користі, ніж він думав.
Щоб переконатися, він наступив кожному з них на живіт, щоб перевірити реакцію. Потім він викинув непритомні тіла з автомобіля разом із трупами.
Добре, що пістолет Ліни був малого калібру, оскільки кулі не пробили їх наскрізь. Плоть не відірвало, і крові теж було небагато.
Викравши куб даних і зробивши резервну копію, Тацуя стер все, що залишилося на бортовому комп'ютері.
Наступний, хто прийде, напевно, все прибере, але він тільки витер кров і залишив вантажівку.
Весь цей час він вдавав, що не помічає очей прихованого спостерігача, який стежить за ним…
*
— …Коли я приніс Енджі Сіріус до мобільного ретрансляційного фургона, резервна команда, яку я знешкодив, вже зникла.
— Тоді той, хто за вами спостерігав, забрав їх?
— Вони, певно, вирішили, що це важливіше, ніж продовжувати стежити за мною. Наоцуґу Чіба, якого вивели з бою, теж зник, коли я повернувся до нього.
Коли Тацуя закінчив свій звіт, Хаяма коротко промурмотів. Повну відсутність емоцій, мабуть, можна назвати мудрістю віку.
— Спостерігач, ймовірно, був кимось із підлеглих сім'ї Саеґуса.
— Саеґуса? Не Чіба?
— Токіо зараз є частиною сфери впливу Саеґусів. Я отримав інформацію, що містер Коїчі віддав наказ своїм людям діяти. Схоже, він щось замислив.
Тацуя знав, що «містер Коїчі» ― це Коїчі Саеґуса, нинішній лідер сім'ї Саеґуса. Імена лідерів десяти головних кланів були загальновідомі японським магам.
— Можливо, вони відповіли ближнім боєм, використовуючи якнайменше магії, бо знали про спостерігача, але те, що він стежить за вами зараз, навряд чи можна назвати бажаним.
З усіх інцидентів, з якими Тацуя неодноразово стикався з квітня, він не був ініціатором жодного разу. Завжди це його втягували у все. Проте він усвідомлював, що це поганий вчинок, який надто виділяє тілоохоронця, тому не міг заперечувати.
— Однак я цілком переконаний, що ви не зробили жодної серйозної помилки, містере Тацуя. І хоча ви несете відповідальність за захист леді Міюкі, кандидатки на посаду наступної глави сім'ї, ця відповідальність не належить лише вам. Леді Мая теж вважає, що іншим сім'ям ще зарано дізнаватися про її становище. Звичайно, мова йде про містера Коїчі. Вони можуть мати легкі здогадки, але…
Коли Хаяма сказав «здогадки», він, мабуть, мав на увазі, що Коїчі Саеґуса припустив, що Тацуя пов'язаний із сім'єю Йоцуба. Тацуя був приємно вражений ― вони лише здогадувалися про це?
— Проте, ми не хочемо, щоб у їхні руки потрапило більше доказів, ніж слід. Будь ласка, надішліть резервну копію даних сюди. Ми поки що займемося військовими СШПА, — продовжив Хаяма спокійно. Тацуї не здалося, що він намагається похвалитися.
Сім'я Йоцуба була помітно меншою за чисельністю, ніж Саеґуса чи Ічіджьо. Але це не означало, що вони мали меншу бойову силу. Фактично, можна було сміливо припустити, що кожен з Йоцуба відрізнявся високою якістю. І хоча їх було менше, цього було достатньо, щоб приймати позазаконні замовлення від урядових агентств, виступаючи в ролі найманих козирів у боротьбі з тероризмом. Сім'я Йоцуба займала найвище місце серед Номерів у завданнях, пов'язаних з ліквідацією диверсійних груп і команд вбивць, приховуючи це від громадськості.
— Без підстав для втручання СОЯ, містер Коїчі також має тимчасово відступити.
Тацуя не знав про інших їхніх поплічників, але якщо Хаяма так сказав, то навіть Тацуя міг у це повірити. Він надіслав дані по їхньому каналу зв'язку, а потім схилив голову перед камерою.
***
Як тільки Міюкі побачила Тацую, який прийшов її забрати, то подивилася на нього з підозрою.
— Щось сталося?
— Ні, нічого, — відповів він, але було очевидно, що це неправда, і він сказав це тільки тому, що інші могли підслуховувати.
Вона прощалася зі всіма з елегантною посмішкою, і Тацуя проводив її до машини. Після того як вони сіли в безпілотний автомобіль і рушили…
— Брате, ти ж не поранений, правда..?
…вона раптом накинулася на нього, та так, що навіть Тацуя здивувався.
— Ні… Міюкі, заспокойся трохи…
— Я не заспокоюся! Ця кров… Ти бився з Ліною, так?! І це не був двобій, так?! Я відчуваю запах бійки щонайменше з десятьма людьми!
Так само як Тацуя сприймав «інформацію» за допомогою зору, Міюкі робила це за допомогою дотику. І в випадку Міюкі це було не все ― вона також могла інтерпретувати інстинктивне розпізнавання за допомогою нюху. Тацуя був упевнений, що на ньому не залишилося жодних фізичних слідів, але вона, здавалося, відчула залишковий запах битви.
— Будь ласка, просто заспокойся.
Він був щиро радий, що вона турбувалася про нього. Але він також щиро хвилювався, що якщо вона не заспокоїться, вони не зможуть продовжити цю розмову.
— Ти ж знаєш, що ніхто не може залишити на мені травми, якщо я не дозволю, правда?
Ці слова, що звучали дещо здивовано, змусили його сестру здригнутися.
Швидко її хвилювання почало зникати. Приблизно через п'ять секунд вона нарешті заспокоїлася.
— …Мені дуже шкода, брате. Це було ганебно з мого боку.
Його сестра намагалася здаватись меншою, і її слова, і мова тіла свідчили про її збентеження.
Тацуя посміхнувся скромно ― частково вимушено ― і похитав головою.
— Зовсім ні. Вибач, що змусив тебе хвилюватися.
— Ні, це не так… Сестра має право хвилюватися за свого брата!
Думка «Невже?» мимоволі спала йому на думку, але він не зробив дурниці, висловивши її вголос.
Але він подумав про таке:
“Звісно, турбуватися про члена сім'ї ― це нормально, але, може, надто палко це проявляти ― це вже інша справа…”
— Я розумію, що скільки б разів Ліна не кидала тобі виклик, вона не зможе тебе перемогти. Ніхто не зможе тебе перемогти, хоч би скільки ти шукав по всьому світу, — заявила вона зі своєю звичною запальністю, змусивши Тацую усвідомити, що він дивиться на неї з відстороненим поглядом.
Її довіра не тиснула на нього. Тацуя знав, що якщо Міюкі вірить у нього, він відповість на цю віру настільки, наскільки зможе. Це була його рішучість, його гордість, його воля.
Але окрім цієї волі, він також об'єктивно проаналізував сьогоднішній інцидент як небезпечний.
Якби його супротивником була не недосвідчена в бойових справах шістнадцятирічна дівчина, а хтось із сильною волею, здатний продемонструвати всі свої бойові здібності, він знав, що поразка могла би спіткати його.
Але натякати тій, кого він захищав, на таку невпевненість було би погано, навіть незважаючи на його роботу та обов'язки.
Тому на даний момент він навмисно дав їй рішучу відповідь.
— Я не програю нікому ― не з тобою, яка чекає на мене.
Однак це було перебільшенням.
Як мінімум, це можна було розцінити як «занадто далеко зайшов».
Туман навис над очима Міюкі.
Коли вона подивилася на брата плавним, пристрасним поглядом, він усвідомив свою помилку.
Але тепер, коли він це сказав, взяти свої слова назад вже не міг.
Насправді, навіть якби йому вдалося відкликати свої слова, він не зміг би змінити ситуацію.
“…Ну, певно, це краще, ніж якби вона питала про кожну дрібницю”, — вирішив він, дещо ухиляючись від відповіді.
***
Не маючи інших засобів, щоб дістатися додому, Ліна повернулася до свого житлового комплексу вже після настання нового дня. Це зайняло у неї досить багато часу. Єдиною втіхою було те, що сонце ще не зійшло.
У неї відібрали все озброєння, але з якоїсь причини «Бріонак» залишився в її руці, тому вона не відчувала себе в безнадійній небезпеці.
Але її інформаційний термінал, навіть запасний, був вилучений, тому вона не могла викликати машину, щоб її забрали.
Оскільки вона завжди користувалася лише цифровою валютою, гаманець із собою вона ніколи не носила. До того ж вона не мала при собі жодних особистих речей, щоб уникнути ризику обшуку під час виконання місії. Через це вона не могла скористатися цілодобовим громадським транспортом і мусила повертатися додому без допомоги.
У неї забрали не тільки спеціалізований ПАВ, а й багатофункціональний ПАВ, що означало, що вона не могла скористатися магією польоту чи магією швидкого бігу, як хотіла. Коли вона нарешті побачила свій житловий будинок після серії спорадичних стрибків за допомогою магічних заклинань, то ледь не розплакалася. Якби хтось із її знайомих побачив її в такому стані, вона, можливо, з чистого рефлекторного сорому застосувала б до них «Бріонак».
Завдяки біометричній системі ідентифікації вона без проблем потрапила до своєї квартири.
Але, зітхнувши з полегшенням, вона відчула, як у ній наростає непереборний гнів.
“Що ти, в біса, маєш проти мене, Тацуя?!”
Об'єктивно кажучи, було безліч причин, через які Тацуя міг її ненавидіти. Однак це були її емоції.
Проте, її підготовка як солдата наділила її здатністю пам'ятати, що вона повинна зробити зараз, незважаючи на все це. Тому вона відкрила лінію зв'язку з командним центром.
Але скільки б разів вона не дзвонила, відповіді не було.
Холодний піт виступив на її спині. Вона енергійно похитала головою, намагаючись позбутися зловісного передчуття.
Використовуючи запасний портативний термінал, вона знову зателефонувала до командного центру. Її останньою надією було те, що їхні функції передачі даних не працювали, але навіть це було остаточно зруйновано нескінченним потоком гудків.
Вона мусила змиритися з тим, що з полковником та іншими щось сталося.
Ліна швидко озброїлася ПАВом та іншою зброєю, а потім витягла своє втомлене тіло на веранду і злетіла в нічне небо.
Її метою була будівля, в якій знаходився секретний командний центр.
Лише через годину, після ретельного шукання, вона дізналася, що ніхто її там не чекає.
***
Наступного ранку.
Друковані та відео ЗМІ бурхливо відреагували на новину про те, що невелике судно, пов'язане з ВМС СШПА, яке курсувало в прибережній зоні Японії, почало дрейфувати через несправність двигуна і було затримано МСОЯ.
З якихось причин на борту судна перебував високопоставлений військовий аташе посольства ВМС СШПА в Токіо, але про це не повідомлялося.
Того ж дня красива переведена учениця Першої старшої школи пропустила заняття другий день поспіль через проблеми зі здоров'ям.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub