Наступного дня, після школи.
Щоб зібрати все необхідне для презентації, Тацуя пішов до бібліотеки. Він дійсно хотів би зосередитися на аналізі зразка (реліквії Ні‑но Маґатама), але він не міг нехтувати підготовкою до конкурсу наукових робіт (щоб хоч якось допомогти).
Бібліотеки в наші дні майже повністю оцифровані, а паперові книги складають лише незначну частину доступних даних. Якби він міг переглядати ці дані онлайн, йому не довелося б долати весь цей шлях сюди, але те, що було потрібно Тацуї та решті команди, суворо контролювалося і було недоступне ззовні.
І саме тоді, коли він наважився зайти до читального залу в пошуках вільної кабінки, то натрапив на знайому людину, яка виходила з однієї з приватних кімнат.
— О, привіт, Тацуя.
— Саеґусо, читаєш осінню літературу?
Востаннє він бачив Маюмі близько тижня тому, тож це не заслуговувало на типове «Привіт, давно не бачились». Натомість він відповів безневинним привітанням.
Принаймні, йому так здалося. Маюмі трохи надулася, явно невдоволено.
— Знаєш, Тацуя… я старшокласниця, якщо ти забув.
— Та знаю я… — відповів Тацуя, зрозуміло збентежений тим, що вона сказала щось настільки очевидне, ніби це було неймовірно важливим.
— У старшокласників є вступні іспити до університету, пам'ятаєш? То чому ти не подумав, що я, наприклад, можу вчитися… Хіба я виглядаю такою легковажною?
Пояснення Маюмі лише більше спантеличило Тацую.
— Ти маєш на увазі, що тебе ще не порекомендували?
Вона мала відмінні оцінки, посаду президентки учнівської ради, і навіть була відома як магічна спортсменка з численними чемпіонськими трофеями. Якщо цього було недостатньо для рекомендації, то що ж тоді?
Але її відповідь вже випередила думки Тацуї.
— Га? Тацуя, ти не знав? Я відмовилася від рекомендацій. У Першій школі є неписане правило, що кожен, хто має досвід роботи в учнівській раді, відмовляється від них.
— …Я вперше про це чую.
— Тільки десять людей з кожної магічної школи можуть отримати рекомендацію до Магічного університету, зрештою! У нас іспит складає більше людей, ніж в інших школах, тому ми хочемо ефективно використати ці десять місць.
— То учні, що знаходяться на межі, можуть отримати пільгові рекомендації?
— Ти трохи перебільшуєш, але… в принципі, так.
— Це…
Це мало певний сенс, але він все одно відчував, що щось тут не так. Однак Маюмі не виглядала такою, що має якісь сумніви, тож він стримався, щоб не вказати їй на це.
Заїкання Тацуї змусило Маюмі скоса поглянути на нього, але її інтерес швидко переключився на інше.
— Що ти тут робиш, Тацуя?
Його засмутило те, що вона сказала це так, ніби його присутність тут була несподіванкою – він був постійним відвідувачем бібліотеки, і, безумовно, користувався нею частіше, ніж вона, – але йому не було потреби щось приховувати.
— Я тут, щоб знайти дещо для конкурсу наукових робіт.
— А, точно. Рін хотіла, щоб ти допоміг, чи не так?
“…Допоміг. Ага…”
З чиєїсь точки зору це могло виглядати саме так. Хоча це було командне випробування, як і в коді моноліту, де сяяли окремі особистості, тут не було видно внеску кожного учасника в роботу над проєктом. Було б не дивно вважати всіх, окрім головного доповідача, просто асистентами.
— …Ой, ми тут тільки заважатимемо, ходімо всередину, — сказала Маюмі, показуючи жестом на маленьку кімнату, з якої вона щойно вийшла. — Ти ж все одно хотів нею скористатися, так?
Затримувати кімнату таким чином було поганим тоном, але черги за дверима все одно не було. Тацуя кивнув без вагань.
*
У переглядовій кімнаті було б важко пересуватися втрьох, але навіть удвох вона відчувалася досить тісною. Маюмі була невеликою для дівчини, але з минулої осені статура Тацуї стала більшою, ніж у середньостатистичного дорослого чоловіка. Він не був величезним, але його плечі були досить широкими, щоб займати багато місця коли він сидів. Коли він сидів перед терміналом, а Маюмі на порожньому стільці, їхні плечі притискалися одне до одного.
Наодинці з красивою дівчиною в тісній кімнаті.
Але навіть така ситуація не викликала б у Тацуї ані хвилювання, ані тремтіння. Маюмі знала це з власного досвіду. А те, що вона вважала себе вродливою дівчиною… Що ж, це був об'єктивний факт, тож вона могла забути і про це.
Поки Тацуя використовував термінал натренованими руками, зовсім не переймаючись тим, що їхні плечі дотикаються, Маюмі, не відчуваючи ні роздратування, ні розчарування, ні парадоксальної обережності, продовжила їхню попередню розмову.
— Я впевнена, що для тебе це було несподівано, але я сподіваюся, що ти зробиш все можливе.
— …Це точно було несподівано, — раптова розмова без жодної прелюдії трохи збила його з пантелику, але він зумів пов'язати її з попередньою перерваною і уникнути запитання про те, що саме було несподіваним. — Це не те, про що тобі варто турбуватися, чи не так, Маюмі? — запитав він у відповідь, звучачи досить безтурботно, а його очі все ще були прикуті до монітора.
— Ну, ні. Але для Рін тема цього року виходить за рамки перемоги чи поразки в конкурсі.
— До речі, вони не просили тебе бути їхньою заміною?
— Я не змогла б впоратися з темою. І я не дуже добре використовую постійну магію для складних процесів.
Тацуя відчув, що його запитання та її відповідь не пов'язані між собою, але Судзуне добре розуміла сильні та слабкі сторони Маюмі, тож він вирішив інтерпретувати це як те, що Судзуне заздалегідь викреслила її зі списку кандидатів.
— Рін багато в чому допомогла мені в минулому, тож дуже шкода, що я не можу допомогти їй у такий час…
З її тону було важко зрозуміти, до кого вона звертається – до себе чи до нього, і, не бачачи способу відповісти на її слова, що поступово стихали, він зрештою мовчки почав друкувати на терміналі, продовжуючи витягувати потрібні йому дані.
— Ось чому я хочу, щоб ти зробив усе можливе, Тацуя. Думаю, ти зможеш їй допомогти.
— А Ічіхара має якусь особливу тягу до теми цього року? — запитав Тацуя, не стільки з цікавості, скільки тому, що це прозвучало сильніше, ніж просте заохочення.
— У певному сенсі, це перший крок до здійснення мрії Рін.
Ця відповідь не сказала йому нічого конкретного, але він не збирався розпитувати про це більше. Він відчував, що мрії Судзуне не мають до нього жодного стосунку.
Але всупереч його планам, Маюмі не замовкла.
— Підняти магів у суспільстві. І не через політичний тиск, а через економічну необхідність. Зробивши магію незамінним фактором в економічній діяльності, маги зможуть по‑справжньому звільнитися від своєї долі – бути народженими як зброя. Термоядерний реактор на основі магічної програми, що контролює гравітацію, був би чудовим способом зробити це… ось про що постійно говорить Рін. Це дослідження – перший реальний крок до цього.
Тацуя раптово повернувся до неї та витріщився на неї широко розплющеними очима.
Маюмі здригнулася.
— А? Що?
— Я вражений. Ічіхара думає про те ж саме…
— Га? Ти теж? — запитала вона високим голосом і з широко розплющеними очима.
Він кивнув, вираз його обличчя все ще був збентежений.
По правді кажучи, ідея підняти магів у суспільстві, забезпечивши їх економічними благами, спочатку не належала ні Судзуне, ні Тацуї. Хоча у неї було небагато прихильників, вперше ця ідея була запропонована понад двадцять років тому. Але тоді навіть не було жодних ознак того, що це станеться. Навіть зараз магів використовували переважно у військових цілях. Зараз у світі панувало затишшя, тож випадків використання магів як зброї поменшало.
Проте, дехто каже, що розвиток магів – не самої магії – до цього дня на 90 відсотків був спрямований на досягнення військових цілей. І з таким станом речей, як зараз, це неминуче так і залишиться. Більшість магії, яку вони могли б використати для забезпечення життєдіяльності людей, можна було б замінити машинами. Чи то контроль температури, чи то прискорення об'єктів – хоча ефект не був би таким вражаючим, як у випадку з магією, але якщо щось було достатньо необхідним для суспільної діяльності, то можна було б стабільніше постачати це за допомогою немагічних технологій.
Не було потреби замінювати це магією.
Не було потреби замінювати високорозвинені автоматичні пристрої магами.
Не було потреби в магічних технологіях, щоб контролювати чи програмувати ці пристрої.
Поки магія не актуалізувала технологію, яку сучасна наука не могла відтворити, звільнення магів через економічну вигоду було не більше ніж ідеалістичною мрією.
З іншого боку, термоядерний реактор, що працює за допомогою магічної програми, яка контролює гравітацію, також не був для них оригінальним. Дослідження термоядерних реакторів досягли своєї межі п'ятдесят років тому, але тепер дослідження стосувалися того, чи може магія реалізувати їх, чи ні.
На жаль, ці дослідження зараз занепадали. Підтримка безперервної реакції ядерного синтезу за допомогою магії, що контролює гравітацію, вважалася настільки складною технікою, що її зарахували до Трьох великих практичних проблем магії тяжіння – а сонячна енергія наразі давала більш ніж достатньо енергії розвиненим країнам.
Навряд чи можна знайти когось, принаймні зараз, наприкінці двадцять першого століття, хто б обговорював зв'язок між підвищенням ролі магів у суспільстві та можливістю термоядерного синтезу на основі гравітації.
— Я й гадки не мав, що хтось із такою незрозумілою ідеєю був мені так близький увесь цей час, — сказав Тацуя, скоріше від захоплення, ніж від здивування.
Маюмі чомусь примружилася, дивлячись на нього.
— …Так, я рада, що ви двоє ладнаєте між собою, — тон її голосу теж звучав роздратовано, а не тільки погляд.
— Ну, я не думаю, що справа в тому, що ми ладнаємо… особливо враховуючи те, що наші методи, здається, абсолютно різні.
“Чого вона дується?”, — подумав він, і його відповідь була трохи захисною.
— Але ж це та сама концепція, хіба ні? Тацуя, Рін – це та жінка, яка тобі подобається?
— Що?
— Пліч‑о‑пліч з такою красивою дівчиною, а ти навіть не подумав нічого зробити. Ну, пробач, що в мене таке дитяче тіло.
“Про що, бляха‑муха, вона говорить?”, — було безсумнівним враженням Тацуї.
Перш за все, тільки тому, що люди мали однакову тему дослідження, вони скоріше ставали суперниками, ніж партнерами. А Маюмі була просто невисокою – у неї не було дитячого тіла. Навіть він думав про неї як про зрілу, провокаційну фігуру.
Існувало так багато непорозумінь, які йому треба було прояснити, що він навіть не знав, з чого почати.
— …Я не ексгібіціоніст. Я б не зробив жодного кроку до дівчини перед камерами спостереження.
Тацуя, мабуть, і сам був неабияк спантеличений, бо перша відповідь, яка спала йому на думку, була не надто доречною.
— Га…? — його відповідь здавалася підказкою, але насправді була просто погано продуманою. Маюмі почала метушитися, а її очі почали блукати. — Ммм, а що якби не було ні камер, ні людей? Якби у нас був лише готельний номер?
— Якби ти загравала зі мною, я б погодився без вагань.
З брязкотом червоношкіра Маюмі та її табуретка врізалися в стіну; здавалося, вона намагалася втекти від нього якомога далі в тісній кімнаті. Саме тоді Тацуя нарешті зрозумів, що обмовився.
Неодноразово кажучи перше, що спадало йому на думку, він створив непорозуміння, якого міг би уникнути.
Але він відчував, що виправдовуватися – це копати собі ще глибшу могилу. Вирішивши, що на щастя, розмова закінчилася, він відвернувся від неї і зосередився на зборі даних.
Але Маюмі, яка, здавалося, відчула небезпеку, не намагалася покинути переглядову кімнату.
***
Через три ночі після того, як Тацуя подав роботу до школи, коли він обробляв деякі дані на своєму персональному комп'ютері, то помітив, що їхній домашній сервер був атакований.
Атака йшла з кількох напрямків одночасно, тобто це був не хакер‑любитель. Це була робота професійного крадія даних. Це означало, що вони не випадково знайшли його адресу – вони цілеспрямовано шукали саме глобальну адресу його будинку.
Скільки б разів він не відбивався, атаки не припинялися. Вони були неймовірно вперті.
“Доведеться знову змінювати адресу”, — сказав собі Тацуя, зітхнувши і запустивши програму відстеження.
*
Наступного дня, під час обідньої перерви, Тацуя завітав до консультативної кімнати.
Він розмовляв з Харукою.
І, звісно, розмова про проблеми статевого дозрівання не стояла на порядку денному.
— …Але на півдорозі зв'язок перервався. Я не зміг знайти нападника.
Харука не намагалася приховати своє незадоволення – або навіть вдавати, що відчуває щось інше – що зовсім не було характерним для консультанта. Але, зважаючи на те, що Тацуя прийшов не за порадою, і враховуючи їхній минулий досвід, її не можна було категорично звинувачувати.
— …І? Щоб ти знав, я не вмію відстежувати мережеві потоки.
Тацуя ледь не розсміявся з похмурого голосу жінки, але він не хотів, щоб вона ще більше розсердилася, тому не показав цього.
— Я знаю вашу сферу діяльності, мем. Я не хочу вас цим турбувати.
— Тоді в чому справа? — настороженість промайнула на обличчі Харуки. Вона навчилася одразу ж насторожуватися, коли Тацуя говорив щось, що звучало розумно, бо завжди була інша сторона медалі.
— Я хотів запитати, чи не могли б ви розказати мені, що ви знаєте про групи, які останнім часом займаються таємною торгівлею інформацією про магію.
Побачивши, як Тацуя вимушено заспокійливо посміхнувся, жінка насупилася.
— Ти ж знаєш, що таке конфіденційність, чи не так, Шібо?
— Звичайно.
— … — губи Харуки сформували початок слова.
“Вона, мабуть, хотіла сказати: «Ти знущаєшся з мене?»”, — подумав він. Він подумав би те саме. Але йому все одно не було погано від цього.
— …З кінця минулого місяця до початку цього в Йокогамі та Йокосуці сталися численні випадки нелегальної імміграції, — почала Харука, її голос звучав як одне велике зітхання.
Було нелегко припинити зв'язок після того, як вона вже погодилася на одну з його щедрих пропозицій. Це був елементарний метод побудови інформаційних зв'язків для тих, хто працює у сфері розвідки. І щоб усе це повернулося проти неї… Харука, мабуть, гірко про це шкодувала.
— Поліція префектури і поліція затоки працюють разом, але вони не знайшли нічого суттєвого. Приблизно в той самий час виробники, які постачають деталі для «Maximillian» і «Rosen», зіткнулися з серією пограбувань.
Компанії «Maximillian» і «Rosen» були одними з найкращих виробників ПАВів у світі. Іншими словами, вони націлилися на підприємства, пов'язані з виробництвом магічних пристроїв.
— Ви хочете сказати, що це якось пов'язано, мем?
— З огляду на те, про кого ми говоримо, нічого не можна сказати напевно. Шібо, гадаю, тобі варто принести свою наукову роботу на флешці, а не публікувати її онлайн.
Ця остання порада була єдиним випадком, коли в її голосі не було відтінку недбалості. Коли Тацуя спробував ще раз підтвердити її справжні наміри, Харука плавно відвела очі та подивилася на свій стіл.
Цей рух означав, що вона не може більше нічого сказати.
А Тацуя вже знав, коли треба відступити.
*
Після школи, в кімнаті дисциплінарного комітету, Тацуя розмовляв з Ісорі про вчорашню спробу хакерської атаки.
— …Вони завдали якоїсь шкоди? — запитав Ісорі, занепокоєно нахилившись до Тацуї.
— Ні, все в порядку, — відповів Тацуя, хитаючи головою і виставивши руки перед собою. Ісорі швидко перетворився на високу, андрогінну, гарненьку дівчину, просто зі зміненою шкільною формою, тому наближення до нього ось так, навіть якщо це не мало ніякого значення з точки зору фізичної відстані, не створювало для нього особливого комфорту. Звичайно, він не міг дозволити цим почуттям проявитися, тож мусив бути обережним, щоб не неприродно відхилитися назад. — Що важливіше, чи все в порядку в твоєму домі, Ісорі?
Ісорі на мить подивився на нього порожнім поглядом, потім нахмурився і стишив голос.
— Хочеш сказати, що хакер хотів…? — прошепотів він, і його голос звучав напрочуд провокативно.
“Я чув, що він переживає через те, що у нього мало друзів серед хлопців, але, здається, вони не ненавидять його – вони просто хочуть тримати дистанцію…”, — подумав Тацуя, хоча й сказав дещо інше.
— Я подивився на команди, які вони використовували. Схоже, вони шукали документи, пов'язані з магічною теорією. Враховуючи час, я не можу відкидати можливість зв'язку з конкурсом.
Насправді, враховуючи час, був ще один дуже ймовірний фактор, але він не міг говорити про це так відверто. Зрештою, обережність ніколи не буває зайвою.
Ісорі насупився і почав роздумувати над тим, чи не бачив він якихось подібних знаків.
— Не зараз, у всякому разі… Може варто розказати про це Ічіхарі.
— Маєш рацію, — одразу ж погодився він, вже запланувавши це зробити.
Потім увірвався веселий голос:
— Кею, я тут~, — прозвучало так, наче в його кінці танцювала музична нота. Не чекаючи відповіді, людина сіла поруч з Ісорі, взяла його за руку і почала грайливо поводитися. Це була, звісно ж, Канон.
— Тацуя, давно не бачилися.
Це була Марі, яка увійшла разом з Канон. Її слова ледь не супроводжувалися зітханням через поведінку Канон.
Тацуї було важко сказати, чи було це «давно», але, враховуючи, що до минулого місяця вони бачилися кожного шкільного дня, то, певно все ж таки, це відчувалося як довгий час.
— Так, давно, — відповів він, підводячись і пропонуючи Марі своє місце.
— О, ну дякую, — посміхнулася Марі, не намагаючись йти на компроміс, перш ніж сісти.
“Гарна жінка, як завжди”, — подумав він, відповівши:
— Будь ласка, — і принісши ще один стілець поруч з нею для себе.
— Ну Тацуя, як там Канон?
Раптове, несподіване запитання. Що ж, можливо, для попередньої голови було природно цікавитись, як справи у теперішньої, але він був майже впевнений, що вона покликала його та Ісорі не для цього.
— Марі?!
Але дивлячись на паніку Канон, він почав розуміти, чому вона запитала.
“Такі чарівні стосунки між молодшою та старшою, еге ж?”
— Я більше не патрулюю з нею, тому не знаю про це, — сказав Тацуя, вирішивши взяти приклад з їхніх стосунків, якими б чарівними вони не були. — Вона слідкує за чистотою та порядком. Особливо добре вона вміє позбуватися речей. Хоча іноді вона трохи захоплюється цим, — пояснив він монотонним, байдужим голосом.
Марі та Канон зніяковіло сіпнулися. Марі знала, що ніколи не вміла тримати речі в чистоті, а Канон зараз припустилася кількох помилок, викинувши речі, які їм були насправді потрібні, і заплутавши тих, кому вони могли знадобитися.
Таким чином, Тацуя не просто говорив про Канон. Марі сприйняла це як сарказм, але Ісорі не був нею і, схоже, не розумів цього. Ісорі повернувся до Канон і застеріг її, хоча суворими (?) були лише його слова, а тон – м'яким.
— …Шіба каже щось подібне, але ти теж маєш робити більше паперової роботи сама, ясно? Одне діло покладатися на мене, але коли мене немає поруч, ти змушуєш його робити велику частку цієї роботи, чи не так?
Канон відповіла:
— …Але мені це не виходить. По‑моєму, нам просто потрібні правильні люди, які виконують правильну роботу.
Її теперішня надутість і підлабузництво створили велику прірву між цим і її звичайною імпозантною поведінкою – тією, яка з'являлася, коли Ісорі не було поруч. Тацуя і Марі побачили це і широко посміхнулися.
— …Ну, залишимо це питання на інший раз, — сказав Тацуя, який вирішив, що цього було достатньо, спонукаючи Марі перейти до головної теми.
— Так, продовжимо. Я взагалі‑то хотіла поговорити про безпеку на конкурсі наукових робіт.
— Безпека? Цим займатиметься дисциплінарний комітет?
— Так.
«Безпека», яку забезпечували учні на заході, що проводився поза школою, здалася Тацуї дивною, але він був єдиним, кого це збентежило. Вони, мабуть, робили це щороку.
— Але не безпеку самого місця проведення. Магічна асоціація призначає для цього професіоналів, — Марі теж не хотіла створювати непорозумінь, тому почала пояснювати ще до того, як Тацуя запитав. — Я хотіла поговорити про особисту безпеку членів команди та захист матеріалів і пристроїв для презентації. Адже в конкурсі використовуються цінні матеріали, до яких мають доступ лише люди, пов'язані з університетом. Це добре відомо і стороннім, тому учасники конкурсу деколи стають мішенями для промислових та університетських шпигунів.
Це була настільки актуальна тема, що Тацуя був трохи наляканий. Він знав, що таке можливо, але, чесно кажучи, не міг стримати здивування.
— …Як спроба зламати їхні домашні сервери?
— Ну, це просто шкільний захід… Я називаю їх шпигунами, але я не думаю, що якийсь недоросток може зробити щось безумне, типу проникнути в мережу, щоб дістати трохи зайвих грошенят. Принаймні, я ніколи про таке не чула…
“У цьому є сенс”, — подумав Тацуя, розмірковуючи над цим. У сучасному світі простий незаконний доступ до мережі був серйозним злочином. Крадіжка інформації в мережі каралася суворіше, ніж пограбування. А фальсифікація даних була на тому ж рівні, що й замах на вбивство. У поєднанні з посиленням мережевої безпеки кіберзлочинність перестала бути вигідним бізнесом для звичайних злочинців.
“А це значить, що напад минулої ночі, мабуть, був…”
Поки Тацуя думав про щось інше, Марі підійшла до суті питання.
— Чого нам треба остерігатися, так це крадіїв гаманців або людей, які прийдуть за нашими речами. Чотири роки тому на одного з учасників по дорозі до місця проведення заходу напали і поранили. Після цього школи почали призначати супроводжуючих для учасників, починаючи за кілька тижнів до конкурсу.
На щастя, він встиг оговтатися, перш ніж пропустити щось важливе, і попросити її повторити.
— Звісно, це стосується і нас теж. Супроводжуючі обираються дисциплінарним комітетом та керівниками клубних комітетів, але ми поважаємо особисті побажання кожного учасника стосовно того, хто кого охоронятиме.
— Я буду охороняти Кея! — перебила Канон, наче це було очевидно.
“Безперечно чарівно”, — подумав Тацуя, але цього разу йому вдалося втриматись від сухої усмішки.
— …Що ж, Ісорі не має претензій, тож вирішено. Звісно, у тебе буде і помічник… але, Канон, не відмахуйся від нього, як від собаки, гаразд?
— Це було підло! Я б так не зробила. Я не маленька дитина.
Побачивши, як надулися її щоки, важко було повірити її твердженню, що вона не маленька дитина, але інші троє не‑дітей ввічливо проігнорували це.
— Хатторі та Кіріхара охоронятимуть Ічіхару.
— Голова клубного комітету буде її особистим охоронцем? — прямо запитав Тацуя.
— Він не зрівняється з Ічіхарою, — відповіла Марі зі злісною посмішкою. — У будь‑якому разі… питання в тому, що робити з тобою, — сказала вона, все ще посміхаючись.
— Мені не потрібна охорона, — миттєво відповів він.
Марі кивнула, не намагаючись змусити його передумати.
— Будь‑які охоронці, яких ми тобі дамо, будуть хіба що для галочки. І вони, скоріш за все, просто заважатимуть. Я скажу Хатторі, що ми вирішили.
Тацуя схилив голову набік, запізніло щось підмітивши.
— До речі, чому саме ти це робиш, Ватанабе?
Щоб підкреслити те, чого він навмисно не сказав, він запитав, чому цього не робить Канон, нинішня голова, і чому Марі, попередня голова, а нині у відставці, з усіх сил намагається координувати роботу дисциплінарного комітету та клубного комітету.
— Чесно кажучи, не маю причин… — затинаючись, відповіла вона.
Тацуя злегка вигнув брову.
“Здається, ти надміру опікуєшся нею.”
Марі все зрозуміла і ніяково відвела погляд.
***
Шкільна крамниця Першої старшої школи мала асортимент, що значно перевершував середньостатистичну шкільну крамницю.
Те саме можна сказати про всі дев'ять старших магічних шкіл, але вони були змушені розширюватися через потреби, щоб учні могли легко придбати практичні навчальні матеріали з магії, які важко знайти у звичайних крамницях.
Але це не змінювало того, що вони все одно залишалися шкільними крамницями, і деякі речі в них просто не можна було знайти. Коли таке траплялося, доводилося йти і купувати їх.
І хоча це теж було спільним для дев'яти шкіл, навколо усіх них утворилися торгові райони, які можна назвати «містечками‑замками», тож учні могли купити майже все, чого не вистачало в шкільному асортименті – обладнання, витратні матеріали, книжки, різноманітні товари. Про те, що торговий район Першої школи був особливо добре укомплектований, уже згадувалося.
Плівки для 3D‑проєкторів, які вони використовували для конкурсу наукових робіт, у шкільній крамниці не було, тож Тацуя та Ісорі пішли до крамниці канцтоварів неподалік від станції, щоб придбати її. Оскільки завтра вони мали подати свої роботи до школи, вони не могли чекати, доки шкільна крамниця поповниться новими товарами.
— Я не хотів турбувати вас обох тим, з чим може впоратися і першокласник…
Вони вже здолали більше половини шляху, але Тацуя все одно сказав це з двох причин: по‑перше, щоб щиро вибачитися за те, що потурбував старшокласників, а по‑друге, куди важливіше, бо йому набридло, що Канон заграє до Ісорі, незважаючи на те, що хтось це бачить.
Трава завжди була зеленішою на іншому боці, і здавалося, що і зворотне теж було правдою. А може, всі інші це просто розуміли. Лише Канон фліртувала; Ісорі, зі свого боку, намагався вдавати, що вона поводиться трохи некеровано, тож принаймні він не міг зарадити їй.
До речі, Міюкі залишилася в школі. У Канон була поважна причина, щоб прийти – адже вона супроводжувала Ісорі, – але Міюкі не могла нехтувати своїми обов'язками в учнівській раді тільки тому, що Тацуя ненадовго відлучився. І вона знала, що Канон піде з ними, тож, мабуть, зараз роздратовано друкувала на клавіатурі.
— Ні, я не можу залишити все на тебе, Шібо. Я все одно хочу переглянути зразки.
І заздалегідь встановлена гармонія полягала в тому, що загалом серйозний Іcорі відповість саме так.
Тацуя все одно не збирався їх проганяти. Це була майже скарга, тож він не став з ними сперечатися. Все закінчилося тим, що він відгородився від моторошного, приглушеного меццо‑сопрано, яке хихотіло до його органів слуху. Вирішивши ігнорувати це, він перестав цим перейматися. Він зрадів, що зміг це зробити.
Ще через п'ять хвилин вони втрьох прибули до місця призначення, не поспішаючи, але й не сповільнюючи темпу. І там Тацуя одразу ж здійснив свою покупку, сказав Ісорі, що почекає на вулиці, і вийшов з крамниці.
Коли він нарешті залишився наодинці та відчув себе посвіжілим, то помітив пару очей, що стежили за ним. Він не пам'ятав, щоб за ними хтось стежив. Навіть попри набридливі, стереотипні (?) розмови старшокласників про кохання, він не переставав приділяти увагу своєму оточенню.
Втім, це був такий легкий для виявлення погляд, що його помітив би будь‑хто, а не лише Тацуя.
Ця крамниця знаходилася на найкоротшому шляху до станції зі школи, практично перед самою станцією. Якщо затриматись там, то можна було легко застати учнів, які повертались додому. Ймовірно, людина ховалася і чекала на нього. Фізично вони були сховані, але з огляду на те, скільки ворожості він все ще відчував на собі, ця людина явно не мала на думці нічого дружелюбного чи мирного. Але вона поводилася надто безцеремонно і грубо, порівняно, наприклад, зі снайпером, який підстрелив Тацую нещодавно, щоб він справді остерігався її.
Поки він роздумував, що йому робити, Ісорі та Канон вийшли з крамниці, закінчивши свої покупки.
— Вибач, що змусили… Що сталося? — одразу ж запитав Ісорі.
Тацуя здивувався чутливості свого колеги, адже його власне обличчя зараз було не таким вже й простим для читання. На доказ цього Канон розгублено буркнула «хм?».
Ісорі спеціалізувався на статичній магії, такій як заклинання відкладеної активації та заклинання умовної активації, але його здатність до спостереження була чимось іншим – може він насправді краще підходив для магії сприйняття, ніж для функціональної магії.
— Нічого. Мені здається, за нами стежать, тільки і всього. Я просто… — він не мав потреби приховувати, тож сказав Ісорі правду. На жаль, він не зміг дійти до кінця своєї відповіді.
— Що? Шпигун?!
Перш ніж Тацуя встиг закінчити і сказати: «думаю, чи треба щось робити», – втрутилась Канон.
Гучно.
Вона, по суті, просто крикнула мерзотнику тікати, і, як і очікувалося, він відчув погляд, що потай стежив за ним, і присутність цієї людини віддалялася.
Але Марі не дарма назвала Канон своєю наступницею. Вона швидко запитала:
— Де? — простежила, куди дивиться Тацуя, і без вагань зірвалася з місця.
— Канон, магія…
— Я знаю! Довірся мені, Кею!
Він, мабуть, намагався нагадати їй, бо не довіряв їй, але Ісорі, який проґавив свій шанс піти за нею, і Тацуя, який тепер змушений був тимчасово виконувати обов'язки Канон, могли лише дивитися їй услід.
*
Канон була одночасно першокласним магом свого покоління і чемпіонкою з легкої атлетики в спортивному клубі. Звісно, їй бракувало сили ніг, щоб на рівних змагатися з найкращими спортсменами‑немагами, але звичайний старшокласник, навіть хлопець, не зміг би здолати її так легко.
Вона мчала, її спідниця майоріла на вітрі, і невдовзі вона побачила маленьку фігурку, що тікала геть. На ній була та сама форма, що й на Канон.
Хоч це і застало її зненацька, але девіз Канон був таким: не перейматися і просто діяти. У неї не було жодних доказів, що саме ця дівчина стежила за Тацуєю, але це не сповільнило її гонитву. Канон відчувала, що це була вона. Вона прискорилася, довіряючи своєму інстинкту.
Вона швидко скоротила дистанцію, і коли до неї залишилося всього з десяток метрів, дівчина озирнулася через плече.
Це було її справжнє обличчя – без маски чи сонцезахисних окулярів.
Канон пильно вдивлялася в обличчя дівчини, вкарбовуючи її коротко видимий профіль у свою пам'ять.
Однак те, що дівчина зосередилась на одній точці, не було чимось, що вона могла спланувати, – це був випадковий жест. Але незалежно від її намірів, це створило дірку в пильності Канон.
Лише після того, як дівчина відвернулася від неї, Канон помітила маленьку капсулу, яку та впустила за спиною, і те, що капсула впала між ними.
“Бляха”, — подумала Канон. Вона рефлекторно зупинилася і заплющила очі. Вона спробувала закрити обличчя руками, але, на жаль, не встигла.
Крізь її підняті руки пробилося яскраве світло і засліпило очі крізь повіки. Кілька пішоходів, які зацікавлено спостерігали за сценою погоні, злякано скрикнули.
Залишивши ліве око заплющеним (те, яке вона не змогла прикрити), вона подивилася правим, яке уникло шкоди.
Дівчина сіла на електроскутер, щоб втекти.
Права рука Канон перекинулася на ліву руку. Браслет, що низько висів на її зап'ясті, поглинув псіонні частинки, і швидко розгорнув послідовність активації відповідно до числа, яке набрала Канон.
Але перш ніж ПАВ встиг її прочитати, вона була знищена псіонною кулею, що облетіла її тіло ззаду.
— Що ти робиш?!
— Канон, не треба!
Це сталося в той самий час. Вони наклалися один на одного, коли вона розвернулася, і Ісорі закричав, підбігаючи до неї.
Тацуя стояв нерухомо позаду Ісорі, піднявши вгору свій ПАВ у формі пістолета. Ісорі підійшов до неї, коли вона застигла від несподіванки, почувши догану від свого нареченого. Він використовував свій ПАВ на бігу і вже закінчив створювати магічну програму. Він націлився на скутер, який вже рушив з місця, і активував заклинання типу випромінювання під назвою «Розширення дороги».
Колеса скутера, який щойно почав набирати швидкість, почали безрезультатно крутитися.
Скільки б не крутився його мотор, він не їхав вперед. Дорога йшла по прямій лінії, але дівчина не могла з неї втекти. Лабіринт, зроблений з одного шляху.
Секрет полягав у тому, щоб керувати розподілом електронів між точками контакту шин з дорогою, щоб змістити силу Кулона в бік відштовхування, наблизивши їхній коефіцієнт тертя до нуля. На словах це було все, що робило заклинання, але насправді це було страшенно складне технічне заклинання, яке вимагало складної магічної програми.
Завдяки заклинанню, яке посилювало сукупну гіроскопічну силу, скутер також не міг впасти набік. Його крихітне початкове прискорення було з'їдено електростатичним відштовхуванням, і скутер дівчини зупинився.
Вона вже не могла втекти.
Так думали Ісорі, Канон і навіть Тацуя. Це було розумне мислення, природне судження. Здоровий глузд підказував, що вона не могла вибратися з цієї ситуації.
Але було дещо, чого вони не знали.
Ця дівчина була цілковитим аматором, коли справа доходила до бою.
А чим більше дилетанта заганяють у кут, тим безглуздішими стають його дії. Можна назвати їх відчайдушними спробами – але цей відчай напрочуд часто призводить до втечі з, здавалося б, безвихідних ситуацій.
Дівчина натиснула кнопку, закриту пластиком, з лівого боку керма. На звичайних скутерах такої кнопки не було. Почнемо з того, що закрита кнопка виглядала так, ніби її використовували для аварійного сигналу. Вона призначалася для одноразового використання, і кнопка насправді запускала «одноразовий» трюк, який, очевидно, був одноразовим.
Спинка сидіння раптово лопнула.
Її кришка відлетіла, і подвійний ракетний двигун всередині почав випльовувати полум'я.
Скутер одразу ж рвонув вперед, наче його щось вдарило. Дівчину, яка їхала на ньому, відкинуло назад, але вона міцно трималася за ручки.
Тацуя безмовно спостерігав, як дівчина і скутер швидко віддалялися, стаючи все меншими і меншими.
Вона не відпускала кермо, бо саме для цього була в рукавицях. Принаймні він подумав, що вона продумала цю частину.
Але запхати ракету на рідкому паливі під сидіння – це не зовсім те, що він назвав би розсудливим. Враховуючи кількість пального, розраховану за тривалістю горіння, якби сталося найгірше, і скутер впав би і створив іскри, вона загинула б у вибуху – і люди, що проходили поруч, теж.
Те, що він навіть поїхав прямо і залишився вертикальним після того, як ракета спалахнула, було дивом. Зазвичай від різкого прискорення руки людини відриваються від керма, і її перекидає на землю. Якби Ісорі випадково не застосував заклинання для посилення гіроскопічної сили, якби коефіцієнт тертя переднього колеса не був уже нескінченно близьким до нуля, саме це і сталося б.
Якби її зупинило заклинання Канон, а не Ісорі, скутер неодмінно перекинувся б і спричинив жахливу трагедію.
— Про що тільки вона думала…?
— Здається, нам усім дуже повезло…
Тацуя, схоже, думав так само як і двоє його старшокласників.
***
Покинувши модифікований скутер, дівчина заскочила в коробчатий автомобіль, підготовлений співробітником, її плечі здіймалися.
Прямо за нею виривалися язики полум'я. Вона навіть не уявляла, що це буде настільки страшно. Уявлення про те, що її спідниця, спина піджака, волосся – все палає, атакували її нескінченно.
Водій фургона мовчав. Він не міг сказати їй жодного втішного слова.
Це було розумно, вони не були друзями, лише союзниками.
Дівчина обійняла себе за плечі. Це був єдиний спосіб, яким вона могла витерпіти це. Одна дівчина нерухомо сиділа на сидінні в темному, задимленому склі фургона.
Поступово, коли її жах вщух, повільно піднімався жаль, катуючи її розум. Вона рефлекторно тікала, коли за нею гналися, але тепер, коли вона могла спокійно про це думати, їй не треба було цього робити.
Все, що вона робила, це спостерігала.
Почуття провини позбавляло її здатності тверезо мислити, і вона це знала. Сам факт того, що вона відчувала провину, викликав у неї нестерпну злість.
Вона знала, що не створена для таких речей. Інші знали її як замкнуту, і вона ніколи не відчувала потреби змінювати це. Тому що її дорога старша сестра була такою ж.
Вона задивлялася на таланти сестри в науці, але не була такою ж талановитою. Натомість вона вирішила, що спробує стати інженером і використати своє хобі – працювати з машинами – на користь.
“Тоді чому я пішла з цими брудними людьми?”, — запитувала вона себе.
Відповідь прийшла миттєво, зсередини її власного розуму.
Вона не могла йому пробачити.
Їй було байдуже на винагороду за успіх.
Все, чого вона хотіла, – це побачити його приниженим.
Раптом вона засміялася. Вона щойно зрозуміла, що перемогла його. Не було часу поглянути в дзеркало заднього виду, але він, безсумнівно, дивився з подивом, як вона безкарно втекла…
Її сміх був темним, мазохістським, з відтінком божевілля. Чим більше вона сміялася, тим більше це її ламало.
Однак ніхто в фургоні не зупинив її.
*
Всередині старої будівлі на межі Токіо та Ікебукуро. Ззовні це виглядало як звичайний офіс адміністрації мережі крамниць. Але в одній кімнаті стояли купи старих комп'ютерних моніторів, щільно упакованих, і на них пильно дивилися чоловіки, вдягнені у все, що їм заманеться.
Один з них, чоловік середнього віку, скорчив гірке обличчя, спостерігаючи за ними – на екрані монітора, що стежив за фургоном, було видно дівчину, яка маніакально реготала всередині.
— З нею… з нею все буде гаразд?
Чоловік не турбувався про її тіло чи розум. Дівчина зробила помилку; вони лише боялися, що хтось може вистежити їх через це.
— Члени в цій машині були обрані великим Чжоу. Що б не сталося, я не вірю, що хтось дізнається про нашу присутність тут.
— Цей нікчемний посередник…, — з гіркотою відповів чоловік, уявивши собі людину, яка підготувала для них цю схованку. — Наскільки ми можемо йому довіряти?
Йому це не подобалося, але довіряти йому – це все, що вони могли зробити. Це було безпомилково те, що крутилося в голові чоловіка.
— А як же реліквія? — запитав він, несподівано змінивши тему, щоб позбутися похмурого настрою.
Один з його підлеглих за іншим монітором обернувся і підвівся.
— Немає жодних слідів того, що хтось виносив її з «Four Leaves Technology», але її поточне місцезнаходження невідоме.
— Хмф… Чотири листки, так? Така дратівлива назва. Ніякого відношення до Йоцуба, чи не так?
— Ші. Ми провели розслідування, але не знайшли жодних доказів їхнього зв'язку. До того ж, компанії, пов'язані з магією в цій країні, часто використовують у своїх назвах «чотири листки» та «вісім листків».
— Довбана плутанина, — сплюнув чоловік з відразою, ворожістю і роздратуванням. І все ж, крихітна дещиця трепету просочилася крізь нього.
Хачоу, або «вісім листків», було улюбленою назвою, що мала два магічних значення: чотири типи та вісім видів сучасної магії, а також Мандала Гарбхадхату з вісьмома Буддами в її центрі. Однак шію, або «чотири листки», використовувалося у більш приземленому значенні. Ім'я Йоцуба з Десяти головних кланів було своєрідним табу серед тих, хто мав відношення до магії. Якщо японський бізнес мав назву, що містила посилання на «чотири листки», шпигунські групи та злочинні організації остерігалися будь‑якого можливого зв'язку з сім'єю Йоцуба і значно більше вагалися, перш ніж втручатися. Сприйнявши мовчання Йоцуба з цього приводу як позитивний момент, багато компаній використовували назви, що містять у собі «чотири листки», намагаючись «запозичити вплив тигра».
Це була дитяча забавка, але її ефективність не можна недооцінювати. Вони самі зараз витрачали багато часу і зусиль, щоб поводитися з Йоцуба обережніше. Ця думка додала чоловікові ще більше підстав для гіркого вигляду.
— …Продовжуйте спостерігати за Саюрі Шіба. Ви щось дізналися після того, як залізли до неї додому минулої ночі?
Цього разу йому відповів інший підлеглий.
— Здається, там живуть двоє – брат і сестра, діти колишньої дружини її чоловіка.
— Вона намагалася задобрити пасинка і падчерку? — запитав він, вираз його обличчя вказував на те, що це абсурд. Він поставив ще одне запитання, вже по‑діловому. — Що у нас є на цих двох?
— Обоє – першокласники, навчаються в Першій старшій школі при Національному магічному університеті.
Але ця відповідь, здавалося, його зацікавила.
— Їхні імена?
— Старшого брата звати Тацуя Шіба, а молодшу сестру – Міюкі Шіба.
— Тацуя Шіба? — це ім'я здалося йому знайомим. Він покликав чоловіка, який дивився в монітор на фургон.
— Він є мішенню для помсти наших спільників на території об'єкта.
— Ясно. Школа, пов'язана з Магічним університетом… Це може добре спрацювати для нас, — чоловік хихикнув, а потім на кілька секунд задумався, втупившись у порожнечу. Раптом він віддав новий наказ: — Додайте мішені для Першої старшої школи при Національному магічному університеті. Якщо треба, залучіть людей з інших місць. І посильте нашу підтримку дівчини. Навчіть її, що найефективніший спосіб помститися – це витік конфіденційної інформації. І дайте дівчині зброю.
Після цієї низки наказів він нарешті звернувся до молодого чоловіка з великою статурою.
— Старший лейтенант Лу.
— Ші.
— Бери на себе командування в цьому районі. Якщо побачиш бродячих псів, які щось винюхують, позбудься їх, — скомандував він, перш ніж вийти з кімнати.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub