Змагання дев'яти шкіл підійшли до свого завершального дня. Єдиною подією залишився код моноліту. Перший матч фінального турніру відбудеться о дев'ятій, а другий – о десятій. Матч за третє місце мав відбутися о першій годині дня, а фінальний матч – о другій.
Після цього, починаючи з 15:30, відбудеться церемонія нагородження та закриття, а самі змагання завершаться о п'ятій годині.
Однак на цьому події на стадіонах не закінчуються. О сьомій відбудеться вечірка. І на відміну від банкету перед початком змагань, вечірка закриття насправді була майданчиком для встановлення дружніх стосунків між школами – аж до того, що щороку утворювалося більше кількох пар, які навчалися на відстані.
Для старшокласників це був шанс не лише поспілкуватися, а й познайомитися з впливовими людьми в магічному суспільстві. Багато старшокласників особливо з нетерпінням чекали на двосторонню вечірку.
Але для чотирьох шкіл, які пройшли на турнір, матчі були на першому місці. Проте ніхто зі шкіл більше не був зайнятий. Все, що вони мали зробити, вони вже зробили. Тепер гравці та персонал спокійно чекали на фінальну битву.
Намет Першої старшої школи не був винятком. Кацуто сидів у центрі, стриманий, із заплющеними очима, дехто навколо нього мав нервовий вираз обличчя, а інші з мудрим виглядом приховували своє нетерпіння, адже і спортсмени, і персонал чекали, коли їх викличуть на другий матч.
До складу команди входили Кацуто Джюмонджі, Котаро Тацумі та Ґьобу Хатторі, а також технічний персонал, призначений для проведення фінальних змагань. Ісорі був одним із них. За кілька кроків від них стояли офіцери, що складали учнівську раду: Маюмі, Марі, Судзуне, Канон та Адзуса. Далі йшли інші молодші та старші гравці, починаючи з Канон. Ті, хто не міг поміститися в наметі, затамувавши подих, чекали на трибунах, коли з'являться гравці.
Але Тацуї ніде не було.
***
— Хіба ти не маєш підтримати їх?
— …Ще є трохи часу до початку, — відповів Тацуя Фуджібаяші, зробивши ковток свого напою. Відповідно до вчорашнього наказу, після сніданку він відвідав кімнату Кадзами.
Однак власник кімнати рано вранці пішов на конфіденційну зустріч з кимось, і тепер Тацуя снідав разом зі своєю напарницею, поки вони чекали на повернення Кадзами. Тацуя мав такий самий апетит, як і всі старшокласники, тож для нього не становило жодних проблем додати до їжі бутерброд на десерт.
Перекинувшись кількома словами, щоб не здатися грубим, Тацуя прибрав останні страви. Кадзама повернувся з Санадою та Янаґі на поводі. Тацуя і Фуджібаяші підвелися і віддали честь; Кадзама незворушно відповів на їхнє привітання, а потім махнув рукою, щоб вони сідали.
Кадзама сів навпроти Тацуї, Янаґі – поруч з Фуджібаяші, а Санада – поруч з Тацуєю. (Від Фуджібаяші він уже чув, що Яманака повернувся на базу Касуміґара, яку багато років тому розформували з гарнізону.)
— Добре попрацювали минулої ночі, — сказав Кадзама нарешті, після кількох поспішних привітань.
— Ні, сер, я перепрошую, що завдав вам клопоту через мої особисті справи.
— Це була не приватна справа. На мене теж напали.
— І ми отримали деякі цінні бойові дані минулої ночі. Тисяча двісті метрів, так? У нас майже немає даних про магію дальньої дії, яка може успішно влучити в людину з такої відстані. Твій оригінальний стиль – наддалекі точні атаки, і ти навіть можеш стріляти за горизонт, так що, може, ця відстань була недостатньою, щоб задовольнити тебе. Але для мене результатів спостережень було більш ніж достатньо.
Після того, як Тацуя встав і вклонився на знак вибачення, Янаґі та Санада висловили слова втіхи і вдячності.
— Ось так, — підсумував Кадзама, приймаючи уклін. — Відділ внутрішньої безпеки і громадська безпека були щасливішими, ніж ми думали, завдяки вчорашньому маленькому презенту. Навіть при тому, що не обійшлося без особистих обставин, ти виконав свою місію, тож нам нема про що хвилюватися.
— …Сер, невже інформація про звичайний злочинний синдикат стільки коштувала? — минулої ночі особиста помста була однією з причин, чому він фактично викликав ворога і так довго мучив його, але все це, безперечно, було наказано Кадзамою.
— Ну, це був не просто якийсь злочинний синдикат.
Тацуя стиснув губи.
Побачивши мовчазну відповідь, Санада заговорив:
— Тацуя, що ти знаєш про підсилювачі чаклунства?
— Я чув про них раніше, сер. Революційний пристрій для посилення магії, який останніми роками активно поширюється серед злочинних угруповань. Чесно кажучи, сер, я думав, що це фікція…
— Ні, підсилювачі чаклунства існують. І в певному сенсі це справді революційні пристрої для підсилення магії.
— А чи можливе взагалі посилення магії, сер? — Тацуя не думав, що Санада почне брехати або розповідати неперевірені плітки, але все одно не міг позбутися відчуття, що все це виглядає сумнівно.
Магія включала в себе процес, який виводив «сигнальну» магічну програму від мага до цільових ейдосів, тож концепція посилення не була повністю надуманою. Але процес, який виводив магічну програму, був рухом інформації всередині Ідеї. Сигнал магічної програми не рухався фізично між магом і ціллю як щось саме по собі.
Яку частину магічної програми, сконструйованої магом, можна було б посилити…? Це було його перше запитання.
— Це не посилення в звичайному розумінні. Подивимося… Це більше схоже на ПАВ з функцією підтримки процесу побудови магічної програми, використовуючи схему програми як основу, а не на пряме постачання сильнішої магічної програми, я гадаю. Це дає можливість магу створювати магічні програми, які перевищують його вроджені магічні здібності.
— Це… більше схоже на додаткову пам'ять, ніж на підсилювач, сер.
— Ну, так, — сказав Санада, сміючись кілька секунд над тим, як Тацуя висловився. — …Нерідко буває так, що назви не зовсім точно виражають те, що ми маємо на увазі. Так чи інакше, «Безголовий дракон» — це постачальник підсилювачів чаклунства. Але є проблема з матеріалами, які використовуються для створення цих інструментів. Жодна поважна компанія не змогла б виготовити таку річ. Навіть цілі країни наразилися б на надто високий ризик, якби це було розкрито. Тож насправді «Безголовий дракон» має монополію на їхнє постачання.
— Тоді… нам потрібна інформація про їхнього лідера, щоб купити ці підсилювачі чаклунства, сер?
— Ні. Нам необхідна інформація про ціль, щоб ми могли зупинити виробництво і постачання підсилювачів. Вони не мають існувати. Я ніколи не хотів би використовувати такий, і я не хотів би, щоб хтось у моєму підрозділі використовував їх… Тацуя, ти ж знаєш, як створюється центральний блок ПАВу, реакційний мінерал, правда ж?
Реакційний мінерал перетворював псіонні хвилі на електричні сигнали і навпаки. Трохи розгубившись від раптової зміни теми, Тацуя кивнув і заговорив:
— Реакційні мінерали хімічно синтезуються на молекулярному рівні та створюються кристалізованими нейронами, вирощеними в мережевій структурі. Побудова мережі визначає швидкість перетворення, тому дехто вважає, що питання не у фізичних характеристиках нейронів, а в структурі мережі. Але наразі немає жодних відомостей про успішні спроби створити реакційний мінерал з чогось іншого, окрім штучних нейронів.
Санада кивнув, задоволений відповіддю Тацуї.
— Так, це вірно. Але центральним елементом підсилювача є реакційний мінерал, зроблений не зі штучних нейронів, а з чогось іншого.
— І що ж це таке, сер…?
— Людський мозок.
Тацуя втратив дар мови.
— Якщо бути більш точним, то мозок мага.
— …Але якщо вони використовували клітини мозку тварин, то реакція з користувачем не мала б відбуватися через залишкові псіони всередині мозку, — заперечив він. — Те ж саме стосується і використання клітин людського мозку, чи не так, сер?
Очевидна негуманність не була головною причиною його приголомшення. Він знав про експерименти на тваринах і експерименти на людях, проведені на зорі розвитку ПАВів. Експерименти методом проб і помилок ігнорували будь‑яку етику, совість і віру, не переймаючись тим, як це виглядатиме. В результаті вони створили ноу‑хау виробництва реакційних мінералів, хімічно синтезуючи їх з нейронів.
Але тепер Санада заявив, що «Безголовий дракон» кинув виклик загальноприйнятій науці про магічну інженерію. Саме це здивувало Тацую.
— Це не означає, що їхні мінерали функціонують точно так само, як звичайні. Один підсилювач можна використовувати лише для одного конкретного заклинання. І це заклинання залежить від конкретного підсилювача. Тим не менш, його можна частково передбачити. Залишкові думки в мозку під час створення можна вгадати, щоб змінити тип магії, яку можна використовувати. Це означає, що якщо вони під час створення викликають сильні емоції певного типу, то щоразу можуть створювати один і той самий тип підсилювача.
— …Наприклад, викликати сильний біль або страх перед видаленням мозку, сер?
— Швидше за все.
— Це схоже на теорію отруєння.
— Згоден. Підсилювачі, мабуть, розвинулися з основ техніки отруєння. Мета нашого експериментального підрозділу – зробити магію зброєю і включити магів у військові системи, але ми не перетворюємо магів на реальні об'єкти. Я теж маг. Як і майор, капітан Янаґі, лейтенант Фуджібаяші та майже всі члени підрозділу, включно з унтерофіцерами та рядовими солдатами. Мене можуть переконати прийняти Генератори, але я абсолютно не визнаю створення або використання підсилювачів.
— Навіть якщо відкинути сентиментальність, підсилювачі, які розширюють можливості магів, також є військовою загрозою. ПАРУ вважають так само, і вони, очевидно, звернулися за допомогою до МЗС. Мібу дуже вдячний тобі, Тацуя, — додав Кадзама, закінчуючи пояснення.
***
Коли Тацуя неспокійно озирався в пошуках вільного місця в секторі підтримки, звідкись спереду в нього полетів камінчик, зроблений з льоду. Збентежено, він зловив його, опустив руку, а потім зустрівся поглядом з сестрою. Він вдавав, що не помітив її групу, і покірно йшов на місце ближче до переднього ряду.
— …Це було жорстоке привітання.
— Це мій брат вдавав, що не бачить нас.
Тацуя не мав що на це сказати.
Що ж, у нього були на те причини (або принаймні він так думав): він не хотів виділятися в секторі підтримки прямо перед початком матчу. Однак було зрозуміло, що цього було недостатньо, щоб переконати його сестру.
Їхні однокласники, що сиділи на сусідніх місцях, звісно, не вважали, що Міюкі має рацію – але він все одно нітрохи не був вдячний за їхні відсторонені погляди, що виражали співчуття.
— О, ось і він.
— Ти прийшов саме вчасно, Тацуя!
На бурмотіння Тацуї відповіла не Міюкі, а Хонока, яка сиділа з іншого боку від неї. Міюкі, зайнята спробами відбити її погляд скромною посмішкою, не маючи змоги відповісти, пересіла трохи ближче до Тацуї.
У першому матчі фінального турніру мали зіграти Перша школа проти Дев'ятої. Дивно, але це була та сама пара, що й на змаганнях новачків.
Дев'ята школа, мабуть, хотіла помститися, бо всі троє її гравців виглядали нетерплячими до бою.
На відміну від них, троє з Першої школи поводилися, як завжди, спокійно та невимушено. Кацуто стояв спокійно і врівноважено, Тацумі виглядав якимось невинним, а Хатторі відповідав на зухвалі погляди ворожих гравців суперсерйозним, сповненим рішучості нахмуреним обличчям. Вони нічим не відрізнялися від того, якими були завжди, що створювало відчуття надійності.
— Відчуття безпеки… Ну, це те, чого у нас не було.
— Це неправда! Я ніколи не відчувала тривоги за твою перемогу, Тацуя.
— Твоя команда теж була класною! Це було дуже вражаюче!
Тацуя зронив лише випадковий коментар, але те, що одразу ж відгукнулося – важко сказати, чи це була втіха, чи підбадьорення, – змусило його відчути себе трохи розгубленим.
Це було напередодні матчу, і обоє з поваги зберігали мовчання, тож цього разу на них ніхто не почав витріщатися. Але не було ніякої гарантії, що так буде щоразу. Стара приказка говорить, що слова несуть зло, тому він взяв себе в руки, звільнив свій розум від земних думок і вирішив зосередитися на вболіванні.
…Частково через те, що безтурботний погляд Шідзуку завдавав йому болю.
Але потім, без жодного відношення до їхньої маленької сценки, почався матч.
*
Це була польова арена, змодельована за зразком карстового рельєфу.
Пролунав стартовий сигнал, і Хатторі миттєво вилетів з бази Першої школи.
Він кинувся на ворога зі швидкістю, якої не можна було досягти лише силою ніг: він то тут, то там домішував магію стрибків.
Реакція Дев'ятої школи запізнилася. Їхній бойовий дух був помітнішим, але Перша школа перехопила ініціативу. Зважаючи на їхній запал, Дев'ята школа, мабуть, планувала завдати превентивного удару. Але тепер, випереджені рішучим нападом, який перевершив усі їхні очікування, вони, мабуть, не знали, як відповісти.
Чи повинні вони зосередити всі свої атаки на гравцеві, що наближається, і досягти чисельної переваги? Чи залишити його перехоплення своєму захиснику, а самим, як і планувалося, здійснити рейд на базу противника? Може, саме ця затримка і була метою Першої школи.
На середині поля Хатторі зупинився і вистрілив заклинанням у трьох гравців Дев'ятої школи, які забарилися на своїй базі, в результаті чого над їхніми головами з'явився вихор білого туману. Туман одразу ж став густішим, а потім, ніби не витримавши власної ваги, впав на землю.
На них посипався град сухого льоду.
«Суха хуртовина» – складне заклинання, що використовує магію конвергенції, дивергенції та переміщення.
Це було основою заклинання, яке Маюмі використовувала у швидкісній стрільбі.
Заклинання доводило холодний вуглекислий газ до точки замерзання, а потім перетворювало як активні, так і приховані тепловтрати в кінетичну енергію, що приводила в рух кулі з сухого льоду в момент замерзання CO2. Природно, що чим більше тепла втрачалося, тим швидше летіла куля. А тут вони сипалися як ззовні магічного захисту, так і зверху, тож гравці не могли сховатися за валуном, щоб захиститися. Щоправда, вони були в шоломах, а камінці були завбільшки з горошину, тож серйозних травм бійці не зазнали б. Але це могло призвести до контузії, і через деякий час це могло призвести до легкого струсу мозку.
Це був би прямий шлях до програшу матчу командним нокаутом, тому один з гравців Дев'ятої школи розгорнув над головами мана‑щит – уявну стіну, яка зменшувала швидкість падіння до нуля – в якості прикриття.
Щит лише тимчасово змінив швидкість падіння на нульову. Зупинившись на мить у повітрі, кулі падали вниз під дією сили тяжіння. Сухий лід, зроблений Хатторі, охолоджував повітря навколо, утворюючи опади, і вони падали на землю разом з дрібною мрякою води – на їхні голови і на граніт, що лежав під ними. Потім опади поглинули вуглекислий газ, що виділявся, перетворивши його на туман з розчиненого вуглекислого газу.
Через те, що туман був закріплений серед валунів на місцевості, його було нелегко розвіяти з бази Дев'ятої школи. Він не був достатньо густим, щоб завадити їм бачити, але прохолодна волога була неприємною, коли її відчували. Інший гравець, ніж той, що створив щит, спробував створити повітряний потік, щоб здути побічні ефекти «Сухої хуртовини».
Але наступне заклинання Хатторі активувалося раніше, ніж той встиг.
Ця техніка змінювала як слабку статичну електрику, що створювалася з піщинок, які щохвилини вібрували, так і електричні властивості піску, одночасно збільшуючи його об'єм і вивільняючи на поверхню землі.
Це було те саме заклинання, яке новачок Восьмої школи використав на скелястій арені, де він примусив вивільнити електрони, але потужність і точність його була на порядок вищою.
Ділянка землі у формі півмісяця, п'ять метрів завширшки, що охоплювала магічний захист Дев'ятої школи, почала сяяти. Незліченні маленькі мерехтливі спалахи блискавок спліталися разом, нагадуючи рій маленьких змій, що звивалися в напрямку до них.
Змішана з піском земля, рідкісні клаптики трави і безладно розкидані валуни наскрізь промокли від туману, провідність якого збільшилася через розмерзання вуглекислого газу. Звивисті електричні змії ззовні їхньої оборонної лінії подорожували крізь землю, незалежно від магії, і атакували гравців Дев'ятої школи.
Це було комбіноване заклинання «Ковзаючий грім».
Комбіноване заклинання не було єдиною технікою, в якій було задіяно кілька магічних процесів. Натомість заклинатель пов'язував воєдино кожне явище, створене кількома заклинаннями, щоб створити більший ефект, ніж сума кожного окремого заклинання.
В обмін на те, що Хатторі не мав надто сильної магічної спеціалізації, достатньої швидкості обробки, щоб ніхто не міг його випередити, або можливості виконувати багатозаклинання так, як ніхто інший, його відмінною рисою і силою була здатність зберігати стабільність, коли він використовував велику кількість різних заклинань одне за одним, незалежно від ситуації.
Незліченна кількість заклинань, що залежали від ситуації, які пов'язувалися між собою і ставали потужнішими завдяки синергії, – це можна назвати проявом Хатторі як справжнього мага.
Один з трьох гравців Дев'ятої школи підстрибнув у повітря, щоб уникнути електричного струму. Але гравець, який зробив щит, і той, хто щойно склав заклинання, щоб розвіяти туман, на мить запізнилися, намагаючись переключитися на заклинання стрибка. Блискавка оповила його ноги. Черевики, що йшли в комплекті із захисними костюмами, були утеплені, але ізоляція на самих костюмах була простою. (Зрештою, з надмірною ізоляцією вони втратили б вентиляцію тіла.) І вже туман з вуглекислим газом, що містився в ньому, прилипав до їхніх тіл і скрапував.
Гравець, який готував заклинання пориву, негайно змінив змінні, щоб створити порив вітру; здування крапельок туману послабило електрику. Однак гравець, який утримував щит, прийняв на себе весь удар «Ковзаючого грому».
Коли він впав обличчям на землю, той, що стояв поруч, впав на коліна. Той махнув рукою на свої ноги – вони вже не могли рухатися – і його пальці пролетіли по ПАВі, поки він стояв на колінах.
Потім він почув крик болю з повітря.
Гравець, який стрибнув, щоб уникнути електричної атаки, був вражений невидимим літаючим молотом і звалився на землю.
Це було заклинання прискорення, яке наклав Котаро Тацумі, що пишався своєю чудовою віддачею (силою впливу) при використанні технік одного типу. Він миттєво застосував додаткову гравітацію в напрямку вниз і збив гравця противника на землю.
Але, незважаючи на це, у гравця Дев'ятої школи спрацювала магія конвергенції. Він не відволікся на падіння свого товариша по команді – можливо, це лише продемонструвало рівень гравця, який може пройти до фінального турніру тут. Натомість він вистрілив у Хатторі кулею зі стисненого повітря. За винятком особливих середовищ, таких як підводне чи космічне, повітря існувало скрізь, тому воно завжди було популярним як матеріал для бойової магії. Крім того, правила, що обмежували методи нападу і летальність, означали, що кулі зі стисненого повітря і розсікаючий вітер досить часто зустрічалися в коді моноліту.
Однак маса повітря під високим тиском, створена поза зоною магічного захисту Хатторі, врізалася в невидиму стіну, не долетівши до нього, і розсіялася.
Хатторі не був тим, хто створив цей щит.
Заклинання, яке заблокувало кулю зі стисненим повітрям, було «Відбивачем», який Кацуто встановив приблизно за чотириста метрів позаду Хатторі.
Тверде, рідке чи газове, заклинання зони дії створювало поле, яке змінювало вектори руху. Загалом, вважалося, що магія зони дії складніша за антимагію. Це було пов'язано з тим, наскільки складно було вказати ціль заклинання.
Складність зміни події полягала не в тому, щоб змінити властивості об'єкта або змінити його просторові властивості. Проблема була в тому, як виділити область, властивості якої ви хотіли перезаписати.
У випадках, коли існували чіткі, видимі роздільники, такі як стіни, стелі та паркани, це було просто. Але якщо ви перебували у вільному відкритому просторі без природних кордонів, було досить складно «відрізати» певну область, щоб визначити заклинання, яке ви хочете застосувати.
Якщо це було атакуюче заклинання, ви могли б зменшити визначення, просто описавши розмір цільової області у вашій програмі активації. Але в захисній магії, яка вимагала визначити цільову область в межах атаки супротивника, коли ви не знали, як далеко або наскільки великою буде ця атака, було не так багато випадків, коли можна було б заздалегідь вказати площу поверхні, об'єм або форму в програмі активації.
Наприклад, щит, щоб захистити себе або стіну, щоб прикрити всю команду: у таких випадках можна було налаштувати його дуже близько до вашої власної позиції, використовуючи відносні координати. Зазвичай, це було все, що можна було зробити.
Але Кацуто щойно створив ідеальний «Відбивач», обравши об'єктом захисту лише тіло Хатторі – у відкритому полі, без жодних орієнтирів, без жодних допоміжних пристроїв, що доповнювали б його уявний образ, та ще й на відстані чотириста метрів від нього. Це була неймовірна здатність оцінювати простір.
Маги в сім'ї Джюмонджі вдосконалювали свою вже вроджену просторову орієнтацію, щоб вільно використовувати всі види захисних заклинань із зоною дії. Звідси й пішло їхнє прізвисько «Бастіон».
Хатторі активував своє наступне заклинання. Він не вжив жодних захисних заходів проти нападу гравця Дев'ятої школи. Він створив свої магічні програми, повністю розраховуючи на те, що Кацуто заблокує всі його атаки.
Пісок здійнявся з землі. Вітер забрав пісок. Хмара пилу, яку Хатторі створив за десять метрів перед собою, збільшувалася в розмірах і швидкості, мчачи до ворожого гравця, як буря бруду і землі.
Це було складне заклинання «Лінійна піщана буря», яке використовувало магію прискорення і конвергенції. Заклинання широкої атаки, побудоване на використанні перших піщинок в якості ядра і збільшувало щільність завдяки процесу переміщення.
Пилова буря ущільнилась ще більше, перш ніж пройти крізь гравця Дев'ятої школи.
***
— Це був дійсно високий рівень… — промовив Тацуя з тихим трепетом, коли пролунав сигнал до завершення матчу.
Сам матч перетворився на одностороннє протистояння. Коли він сказав «високий рівень», він мав на увазі заклинання, які були використані, і те, як вони були використані.
Зокрема, спосіб, у який Хатторі використовував свою магію, був настільки досконалим, що викликав у нього бажання переконатися, що його сестра навчиться цьому. (Тацуя вирішив, що сам він не зможе наслідувати його.) Тим не менш, він ніколи не оцінював Хатторі низько. Тацуя, можливо, і виграв у нього дуель, але він об'єктивно усвідомлював, що це сталося через несподіваний напад і що вони щойно зустрілись. Він передбачав, що Хатторі вправніший у використанні магії, ніж просто володіє великою магічною силою, після того, як побачив, як він використовує заклинання в різних ритмах, але справжня майстерність, яку він щойно продемонстрував, чесно перевершила всі очікування Тацуї.
“Я все ще не маю належного зору…”
— Нарешті фінал, — зітхнула Хонока, не звертаючи уваги на думки Тацуї, який сидів трохи шокований. Для неї було цілком природно, що її старшокласник, який був членом учнівської ради, мав високі магічні здібності. Однак ця невинність, яка здавалася їй «природною», була для нього наче ніжний, прохолодний вітерець у голові.
“Це природно, що я не розбираюсь в інших, я ж все ще у школі.”
Саме в цю мить Тацуя Шіба нарешті повернувся від свого тривалого перебування вчорашнім спеціалістом Окремого магічного батальйону до свідомості старшокласника.
— Фінальний матч буде о першій, але для обіду ще трохи зарано…
— Хочеш чогось холодненького, Тацуя? — запропонувала Міюкі.
— Давай. Я хочу морозива, — одразу ж відповіла Шідзуку.
Він не мав сьогодні жодних справ у штаті. Та й турбуватися про якісь злочинні синдикати зараз теж не було потреби. Тацуя вирішив, що йому варто дозволити собі проводити час у невимушеній манері. Зрештою, він був старшокласником.
— Там раніше стояв фургон. Хочеш поїсти там?
— Так, було б добре!
Один хлопець і три гарненькі дівчини – не зважаючи на те, як вони можуть виглядати в очах інших – попрямували до фургона з морозивом на чолі з Тацуєю.
***
Фінальний матч коду моноліту мав відбутися на арені каньйону.
Маюмі завітала до кімнати очікування гравців, щоб передати рішення адміністративного комітету. Хтось міг би подумати, що передача повідомлень не зовсім входить до обов'язків президента учнівської ради. Але річ в тому, що Маюмі не прийшла б сюди лише для того, щоб повідомити йому про рішення.
— Джюмонджі, ти тут?
Не минуло й секунди після того, як вона заговорила в голосовий зв'язок на вході, як вона почула його відповідь:
— Зараз буду.
Через якусь мить Кацуто розсунув полотно, що слугувало дверима, вдягнувши нижню частину захисного костюма і футболку.
— Вибач, я не дуже пристойно виглядаю.
— Не переймайся цим. Ти ж не голий абощо.
Від його тіла віяло слабким запахом алкоголю. Це було не тому, що він пив. Це був тонкий відтінок алкоголю в його дезодоранті. За кілька секунд до того, як він вийшов, він, мабуть, хвилювався, що при зустрічі з нею буде пахнути потом. Він не був надто лицарським у ставленні до дівчат, але він був справжнім джентльменом. І Маюмі подумала, що той факт, що він анітрохи не намагався апелювати до цієї думки, був його власним способом виявити ввічливість.
— Що таке?
Маюмі вирвалася зі своїх незв'язних думок і дістала важливе питання з тієї полиці в голові, на яку воно було відкладено.
— Вони вирішили, на якій арені буде фінал. У тебе є хвилинка?
Це було б усе, що їй треба було сказати, якби вона прийшла лише для того, щоб розповісти йому про фінал. Але Кацуто не запитав, що і чому; він мовчки пішов за Маюмі.
*
Вона привела його до кімнати, в якій три дні тому питала думки Тацуї.
Як і три дні тому, вона поставила звукоізоляційну стіну і наблизила свої губи до вуха Кацуто, коли він сів за стіл.
— Я отримала зашифроване повідомлення від батька. Він сказав, що у нього є повідомлення від Ради головних кланів.
— Справді?
— Значить, ти його не отримав.
— Ні.
Кацуто здивувався, але на криптоаналіз повідомлень Ради головних кланів витрачалося багато часу, тож йому довелося б залишитися наодинці на тривалий час, щоб розшифрувати і прочитати його. Навіть тут вони розмовляли лише під час перерви, і Маюмі розцінила це як те, що Джюмонджі не хотів викликати жодних сумнівів, залишаючи свою посаду лідера на занадто довгий час.
Маюмі та Кацуто займали інші позиції, ніж інші члени команди. Не з точки зору президента учнівської ради чи лідера команди, а з точки зору їхнього соціального статусу. Маюмі була прямою нащадкою нинішніх Десяти головних кланів.
А становище Кацуто ще більше відрізнялося: він також був прямим нащадком нинішніх кланів, але, на відміну від Маюмі, був призначений наступним главою сім'ї Джюмонджі. З‑поміж усіх старшокласників, що змагалися на цьогорічних Змаганнях дев'яти шкіл, лише Масакі був у такому ж становищі, як і він.
— Пам'ятаєш, як позавчора Тацуя переміг Ічіджьо?
— …Так, і що?
Кацуто відповів не «тепер, коли ти згадала про це…», а одразу перейшов до суті.
Ну, власне, сама відповідь була формальною.
— Десять головних кланів стоять на вершині серед магів цієї країни. Той, хто носить ім'я одного з кланів, вважається одним з найсильніших магів Японії.
Голос Маюмі звучав трохи цинічно. Вона говорила не про власні думки, а про думки свого батька та про доктрини ради. Її власні думки про манеру поведінки, ймовірно, були іншими. Але зараз йому було важливо почути не її власну філософію, а доктрини ради.
— Може, це просто школярі бавляться, але вони кажуть, що не можуть допустити результатів, які залишають сумніви щодо майбутньої сили Десяти головних кланів.
— Я не вірю, що цей матч був «розвагою», але я розумію, — його слова були спростуванням, але тон був безтурботним. — Ти маєш на увазі, що рада хоче, щоб матчі показували силу кланів прямо зараз, так?
— Так… Але це абсурд, і я не хочу тебе цим обтяжувати.
— Ні… це питання я маю вирішити сам, як наступний голова Джюмонджі. Пробач, що змусив тебе хвилюватися.
— Слухай, це не така вже й велика проблема… — вперше Маюмі серйозно висловлювала безглузді скарги – може, її емоціям більше нікуди було подітися. — Якби Тацуя був хоч якось пов'язаний з кланами, хоча б гілкою сім'ї, ми б не встряли в цю погано зрежисовану комедію…
Кацуто ніяк не прокоментував бурчання Маюмі.
— Залиш це мені, — це все, що він сказав, його обличчя було беземоційним.
***
Фінальним матчем дня з коду моноліту мав стати матч Першої школи проти Третьої. З багатьох причин це був матч ворожнечі і, інакше кажучи, це був, можливо, доленосний поєдинок. Але сам матч виявився ще більш одностороннім, ніж півфінал. Напевно, це була карма. Вони зробили з Третьою школою те саме, що Масакі зробив з Восьмою школою на змаганнях новачків.
Ареною їхньої битви став каньйон. Всілякі атаки, від крижаних брил, що летіли, до валунів, що зривались зі скель, і окропу, безперервно летіли в бік Кацуто вже деякий час.
Але всі вони відскакували від магічної стіни, яку Кацуто створив. Вона змінювала вектор руху об'єктів, що мали масу. Вона відбивала електромагнітні хвилі (включно зі світлом) і звукові хвилі. Вирівнював частоту коливань частинок до заданих значень. Не давав прорватися псіонам. Кожен тип атаки блокувався багатошаровою стіною, кожна з яких призначалася для конкретної мети.
Ніщо не заважало Кацуто йти вперед.
Багатошарове заклинання бар'єра руху, «Фаланга».
Справжня цінність цього заклинання – і заклинателів Джюмонджі – крилася не в тому, що вони безперервно підтримували магічну стіну. Справа була в їхній спроможності безперервно оновлювати багато видів захисту.
Це заклинання, зокрема, віддзеркалювало тісний стрій важкоозброєних солдатів, які, вишикувавшись у кілька ліній, згуртувавшись в одну шеренгу для наступу, перетворили свою атакуючу силу на посилений груповий захист.
Якщо солдат на першій лінії падав, його заміняв солдат позаду – це була давня тактика, яка підтримувала постійну щільну оборону, і саме від неї заклинання отримало свою назву. Оборонна міць і тиск, яке заклинання чинило, робили цю назву гідною гордості.
Кацуто просувався вузьким полем крок за кроком, повільно, але впевнено. Гравці Третьої школи не могли ні ігнорувати його, ні обійти. Якби вони взагалі припинили свої атаки, чи не настав би вирішальний крок за мить?
Тиск зростав з кожним кроком, який він робив, з нерозумною, але нав'язливою ідеєю постійно відбивати їхні атаки. Їхні неефективні зусилля, безумовно, виснажували ворогів, але це мало бути виснажливим і для захисника. Але на відміну від трьох з Третьої школи, які зараз важко дихали, Кацуто виглядав анітрохи не втомленим.
І коли вони опинилися за десять метрів один від одного, Кацуто раптом перестав йти.
Він зупинився, замість того, щоб крок за кроком просуватися вперед…
…а потім різко відштовхнувся від землі.
Його скелеподібне тіло підстрибнуло в повітрі.
Він націлився на ворожих гравців за допомогою заклинання самоприскорення та переміщення, спершу атакуючи їх плечем, а його фізичний об'єкт – блокуюча стіна – все ще залишалася піднятою, щоб ніщо не могло потрапити всередину.
Один з гравців Третьої школи відскочив від стіни і полетів, коли Кацуто кинувся на нього. Величезне тіло Кацуто миттєво змінило напрямок і без паузи злетіло на наступного ворога. Магічний захист та зміна імпульсу решти пари не мали жодного ефекту проти ще сильнішого поля впливу, яке проєктував їхній супротивник.
Третій гравець відправився в політ, не маючи жодних засобів для боротьби з Кацуто, і фінальний матч коду моноліту підійшов до кінця.
Перша школа здобула бездоганну перемогу, поклавши вишеньку на торт своєї загальної перемоги в чемпіонаті.
*
Коли Тацуя аплодував Кацуто разом з рештою натовпу, він втратив дар мови. Кацуто, зі свого боку, благородно махав рукою натовпу.
Слово «приголомшливо» навіть не могло описати це. Це було не що інше, як грандіозно.
Його тактика була простою: по суті, це була проста груба сила. Але це заклинання не було простою грубою силою. Це була напрочуд просунута груба сила, яка продовжувала створювати стіни кожного з восьми видів, нерегулярно змінюючи їх порядок.
— Це було неймовірно… Це була «Фаланга» Джюмонджі? — Міюкі теж не могла контролювати власні емоції. Це свідчило про те, наскільки вона була вражена матчем. Він розумів, що вона відчуває.
Але він не міг погодитися з тим, що вона сказала.
— Це була не… Я не думаю, що це була оригінальна «Фаланга».
Багатошарове бар'єрне заклинання «Фаланга» іноді використовувалося для позначення самої сім'ї Джюмонджі. Але люди мали напрочуд мало шансів побачити її на власні очі. Зазвичай їм не доводилося розгортати бар'єри з усіх видів магії одночасно. І це було цілком природно: якщо кілька магів атакували одну ціль одночасно, то чим більше нападників і чим більше видів атакуючих заклинань, тим легше виникало магічне втручання. Тацуя ніколи раніше не бачив цього заклинання.
Багатошарове бар'єрне заклинання, яке щойно використав Кацуто, точно включало в себе всі види магії. Тобто, це точно була «Фаланга».
Але Тацуя не міг прийняти таке міркування.
— Ця остання атака… Не схоже, що «Фаланга» була призначена для цього.
Це було не стільки припущення, засноване на логіці, скільки на інтуїтивному відчутті. Але він не міг позбутися відчуття, що справжня «Фаланга» була ще страшнішим заклинанням.
— Якщо ти так кажеш, Тацуя, значить, це правда. Тоді я перефразую… Джюмонджі має неймовірний талант.
Тацуя відчув те саме. Поки вони продовжували аплодувати, все ще перебуваючи під враженням, він раптом відчув, що Кацуто подивився на нього. Хлопець підняв кулак у повітря, щоб привітати з перемогою. Його очі на мить зустрілися з очима Тацуї, а потім Тацуї здалося, що він на мить побачив, як той посміхнувся.
Йому здалося, що очі Кацуто говорять наступне: «Я сильніший за тебе».
Дехто казав, що для правителя важливо, щоб люди йшли за ним, не покладаючись на фізичну силу. Але якщо розібратися, то це було не більше, ніж політична софістика. Що насправді було необхідно правителю, так це абсолютне стримування, щоб дати ворогу зрозуміти, що він не може чинити опір, і змусити ворога повністю відмовитися від спроб повстати проти регента.
Коли Кацуто відповів на привітання, він мав вигляд такого правителя – того, хто знав ціну своїй силі та цілеспрямовано демонстрував її.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub