Розділ 13 - Магічні інженери

На сьогоднішній день існує дев'ять старших шкіл магії, пов'язаних з Національним магічним університетом по всій країні.

Перша старша школа в Токіо, Канто. Друга – в Хьоґо, Кінкі. Третя – в Ішікаві, Хокуріку. Четверта – в Шідзуока, Токай. П'ята – в Міяґі, Тохоку. Шоста – в Шімане, Сан'їн. Сьома – в Коїчі, Шікоку. Восьма – в Хоккайдо. Дев'ята – в Кумамото, Кюшю.

Ці дев'ять шкіл є єдиними старшими школами магії в країні. Це не єдині дев'ять шкіл, пов'язані з Національним магічним університетом, але це єдині дев'ять шкіл, де магія викладається офіційно.

По правді кажучи, уряд хотів би збільшити кількість старших шкіл магії. Однак не може через нездатність забезпечити більшу кількість магів, які стануть викладачами.

Перша, Друга і Третя школи мають по двісті першокласників у кожній. Інші шість – по сто, а загальна кількість по всій країні сягає дванадцяти сотень. Це верхня межа того, скільки нових магів може бути підготовлено в країні щороку. Вважається, що вона приблизно дорівнює кількості хлопців і дівчат у всьому населенні, які володіють достатнім магічним талантом, щоб бути корисними. При цьому також вважається, що існує великий шанс виявити дітей з прихованим магічним потенціалом, які згодом розквітнуть, якщо їм надати відповідні освітні можливості.

Реальність, однак, така, що людські ресурси цієї країни напружені до межі лише управлінням цими дев'ятьма старшими школами. Тому вона не має іншого вибору, окрім як навчати ці дванадцять сотень учнів магічних шкіл якомога краще і підвищувати рівень їхніх здібностей, щоб задовольнити важливі і дорогоцінні потреби в кадрах кваліфікованих магів. За допомогою цього методу держава очікує на позитивний зворотний зв'язок, який вирішить проблему нестачі вчителів, які, в свою чергу, зможуть підготувати більшу кількість магів.

Для цього дев'ять шкіл магії змагаються між собою за бали та місце в рейтингу, щоб посилити прагнення учнів до навчання. Найважливішим етапом для цього є літні «Змагання дев'яти шкіл».

Національний добровільний магічний турнір старших шкіл.

Щороку з усієї країни сюди з'їжджаються найкращі учні старших шкіл магії, щоб продемонструвати свою юнацьку гордість на постійно зростаючих історіях слави та невдач.

Це найбільша подія в житті учнів старших шкіл, яка приваблює не лише урядовців та членів магічної спільноти, а й звичайні корпорації, величезну аудиторію, а також тих, хто шукає майбутніх магічних дослідників, іноді навіть з‑за кордону.

І цього року завіса над змаганнями знову піднімається.

***

2095 рік нашої ери, середина липня.

Минулого тижня учні Першої старшої школи при Національному магічному університеті щойно склали іспити за перший семестр, і тепер присвятили всю свою енергію підготовці до літніх Змагань дев'яти шкіл. Тацуя Шіба, однак, виявився не в змозі приєднатися до загального запалу, що наповнював територію школи. Частково це, звісно, було пов'язано з його розсудливим характером. Але сьогодні головною причиною було те, що вчитель викликав його до кабінету, щоб повідомити про результати екзаменів.

— Тацуя!

— Лео… Щось не так? Чому ви всі тут?

Після того, як Тацую нарешті випустили з кабінету, його однокласники – Леонард Сайджьо, Еріка Чіба та Мідзукі Шібата – стояли перед.

Обставини склалися так, що його молодшої сестри, Міюкі, тут не було; вона не могла відірватися від підготовки до змагань і мусила йти до кімнати учнівської ради, не побачившись із ним попередньо.

Втім, ніби натякаючи на те, що вони прийшли замість Міюкі, були присутні її однокласниці Хонока Міцуі та Шідзуку Кітаяма, обидві зі стурбованими обличчями.

Офіс керівництва знаходився на поверсі кафедри; аудиторії для учнів не були на тому ж поверсі і навіть не були в тій же будівлі. Але це не означало, що учні ніколи сюди не заходили. Першокласники та старшокласники проходили повз, крадькома кидаючи на групу з п'яти осіб, що зібралися перед Тацуєю, зацікавлені або й зовсім байдужі погляди.

З цим нічого не можна було вдіяти; вони виділялись.

Звичайно, це не було чимось, що було тільки сьогодні – це відбувалося щодня.

Попри те, що він був учнем 2‑го курсу, його обрали дисциплінарним офіцером, і він продемонстрував виняткові бойові здібності під час тижня набору нових членів до клубів. Тацуя став відомим у школі.

Те, що він ліквідував терористичну групу, було таємницею, але його зусилля під час того тижня набору були більш ніж достатньою причиною для першокласників, а також старшокласників, щоб привернути до себе увагу.

Еріка була позитивною, красивою молодою дівчиною, і десять з десяти людей погодилися б з цим.

Мідзукі здавалася досить простенькою – може, тому, що постійно опинялася між Міюкі та Ерікою, – але вона мала зрілу, освіжаючу красу, і була популярною переважно серед старшокласників.

Лео завжди опинявся під прицілом зневажливої критики Еріки (хоча приблизно на 100 відсотків це були просто образи), але завдяки своїм сильним німецьким рисам і чудовій рухливості він завоював місце серед учениць як «хлопець, яким вони трохи цікавились». (Для Лео «чистий японець», вочевидь, означало мати бліду шкіру і темні очі.)

До всього, Хонока і Шідзуку, які вважалися відмінницями у навчанні навіть серед першокласників 1‑го курсу, мали зовнішність, яку більшість віднесла б до категорії «симпатичних». (Та все ж таки, обличчя і фігура Тацуї були самими посередніми з‑поміж них.)

Коли навколо зібралося стільки людей, 1‑й і 2‑й курси змішувалися, забувши про кордони між класами, вони неодмінно привертали до себе сторонні погляди, хотіли вони того чи ні.

Попри це, Міюкі, незрівнянна красуня, яка не лише посіла перше місце після зарахування і стала новою представницею учнів, а й членом учнівської ради, була відсутня в групі. Це була єдина причина, чому вони ще могли терпіти стільки поглядів на собі.

Звісно, деякі люди, зокрема той, що був ближче до нього, зовсім не зважали на погляди – як ось цей хлопець, наприклад.

— Що значить, щось не так? Це ж моя репліка! Нащо вони викликали тебе до керівництва?

Тацуя кивнув сам собі на відповідь Лео. Здавалося, що всі його друзі зібралися, хвилюючись за нього. На мить у нього промайнула думка ухилитися від відповіді, але він передумав. Він знав, що це нечесно.

— Вони розпитували мене про мої оцінки за практичну частину екзамену.

Лео незадоволено примружився.

— …Розпитували? Якось не дуже добре звучить. І про що вони питали?

— Загалом, вони подумали, що, я може, не дуже й старався.

Еріка обурилася першою.

— Що це значить? Ти ж нічого не виграєш від цього! Вони що, зовсім ідіоти?

Тацуя був повністю з нею згоден, тому у відповідь лише криво посміхнувся. Якби він робив щось нечесне, щоб підвищити свої оцінки, це було б одне. Але який сенс спеціально намагатися отримати менше балів? Це була, як вона сказала, ідіотська підозра.

— Але я думаю, що розумію, що відчувають вчителі, — зауважила Шідзуку.

— Що ти маєш на увазі? — відповіла Мідзукі, дивлячись на неї скоса.

— Знаєш, оцінки Тацуї були реально шокуючими, — відповіла Хонока.

Це змусило Тацую замислитися. Він подумав, якого виразу обличчя заслуговує цей коментар – він не міг випнути груди від гордості, але скромність виглядала б саркастично. Тож він знову криво посміхнувся.

У Першій старшій школі – власне, у всіх школах магії – періодичні екзамени поділялися на письмову частину з теорії магії та практичну.

З іншого боку, загальні предмети, такі як мова, математика, природничі науки та суспільствознавство, зазвичай оцінювалися на основі лише домашніх завдань. Це була старша школа для виховання магів, тому вважалося, що учням не треба змагатись у чомусь іншому, окрім магії. (Тацуя та інші знали різницю між магами та магічними інженерами, але лише тому, що це було головним, що розділяло їхні шляхи в майбутньому. Для решти суспільства «магічні інженери» просто виглядали як тип магів. Вони не називали «магічними інженерами» тих, хто працював над магічною інженерією, але не міг використовувати магію.)

Письмова частина з магічної теорії включала фундаментальну науку про магію та магічну інженерію як обов'язкові вимоги. Потім було два предмети на вибір з магічної геометрії, магічної лінгвістики, магічної фармацевтики та магічної архітектури, а також один додатковий предмет на вибір з історії магії або магічної філогенетики. Разом це складало п'ять предметів.

Магічна практика розглядала магічну пропускну здатність (швидкість, з якою можна було створювати магічні послідовності), об'єм (масштаб, якого можна було досягти при створенні магічних послідовностей) та інтерференцію (силу, з якою магічні послідовності могли перезаписувати ейдоси, інформаційні тіла, що супроводжують події). Всі ці три складові формували «магічну силу» людини, тобто практична частина оцінювала загалом чотири напрямки.

Найкращі оцінки в школі публікувалися в шкільній мережі, із зазначенням прізвищ та імен. Звісно, оцінки першачків не були винятком.

Учні з найвищими сумарними балами за теоретичну та практичну частини, як і очікувалося, стали:

Перше місце посіла Міюкі Шіба.

Друге місце – Хонока Міцуі.

Третє місце, з невеликим відривом, посіла Шідзуку Кітаяма.

Уся трійка лідерів була з класу А, а першим учнем класу Б став хлопець, на ім'я Хаґане Томіцука, який посів четверте місце. Серед інших знайомих імен – Шюн Морісакі на дев'ятому місці. З оголошених двадцяти найкращих результатів усі були учнями 1‑го курсу.

Бали за практичну частину дещо відрізнялися від загального рейтингу, але знов‑таки, тільки учні 1‑го курсу були єдиними у списку. А саме, Міюкі посіла перше місце, Шідзуку – друге, Морісакі – третє, а Хонока – четверте. Усі перші місця посіли учні класу А, що дало вчителям привід для хвилювання. (Класи з A по D були розділені так, щоб кожен клас мав однаковий середній бал на вступному екзамені. Проблема полягала в тому, що клас А продемонстрував явно вищий рівень знань, ніж інші три.)

Але коли справа дійшла до оцінок за суто теоретичну частину, результати виявились приголомшливими.

Перше місце посів Тацуя Шіба з класу Е.

Друге місце – Міюкі Шіба з класу А.

Третє місце посів Мікіхіко Йошіда з класу E.

Хонока була четвертою, Шідзуку – десятою, Мідзукі – сімнадцятою, Еріка – двадцятою, тоді як Лео та Морісакі мали нижчі бали, тож вони не потрапили до рейтингу.

Хоча результати практичних іспитів були важливою складовою поділу на 1‑й та 2‑й курси, люди зазвичай не могли зрозуміти теорію достатньо добре, якщо вони не могли впоратися з практичною частиною. Якби вони не мали інтуїтивного розуміння магії, їм було б важко зрозуміти кілька складних з теоретичної точки зору концепцій.

І все ж, з трьох найкращих результатів, два були отримані учнями 2‑го курсу.

Це саме по собі було абсолютно безпрецедентним, але в середньому балі – не в загальній сумі балів – результат Тацуї був більш ніж на десять балів вищим за друге місце. Його результат був далеко не найкращим.

— Теорія і практика мають бути розділені, але не настільки, — сказала Шідзуку, пропонуючи об'єктивну точку зору.

— Але сказати, що Тацуя халтурив, я не думаю, що це можливо, — трохи сердито заперечила Мідзукі.

— Шідзуку теж це знає, — заспокоювала її Хонока.

— Але вчителі не знають Тацую так добре, як ми, — додала Еріка.

— Так. Вони знають нас хіба що через екран термінала…

Як сказав Лео, це можна назвати кричущим недоліком їхньої сучасної освітньої системи. При цьому навіть вчителі минулого століття не завжди розуміли, якими насправді є їхні учні зсередини.

До того ж, у сучасних школах з'явилися посади, які замінили стару систему класних керівників, щоб вирішити цю саму проблему.

— …Правильно, — продовжував Лео. — А може, поговоримо з Хару?

Роль реагування на невдоволення учнів і консультування їх щодо шкільних проблем належала класним консультантам. Якщо не брати до уваги, чи правильно називати Харуку «Хару», то сама пропозиція Лео була цілком слушною.

Тацуя все одно похитав головою.

— Я говорив про це вчора з міс Оно. Вона навіть сказала мені, чому мене нині викличуть.

— Ти взагалі не можеш на неї покластися, еге ж? — вигукнула Еріка, не добираючи слів.

— Не кажи так, — посміхнувся Тацуя. — Консультанти‑початківці взагалі не мають влади, щоб щось робити.

— …Тацуя, це прозвучало набагато гірше, ніж я сказала.

Еріка мала рацію, хоча Тацуя мав таку манеру говорити, що це звучало ще більш беззастережно, ніж більшість речей, які вона говорила.

— Ооо? — Лео буркнув на влучну репліку.

Еріка подивилася на нього звуженими очима.

— Що?

— Так ти теж можеш говорити нормально, — пояснив він, ніби розмовляючи сам з собою, широко розплющивши очі.

— Закрийся, — Еріка вдарила його згорнутим зошитом.

До речі, попит на паперові зошити не зник навіть у наш час розвитку інформаційних систем. Зокрема, в магічних школах написання ієрогліфів від руки було дуже важливим у таких предметах, як магічна лінгвістика. І просто фізично легше було малювати схеми та діаграми на таких предметах, як магічна геометрія, ніж користуватися терміналом. Напевно, тут було більше учнів, які ходили з паперовими зошитами, ніж у звичайних старших класах. Хоча було трохи дивним, що вона носила зошит у коридорі, не йдучи на якийсь урок.

— Ай… — Лео, не в змозі уникнути розмашистого зошита, схопився за голову і низько присів навпочіпки. Не те щоб він дозволив їй бити себе без жодного опору — просто Еріка наразі була вправнішою за нього, а час реакції Лео був надто повільним, щоб ухилитися від удару. Через це (?) він завжди говорив не те, що треба, і відчував за це біль.

— …Вона навіжена! Моя голова – не барабан!

Еріка відвернулася, не слухаючи цілком обґрунтованого протесту Лео.

Навіть Мідзукі, яка завжди метушилася навколо, спочатку трохи хвилюючись, потім, схоже, звикла до тієї ж самої послідовності подій, що повторювалися знову і знову протягом останніх трьох місяців. Вона спантеличено посміхнулася, але нічого не сказала про їхню особливу форму спілкування. Натомість вона запобігла подальшій ескалації конфлікту, повернувши розмову в попереднє русло.

— Ну що, Тацуя, — запитала вона, — ти розібрався з цим непорозумінням вчителів?

— Ага. Ну, більш‑менш.

— Більш‑менш? — перепитала Мідзукі.

Тацуя нехотя продовжив пояснення:

— Я дав їм зрозуміти, що справа не в тому, що я не старався. Але потім вони порадили мені перевестися до іншої школи.

— Перевестися?

— Що? Але чому?

Мідзукі та Хонока обидві скрикнули, їхні обличчя помітно змінилися в кольорі. Інші троє подивилися на нього схожими поглядами.

— Вони припустили, що Четверта школа більше підходить для моїх талантів, бо серед дев'яти шкіл вона найбільше спеціалізується на магічній інженерії. Я, само собою, їм відмовив.

Двоє з них зітхнули з полегшенням, але двоє інших показали явне обурення.

Першими були Мідзукі та Хонока, а другими – Лео та Еріка.

До того ж, остання з них зберігала непроникний покерний вираз обличчя.

— …Чи не здається тобі, що це трохи суперечливо, коли школа каже тобі йти в іншу школу, де твої практичні навички не мусять бути настільки хорошими? Одна справа, якби було так, що ти погано вчишся і не справляєшся з навчанням, але навіть бали за практичну частину були прохідними.

— Я думаю, що вчителі просто не хочуть його бачити. Тацуя може знати про магію навіть більше за них!

— Думаю, вам обом треба заспокоїтися, — сказав Тацуя, переходячи в режим пожежогасіння – хто знає, як сильно Лео та Еріка спалахнули б, якби їх залишили наодинці? — Лео має рацію. Навіть якщо мої бали були майже в червоній зоні, я не зобов'язаний кидати навчання, тож реальної шкоди не було завдано. Може, це дійсно був акт доброї волі з їхнього боку. Хоча, якщо так, то це було дуже нетактовно… Я думаю, це можна назвати гординею.

Плавна, спокійна й уїдлива оцінка Тацуї змусила їхню благородну лють вщухнути так само, як і їхній гнів. Якби він справді намагався їх заспокоїти, то можна було б подумати, що у нього був глибокий і складний план. Але насправді все виглядало саме так. Після цього всі, схоже, вагалися з відповіддю.

— Я думаю, що якщо ти помиляєшся у своїй основній ідеї, то ти провалишся як вчитель, — сказала Шідзуку своїм неповторним монотоном, і її слова, можливо, підтверджували їхні, а можливо, й ні. Однак, це трохи послабило враження від заяви Тацуї, тож, знову ж таки, це сталося ненавмисно; але він подумав про себе, що, може, саме цього вона й прагнула.

— Не можна сказати, що Четверта школа легковажно ставиться до практичних навичок. Вони просто роблять акцент на більш складній, багатошаровій, технічній магії, а не на бойовій, яка відображається в результатах Змагань дев'яти шкіл.

— Хіба? Шідзуку, ти дуже добре поінформована, — зауважила Мідзукі.

— Мій двоюрідний брат ходить туди.

Усі, окрім Хоноки, ствердно закивали, тепер розуміючи. Якщо вона почула це від когось, хто дійсно навчається у Четвертій школі, то це, мабуть, була точна інформація.

Але, оскільки група кивнула разом з Шідзуку, це лише посилило почуття недовіри, яке вони відчували до вчителя, що покликав його сюди.

Звісно, розмова про когось, хто насправді не був присутній (тобто про вчителя), не могла надовго утримати увагу їхніх юних голів.

— Якщо подумати, то скоро сезон змагань між школами, так? — згадав Лео слова Шідзуку, які нагадали йому про це.

Тацуя кивнув йому у відповідь.

— Міюкі все бурчала, що треба підготувати багато речей, наприклад, робочі машини, інструменти та форму.

— Міюкі сама братиме участь, так? Їй, мабуть, важко, — слова Мідзукі про те, що вона хвилюється за Міюкі, не були фальшивими.

— Здається, вона просто вб'є конкуренцію серед новачків. Підготовка, певно, буде для неї важчою, — відповіла Еріка, наполовину стверджуючи, а наполовину співчуваючи.

— Вона не може прийти непідготовленою. Благородний син Ічіджьо з Третьої школи теж буде там цього року.

Заперечення Шідзуку здавалося трохи дивним. Як основні ігри, так і ігри новачків на Змаганнях дев'яти шкіл були розділені за статевою ознакою, тож Міюкі не зустрінеться з благородним сином Ічіджьо.

Проте, ніхто в групі не зайшов так далеко, щоб вказати на це.

— Ха…

— Ічіджьо з Десяти головних кланів?

Еріка і Лео, здавалося, не знали, що в одному році з ними з'явився представник Десяти головних кланів, і їхнє здивування цим фактом здавалося цілком щирим. Однак Мідзукі не була настільки здивована. Вона, мабуть, вже знала про цього «благородного сина Ічіджьо».

— Його, певно, важко перемогти, — погодилася Еріка. — Здається, ти багато про це знаєш, Шідзуку.

Хонока відповіла на питання за неї; вона знала Шідзуку майже так само добре, як і саму себе.

— Шідзуку божеволіє від коду моноліту. Ось чому ти щороку ходиш на ці змагання, правильно?

— …Ммм, ну… — Шідзуку кивнула у відповідь – і хоча зміни у виразі її обличчя були такими ж миттєвими, як і завжди, вона виглядала трохи сором'язливою. На відміну від Хоноки, яка була в боргу у Тацуї – точніше, вона відчувала до нього інтерес – він і Шідзуку познайомилися лише через Міюкі, оскільки вони були добрими друзями. Але останнім часом Шідзуку почала проявляти такі відверті емоції до нього.

— Ясно, — переконано кивнув Тацуя до Шідзуку, що стояла навпроти нього по діагоналі; вона ніяково подивилася на нього. — Ти не побачиш матчів коду моноліту поза Змаганнями дев'яти шкіл, крім Всеяпонського чемпіонату та міжнародних матчів, які проводить Національний магічний університет.

На Змаганнях дев'яти шкіл проходили ігри між старшими школами, пов'язаними з Національним магічним університетом – внутрішні матчі, так би мовити, – але захід був відкритий для публічних глядачів. Адже це було одне з небагатьох місць, де можна було побачити змагання з магії.

Загалом було 1200 першокласників з усіх дев'яти старших шкіл магії. Враховуючи всіх п'ятнадцятирічних хлопців і дівчат в країні, загальна кількість тих, хто володів практичним рівнем магічної сили, коливалася від 1200 до 1500 щороку. Іншими словами, майже 100 відсотків дітей з магічними здібностями, які хотіли стати магами або магічними інженерами, навчалися в одній з дев'яти шкіл. Через це дев'ять шкіл монополізували змагання з магії у школах, за винятком деяких видів спорту, таких як поєдинки на мечах у кенджюцу та кендо.

Змагання дев'яти шкіл було одним з небагатьох місць, де можна було стимулювати інтерес і поглибити розуміння конкуренції за допомогою магії, а також підвищити обізнаність громадськості про саму магію.

— Третя школа знову покаже сильні результати цього року?

— Напевно.

Шідзуку кивнула і відповіла лаконічно, трохи щасливо. Еріка зрозуміла, що ця подія була її сферою компетенції, тож спробувала зацікавити її навідним запитанням.

— Цього року ти будеш не серед глядачів, а на сцені, так? — зауважила Мідзукі, приєднуючись до Еріки.

Практичні здібності Шідзуку були другими в їхньому класі. Офіційне оголошення про те, хто з учнів візьме участь у змаганнях новачків, ще не було зроблено, але, як і Міюкі, Шідзуку було практично гарантоване місце.

— Ага… — Шідзуку стримано кивнула, але на її обличчі з'явилися зачатки рішучості.

***

Після закінчення екзаменів Тацуя майже щодня проводив позаурочний час у штаб‑квартирі дисциплінарного комітету.

Вибори до учнівської ради мали відбутися одразу після літніх канікул. Після того, як обирали нового президента, він призначав нового голову дисциплінарного комітету. За традицією – хоча й не дуже приємною – не існувало справжнього іспиту для успадкування посади голови дисциплінарного комітету. Здебільшого все залежало від їхніх невпорядкованих записів про діяльність.

Втім, Марі була в комітеті з першого року навчання, тож не дуже переймалася тим, чи буде кому успадкувати цю посаду, чи ні. Але молодша учениця, на яку вона поклала око на посаду голови, не мала досвіду керівництва комітетом, тож Марі хотіла якомога плавніше ввести її в курс справи.

Для цього вона поклала всю паперову роботу на Тацую.

— Я починаю відчувати, що я набагато м'якосердий, ніж я міг собі уявити…

— М'якосердий і підлий, так? У тебе подвійна натура.

— …

Репліка була настільки влучною, що Тацуя не знайшов, що відповісти.

— Але цього разу я вдячна тобі за твою м'якість, — додала Марі. Навіть вона не могла не почуватись винною, дивлячись, як він мовчки виконує паперову роботу. — Без твоєї допомоги я б так і залишилася в тому ж стані, що й завжди.

Тацуя, однак, не мав роздвоєння особистості. Він не просто «допомагав» – він створював усі ці документи з нуля.

Її напіввибачення провалилося.

— Але ж ти готуєшся до цього заздалегідь, — сказав Тацуя з мимовільним сумнівом, продовжуючи працювати. Він мав завершити контрольно‑передавальну документацію, яку готував протягом тижня. Якщо після цього йому не доведеться писати щось докладніше, то до набуття чинності залишиться ще понад два місяці. Не було жодної гарантії, що на цю посаду не з'явиться хтось кращий, або не виникне якась інша важлива справа. Не завжди було найкращим варіантом підготувати такі документи завчасно.

— Коли ми почнемо готуватися до Змагань дев'яти шкіл по‑справжньому, у мене не буде часу на оформлення документів. Практика почнеться, як тільки ми зберемо учасників, і тоді мені прийдеться готувати інструменти, збирати та аналізувати інформацію, придумувати стратегії та плани… Я буду завалена роботою.

Тепер, коли він почув обставини, він замислився над тим, що жодна з її причин не мала до нього жодного стосунку. Проте він раптом відчув, що не хоче, щоб ця розмова закінчилася.

— …То як, коли змагання? — запитав він, щоб не втратити темп, повернувшись до паперової роботи.

— Це буде через десять днів, з третього по дванадцяте серпня.

— Звучить, ніби дуже довго.

— Хм? Невже ти ніколи не дивився їх раніше?

— Ні, під час літніх канікул я завжди зайнятий якимись дрібними справами.

Марі подивилася на нього з ще більшою розгубленістю.

— Маюмі каже, що твоя молодша сестра ходить щороку, і, здається, навіть пам'ятає матчі, на яких ми з нею були…

Тацуя мало не розреготався.

— Ну, ми ж разом не триста шістдесят п'ять днів на рік… Часом ми займаємось різними справами, розумієш?

— Хмм? …Ну, гадаю, що так. Просто щоразу, коли я дивлюся на вас двох, здається, що ви ніколи не розлучаєтеся навіть на мить.

— Коли ми не в школі, ми часто займаємося чимось своїм.

Марі виглядала невпевненою перед обличчям об'єктивної правди, яку їй озвучили, але, схоже, поки що вона змирилася з нею.

— Певно, саме тому ти не розумієш, скільки до цього треба готуватись.

— Точно. Я навіть не знаю, в що грають у цих змаганнях. Крім коду моноліту і міражної битви, — він розмовляв, створюючи документи, але Тацуя змушений був розділяти свої думки, щоб не заснути. А не маючи чим зайнятися – чи точніше, не маючи дозволу щось робити – Марі просто вбивала час балаканиною.

— Ну, це ті дві знамениті… — вона нахилила голову, не знаючи, як це пояснити. Потім піднесла кулак до рота, ніби прочищаючи горло (Тацуя не чув, як вона це зробила). — На Змаганнях дев'яти шкіл треба багато магічної сили, навіть у порівнянні з іншими магічними спортивними змаганнями.

— Так, я знаю, — не зупиняючись, погодився Тацуя.

— Раніше вони змінювали змагання щороку, але вже кілька років це були ті самі шість подій: код моноліту, міражна битва, руйнування льодяних стовпів, швидкісна стрільба, клаудбол та бойова дошка. Є окремі турніри з бойових мистецтв, таких як кенджюцу та магічні бойові мистецтва, і з ігор з м'ячем, таких як гімнастика та баскетбол з високою стійкою.

— Хіба фізична форма не є досить важливою для таких ігор, як клаудбол та бойова дошка?

— Ну, так. Маги теж люди. Вони не можуть ігнорувати свої фізичні можливості. Є багато випадків, коли поєдинок один на один між магами в результаті зводиться до фізичної майстерності. Але я думаю, що мені не треба знову читати тобі лекцію про це.

— Ти маєш рацію, — відповів Тацуя; більше нічого не спадало на думку сказати. Марі повільно кивнула. Він запитав: — Хіба в клаудбол зазвичай не грають удвох?

— Це неприємна частина змагань. Вони роблять усі змагання індивідуальними, щоб збільшити значення магічної сили. У мене є брошура зі стислим змістом правил — хочеш подивитися?

— Так, після цього, — сказав він, беручи тоненьку брошуру від Марі, продовжуючи друкувати. — Роздруковані матеріали? Як незвично.

— Не так вже й незвично, коли йдеться про Змагання дев'яти шкіл. Існує думка, що використання віртуальних терміналів шкодить твоїм магічним здібностям. З іншого боку, не так багато немагів використовують старі типи екранів в наші дні. Навіть серед магів все більша кількість переходить на віртуальні.

— Розумію. Ось чому на Змаганнях дев'яти шкіл використовуються друковані, паперові документи – щоб не було потреби використовувати термінал, так?

— О? То ти один з тих, хто схвалює віртуальність?

Вона, мабуть, помітила критику в його голосі. Вона мала надзвичайно гостре чуття, хоча й спотворювала його своєю звичайною відкритою поведінкою та чарівною (?) нездатністю тримати речі в чистоті та порядку.

Ще раз нагадавши собі про цей факт, Тацуя ретельно підбирав слова, але не припиняв роботи.

— Є підстави вважати, що віртуальні термінали можуть мати негативний вплив на недосвідчених магів. Я сам вважаю, що підліткам, особливо тим, чиї здібності ще тільки розвиваються, слід уникати використання віртуальних терміналів. Але я не думаю, що є причини забороняти зрілим магам, чия магічна сила вже зміцніла.

— …Гадаю, це одна з точок зору. Так, може, закликати дорослих відмовитися від своїх зручностей тільки тому, що вони можуть нашкодити дітям, – це вже перебір.

Розмова на деякий час затихла. Тацуя, стежачи за символами на екрані, які він вводив, не знав, який вираз обличчя мала Марі, але вона, мабуть, думала про наслідки того, що він щойно сказав.

Якою б імпульсивною вона не прикидалася, в глибині душі не можна було приховати її природної серйозності. Тацуї це здавалося чимось чарівним.

— …Так чи інакше, ми відійшли від теми, — здавалося, вона дійшла власного висновку, і без попередження змінила тему на Змагання дев'яти шкіл. — Кожна школа бере загалом сорок гравців – двадцять хлопців і двадцять дівчат, по десять з кожної статі для основних змагань, а решта десять – змагань новачків. У змаганнях новачків беруть участь тільки першокласники, тоді як в основних немає жодних вимог до класу. Проте, один гравець може взяти участь лише у двох різних змаганнях, тому новачки ніколи не з'являються в основних змаганнях. Але навіть без цих обмежень це все одно не є справжнім випробуванням майстерності для молодших і старших гравців, якщо вони грають проти першачків.

— До минулого року хлопці та дівчата грали разом у змаганнях новачків, але починаючи з цього року, вони будуть окремо, як і в основних змаганнях. Крім того, минулого року було два змагання, в яких дівчата не могли брати участь, але, схоже, цього року це зміниться.

Марі не треба було згадувати ім'я Міюкі, щоб Тацуя зрозумів, що вона має її на увазі.

Зважаючи на витривалість дівчат, пройти через серію магічних змагань було б нелегко. Незалежно від того, наскільки далеко за межами норми вони тренувалися, більшість їхніх тіл були тендітними від самого початку. Тацуя вирішив підтримати їх настільки, наскільки зможе.

— Чотири з шести заходів виконуються як хлопцями, так і дівчатами. Код моноліту – тільки для хлопців, а міражна битва – тільки для дівчат… Зрештою, код моноліту – це єдиний захід, де відбувається пряма битва. Не можу сказати, що не розумію, чому це тільки хлопці.

На обличчі Марі виразно читалася незгода. З того, що він чув у дисциплінарному комітеті, її магія підходила для двобою, тож вона, мабуть, була дуже незадоволена тим, що не зможе взяти участь саме в цьому змаганні.

— Кожна школа може виставити максимум трьох учасників в одному змаганні. Хлопці та дівчата рахуються окремо, навіть якщо вони беруть участь в одному заході. З п'ятьма можливими змаганнями (чотири змагання унісекс і по одному змаганню тільки для хлопців/дівчат) і п'ятнадцятьма можливими місцями для кожної статі, загальна стратегія полягає в тому, що п'ять хлопців і п'ять дівчат подають заявки на участь у двох змаганнях, тоді як інші п'ять тих і п'ять інших зосереджуються на одному змаганні. Заявки на участь у змаганнях для новачків та основних змаганнях також розглядаються окремо, тому школи представляють по двадцять спортсменів (десять хлопців та десять дівчат) на кожне з них.

— Це командні змагання, тому важливо спланувати, кого виставити на кожне з них. Ми мусимо запитати себе, чи дозволимо ми нашим сильним гравцям присвятити себе одному змаганню і націлитися на впевнену перемогу, чи дозволимо їм грати у двох змаганнях, щоб набрати більше очок, і де можуть з'явитися ворожі тузи, і кого виставити проти них.

— Зрозуміло.

— Крім того, Змагання дев'яти шкіл дозволяє створити оперативний штаб для планування, що складається з чотирьох осіб, які працюють окремо від гравців. Хоча не всі школи збирають команду. Ми щороку привозимо стільки, скільки нам дозволено, але Третя старша школа, наприклад, взагалі ніколи не бере такої команди. У них кожен гравець діє сам по собі, думає сам за себе.

— І вони щороку змагаються з нами за першість? Це цікаво.

— Ми програли їм лише двічі – три роки тому і сім років тому. У нинішньому вигляді Змагання дев'яти шкіл вперше відбулися влітку десять років тому. За ці дев'ять років ми п'ять разів посідали перше місце, двічі – Третя школа, по одному разу – Друга і Дев'ята школи.

— Тобто, цього року ми здобудемо третє чемпіонство поспіль?

— Саме так. Для нинішніх старшокласників виграти цього року буде справжньою перемогою.

Багато хто називає нинішній випускний клас Першої старшої школи «найсильнішим поколінням».

Маюмі Саеґуса, Кацуто Джюмонджі та Марі Ватанабе.

Двоє з них походили з Десяти головних кланів, а третя конкурувала з ними за своїми здібностями.

Сам факт того, що вони опинилися в одному класі в одній школі, був дивовижним, але навіть крім них було ще кілька кваліфікованих учнів, які мали рейтинги А‑класу (вони не могли отримати офіційну ліцензію через брак досвіду практики, але за міжнародними стандартами вони були достатньо кваліфікованими, щоб заслужити ліцензію А‑класу).

Учасники цьогорічного Змагання дев'яти шкіл ще не були оголошені, але Першу старшу школу все одно вважали ймовірним переможцем. Їх вважали настільки сильними, що ніхто не задумувався над тим, чи варто робити ставки.

— Та я чув, що якщо все піде добре, то наша школа точно виграє чемпіонат.

— Ну, так. У майстерності наших гравців ніхто не сумнівається. Може, додасться рейтинг змагань новачків, але якщо ми там не дуже сильно провалимося, то зможемо виграти за рахунок своїх очок в основних змаганнях. Єдине, за що ми переживаємо, так це за наших інженерів.

— Інженери? Ти маєш на увазі людей, які налаштовують ПАВи?

— Ага. На офіційному сленгу Змагання дев'яти шкіл це називається «технічний персонал». Змагання передбачає єдиний стандарт для ПАВів, які використовуються в іграх; вони мають бути такого типу, щоб відповідати цьому стандарту. З іншого боку, доки це вписується в апаратні специфікації, ми можемо робити все, що завгодно з програмним забезпеченням. Від того, чи вдасться нам налаштувати ПАВи так, щоб отримати від спортсменів максимальну віддачу, не виходячи за рамки обмежень, багато в чому залежить, переможемо ми чи програємо.

Швидкість розширення програм активації залежить від апаратного забезпечення ПАВу, але продуктивність побудови магічної послідовності може сильно відрізнятися залежно від її програмного забезпечення. У спортивних змаганнях, де одна втрачена мить могла коштувати гравцеві перемоги, майстерність, з якою було налаштоване програмне забезпечення, безумовно, важила дуже багато.

Витонченість і універсальність програмного забезпечення не обов'язково були хорошими якостями. Програмне забезпечення, яке перевищувало можливості апаратного, заважало залізу виконувати свою роботу, а це призводило лише до зниження продуктивності. В умовах обмежених апаратних специфікацій вибір правильного програмного забезпечення та його доопрацювання були ще більш важливими.

“В таких умовах навички програмної інженерії можуть спричинити несподівані проблеми”, — думав Тацуя.

— Відносно рівня цьогорічних старшокласників, нам бракує інженерного відділу. Маюмі та Джюмонджі чудово вміють налаштовувати власні ПАВи, так що їм буде легше, але…

— …

Марі, мабуть, не вміє налаштовувати свій. Тацуя точно вгадав чого вона уникала, але нічого не сказав у відповідь, бо все зрозумів. Після цього її слова розчинилися в тиші, і він поринув у роботу над проєктом.

***

Прогрес у сфері технологій централізованого управління транспортом спричинив фундаментальні зміни в поїздах, поступившись провідною роллю у внутрішньоміських перевезеннях кабінкам і серверним стійкам. Залізничні перевезення централізовано управлялися з диспетчерської, що забезпечувало безпеку, зручність і великий обсяг перевезень водночас.

З іншого боку, контроль за рухом на дорогах загального користування не просунувся настільки далеко, наскільки люди сподівалися. На автомагістралях, що з'єднують міста, було впроваджено автоматичну систему управління, але системи контролю і самостійного керування окремими автомобілями на звичайних вулицях і внутрішньоміських магістралях були впроваджені лише на експериментальній основі в кількох великих містах. Вони ще не досягли тієї стадії, коли їх можна було б назвати розповсюдженими по всій країні.

Натомість був досягнутий прогрес у розробці бортового штучного інтелекту для допомоги водіям.

За винятком випадків незаконно модифікованих сучасних безпілотних автомобілів, спричинити ДТП, навіть якщо спробувати, було неможливо (автомобіль Кацуто зміг протаранити схованку «Бланш» саме тому, що його модифікували так, щоб він був більше схожий на військовий транспортний засіб).

Самокеровані автомобілі експортувалися з тими самими бортовими системами штучного інтелекту, що давало змогу невеликим країнам, які не мали грошей на масштабні системи контролю за дорожнім рухом, скористатися перевагами ліквідації дорожньо‑транспортних пригод. Через це світ був схильний оцінювати технологію індивідуального контролю вище, ніж централізацію.

Звичайно, в обмін на безпеку недосвідчені – або, якщо дозволимо собі більш відвертий вислів, погані водії – створювали затори замість аварій. Замість того, щоб одна машина гальмувала і в неї врізалися всі ті, що їхали за нею, ті, що їхали позаду, негайно натискали на гальма, тож, цілком можливо, затори були просто природним наслідком цього.

Хоча про безпеку стали менше турбуватися, суспільство продовжувало дотримуватися старої системи водійських прав під приводом запобігання такого роду суспільним проблемам.

Тацуя чекав перед своїм новеньким мотоциклом, коли вийде сестра.

Він купив мотоцикл, щойно отримав права на початку квітня. Це була суто практична покупка, тому він ніколи не їздив на ньому на відпочинок, але вже кілька разів ним користувався. Проте, він не забував щодня його обслуговувати, тож навіть через два місяці він виглядав, як новенький.

— Вибач, що змусила чекати, Тацуя!

Тацуя підняв голову на голос і побачив струнку постать сестри, що виднілася у світлі ліхтарів біля воріт.

Міюкі відростила ще довше волосся, і на ній був майже такий самий комбінезон для їзди, як і на Тацуї. Комбінезон щільно облягав її тіло, демонструючи витончені, незрілі, але все‑таки жіночні форми.

Вона одягла шолом, який він тримав у руках, а потім несвідомо підняла підборіддя вгору. Побачивши, що сестра робить це так невимушено, він злегка посміхнувся, закріпивши ремінець шолома під її підборіддям.

Її шия витягнулася від лоскоту, а на його обличчі з'явилася посмішка, коли він одягнув свій шолом і сів на мотоцикл.

Піднявши лобове скло, він попросив Міюкі, яка сіла позаду нього, триматися міцніше.

Відчувши, що її тіло притиснулося до його спини, а руки обійняли його талію, він опустив щиток і підняв положення безступінчастого перемикача потужності (еквівалент дросельної заслінки на мотоциклах з двигуном внутрішнього згоряння).

Тоді брат і сестра тихо помчали в зоряну ніч.

***

Він взяв курс на храм Якумо.

Сьогоднішньою метою було тренування Міюкі, а не Тацуї.

Міюкі неофіційно запропонували взяти участь у Змаганнях дев'яти шкіл, і вони збиралися готуватися до них.

Змагання були обрані з тих видів спорту, де магічні здібності були особливо важливими, навіть серед інших змагань, побудованих на магії. Але це не означало, що фізична підготовка була непотрібною. У бойовій дошці перевага була за тими, хто мав хорошу фізичну реакцію та рівновагу, а певні стратегії у клаудболі вимагали високого рівня фізичної підготовки.

Міюкі спеціалізувалася на магії сповільнення та охолодження, а це означало, що руйнування льодяних стовпів, яке полягало у знищенні стовпів з льоду, було практично створено для неї. Навіть якби вона взяла участь в основному змаганні, а не в змаганні новачків, майже не було сумнівів у тому, що вона, швидше за все, перемогла б.

Проте, зважаючи на збільшення кількості заходів, в яких вона могла брати участь, бо цього року чоловіків і жінок розділили в індивідуальних змаганнях, вона, найімовірніше, візьме участь і в міражній битві. Для цього їй треба буде вміти вражати кийком віртуальні світлові кулі, що ширяють у повітрі.

Міюкі була залучена до бойових мистецтв Якумо так само як і Тацуя, тож вона мала більше фізичних здібностей, ніж можна було б уявити, дивлячись на її тендітну статуру. Щоправда, останнім часом у неї було не так багато часу, щоб займатись спортом, тож вони вирішили трохи потренуватися, щоб впевнитись.

О цій порі ночі всі учні Якумо мали б вимкнути світло, щоб навчатися.

Як він і очікував, коли вони наблизились до затемненого доджьо, то почули придушене дихання, поодинокі кроки, які не можна було повністю приховати, та скрип дощок підлоги.

Тацуя тихо відчинив старовинні на вигляд двері, щоб не заважати їхньому тренуванню.

Попри те, що він не зчинив жодного шуму, за мить прямо в нього полетів сюрікен; він відбив його куленепробивною рукавицею з покриттям, захищеним від ножа, а у відповідь вистрілив свинцевими кульками, захованими в комбінезоні.

Однак він не чув, щоб «кульки» (це вид техніки, який полягає в тому, що маленькі приховані кульки свинцю запускаються силою пальців, подібно до кидання м'яча) в щось влучили.

— Здається, ти не дуже просунувся у киданні кульок. Не розслабляйся тільки тому, що ти володієш магією – тобі треба тренуватися і в метанні зброї. Але, Тацуя, ти правильно зробив, що відбив сюрікен, а не схопив його.

Не було жодних ознак присутності. Лише голос.

Тацуя почув, що голос лунав не перед ним, а зі стіни праворуч від нього, і випустив другу свинцеву кулю в тому напрямку.

— Ого!

Одночасно з цим він почув відволікаючий крик, Тацуя відчув присутність когось з того боку, куди вистрілив. Тоді він негайно обхопив Міюкі і відскочив назад.

Це було якраз вчасно; лише за кілька міліметрів від спини його сестри зі стелі зірвався чорний мечеподібний вітер. Він зробив швидкий крок однією ногою, схопивши дерев'яний меч, повністю пофарбований у чорний колір, і зупинив його рух.

Коли Якумо спробував висмикнути його і вдарити ще раз, він не зрушив з місця ні на сантиметр. Він здався і відпустив його.

— …Це був досить жорстокий прийом, майстре.

— …О, та ти сам намагався вбити мене тими кульками.

Вчитель і учень, дивлячись один на одного в темряві, одночасно обмінялися злими посмішками.

Обличчя Міюкі, яке тепер повністю почервоніло, коли Тацуя сховав її в своїх обіймах, було, на щастя, приховане темрявою… або так вона думала, але по тому, як напружилося тіло її брата, Якумо було очевидно, яке саме обличчя у неї.

***

Вони перемістилися в один з закутків території храму – квадрат, у кожному з чотирьох кутів якого горіли вогнища в залізних кошиках. Зазвичай на цьому місці палили кедрові палички, щоб попросити благословення. (Храм, очевидно, позиціонував себе як філіал храму гори Хієй, але ні Тацуя, ні Міюкі ніколи не бачили, щоб Якумо навчав їх якихось буддійських молитов.) Там у повітрі висіли тьмяно‑блакитні та ледь помітні червоні кульки світла.

З огляду на те, що це було за місце, ті, хто не знав цього, могли подумати, що це безтілесні душі, і злякано впасти на коліна. На щастя, тут не було нікого стороннього.

Довга вузька тінь пройшла крізь блакитні вогні, і одна з куль погасла.

Зникла друга, потім третя.

Силует дівчини переслідував розсіяні кулі напрочуд швидкими і різкими рухами, розбиваючи їх короткою тростиною в руці.

Коли кількість розбитих куль сягнула тридцяти, Тацуя подав знак Міюкі, щоб та взяла невелику перерву.

*

Тацуя підійшов до Якумо з великою чашкою в руці. Його майстер знаходився всередині простого бар'єра площею приблизно десяти квадратних метрів, намальованого вапном на території храму. Рівень майстерності, необхідний для побудови бар'єра з чотирма білими лініями, вражав сам по собі. Якумо дозволив йому пройти жестом з мудри через бар'єр, і він увійшов.

Його робота полягала в тому, щоб подавати Якумо напої і терпіти його важке зітхання. Зазвичай це була робота Міюкі, але сьогодні він підміняв її. Цієї ночі Міюкі теж була всередині білих ліній і теж зітхала, тож він доглядав за ними обома.

— Щиро дякую, майстре. Мало того, що ви дозволили нам користуватися цим місцем, ви ще й помагаєте з тренуванням, — сказав він, вклонившись чоловікові після того, як передав йому напій.

Якумо спокійно кивнув.

— Удари по фізичних об'єктах і по ілюзіях – це зовсім різні речі, як не крути. Міюкі – одна з моїх наймиліших учениць, тож я б ніколи не відмовив їй, якби вона попросила про допомогу.

Тацуя відчув дивну силу, що криється за словом «наймиліших», але він знав, що не має дозволяти цьому турбувати себе. Принаймні, до закінчення Змагань дев'яти шкіл.

Основним напрямком нінджюцу була магія ілюзій, і ця майстерність перевершувала сучасну магію за всіма параметрами: швидкістю проекції, реалістичністю зображень, плавністю рухів. Сучасна магія дозволяла створювати багато видів незвичайних здібностей швидко і точно, але все ще залишалося багато обмежених сфер, для яких краще було використовувати стару магію.

Тацуя міг добре застосувати лише обмежену кількість магії; він не міг посісти місце Якумо в якості людського проектора голограм, оскільки той використовував свою техніку ілюзії «Демонічний вогонь».

— Міюкі, може, закінчимо на сьогодні? — запитав Тацуя, простягаючи захеканій Міюкі напій, але вона похитала головою і зробила ковток.

— Якщо можна, сенсею, я б хотіла ще трохи потренуватися.

— Я не проти. А може, ти приєднаєшся до гонитви за «Демонічним вогнем», Тацуя?

— Ні, я… я пас, дякую.

Якумо посміхнувся, і Тацуя відчув, що знає чому. Йому, звісно, хотілося б перевершити його сподівання, але він розсудливо нагадав собі, що сьогодні на першому місці – тренування Міюкі.

— Ясно. Шкода, — відповів Якумо з посмішкою, яку не зміг приховати, і похитав головою, виглядаючи справді розчарованим. Побачивши його обличчя, Тацуя переконався, що відмова була правильним кроком.

Зла посмішка, що свідчила про приховані мотиви, змінилася на м'яку, привітну, коли він озирнувся на Міюкі.

— Тоді почнемо?

— Так, дуже дякую.

За сигналом до початку, Міюкі зігнулася в талії.

Тацуя вже взяв чашки з їхніх рук.

Вона стояла посеред чотирьох залізних кошиків з ліхтарями по кутах площі, і саме тоді, коли Якумо збирався знову використати своє вміння…

— Хто там?!

Раптова і несподівана поява.

Саме Тацуя запитав, хто це був.

Насправді, хронологічно все було навпаки.

У той момент, коли Тацуя розширив свої відчуття до Ідеї, щоб допомогти тренувати Міюкі, він обернувся до присутності, що опинилася в межах його свідомості, і запитав, хто там, у, здавалося б, порожній темряві. Лише після цього з'явилася власне присутність.

— О, Харуко.

Якумо звернувся до неї з легковажністю.

І Тацуя, і Міюкі знали це ім'я. Трохи доросліший силует, ніж у Міюкі, вийшов з темряви у мерехтливе світло. Це була консультантка Першої старшої школи при Національному магічному університеті – Харука Оно.

Темний комбінезон, який вона носила, був схожий на комбінезон Міюкі, і він досить сильно підкреслював її бюст і талію.

Міюкі простежила за поглядом Тацуї і зробила роздратований вираз обличчя, але перш ніж вона встигла штовхнути брата ліктем у бік, вона побачила його сталевий погляд, що так і застиг у його очах, і заспокоїлася.

Спочатку його погляд міг здатися розпусним, але насправді він вимірював фізичні можливості Харуки.

— Тацуя, не треба бути таким настороженим. Харука – одна з моїх учениць, така ж, як і ти.

— Мене не навчали так ретельно, як тебе, Шібо, — тон Харуки був легким і веселим, на відміну від її нинішнього небезпечного вбрання, що зливалося з темрявою. — Сенсей – це одне, але я не думала, що Шіба помітить мене теж. Може, мої навички погіршилися?

— Не бреши собі. Якщо забагато брехатимеш, то забудеш, що насправді думаєш, Харуко.

— Шіба казав мені те ж саме.

— Упс, певно, не треба було цього казати. Ну, якщо не враховувати цього, твоя невидимість була майже ідеальною, тому я не думаю, що тобі варто так сильно хвилюватися. Звісно, якщо ти реально переживаєш, що твої навички погіршуються.

Харука знизала плечима від погляду, який Якумо кинув на неї з точним визначенням оманливої посмішки. Вона, мабуть, не думала, що зможе його обдурити, та й не намагалася. З огляду на посмішку чоловіка, Тацуя вирішив, що це їхній звичайний стиль спілкування.

— Тацуя не помітив твоєї присутності. Розумієш, його очі трохи відрізняються від наших. Якщо ти хочеш його обдурити, то не приховуй своєї присутності – ти мусиш її спотворити.

— Зрозуміло… Дякую за урок.

— Я теж хотів би колись отримати відповіді на свої запитання, — перебив Тацуя, втомившись слухати, як вони розважаються обговорюючи його.

— Хм… Було б несправедливо давати інформацію тільки Харуці. Ти не заперечуєш? — чоловік зробив вигляд, що сказав «хм», щоб вставити паузу, але Тацуя зрозумів з його погляду, що він теж чекав, що Тацуя щось скаже.

На згадку Якумо знизавши плечима, Харука відповіла:

— Якби я сказала, що ні, ви б просто сказали їм після того, як я піду, правда ж? — цей вчинок був відвертим, показуючи, що її душевний стан вже дійшов до точки покірності.

— Тепер, коли я отримав її згоду… Харука – слідча з громадської безпеки.

Пояснення Якумо було справді лаконічним. Тацуя цілком розумів бажання запитати саме про це, але, чесно кажучи, йому хотілося б отримати трохи більше інформації.

Проте Якумо був першим, хто попросив пояснень.

— Хм? Ти не виглядаєш дуже здивованим, — здається, він сподівався здивувати брата і сестру, а тепер виглядав спантеличеним – чи, радше, не розгубленим – не лише через Тацую, а й через Міюкі, яка так спокійно сприйняла справжню особистість Харуки.

— У мене є своя невелика інформаційна мережа, тому я знав, що міс Оно не пов'язана з військовими. Залишалися тільки громадська безпека – Агентство громадської безпеки при Міністерстві поліції, Управління інформації Кабінету міністрів та іноземна шпигунка.

Якумо насупився.

— Інформаційна мережа… О, він? Цікаво… Якби стало відомо, що хтось на його посаді зливає інформацію учневі Першої старшої школи, йому б дісталося не солодко, — однак його нахмурений погляд був також відстороненим, і це зовсім не виглядало так, ніби він був серйозно стурбований.

— Його становище не дуже й відрізняється від вашого, майстре… У будь‑якому разі, чи правильно я розумію, що ви – шпигунка громадської безпеки, яка видає себе за консультанта, щоб з'ясувати антиурядову діяльність у Першій старшій школі, починаючи з «Бланш»? — цього разу він попросив Харуку підтвердити, його питання було сповнене підтексту.

— Ні, — її відповіддю, однак, було відносно тверде заперечення. — Це правда, що я шпигунка громадської безпеки, але моя посада консультанта не є маскуванням. Якщо говорити хронологічно, то я зв'язалася з моїм нинішнім начальством, коли намагалася отримати сертифікат консультанта, а після того, як мене призначили до Першої школи, я стала таємним слідчим громадської безпеки. Два роки тому я навчалася у сенсея протягом року, тому ви обидва старші за мене, як його учні.

— За рік тренувань, мем, ваша невидимість стала надзвичайно хорошою.

— Завдяки моїм магічним здібностям. Але я не можу використовувати іншу магію. Тому начальство і звернулось до мене.

— …Ясно… То ви були П.С. – Природженим спеціалізованим магом, мем?

— Мені не подобається цей титул, — сказала Харука, похмуро надувши щоку, як це роблять дівчата його віку, що викликало недоречний смішок на вустах Тацуї.

В.С. маги, або В.С. еспери. Їх також називали вродженими унікальними есперами або вродженими унікальними магічними техніками. Всі ці терміни стосувалися людей з надприродними здібностями, що спеціалізувалися на незвичайних силах, які магії було важко систематизувати.

Як можна зрозуміти з їхнього зловтішного прізвиська «поні‑одноденки», В.С. магів вважали нижчими за звичайних магів. Однак багато з їхніх унікальних здібностей не могли бути наслідувані іншими, а якщо хтось і міг, то він мав би надзвичайно високий рівень технічних здібностей. Якщо унікальні здібності можна було поєднати з професією, то часто вони цінувалися вище, ніж звичайні маги, які вміють робити все, що завгодно.

— Особисто я вважаю, що той, хто опанував одне мистецтво, є кращим за того, хто спробував себе у всіх. Але, гадаю, це питання вашого власного відчуття цінностей, міс Оно, — сказавши це, він відчув, що їхні ролі учня і консультанта помінялися місцями, але це була не школа, і було вже надто пізно, щоб вважати це позаурочним часом. Він вирішив, що йому не варто хвилюватися.

Харука, яка здавалася незадоволеною, перестала дутися, можливо, відчуваючи ту саму зміну ролей, що й він.

— У мене сьогодні не було вибору, Шібо, але мій статус слідчого під прикриттям цілком таємний. Будь ласка, не розповідай про це іншим.

Тацуя одразу ж замислився, чи є сенс виконувати її прохання. Шпигунів громадської безпеки Десяти головних кланів було б легко виявити за лічені хвилини. Еріка, можливо, вже здогадалася про це, враховуючи глибокі зв'язки її сім'ї з поліцією. Навіть Тацуя деякий час був переконаний, що Харука належить до розвідувальної служби, хоча й не знав, до якої саме.

Можливо, Харука була єдиною, хто вважав, що її справжня особистість все ще залишається таємницею, але він не сказав їй про це. Натомість він відповів на її прохання.

— Я нікому не скажу, мем. Може, це трохи грубо з мого боку, але в обмін на це ви могли б надати мені деяку інформацію про те, що сталося в квітні, найближчим часом?

— …Гаразд. Дати і взяти, правильно?

Вони потиснули одне одному руки, кожен приховуючи свої різні наміри.

***

Само собою зрозуміло, що в магічних школах були заняття із загальних, немагічних предметів. Одним з них була фізкультура. Заняття були розраховані на командну гру, тож хлопці горіли з притаманним їм надмірним бойовим духом.

Сьогоднішнє заняття було з леґболу.

В енциклопедії цей вид спорту описаний як похідний від футзалу – міні‑футболу, в який грають по п'ятеро в кожній команді. У леґбол грають на повністю закритій арені – прозорій коробці з численними маленькими отворами, але, на відміну від футзалу, гравці носять головні убори, щоб запобігти травмам; вести м'яч головою заборонено так само, як і використовувати руки. (До речі, «гра в м'яч у прозорій коробці з численними отворами» була одним з особливих спортивних трендів 2080‑х років.)

У нього також грали в поєднанні з магією, але звичайні матчі мали правило «ніякої магії», і це стосується і того, як вони грають у нього сьогодні на уроках.

У леґболі використовувався легкий м'яч, спеціально створений для максимальної еластичності, а поле оточували стіни та стеля, які мали пружинисті властивості. Гравці ганялися за м'ячем, який інтенсивно відскакував вгору‑вниз і вліво‑вправо, як у пінболі, і забивали його у ворота команди‑суперника. Гра була швидкою, динамічною та видовищною, що зробило її дуже популярною і серед глядачів.

У цей час першокласниці класів E та F відпочивали, вболіваючи за свої класи.

— З дороги!

Лео помчав на підбір. Враховуючи, наскільки пружними були м'ячі, дриблінг, як у футболі чи футзалі, був складним, тому ніхто особливо цим не займався. Загальна стратегія полягала в тому, щоб передавати м'яч між п'ятьма гравцями команди, використовуючи будь‑які доступні поверхні, включаючи стіни та стелю, а потім намагатися забити гол. Від того, наскільки сильно м'яч набирає імпульс, залежав результат гри.

— Тацуя!

Лео, бігаючи повсюди, відправив м'яч Тацуї, який знаходився біля центру, сильним ударом прагнучи забити м'яч у ворота. Пас був настільки сильним, що якби він спробував прийняти м'яч грудьми чи животом, то просто звалився б з ніг, тож замість цього він вдарив ногою прямо вгору, щоб перебити його імпульс. Після того, як м'яч відскочив від стелі, він підсік його під ногою.

Отримавши пас з чітким контролем м'яча, він націлився на стіну збоку і вдарив по м'ячу ногою в неї – він використовував стіну для паса.

Там був худорлявий хлопець, який підхопив м'яч, коли той відскочив. Його статуру скоріше можна було б назвати підтягнутою і гармонійною, ніж худорлявою; навіть зараз він одним рухом, не озираючись, впорався з доволі швидкою передачею Тацуї.

З м'ячем біля ніг він націлився на ворота іншої команди і вдарив.

Електронне табло сповістило про забитий м'яч, і дівчата, що спостерігали за грою, вибухнули радісними вигуками.

— А він непоганий! — сказав Лео, чесно похваливши його, підбігаючи до Тацуї.

— Так. Він добре читає гру, і він кращий, ніж виглядає.

Навіть Тацуя був трохи здивований несподіваним рівнем фізичних здібностей. Звичайно, це був не перший раз, коли вони разом займалися фізкультурою – вони були в одному класі вже три місяці. Тацуя думав, що він добре знав свої можливості, і він зробив пас, як і раніше, сподіваючись, що той впорається з ним. Проте в його – Мікіхіко Йошіди – рухах відчувалася виваженість.

У класі було лише двадцять п'ять учнів, і всі знали імена одне одного. Тацуя знав про нього навіть більше, ніж про себе. Мікіхіко Йошіда був прямим нащадком сім'ї Йошіда, яка славилася своєю стародавньою магією. Тацуя чув, що ця сім'я була старовинною, що передавала зовнішню магію категорії духовної магії, і кожна дитина успадковувала її через традиційні тренування. І якщо це були старі методи навчання, то вони, ймовірно, були зосереджені на аскетизмі. Це підказувало йому, що Мікіхіко мав би бути достатньо фізично підготовленим для цього.

Але, наскільки він міг бачити, Мікіхіко не мав жодних слідів такої підготовки. Це було головним джерелом здивування Тацуї.

“Схоже, у нас був яструб, який ховав свої пазурі там, де ми б і не подумали шукати…”

Розмірковуючи, Тацуя завдав високого кругового удару і відправив м'яч, що летів у нього по повітрю, у ворота супротивників.

Матч закінчився впевненою перемогою, здебільшого завдяки їм трьом.

Після того, як Тацуя і Лео повернулися в глядацьку зону, вони підійшли до Мікіхіко Йошіди, який присів трохи далі.

— Гарна гра, — сказав Тацуя, який вже відновив контроль над своїм диханням.

— І твоя теж, — відповів Мікіхіко, так само спокійно дихаючи.

Ні Тацуя, ні будь‑хто інший не мав однакових дружніх стосунків з усіма в класі. Чи то через свою асоціальність, чи то з якихось інших причин, були однокласники, які ставилися до Тацуї дещо відсторонено; він міг нормально спілкуватися хіба що з половиною класу Е. Але Мікіхіко був ще менш товариським, ніж Тацуя, і він ніколи не бачив, щоб той приязно розмовляв з кимось іншим у класі. Він навіть сам вийшов з класу на інструктажі одразу після того, як вони прийшли до школи в перший день. Навіть Лео, який підтримував ширше коло знайомств, обмінювався з ним лише звичайними привітаннями.

— Ти дуже хороший, Йошідо. Це може прозвучати трохи грубо, але ти мене здивував.

Але Лео, схоже, подумав про щось після того, як побачив гру Мікіхіко, і закликав Тацую пройтись до місця, де сидів Мікіхіко, – точніше, Тацуя був першим, хто почав говорити, але спочатку Лео попросив його підійти до нього.

Тон Лео був звичним, можливо, навіть надто звичним, залежно від того, з ким він розмовляв.

— Мікіхіко, — однак відвертість Лео, схоже, вплинула на Мікіхіко, і він зробив те саме. — Мені не подобається, коли мене називають на прізвище. Будь ласка, називай мене на ім'я, — він теж відповів відверто, чого вони ніколи не бачили від нього раніше.

— Без проблем. Тоді клич мене Лео.

Хоча класні заходи не були такими яскравими, як у минулому столітті, їхня розмова все ще могла здатися дивною. Це було через три місяці після початку навчання. Саме стільки часу минуло відтоді, як Мікіхіко збудував стіну між собою та всіма іншими, включно з однокласниками. Можливо, це був просто політ фантазії, породжений відчуттям збудження від пролитого поту під час гри. Як би там не було, це все одно була можливість.

— Можна я теж буду називати тебе Мікіхіко? Ну, і можеш називати мене просто Тацуя.

— Авжеж, Тацуя, — розслаблено відповів він, показавши трохи збентежений вираз обличчя. — Я взагалі‑то хотів колись з тобою поговорити.

Перші враження – дивна річ. Іноді можна було сказати тисячу слів і не змінити його, а іноді можна було сказати коротке речення, і воно повністю змінювалося. Враження Тацуї про Мікіхіко змінилося з «асоціального» на «сором'язливого».

— Який збіг – я теж, — відповів він.

Хоча вони обидва були зараховані на 2‑й курс – тобто на заміну, – вони були першим і третім місцями на екзаменах серед першачків. Практичні навички, звісно, вважалися важливішими, але зовсім не дивно, що вони зацікавилися одне одним.

— …Ех, я почуваюсь покинутим, — звісно, як би там не було з Мікіхіко, Лео не думав, що Тацуя буде проявляти інтерес до когось лише через це. Насправді виглядало так, що вони відчували щось більше, і Лео відчув слабкий запах відчуження.

Однак наступні слова Мікіхіко розвіяли його похмурість.

— Ти просто видумуєш, Лео. Я теж хотів з тобою поговорити.

Не через несподівану увагу, яку він проявив після думок про нього як про недружнього, щоб розмовляти з кимось по‑справжньому…

— Зрештою, ніхто не може так витерплювати Еріку, як ти.

…але в цих словах прозвучало щире здивування.

— … Емм, навіть не знаю.

Лео скривився, побачивши, що Мікіхіко ставиться до нього та Еріки, як до повного набору. Тацуя і Мікіхіко почали сміятися одночасно. Однак за мить Тацуя замислився над тим, що сказав Мікіхіко. Він швидко зрозумів, що привернуло його увагу.

— Мікіхіко, ви з Ерікою вже знайомі?

Він не мав на увазі нічого особливого, тому, побачивши, що Мікіхіко зробив такий вираз обличчя, ніби хотів би нічого не казати, Тацуя вирішив змінити тему розмови. На жаль, його роздуми закінчилися, не встигнувши розпочатися, як з'явилася сама дівчина.

— Ага, типу того. Напевно, нас можна назвати друзями дитинства?

— Еріко, чому ти сформулювала це як питання? — запитала Мідзукі, яка була поруч.

— Ми познайомилися, коли нам було всього по десять років. Я не впевнена, що це можна назвати друзями дитинства, розумієте? І я не бачила його поза школою вже пів року. Він завжди уникає мене, коли ми в класі, — Еріка, яка несподівано втрутилася в розмову, відповіла на запитання Мідзукі, не звертаючи особливої уваги на Тацую та інших.

— Чуєш, Тацуя, а ти що думаєш?

І раптом вона знову втягнула Тацую в розмову. Як завжди, у своєму власному темпі.

— Я думаю, що це робить вас друзями дитинства, хіба ні?

І відповідь Тацуї, вимовлена без вагань чи хвилювання, могла б свідчити про те, що він теж живе у своєму власному темпі.

Лео та Мікіхіко, звісно, мовчали не лише з німого здивування перед владною поведінкою Еріки. Про це свідчили їхні розширені очі.

Дрес‑код 2095 року нашої ери заохочував людей не показувати свою шкіру в громадських місцях. Школа була громадським місцем, тому носити піджак шкільної форми було обов'язковим навіть влітку, а учениці повинні були носити або непрозорі колготки під спідницею, або легінси, що доходили до щиколоток.

Однак ці правила не поширювалися на спортивний одяг. Більш фізичні клуби зазвичай носили форму, яка відкривала руки і ноги, і ніхто не міг їх засудити. На уроках фізкультури теж не було дрес‑коду. Тацуя та інші учні чоловічої статі носили шорти, які закінчувалися вище колін. Мідзукі була в легінсах, які приховували лише половину стегон, що, по суті, було нормальним для дівчат у спортивному одязі.

А щодо Еріки…

Ну, вона виставляла себе напоказ.

Все її тіло, від стегон і нижче, було відкрите для гарячого літнього повітря. Довжину її нижнього одягу не можна було виміряти, бо її не було, а з короткими рукавами дивної довжини, з першого погляду здавалося, що на ній була лише спідня білизна.

Її стегна були підтягнутими, але анітрохи не мускулистими. Легка засмага на її тілі лише підкреслювала світлий колір обличчя.

— Еріко, у що ти вдягнена?!

Нарешті перезавантажившись, голос Мікіхіко трохи надломився, а обличчя почервоніло з інших причин, ніж сонячне світло, насичене ультрафіолетом, – це було зрозуміло. За межами школи можливостей побачити голі дівочі ноги не бракувало, тож він мав би до цього звикнути, але Еріка випромінювала достатньо чарівності, щоб викрадати розум у ровесників.

— Що ти маєш на увазі? Це ж традиційний дівочий спортивний одяг.

Було очевидно, в якому психічному стані зараз перебуває Мікіхіко, але Еріка не згадала про це. Вона просто відповіла байдуже, її тонка шия нахилилася. Здавалося, що вона вдягла це не для того, щоб подражнити друга дитинства.

— Традиційний?! — однак Мікіхіко не погоджувався з цією думкою – він думав, що його дражнять. Його обличчя ще більше почервоніло, коли він втратив самовладання.

— Невже? Якийсь дивний дизайн для легінсів, — Тацуя, однак, перервавши і відвернувши напад, запобіг тому, щоб ненавмисно дратівлива поведінка Еріки ще більше обурила Мікіхіко.

— Це не легінси.

Зрештою, його зусилля призвели лише до того, що жертвою став Тацуя, а не Мікіхіко, але, судячи з кольору обличчя Мікіхіко, Тацуя чинив набагато більший опір цьому, ніж він. А можливо, його просто не зачепили безглузді зауваження, які не мали на меті нікого образити.

— Але ж це не просто білизна, так?

— Навіть я б не вийшла на вулицю в білизні без спідниці чи ще чогось! Це називається блумерами.

— Блумери? Ти маєш на увазі таку дуже стару білизну, яку носили дівчата?

— Звісно, ні! Я просто сказала, що вони є елементом жіночої спортивної форми!

Еріка фактично здавалася тією, хто потрапив на гачок дотепів Тацуї, чи то навмисно, чи то ні.

— О, по‑моєму, я чув про них, — сказав Лео, нарешті приєднавшись до розмови. — У старі часи розбещеності учениці середніх класів продавали їх дорослим чоловікам за кишенькові гроші, чи не так?

…На жаль, і для нього, і для Еріки було б краще, якби він залишився у своєму закляклому стані.

— Заткнись, недоумку! — закричала Еріка, її обличчя почервоніло, і вона щосили копнула Лео, який стояв на одному коліні, в іншу гомілку.

Лео впав в агонії і схопився за гомілку, в той час як Еріка підстрибувала на одній нозі.

Здавалося, що поєдинок між словесним і фізичним насильством закінчився внічию через травми з обох сторін.

*

Наступна гра була дуже напруженою, порівняно з попередньою, в якій грали Тацуя та інші. Деякий час рахунок тримався рівним. Вміння обох команд були однаковими. На рівні старшої школи, звісно. Через це більша частина жіночої аудиторії розійшлася. У них теж були заняття, тож вони, скоріш за все, не могли надовго затриматись. На відміну від інших предметів і магічних практик, на уроках фізкультури за заняттями спостерігали викладачі, сертифіковані як персональні тренери. (Це була одна з рідкісних відмінностей між тими, хто міг навчати магії, і тими, хто міг інструктувати учнів на тренуваннях.)

Єдиними дівчатами, які все ще перебували в зоні для хлопців, були Еріка та Мідзукі.

— Я просто не можу в це повірити. Твій мозок забитий подібною фігнею, так? — запитала Еріка зі щирим презирливим поглядом.

— О, стули пельку. Це було в книжці, яку я колись читав, — трохи грубо відповів Лео, ймовірно, вважаючи, що шанси не на його користь – принаймні, цього разу. Її очі вже були спрямовані на щось зовсім інше.

Те, що Еріка не стала наполягати на своєму, було, мабуть, одним з її позитивних сторін.

— У якій книжці це було… Взагалі‑то, тепер, коли згадала, ти дивився на мене так само, чи не так, Мікі? Цей одяг правда так збуджує?

Авжеж, це, певно, була лише її маленька примха.

— Еріко… — нерішуче почала Мідзукі. — Може, наступного разу тобі ліпше вдягти звичайні легінси? — її утруднене мовлення означало, що вона перебувала в одному з тих станів, коли вона могла думати про це, але не вимовляти вголос.

— Може… У них не так легко рухатись, як я думала. Ну, вони трохи тісні, розумієш?

Двоє присутніх хлопців одразу ж відвернулися, але, на щастя (?), Еріка цього не помітила.

— Хм… Коли я відкопала їх з шухляди, я думала, що вони якраз підійдуть, бо вони не використовувалися і були ідеального розміру. Але, гадаю, я повернуся до легінсів, як ти й сказала, Мідзукі.

— Думаю, це гарна ідея.

Вона не мала права так наполягати на цій темі, але Мідзукі все одно кілька разів повільно кивнула головою.

— Га? — і було б брехнею сказати, що на Мідзукі не було схоже, що вона запізнилась з реакцією на кілька секунд. — Еріко, хто такий Мікі?

Плечі Мікіхіко напружилися. Він все ще дивився вбік. Еріка цього не помітила і необачно вказала йому на спину. (Звісно, чи зробила б вона щось інше, якби помітила це, можна посперечатись.) — Його звати Мікіхіко, значить Мікі.

Як тільки ці слова вилетіли з її вуст, Мікіхіко обернувся.

— Що це за логіка?! — очевидно, це «прізвисько» не було чимось, що Мікіхіко не міг проігнорувати, навіть якби спробував.

— Що ти маєш на увазі? Скорочуєш ім'я Мікіхіко, щоб вийшло Мікі.

— Скільки разів я тобі казав не називати мене цим дівочим ім'ям?!

Однак Еріка, схоже, анітрохи не збентежилась. Можливо, вона звикла до того, що на неї кричать.

— Га? Може, мені взяти замість нього Хіко? — насправді, її обличчя навіть стало жорсткішим стосовно Мікіхіко, ніби кажучи, що він просто має щось сказати з цього приводу.

— Чому так?! Перестань скорочувати імена людей, не спитавши спершу!

— То ти хочеш, щоб я називала тебе Мікіхіко? Хм… Мікіхіко, Мікіхіко, Мікіхіко… Ні, це дуже важко вимовляти. Я не хочу.

Мікіхіко був не єдиним, хто відчував, що це було трохи несправедливо.

— Крім того, хіба це не буде ніяково?

— Що ти маєш на увазі?

Еріка, що стояла, раптом нахилилася над ним і наблизила своє обличчя до його обличчя.

— Мікіхіко… — солодко прошепотіла вона.

Мікіхіко був надто схвильований, щоб далі сердитися.

— …Що це було? — він був не єдиним, кого це зачепило; навіть Лео був стурбований. Провокація Еріки була дуже руйнівною.

— Ніяково, правда?

Здавалося, що волосся Еріки відростало з особливою швидкістю, і лише за три місяці від початку навчання в школі її середньо‑коротке волосся спустилося до плечей. Вона поправила зачіску над вухами й усміхнулась.

Мікіхіко ще не втратив сили, але не міг приховати свого розпачу.

— Тоді просто…

— Ой, я прикусила губу… — раптом сказала Мідзукі. Можливо, вона не була такою милосердною, як усі думали.

На щастя, Мікіхіко не мав можливості почути це в той момент.

— Тоді називай мене на прізвище!

— Що? Але, Мікі, я думала, тобі не подобається, коли до тебе звертаються на прізвище.

Одразу стало зрозуміло, що її слова були нетактовними. Обличчя Мікіхіко напружено застигло. Його обличчя все ще було червоним, і він все ще не заспокоївся – але в основі його гніву лежало збентеження. Тацуя, однак, відчував, що до нього домішувалося темне почуття, більше схоже на ненависть.

— Еріко, ти не запізнишся? — мабуть, йому не слід було про це говорити, але Тацуя перервав розмову, привернувши увагу Еріки. Він ткнув великим пальцем через плече. Тренер з фізпідготовки (він же вчитель фізкультури) дивився в їхній бік з гірким виразом обличчя.

— Ак! Побачимось пізніше, Тацуя!

— А? Еріко, почекай, не так швидко!

Еріка поспіхом побігла геть, а Мідзукі відчайдушно погналася за нею.

Тацуя помахав їм рукою, коли вони віддалялися, і на його обличчі з'явилася суха посмішка.

Після незручного мовчання Мікіхіко опустив голову і сказав:

— Вибач, що завдав тобі клопоту, — він знав про це, але все одно втратив контроль над собою; мабуть, у нього були якісь глибоко вкорінені сімейні труднощі.

— Я думаю, що ти все одно справлявся, — це не була брехня, сказана для того, щоб заспокоїти його, а те, що Тацуя насправді думав. Судячи з того, як це виглядало, це було не вперше, і Еріка могла навмисно доводити Мікіхіко до сказу. Якби він просто виговорився і сказав, що у нього на думці, у них, можливо, не було б ніяких проблем у майбутньому.

— Ні, зовсім ні. Тобто, ми ж у класі, як‑не‑як, — сказав Мікіхіко. Саме тому Тацуя і втрутився. Для всього був свій час і місце. Крім того, Тацуя не дуже хотів втручатися в особисті проблеми Мікіхіко – або Мікіхіко та Еріки. — А ти дуже спокійний, Тацуя.

Мабуть, Мікіхіко точно відчув почуття Тацуї і змінив тему розмови.

— Що ти маєш на увазі? — з їхньої попередньої розмови Тацуя зрозумів, що Мікіхіко, попри свою поведінку в класі, був досить чутливим до почуттів інших. Проте зміна теми була надто несподіваною – чи, радше, позбавленою розумного контексту.

— Що я… — схоже, Мікіхіко заговорив до того, як у нього в голові з'явилася цілісна картина, тож йому було важко пояснити. Врешті‑решт йому вдалося продовжити. — Е‑е, я маю на увазі, що тебе зовсім не зачепило, коли ти побачив, у що була вдягнена Еріка.

Це було трохи недоречно для конкретного прикладу. Воно звучало трохи відчайдушно.

— …Ну, я цього не очікував, тому був здивований. Вона ж не оголила так багато шкіри, хіба ні? Гадаю, вона прикривала більше, ніж купальник чи спортивний купальник.

Тацуя подумав: “Про що, блін, він говорить?” Його стосунки з Мікіхіко, які насправді тільки сьогодні почалися, погіршаться, якщо він це скаже. Його рішення дати нешкідливу, необразливу відповідь могло б зробити їхню розмову трохи нудною для третьої сторони.

— Це було відвертіше, ніж простий чи спортивний купальник, але я не знаю, чи це все виправдало… — зауважив Лео, що можна зрозуміти з точки зору підлітка.

— …Ти вже достатньо зрілий, Тацуя, — тепер навіть Мікіхіко зітхаючи говорив щось грубе, згадуючи його знову. У якийсь момент, можливо, тому, що вони з Лео відчули зв'язок у тому, що обидва стали жертвами дурощів Еріки (?), вони обрали Тацую як мішень.

— Я не думаю, що він зрілий, я просто вважаю, що його шкала оцінок дуже сувора. З такою вродливою сестрою, як у нього, цілком логічно, що більшість дівчат його не цікавлять.

— О… точно. Її звати Міюкі, так? Коли я вперше побачив її на вступній церемонії, я був більше здивований, ніж зачарований. Я не міг повірити, що дівчина може бути такою гарною.

— Оо, так? — запитав Лео зі злісною посмішкою. — Ей, Тацуя, хтось переслідує твою сестру. Що ти відчуваєш, як її брат?

Замість Тацуї, натомість, Мікіхіко відповів про зраду (?) свого товариша по зброї, використовуючи його як привід.

— Припини. Це не так. Я міг би поговорити з нею, може бути, але щось більше, ніж це, лякає мене навіть думкою про це. Я хотів би мати дівчину, з якою мені було б трохи комфортніше.

Лео задумливо кивнув – так задумливо, що здавалося, ніби він перебільшує.

— Так, я тебе розумію. До того ж, у неї є цей її непробивний комплекс брата, і щоб до неї дістатися, тобі доведеться прорватися крізь непереможного брата з комплексом сестри… Це дуже висока планка.

— Лео… Думаю, колись мені треба буде з тобою гарненько і довго поговорити.

— Ой‑йой‑йой, як страшно! Я пас, дякую. Це не варто того, щоб ризикувати своїм життям.

Лео різко затремтів під важким поглядом Тацуї. Хоч він і прикидався, але якась нетривіальна частина цього виглядала справжньою, що змусило Мікіхіко зацікавлено позирати між ними.

Лео був на голову більший за Тацую, і його тіло було відповідно ширшим. Судячи з того, як вони грали раніше, між ними не було особливої різниці у спритності. Ходили чутки, що Тацуя навчався класичного нінджюцу у відомого майстра, але чи справді він був настільки божевільно сильним? Настільки, щоб компенсувати брак магічної сили?

Мікіхіко не розумів, що саме в ньому зацікавило Тацую, але він точно знав, чому Тацуя зацікавив його з самого початку.

Мікіхіко хотів дізнатися секрет сили Тацуї. Вони обидва були учнями 2‑го курсу, які щойно вступили до школи, але Тацуя показав, що він достатньо сильний, щоб змусити старшокласників 1‑го курсу поступитися. Мікіхіко хотів дізнатися, як саме. Його найбільшим бажанням було знайти спосіб заповнити власну прогалину в магічній силі.

Щось, що замінило б силу, яку він втратив рік тому. До того його вважали вундеркіндом, надією сім'ї Йошіда. Говорили, що його вміння викликати магію, основну форму магії, що передається в сім'ї, вже перевершило вміння його брата, наступного лідера сім'ї. До нещасного випадку він був одним із найсильніших, скільки себе пам'ятав; тепер же він не міг задовольнятися роллю слабкого.

Він знав, що не може спокійно про це думати. Ось чому він вимушено ізолював себе, і чому його нинішній психічний стан, якому бракувало розслаблення, змушував його виснажувати себе більше, ніж це було потрібно. І він все це знав. Але все одно нічого не міг вдіяти з тим, що опинився в такій ситуації.

За останній рік він присвятив себе навчанню більше, ніж будь‑коли раніше. Він почав серйозно ставитися до бойових мистецтв, хоча раніше ніколи не захоплювався ними. Але він все ще не міг позбутися відчуття втрати.

Тому Тацуя не міг не зацікавити його: попри те, що він дуже слабко володів магією, він міг перемагати старшокласників, які володіли набагато більшою магічною силою, ніж він сам.

Навички рукопашного бою, які могли б компенсувати різницю в магічній силі?

Мікіхіко хотів, щоб Тацуя і Лео побились тут, щоб він міг це побачити. І, хоча він сам цього не усвідомлював, він хотів битися з Тацуєю.

— Мікіхіко?

— Га?

І, можливо, через це, при раптовій згадці його імені, він, по суті, став у бойову стійку.

Тацуя і Лео побачили його і криво посміхнулися.

— Ей, та заспокойся, напарнику.

— Що сталося? Спочатку ти взагалі перестав говорити, а тепер…

— А, ну… Перепрошую, нічого.

Мікіхіко міг лише незграбно вибачитися. Він взагалі не дуже вмів спілкуватися. Вони так багато зробили для створення дружньої атмосфери, але тепер вона була напруженою. Хоча Тацуя і Лео з ентузіазмом почали жартувати, атмосфера між ними не відновилась до кінця уроку.

***

Літні Змагання дев'яти шкіл були однією з найбільших подій для старших шкіл, пов'язаних з Національним магічним університетом, поряд з конкурсом наукових робіт, що проходив восени. Однак, завдяки своїй привабливості як глядацької події, їх можна було б назвати номером один, значно цікавішою з цих двох.

Змагання включали в себе магічні види спорту. (Магічні змагання включали в себе не лише спортивні ігри, але й тривимірні пазли, настільні ігри, лабіринти та пошуки скарбів.) Кожна з цих ігор мала свій власний клуб у Першій старшій школі, як і в інших школах, але Змагання дев'яти шкіл полягало в тому, що різні школи протистояли одна одній. Тож для цих змагань були відібрані перспективні спортсмени з усієї школи, а не лише з цих клубів.

Тому підготовкою до нього займалася учнівська рада, а не клубний комітет.

— Але все одно ми не можемо ігнорувати спортсменів у клубах. Це ж стільки роботи – просто вирішити, хто буде брати…

Навіть Маюмі, яка завжди енергійно посміхалася, здавалася менш жвавою. З якоїсь причини її палички для їжі не надто переймалися вмістом ланч‑боксу. Міюкі теж була дуже зайнята останнім часом, але президент учнівської ради мала більше справ, ніж просто офісна робота. У її зазвичай спокійній поведінці відчувався непомітний натяк на занепокоєння.

— Джюмонджі допоміг мені з вибором учасників, тож з цим ми, принаймні, впоралися.

Сьогоднішня зустріч за обідом була для Маюмі радше платформою для нескінченних скарг, але вона майже закінчилася. Шлунок Тацуї був достатньо сильним, щоб не піддатися тривозі і не викликати у нього порушення травлення. Проте він подумав, що для його психічного здоров'я краще було б послухати приємну розслаблюючу музику під час їжі, аніж її безперервне бурчання. Він зітхнув з полегшенням від перспективи звільнитися від песимізму.

…На жаль, він поспішив з таким висновком.

— Все‑таки інженери завжди були більшою проблемою, ніж самі учасники…

— Ти все ще не знайшла достатньо? — запитала Марі.

Маюмі втомлено кивнула.

— У нашій школі так багато бажаючих стати магами, що є явний дисбаланс на користь тих, хто має відмінні практичні навички… Особливо старшокласники цього року. Ми відчуваємо гострий дефіцит магічних інженерів, які нам потрібні. У молодших класах є А‑чян та Ісорі, та ще кілька інших, але нам все одно не вистачає…

— Ісорі, хм… Він кращий у геометрії, а його технічні вміння – це, в основному, чиста логіка. Він не дуже добре розбирається в настройці ПАВів, хіба не так?

— Ти маєш рацію – але це ситуація, в якій ми опинилися.

Маюмі та Марі зітхнули; рідкісне видовище яскраво свідчило про серйозність ситуації.

У нього з'явилося відчуття, що вимірювати серйозність ситуації за допомогою лише мови тіла, мабуть, було не найкращою ідеєю.

— Ми з Джюмонджі можемо частково компенсувати це, але не все…

— Ви двоє – наші найкращі гравці! Якщо результати ваших матчів погіршаться через те, що ви пильнуватимете чужі ПАВи… ну, це буде не дуже весело.

— …Було б, звісно, легше, якби ти навчилася хоча б вносити корективи у свій власний ПАВ, Марі, — сказала Маюмі, спрямувавши на Марі милий, дружній погляд.

— …Ти абсолютно права. Ситуація доволі скрутна, — відповіла вона, лицемірно відводячи погляд – чи то від виснаження, чи то з якоїсь іншої причини, Тацуя не знав. Кімната засідань перетворювалася на щось, що явно не було психологічно здоровим. Подумавши, що йому треба повернутися до класу – і втекти з поля битви, – він чекав на можливість кинути на Міюкі погляд і повідомити про свої наміри.

— Рін, а ти не можеш бути однією з інженерів? — знову запитала Маюмі. Судзуне була скутою в кімнаті учнівської ради навіть на обідню перерву в цей напружений передзмагальний час.

— Я не можу. З моїми здібностями я тільки нашкоджу Накаджьо та іншим, — знову пролунала коротка відмова.

Маюмі виглядала дуже засмученою. Тацуя вагався, але це, мабуть, був його найкращий шанс. Він подивився в очі Міюкі, а потім почав підніматися зі свого місця…

— Емм, а чи можна взяти Шібу з нами?

…як раптом він був уражений несподіваною атакою Адзуси, яка зірвала його старт.

Маюмі, що лежала на столі обличчям вниз, не рухаючись, подивилася вгору і дала дивну відповідь невідомою мовою:

— Шаа?

Адзуса весь цей час кректала перед великим планшетом – мабуть, намагаючись впоратися зі своєю роботою. Вона трохи зітхнула, вимкнула його і підняла очі.

— Здається, Шіба вносить корективи у ПАВ Міюкі. Вона якось дала мені подивитися. Це було зроблено так добре, що можна було подумати, ніби це робота майстра від топового виробника!

Маюмі одразу ж випросталась. Життя повернулося до неї, наче вона ніколи не була втомленою.

— Невже ми були сліпі весь цей час…?! — вона кинула на Тацую хижий, яструбиний погляд. Це змусило його майже повністю здатися.

— Ясно… Як я цього не помічала? Я ж навіть працюю з ним! — а коли до рівняння додалася Марі, то виходу вже не було. — Він налаштував усі ПАВи у кімнаті дисциплінарного комітету, так? Він єдиний, хто ними користується, тому я ніколи не помічала.

“Не думаю, що тепер вони змінять свою думку”, — подумав Тацуя, на 99 відсотків здавшись. Проте він ненавидів програвати за замовчуванням, тому запропонував скромний – але, швидше за все, марний – аргумент.

— Вчора голова сказала мені, наскільки важливі інженери з ПАВу, але ще не було жодного прецеденту, щоб новачок був частиною команди, чи не так?

— Все буває вперше!

— Правила існують для того, щоб їх порушувати.

Маюмі та Марі відповіли без жодних вагань, їхні погляди були радикальними.

— Прогресивні люди, такі як ви, можуть так думати, але чи оцінять це інші учасники? Я першокласник, вчуся на другому курсі, і за час, що я тут навчаюсь, я заробив собі не найліпшу репутацію, — насправді, вийти і сказати це було трохи неприємно, але він не міг відвести очі від правди. — Найважливішою частиною налаштування ПАВу є побудова довірливих стосунків з користувачем. Бо можливості ПАВу, які маг може використовувати в повній мірі, багато в чому залежать від його психічного стану, як не крути. Якщо учасники змагань вважатимуть, що мені там не місце, то не думаю, що я буду вдалим вибором…

Думка Тацуї спочатку здавалася зрозумілою, і Маюмі та Марі перезирнулися. Але що б він не говорив, дівчата знали, що він насправді відчуває. Вони по черзі зустрілися з ним поглядом, нападаючи на нього одна за одною, щоб дати останнє слово своєму ледачому товаришеві, який не любить труднощів. Однак перш ніж вони встигли заговорити, Тацуя опинився під несподіваним дружнім вогнем.

— Я б дуже хотіла, щоб мій брат налаштовував мій ПАВ під час змагань… Це взагалі можливо?

Приголомшлива зрада Міюкі (?) змусила Тацую застигнути на місці. Його душевний стан можна було б описати класичним висловом: «І ти, Бруте…?!»

Маюмі не гаяла часу і провела наступну атаку.

— Ти маєш рацію! Міюкі, ти була б набагато спокійнішою під час змагань, якби твій надійний інженер завжди налаштовував твій ПАВ, правда ж?

— Так. Якби до команди інженерів долучили мого брата, то, гадаю, Міцуі та Кітаяма також могли б виходити на змагання зі спокійною душею.

Це була перша конкретна заява, яку він почув про те, що ці двоє були обрані для змагань новачків.

“Вони цілком заслужено були обрані”, — подумав Тацуя… намагаючись відволіктися від реальності, що постала перед ним: це був шах і мат, без жодних сумнівів.

*

Остаточне рішення про те, чи брати Тацую до команди, буде прийнято під час підготовчих зборів у штаб‑квартирі клубного комітету після уроків. Це означало, що промінчик надії ще залишався, але він уже махнув на нього рукою як на щось неможливе.

Щойно Міюкі сказала, що хоче цього, він не мав жодних шансів. Він знав, що навіть якщо він висловить несхвалення, йому потрібно буде навести пристрасні аргументи на свій захист.

Це була безвиграшна ситуація. А в такі часи люди, як правило, тягнуться до того, що вони вміють робити найкраще. Він був неймовірно низьким у списку пріоритетів, але наразі він повернув собі почуття власної гідності. Він думав про те, на що він здатен, до чого звик і що у нього добре виходить. Це був своєрідний компенсаторний механізм, який допомагав йому заспокоїтися. Йому майже ніколи не доводилося ним користуватись – можливо, через стрес, – але зараз Тацуя потрапляв у ту саму хитру пастку, що й усі інші: прагнення до самовиправдання.

Дві третини обідньої перерви минуло, але Тацуя перебував у пастці нудьги через купу письмової роботи, якою була обтяжена Міюкі. Щоб зайняти себе чимось, він дістав сріблястий ПАВ з наплічної кобури і почав перевіряти всі фізичні рухомі частини, такі як привід картриджів і перемикач програми активації.

— О, ти нині приніс свій «Срібний ріг»?

Адзуса, яка хвилину тому мучилася над своєю роботою, помітила його своїми гострими очима і підійшла до нього. Він відвів погляд, і цього разу його очі знайшли Судзуне, а не Маюмі чи Марі. Вона вірно зрозуміла, що Тацуя хотів сказати, і майстерно видала мімічний еквівалент знизування плечима, використавши лише брови. Іншими словами, Адзуса, мабуть, не могла зосередитися на своїй роботі, відволікаючись на сторонні подразники.

— Так. Я купив нову кобуру, тож хотів звикнути до неї, — відповів він, зовні досить дружелюбно – хоча про себе думав об'єктивно жорстокі речі, наприклад, як нерозумно, що дівчина так відволіклася на «Срібний ріг», і не зможе продовжити роботу над проєктом, доки не вгамує свою цікавість.

— Правда? Можна подивитись, будь ласка? — запитала вона підходячи ще ближче, її очі блищали. Здавалось, її більше цікавив аксесуар, ніж сам ПАВ. Тацуя не зміг придушити суху посмішку, враховуючи, що вона завжди уникала його – ймовірно, зі страху. Проте, коли дівчина підскочила до нього наче маленьке звірятко, він не зміг поводитися холодно.

Вирішивши, що це буде актом доброти, Тацуя зняв свій піджак, який він справно носив навіть у середині літа – і який, звісно, був виготовлений з високотехнологічної термозахисної тканини, – зняв наплічну кобуру і віддав її Адзусі.

— Ого! Це справжня срібна модель. Така гарна форма… і ідеальні вигини, щоб ПАВ можна було легко витягнути. Вона враховує зручність використання, не перегинаючи палицю з технологіями. Ах, я так хочу таку…

Адзуса була така щаслива, що взяла його, і, здавалося, готова була потертися об нього щокою в знак прихильності. Тацуї було важко зберігати спокійний вираз обличчя. Вона довго крутила кобуру в руках, обмацуючи її, поки нарешті не повернула йому з задоволеною посмішкою.

— Ти теж фанат срібних моделей? — запитала вона. — Вони здаються трохи дорогуватими з точки зору ціни, якщо просто порівняти їх вартість і характеристики з такими моделями, як модель «Стрільба» від Максимілліана, «F‑клас» від Розена і серія «Стрілець», яку також створює FLT, але кастомізація приносить таке відчуття задоволення, що ціна не має такого значення, як раніше!

Марі вже казала йому деякий час тому, що Адзуса «зациклений на девайсах». Тоді він симпатизував Адзусі, вважаючи, що так її називати негарно, але тепер він був упевнений, що вона сама заслужила це звання.

Тацуя також вважав, що кобура не відповідає своїй ціні, але йому не бракувало певного «відчуття задоволення» від носіння кобури. Іноді, щоправда, технічні характеристики не відповідали даним в каталозі. Часто це було питанням того, наскільки можна оцінити те, що не можна виразити в цифрах; стверджувати, що щось задовольняє, не проводячи такого аналізу, було, по суті, просто актом майже релігійної віри в це.

Втім, задоволення було значною мірою суб'єктивним питанням, тож якщо вона сказала, що це її задовольняє, то хто він такий, щоб виливати на неї холодну воду?

— Насправді, я маю з ними невеликий зв'язок, тому я отримую срібні моделі дешевше в обмін на те, що я тестую продукцію.

Щойно ці слова злетіли з його вуст, як плечі Міюкі здригнулися, коли вона сиділа обличчям до термінала біля стіни, але ніхто цього не помітив.

— Що?! Це правда? — обличчя Адзуси сяяло від захоплення.

Навіть Тацуя змушений був зробити стражденний вираз обличчя.

— …Якщо мені випаде нагода протестувати новий продукт, хочеш, я дам тобі набір?

— А?! Хіба це правильно?! Ти зробиш це для мене?! Дуже тобі дякую!

Перервати її відповідь не було можливості. Він встиг кивнути, перш ніж Адзуса схопила вільну ліву руку Тацуї обома руками і почала трясти її вгору‑вниз.

Маюмі, зі зрозумілих причин не в змозі дозволити цьому продовжуватися, призупинила свою роботу над стосом паперів і сказала:

— …А‑чян, чому б тобі не заспокоїтись трохи?

Адзуса різко перестала рухатися. Повільно опустила погляд на свої руки… усвідомила, що її руки міцно стискають руки Тацуї (тепер уже візуально, а не лише на дотик)… мовчки подивилася на обличчя Тацуї, опустила погляд назад на руки, намагаючись уникнути його безвиразного обличчя… а потім, наче щойно поклала руки у вогонь, не лише відсмикнула їх, а й відскочила назад.

— Вибач, вибач, вибач…!

Існує метафора про те, що люди червоніють аж до вух, але це не була метафора – вуха Адзуси справді були червоними, коли вона енергійно вклонялася, вибачаючись, знову і знову. Тацуя почав хвилюватися, що у неї може запаморочитися в голові, тож він покликав на допомогу Маюмі.

— …Давай залишимо все як є, добре, А‑чян? Здається, ти турбуєш Тацую.

З тим же занепокоєнням Маюмі дорікнула Адзусі, не намагаючись розворушити ситуацію своїми звичними пустощами.

Адзуса глибоко вдихнула, як їй сказали, і, здавалося, трохи заспокоїлася. Зітхнувши і похитавши головою, Маюмі повернулася до роботи.

Адзуса сором'язливо посміхнулася Тацуї, а потім раптово стала серйозною і запитала:

— Тоді ти часом не знаєш, хто такий Таурус Сілвер?

Очевидно, вона намагалася приховати своє збентеження, запитавши щось інше.

На жаль, саме на це питання Тацуї було надзвичайно важко відповісти.

— …Ні, я взагалі мало що знаю.

Поруч зі стіною пролунав звуковий сигнал. Це був електронний сигнал, що супроводжував помилкове введення на робочій станції, якою користувалася Міюкі. Усі час від часу помиляються, але Міюкі нечасто помилялася, тому цей сигнал пролунав дуже голосно.

Маюмі та Судзуне здивовано подивилися в її бік, але Міюкі просто продовжувала працювати з базою даних, ніби нічого не сталося. Вони повернулися до своєї роботи, не промовивши жодного слова.

— …Міюкі нечасто помиляється.

— Ну, всі іноді помиляються, — сказав він, пояснюючи ситуацію, щоб згладити її.

Адзусу, здавалося, це зовсім не хвилювало, і вона повернулася до початкової теми – чи, принаймні, до тієї, яку щойно почала.

— Він може приховувати своє справжнє ім'я, але інші вчені там знають, хто він такий, так? Чи він все робить сам?

— …Ні, я не думаю, що навіть він міг би це робити.

— Так, ти маєш рацію. О, Шібо, а ти не міг би запитати у свого знайомого?

— …Ну, це не зовсім так працює… Крім того, певно, є якась внутрішня причина, чому «Чотири листки» тримають це в таємниці, тому я не думаю, що зможу розпитати когось із тамтешніх науковців.

— Хм, мабуть, ти маєш рацію…

— …Впевнений, що мені не треба говорити тобі, що використання магії ментального втручання для отримання доступу до секретної інформації є серйозним злочином.

— Га? О‑о‑о, ні, така думка навіть не приходила мені в голову…

Тацуя подивився на неї прищуреними очима, і й без того маленьке тіло Адзуси ще більше зіщулилося.

— …Ну, якщо ти справді розумієш. Я просто сказав це, щоб переконатися, ось і все.

— В‑все добре. Принаймні це я знаю. Аха, аха‑ха‑ха…

Одна крапля, дві краплі – побачивши, як фізичний, а не метафоричний холодний піт починає стікати по її щоці, він послабив тиск.

— У будь‑якому разі, ти, здається, справді зацікавлена в тому, хто такий Таурус Сільвер, чи не так? — ПАВ, який використовувала Адзуса, навіть не був розроблений FLT. Чи справді особистість дизайнера срібної моделі, яку вона не використовує, була такою цікавою? Це було просте запитання для Тацуї. Очевидне запитання.

— Га? — Адзуса, однак, озирнулася на нього так, ніби питання було абсолютно неочікуваним. — Ну, звісно, що так. Хочеш сказати, що ні, Шібо? Я маю на увазі, це ж Таурус Сільвер! Той самий Таурус Сільвер, який першим реалізував систему циклічного виклику, який на двадцять відсотків збільшив швидкість розширення програми активації для спеціалізованих ПАВів, і який навіть знизив відсоток помилок розпізнавання безконтактних перемикачів з трьох відсотків до менш ніж одного відсотка. Таурус Сільвер, який вільно ділиться всіма цими знаннями, для якого прогрес усього магічного світу важливіший за особисту вигоду. Він технічний геній; він просунув спеціалізоване програмне забезпечення ПАВу на цілих десять років вперед лише за один рік! Будь‑кому, хто хоче стати магічним інженером, було б цікаво дізнатися, що він за людина.

Адзуса говорила з такою силою, що здавалося, ніби вона його критикує. Навіть Тацуя не зміг втриматися. Публічний імідж Тауруса Сільвера виріс набагато більше, ніж він міг собі уявити.

— Я навіть не розумів. Як користувач, я не те щоб не мав своїх претензій до моделі, але я не думав, що його так високо оцінюють…

— О… Я збагнула. Ти тестуєш їхню продукцію, тож срібна модель тобі добре знайома… Напевно, тому ти відчуваєш себе інакше, — хоча її обличчя виглядало дещо непривітним, він, здається, достукався до неї.

— Гей, Шібо, як ти думаєш, що це за людина – Таурус Сільвер?

Очі чистої допитливості. Вирішивши, що треба якнайшвидше змінити тему розмови, Тацуя відповів так, щоб виграти собі час.

— Подумаймо… Може, він дійсно японець, і такий же молодий, як і ми.

Знову пролунав гудок біля стіни. Міюкі продовжила свою роботу, не порушуючи належної пози сидячи.

Вона так і не показала їм, який вираз був на її обличчі.

*

— До речі, А‑чян…

— Так, що таке, президенте?

Зрештою, коли Тацуя почав вважати Адзусу некерованою, Маюмі була тією, хто кинув йому рятувальний жилет. Можливо, це було з власних інтересів, але він вперше відчув, що на неї можна покластися. Він був упевнений, що вона просто хотіла якнайшвидше повернути Адзусу до роботи в учнівській раді.

— Хіба ти не збиралася закінчити це завдання до кінця обідньої перерви?

Та хоча для Тацуї це був рятувальний жилет, для Адзуси це був нещадний сурмовий вибух у вухо… Ну, можливо, це перебільшення, але її обличчя було настільки шоковане, що він міг би повірити в те, що це сталося. Розмова про Тауруса Сільвера відволікла її від реальності.

— Голово… — здавалося, що Адзуса ось‑ось розплачеться, і подивилася на Маюмі, щоб та допомогла їй. Мабуть, у неї були дуже погані справи з роботою.

— Не будь такою жалюгідною, — сказала Маюмі з болісною посмішкою, відірвавшись від запитів на замовлення, за якими вона так уважно стежила, і подивилася на Адзусу.

— Я можу трохи допомогти, якщо треба. Що у тебе за завдання?

Марі подивилася на Маюмі так, ніби хотіла сказати, що вона знову няньчиться з Адзусою, але Маюмі було байдуже – насправді вона вдала, що не помітила, – і натомість посміхнулася Адзусі.

— Вибач… Це доповідь про «Три великі практичні проблеми магії тяжіння», — пояснила Адзуса з пригніченим виглядом, від чого Судзуне, Марі й Тацуя подивилися прямо на неї. — Ш‑що таке? — почала вона і відвела погляд від їхніх пильних очей. Коли вона зробила такий вираз обличчя, ніби могла розплакатися будь‑якої миті, Тацуя відчув, що вони її якось катують. Тому він одразу ж відвів погляд, і, можливо, Судзуне теж так подумала.

Марі була єдиною, хто продовжував дивитися на неї.

— О, розумію… — пробурмотіла вона, дивлячись на неї — чи, радше, на планшет, яким вона користувалася — з гострим інтересом. — Ти ніколи не опускалася нижче топ‑п'ятірки, тож мені було цікаво, що могло створити тобі стільки клопоту.

— Хіба одне питання про це не виникає по стандарту? — запитала Маюмі, виглядаючи спантеличеною, а потім продовжила. — Яке саме питання, А‑чян?

Зважаючи на те, що ця тема була стандартним питанням у тестах, можна сказати, що вони вичерпали всі можливі запитання, які тільки можна було поставити. Тема була настільки важливою, що вона була на всіх вступних іспитах до Національного магічного університету. Вона мала б легко знайти відповідь на будь‑яке питання, якби захотіла.

— Це стосується того, чому «Три проблеми» так важко розв'язати. З двома з них я розібралася, але не можу пояснити, чому не вдається створити багатоцільову магію польоту…

Судзуне розуміюче кивнула.

— Це означає, що тебе не задовольняють відповіді на це питання, які були надані раніше.

— Саме так! — Адзуса закивала головою від того, що Судзуне точно прочитала її думки. — Магія, яка не підкоряється гравітації і змушує твоє тіло літати, існує з тих пір, як вісім видів сучасної магії були систематизовані, чи не так?

— Так, і один з ризиків полягає в тому, що ти можеш померти, якщо впадеш, — зауважила Маюмі.

Адзуса подивилася на неї.

— Маги, що спеціалізуються на прискорювальній та магії тяжіння, можуть стрибати на десятки метрів одним заклинанням, а один з них встановив світовий рекорд у стрибках у довжину – понад сто метрів. Взагалі‑то, приземлення ще дивовижніше; деякі навіть успішно стрибали на двадцять метрів у висоту і чудово приземлялися.

— То питання в тому… чому ніхто досі не придумав, як саме можна літати в повітрі?

— Точніше, чому магія польоту не була формалізована, щоб кожен міг нею користуватися? — пояснила Судзуне Маюмі. — Таких небагато, але є кілька людей, які використовують стару магію і вміють літати дуже добре.

Адзуса повільно похитала головою, можливо, несвідомо.

— Але це, по суті, унікальні навички В.С. магів. Це не можна назвати технологією, якщо вони не можуть нею поділитися. Теоретично, можна літати, скасувавши гравітацію за допомогою магії прискорення та тяжіння. І маги вже сформулювали способи, як парити або стрибати. То чому ж вони не можуть літати…

— Гадаю, відповідь має бути у багатьох довідниках вищого рівня… — розмірковувала Маюмі, а її очі запитували Адзусу, чому ці відповіді не були достатньо переконливими.

— Магічні послідовності завжди мають описану умову завершення, і поки ця умова не буде виконана, її вплив на події триватиме. Якщо якийсь об'єкт перебуває під дією магії, що змінює події, то для того, щоб викликати іншу зміну подій у цьому об'єкті, треба мати більший вплив на подію, ніж попереднє заклинання. Якщо об'єкт перебуває в польоті, то щоразу, коли ти хочеш прискорити, сповільнити, підняти або опустити його, тобі доведеться накладати нове заклинання на те, що вже впливає на нього. З кожним разом кількість необхідних впливів на події зростає. Один маг може регулювати свій вплив на подію не більше, ніж на десять окремих ступенів. Десять разів змінивши заклинаннями об'єкт у польоті – і все… Саме тому всі кажуть, що магію польоту не можна формалізувати, так?

Маюмі без жодних роздумів погодилася з довгим поясненням Адзуси.

— Бачиш, ти зрозуміла, А‑чян. З твоїми пунктами теж усе добре. Так через що ж ти так переживаєш?

— Якщо розібратися, то йдеться про накладання магії на об'єкт, що вже піддавався магічному впливу, правда ж? Мені здається, що можна було б просто скасувати активне заклинання, перш ніж накладати нове.

Адзуса залишила своє плаксиве обличчя далеко позаду, і тепер вона здавалася майже розлюченою, оскільки рішуче виклала проблему.

— Логічно ти маєш рацію, але практично, як би ти скасувала заклинання?

— Хіба не можна заздалегідь запрограмувати в активному заклинанні умову завершення, щоб воно реагувало на іншу магічну послідовність, як ключ? Іншими словами, можна було б використати крихітне заклинання і ввести його в активне заклинання, щоб викликати його кінцеву умову і скасувати його.

Обличчя Адзуси майже почервоніло, коли вона пристрасно обговорювала те, що було цілком її ідеєю. На противагу їй, Судзуне запропонувала холодний і врівноважений контраргумент.

— На жаль, магічні послідовності не можуть впливати на інші магічні послідовності. Вони можуть лише перезаписувати ейдоси. Якщо одночасно ввести дві магічні послідовності в один і той самий ейдос, лише та, що має більший вплив, вплине на ейдос; вона не зітре слабшу магічну послідовність. Це не означає, що не існує антимагії, яка може розібрати і стерти магічні послідовності, але це заклинання надзвичайно високого рівня, що безпосередньо взаємодіє зі структурою самої інформації. Зробити це в лабораторії – одна справа, але я не знаю жодного мага, який би міг зробити це ідеально.

— Ох, я розумію…

Те, що пояснила Судзуне, було знаннями, отриманими на заняттях з антимагії – заклинань для протидії магії супротивника, – які були частиною науки прикладної магії, предмету, який не викладали до другого семестру другого року навчання, коли він зайняв місце фундаментальної науки магії. Цей предмет у стандартній програмі давали старшокурсникам у першому семестрі, тому Адзуса не могла цього не знати. Сам факт, що її зовсім не бентежив термін «антимагія», свідчив про те, що вона старанно ставилася до навчання.

— Але це цікава ідея, — лагідно посміхнулася Судзуне, дивлячись на старанність і пригніченість Адзуси. — Я вважаю, що ти маєш рацію, коли думаєш про те, щоб скасувати активний стан магічної послідовності.

— Так, — відповіла Маюмі, також демонструючи згоду з думкою Адзуси. — Зрештою, потрібне тобі швидке посилення впливу викликане перезаписуванням активних заклинань. Я ніколи не думала про це раніше, але якщо зупинити активну зміну подій, то тобі не знадобиться більше впливу, щоб перезаписати її наступним заклинанням… Якби ти зараз була б у повітрі, то не втрачала б часу на перемикання, але за допомогою ПАВу, призначеного для цього, ти могла б змусити його активувати наступне заклинання до того, як почала б падати… — трохи побурмотівши, вона, здається, щось пригадала і схилила голову набік. — Але якби все, що тобі треба було зробити, це звести нанівець ефективність заклинання, хтось би вже спробував це зробити, хіба ні? Ти, по суті, просто розширюєш «Зонне втручання» після цього…

Питання Маюмі змусило Судзуне відкрити вікно пошуку на своїй робочій станції.

— Хвилинку, будь ласка… Минулого року в Англії справді проводився масштабний експеримент. Суть його полягала в тому, щоб зробити магію польоту практичною, застосувавши постфактум «Зонне втручання», — Судзуне негайно знайшла відповідну статтю з бази даних новин, пов'язаних з магією.

— І що з того вийшло? — запитала вона досить жваво — Маюмі все ще була звичайною старшокласницею, і вона не могла приховати свого хвилювання.

— Повний провал. Вони повідомили, що спостерігали раптове і радикальне збільшення необхідного впливу через послідовне накладання заклинань.

— …Ох, — і після цього короткого звіту від Судзуне, яка зрадила (?) її очікування, вона також не змогла приховати свого розчарування. — Там вказана причина?

— Ні, тут не написано. Що ти думаєш, президенте? — запитала Судзуне у відповідь.

Маюмі поклала палець на підборіддя.

— Хм… Попередня магія мала б перестати діяти, хоча… Тацуя, що ти думаєш?

Її запитання мало на меті виграти більше часу для обдумування відповіді.

Насправді вона не очікувала, що він відповість.

— Експеримент в Англії, на який посилається Судзуне, був помилковим у своїй основній передумові.

Тож переконлива відповідь, яку він дав, застала Маюмі зненацька.

— …А що в ньому було не так? — спромоглася запитати Маюмі з широко розплющеними очима.

Тацуя почав нейтрально пояснювати — не вихваляючись і не співчуваючи:

— Коли умови завершення магічної послідовності не виконуються, вони залишаються на цільових ейдосах, поки не розпадуться природним чином з плином часу. Коли використовується одне заклинання, щоб звести нанівець ефект іншого, може здатися, що друге заклинання знищено, але це лише на перший погляд.

Маюмі, Судзуне, Адзуса і навіть Марі з нетерпінням дивилися на нього. Він зберігав спокійне обличчя і діловий тон, наче не помічаючи тиску, який вони чинили на нього.

— Уявімо, що є магічна послідовність А, яка була розіграна першою, і магічна послідовність Б, призначена для зведення нанівець ефекту магічної послідовності А. Виконання послідовності Б зводить нанівець ефект послідовності А, що змінює події. Однак єдине, що вона втрачає, це здатність змінювати події – сама послідовність все ще залишається в ейдосі. Послідовність А і послідовність Б продовжуватимуть діяти на цільові ейдоси одночасно; просто послідовність Б – єдина, яка показує ефект. Як вже згадувала Ічіхара, магічні послідовності лише перезаписують ейдоси. Вони не можуть впливати на інші магічні послідовності. Те ж саме, навіть якщо ми говоримо про «Зонне втручання». Якщо це не заклинання, яке стирає магічну послідовність безпосередньо, навіть антимагія не порушує це основне правило.

— …Тобто під час експерименту в Англії було накладено більше заклинань, ніж потрібно для магії польоту?

Тацуя кивнув, а потім додав:

— Це означає, що кожного разу, коли вони хотіли змінити траєкторію польоту, їм доводилося використовувати додаткову магічну послідовність, щоб перезаписати стару. Ці додаткові записи накопичуються щоразу, коли змінюється стан польоту, тому очевидно, що вони швидше досягнуть верхньої межі впливу мага на подію. Англійські вчені, які проводили експеримент, певно, мали певні ілюзії щодо природи антимагії.

Щойно він закінчив своє пояснення, портативний термінал у нагрудній кишені Тацуї завібрував. Це був замінник шкільного дзвоника, що сповіщав про закінчення обідньої перерви.

— Міюкі, повертаємось?

— Так, Тацуя.

Міюкі, яка весь час сиділа до них спиною, одразу ж підвелася, почувши своє ім'я. Її голос, вираз обличчя та поведінка були такими ж елегантними та жіночними, як завжди.

Це означало, що Маюмі, Судзуне, Марі та Адзуса нічого не помітили.

Вони ніколи не помічали, якою прямою і гордою була спина Міюкі, коли вона сиділа за консоллю. Як радісно танцювали її пальці на клавіатурі.

***

Атмосфера в штаб‑квартирі клубного комітету була напруженою ще задовго до початку зборів щодо Змагань дев'яти шкіл. Учні, які добре показували себе у своїх матчах, отримували бонуси до своїх шкільних балів, але вже одне те, що їх обрали учасниками змагань, давало їм право на тривале звільнення від виконання домашніх завдань – привілей А‑класу за будь‑чиїми стандартами.

Це стосувалося й інженерів, а не лише спортсменів; ці змагання були надзвичайно важливими для школи. Навіть серед учнів кожен, хто брав у ньому участь, мав особливий статус. Оскільки ці збори мали остаточно визначити учасників, які поїдуть, не дивно, що настрій був різким і напруженим.

Якби Тацуя був третьою стороною, він би з певним співчуттям дивився на, то щасливі, то сумні, обличчя своїх товаришів‑першокласників і старшокласників. Однак тепер, коли він був одним із тих, хто опинився під ударом, йому доводилося боротися з бажанням меланхолійно зітхнути – він просто хотів, щоб цей фарс закінчився якнайшвидше, наскільки це можливо для людини.

Не те щоб він не був зацікавлений у змаганнях.

Він, як і будь‑хто інший, мав бажання помірятися силами з іншими магами (що навчалися) того ж віку, хоча це був зовсім інший потяг, ніж бажання довести свій розум, наповнений методами вдосконалення ПАВу, які він вивчив у лабораторіях свого батька.

Він був створений для того, щоб мати менше емоцій, ніж ті, хто його оточував, але він все ще перебував у найбільш енергійному, активному періоді свого життя. Що б не говорили про нього однокласники, він не був настільки зрілим, щоб зовсім не хотіти змагатися з іншими.

Але для цього йому потрібно було пройти цю церемонію, що кипіла пихою, заздрістю, марнославством і гіркотою. Ось чому він почувався таким похмурим.

Не знаючи про його нинішній настрій – що було цілком природно – місця в конференцзалі неухильно заповнювалися. Коли на кожне місце знайшлася людина, Маюмі зайняла своє місце в кріслі спікера.

— Я хотіла б розпочати конференцію з відбору учасників на Змагання дев'яти шкіл.

Так розпочалася багатолюдна конференція, на якій були присутні спортсмени та інженери молодшого та старшого віку, яким вже неофіційно запропонували участь у змаганнях, президенти спортивних клубів, члени учнівської ради (за винятком Міюкі, яка за їхньої відсутності наглядала за кімнатою учнівської ради), а також керівники клубних комітетів.

*

Тацуя отримав місце спостерігача разом з іншими неофіційно затвердженими членами. І можна сказати, що в досить великій групі людей завжди знайдеться якийсь прискіпливий спостерігач, чиє гостре око виявить серед них чужинця.

Як і очікувалося, одразу після початку конференції, тема повернулася до того, чому на ній був присутній першокласник 2‑го курсу.

Це не означало, що ніхто з присутніх не дивився на нього прихильно – насправді, на його превеликий подив, більшість думок була на його користь.

На відміну від першокласників, старшокласники, ймовірно, усвідомлювали, що, хоча Тацуя і є учнем 2‑го курсу, його досягнення як дисциплінарного офіцера вирізняють його з‑поміж решти.

Попри це, багато хто мав протилежну точку зору. Їхня опозиція не була чіткою і не ґрунтувалася на логіці; це була емоційна, пасивна опозиція. Завдяки цьому дискусія навколо нього пішла по повільному колу, не привівши до жодного результату.

— Отже, по суті… — раптом суворий голос змусив конференцію замовкнути. Це був не дуже гучний голос, але він втихомирив хаотичні аргументи всіх присутніх, оскільки спікер повернулась і подивилась на того, хто спочатку припустив, що існує проблема. Це був голова клубного комітету Кацуто Джюмонджі, який досі зберігав мовчання, відповідаючи на всі погляди, що були спрямовані на нього.

— Я розумію, що проблема в тому, що ми не знаємо, наскільки високий рівень майстерності Шіби. Якщо я не помиляюсь, то найкращий спосіб вирішити цю проблему – це побачити його вміння на власні очі.

У великій кімнаті запала тиша. Це було просто, ефективно, і ніхто не зміг би заперечити результати. До того ж, це було рішенням потенційно значних ризиків, про які ніхто не хотів згадувати вголос.

— …У цьому є сенс, — порушила мовчанку Марі, — але як нам це зробити?"

— Ми маємо дозволити йому виконати налаштування прямо зараз, — відповів Кацуто, просто і чітко. — Якщо хочете, я можу бути його піддослідним.

ПАВи, які зараз використовуються, повинні бути пристосовані до потреб користувачів. Десять магів мали б мати десять різних налаштувань, навіть якщо всі вони використовують один і той самий пристрій. Маги поглинали програми активації, розширені їхніми ПАВами, прямо у свої несвідомі області. Іншими словами, розум мага повністю піддавався впливу власного ПАВу. В останні роки вони були оснащені функціями налаштування для прискорення і згладжування зчитування програм активації, і цього було більш ніж достатньо, щоб мати значний вплив на свідомість користувача.

Якщо цей процес налаштування виконати неправильно, він може спричинити не лише зниження ефективності магії, але й дискомфорт, головний біль, запаморочення та нудоту, а в найгірших випадках – психічні розлади, такі як галюцинації, тому найновіші та найдосконаліші ПАВи потребують досить ретельного та точного налаштування, щоб маг міг з ними впоратися.

Тому, залишаючи налаштування ПАВу в руках неперевіреного магічного інженера, маг наражався б на величезний ризик. Пропозиція Кацуто, хоч і була його власною, була, по суті, дуже сміливою.

— Ні, це я його рекомендувала, тож це зроблю я, — Маюмі одразу ж запропонувала замінити його. Її пропозиція, можливо, ґрунтувалася на почутті відповідальності, але, з іншого боку, це означало, що вона не повністю йому довіряє, і від цього Тацуя відчував себе доволі некомфортно.

— Ні, будь ласка, можна мені.

Кіріхара оголосив про свою готовність, однак, це було сюрпризом, справжньою несподіванкою, і Тацуя знайшов його чоловічу рішучість досить втішною.

*

У лабораторному корпусі знаходилася шкільна майстерня з налагодження ПАВів, відкрита для учнів та викладачів. Але цього разу вони не збиралися користуватися наданими там налагоджувальними пристроями; натомість вони принесли в конференц‑зал бортовий налагоджувальний пристрій, який вони фактично використовуватимуть під час Змагань дев'яти шкіл. Вони також підготували ПАВ, який відповідав специфікаціям змагань, щоб він міг його налаштувати.

Підготовка до його тесту, принаймні з боку обладнання, була завершена без затримок, з вправністю та ефективністю.

Тацуя сів перед налагоджувальним верстатом, а Кіріхара зайняв місце з іншого боку, їхніх облич не було видно. Члени учнівської ради та президенти клубів зібралися навколо них.

Спершу він увімкнув апарат. На цьому ранньому етапі Тацуя вже встиг зібрати на собі пильні погляди, але він звик щодня користуватися набагато складнішими пристроями для налаштування; він міг би чудово впоратися з цією роботою навіть уві сні. Він зберігав спокійне обличчя, ігноруючи настирливі погляди, і швидко перейшов до того моменту, коли йому потрібно було підготуватися до наступних вимірювань.

Він попросив підтвердити умови тестування.

— Давайте перевіримо: завдання полягає в тому, щоб скопіювати налаштування ПАВу Кіріхари на ПАВ для змагань, а потім відкоригувати його для негайного використання, але ніяк не змінювати програми активації, правильно?

— Так, все правильно, — кивнула Маюмі. Тацуя, однак, трохи похитав головою. — Щось не так? — запитала вона.

— Не скажу, що рекомендую копіювати його налаштування в ПАВ з іншим апаратним забезпеченням… але це наразі є завданням. Безпека перш за все.

— ?

Маюмі була не єдиною, хто подивився на нього скоса. Копіювання налаштувань ПАВу було чимось, що робилося щоразу, коли отримували новий пристрій, тож вони не знали, в чому проблема. Але, як і очікувалося, члени інженерної команди, починаючи з Адзуси, здавалося, зрозуміли, про що він говорив. Їхньою реакцією було або легке кивання, або нетерпляча посмішка, властива тим, хто хотів побачити його вміння.

Тацуя не став більше вести марних розмов і взявся до роботи.

Спочатку він взяв у Кіріхари ПАВ і під'єднав його до налагоджувального пристрою. Він напівавтоматично витягнув дані налаштувань; процес не був таким, який би показав різницю в навичках. Однак, коли він створив робочу область на машині і зберіг дані налаштувань там, замість того, щоб скопіювати їх прямо у ПАВ, кілька людей дивно на нього подивилися.

Далі він мав виміряти конкретні характеристики псіонних хвиль Кіріхари. За сигналом Тацуї він одягнув навушники і поклав обидві руки на вимірювальну панель. Це була звичайна процедура; на приладах, оснащених автоматичними регуляторами, він автоматично виконував усі налаштування, просто ввівши дані в ПАВ і провівши вимірювання. На цьому все зазвичай зупинялося для учнів, які використовували шкільні пристрої для налаштування своїх особистих ПАВів.

У той же час, навички інженера будуть виділені, якщо він або вона вручну отримує доступ до операційної системи ПАВів і виконує налаштування, які є більш точними, ніж автоматичний процес.

— Дякую. Можеш знімати.

Після того, як Тацуя сказав, що вимірювання завершено, Кіріхара зняв навушники.

Зазвичай на цьому етапі залишалося лише підключити ПАВ, щоб виконати налаштування, а потім внести незначні корективи в те, що давав автонастроювач. Але для цього потрібно було підготувати ПАВ, який був або вже налаштований, або, як у цьому випадку, з уже скопійованими в нього налаштуваннями.

Більшість людей, які спостерігали, думали, що він випадково поміняв місцями частини процесу. І ніби на підтвердження цієї думки, Тацуя сидів нерухомо і дивився на дисплей.

Проте з того, як він сидів, не було видно, що він припустився помилки і не знає, що робити далі. Ні, він виглядав зовсім не безпорадним. Його очі були страшенно серйозними.

Адзуса, не в силах придушити свою цікавість, раптово нахилилася вперед і подивилася на дисплей з‑за плеча Тацуї.

— Е? — пробурмотіла вона за мить, і це було трохи недоречно для юної дівчини.

Тацуя навіть оком не повів на цей звук.

Не наважуючись запитати вголос, у чому справа, Маюмі та Марі подивилися на дисплей збоку від Адзуси – і ледве стрималися, щоб не буркнути так само.

На екрані не було графіка з результатами вимірювань, який зазвичай з'являвся в цей момент. Замість цього весь екран був заповнений незліченними літерами та цифрами, що дуже швидко пролітали повз них.

Вони вдвох змогли розгледіти лише кілька цифр де‑не‑де; їхні очі не встигали за ланцюжком символів, що проносилися повз них.

Невдовзі парад літер і цифр припинився. Минуло лише кілька десятків секунд, не минуло й п'яти хвилин, як Тацуя прикипів поглядом до екрана. Одразу ж після зупинки автоматичної прокрутки Тацуя встановив пристрій для змагань на налагоджувальну машину і почав завзято друкувати.

На екрані одне за одним з'являлися і зникали вікна. Два вікна залишилися відкритими; в одному з них були вихідні дані результатів вимірювань, які він щойно зчитував, а в іншому – вихідні дані, скопійовані з оригінального ПАВу. Тільки Адзуса могла розпізнати все це.

Майже ніхто з людей, які спостерігали за цим, не розумів, наскільки високорівнева операція виконується. Багато з них, ймовірно, просто дивувалися його швидкості введення даних лише з клавіатури, що є незвичним у наш час. Але Адзуса знала, що справді дивовижною річчю було його вміння безпосередньо розуміти результати вимірювання псіонних хвиль у вигляді необроблених даних.

Це означало, що він міг використати кожен біт вимірювань для своїх налаштувань – принаймні настільки, наскільки це дозволяли можливості пристрою. Це було повністю ручне налаштування, зовсім не покладаючись на функцію автоматичного.

Вона спостерігала, як на її очах дані налаштувань, які він зберіг у тимчасовій робочій області, були перезаписані в одну мить. На екрані все ще були необроблені дані, як і раніше, але Адзуса ледве могла зрозуміти створені ним налаштування.

Вони залишили величезний запас надійності – справді, «безпека понад усе». З цими налаштуваннями користувач наражався на менший ризик, ніж якби використовувався автоматичний коректор. Мало того, тепер він міг надавати ПАВу набагато ефективніші програми активації.

Насправді, це навіть не потребувало тестування. Вміння цього першокласника вносити корективи було вищим буквально за всіх інших в інженерній команді. Адзуса вирішила втягнути його в цю справу, чого б це не коштувало.

*

З умовою не змінювати жодної з програм активації, він швидко впорався з налаштуваннями. Представлення здавалося надзвичайно коротким для всіх, хто його дивився.

Вони одразу ж перевірили його. Напруга на обличчі Кіріхари була настільки слабкою, що глядачі навіть не помітили її. Але насправді не було ніяких інцидентів, ніяких майже‑інцидентів і ніяких помилок. ПАВ, який налаштував Тацуя, працював точно так само, як і особистий пристрій Кіріхари.

— Кіріхара, як відчуття?

— Ніяких проблем. Він такий самий, як і той, яким я користуюсь.

Відповідь Кіріхари на запитання Кацуто була миттєвою.

Всім присутнім було зрозуміло, що він не давав ніякої несправедливої упередженості через особисту дружбу. Навіть якби хтось знав про зв'язок між Кіріхарою і Тацуєю – інцидент, коли Тацуя грюкнув Кіріхару об підлогу після того, як той вдерся на демонстрацію клубу кендо під час тижня набору у квітні, – він би все одно ніколи не повірив, що Кіріхара намагається виставити його в кращому світлі. Але навіть без такого хибного уявлення всі присутні зрозуміли, що ПАВ був в ідеальному робочому стані, лише спостерігаючи за тим, як він виконував заклинання з його допомогою. Однак, просто дивлячись на це, вони не могли зрозуміти нічого іншого, окрім очевидного результату магії, який був просто звичайним.

— …Здається, він має якісь навички, але, гадаю, не на тому рівні, щоб представляти нашу школу.

— І час, який він витратив на завершення, був середнім. Я не можу назвати його роботу більш ніж нормальною.

— Він робить речі у дивний спосіб. Це могло б щось означати саме по собі, але…

Звісно, перші думки, що надійшли від молодших учасників, були негативними, посилаючись на простий і зрозумілий результат. Але це не обов'язково було пов'язано з тим, що вони не хотіли брати в команду когось настільки незвичайного; частково це була просто реакція відторгнення. Президент учнівської ради, яка безпосередньо рекомендувала його, та ще й як виняток, змусила їх несвідомо сподіватися на вражаючий прояв майстерності.

Адзуса, однак, категорично виступила проти них.

— Я повністю за те, щоб Шіба був у команді! — її зазвичай боязкий вираз обличчя зник без сліду. — Техніка, яку він щойно показав нам, настільки досконала, що я досі не можу повірити, що це зробив школяр. Принаймні, робити всі налаштування вручну, не використовуючи автокоректор, – це те, на що я навіть не можу сподіватися.

— …Може це й техніка високого рівня, але якщо кінцевий результат середній, то який у цьому сенс…?

— Це може виглядати середньостатистично ззовні, але всередині це щось інше! Просто дивовижно, як він зберіг її ефективність і при цьому заклав такий величезний коефіцієнт надійності!

— Накаджьо, заспокойся… Мені здається, що час, який він витратив на створення такого невиправдано високого показника надійності, можна було б використати для підвищення його продуктивності.

— Ну, це… може тому, що все сталося так раптово… — на жаль, Адзусу ніколи не можна було назвати красномовною, тому її ентузіазм зменшився.

Коли здавалося, що Адзуса втратила дар мови, раптом один учень підняв руку і підвівся, привернувши увагу всіх присутніх.

— ПАВ, який використовує Кіріхара, призначений не стільки для змагань, скільки для створення надзвичайно складних моделей. Той факт, що користувач не відчув різниці, незважаючи на розрив у технічних характеристиках між його ПАВом і моделлю для змагань, свідчить, на мою думку, про неабияку майстерність.

— Га? …Хатторі?

Як не дивно, саме Хатторі прийшов на допомогу.

— Президенте, я теж за те, щоб Шіба був у команді інженерів.

— Хандзо? — на обличчі Маюмі теж було явне здивування.

Але Хатторі, якими б не були його справжні наміри, чесно пояснив свою думку, не здригнувшись від негативного враження, яке це могло справити на президента учнівської ради, яку він так поважав (?).

— Під час Змагань дев'яти шкіл на кону стоятиме гідність нашої школи. Я вважаю, що ми маємо відбирати учнів з найвищими здібностями, незалежно від їхнього звання. Робота інженера – підтримувати спортсменів, щоб їм було легше змагатися. Якщо Кіріхара сказав, що відчуває те ж саме, то його майстерність можна описати лише як дуже просунуту, як і сказала Накаджьо. У нас такий дефіцит інженерів, що ми насилу навіть знаходимо кандидатів; зараз не час зациклюватися на тому, що він першокурсник або що все це безпрецедентно.

У його голосі час від часу з'являлися колючі нотки, які свідчили про те, що він говорив правду. Тим не менш, те, що Хатторі перевдягнувся в пальто на підтримку Тацуї, справило великий вплив на всю кімнату.

— Я думаю, що пояснення Хатторі правильне. Шіба продемонстрував достатньо майстерності, щоб бути членом команди і представляти нашу школу. Я теж підтримую його кандидатуру в команді.

Після того, як Кацуто явно став на чийсь бік на тлі мовчазної опозиції, більшість присутніх визначилися.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub