Асаф дивився на Тукуфу і все розумів. Як король, Тукуфу ніколи не міг покинути свою гордість.
- Тоді це втрата для твоєї, і для моєї гордості. На жаль, твої внуки ніколи не зустрінуться з тобою. - Асафа.
Тукуфу кивнув, погоджуючись. Це ще одне його бажання - зустрітися з дітьми своєї дочки, але на жаль, він все одно отримав великий подарунок. Подарунок зустрітися з дочкою в останній раз.
- Хоча мій син Тукуфу носить ваше ім'я, боюся, що його характер відображає особистість мого дядька. — Асаф зізнався, сподіваючись, що старший лев покаже свою мудрість у цьому питанні.
Тукуфу нахмурився.
Всі знали, як Шрам пішов проти волі батька і викликав Муфасу на поєдинок за звання короля.
Але те, що саме Шрам вбив Муфасу, було скандалом, про який знали тільки леви прайд.
Тукуфа зрозумів його слова, бо син Асафи прагнув трону.
- Мій дядько вбив мого батька і намагався вбити нас з братом. - Асаф відкрив правду: його дядько був не тільки жадден, а й повний темряви.
Тепер Тукуфу повністю усвідомлював тривогу Асафа.
Тукуфу все обдумав.
— Моя рада - поговори з маленьким Тукуфу. Обговоріть його внутрішній демон і постарайтеся вгамувати його... - сказав Тукуфу.
Асафа кивнув, але його тривога була не такою вже й великою, бо він знав, що отримав сироватку суперльва. Він знав, що навіть його діти виживуть. Леви не живуть довше 15-30 років, але Асаф знав, що завдяки своєму прекрасному тілу він швидше за все переступає цей кордон.
Хоча він планував зробити Мохату королем в дорослому віці, все одно залишиться поруч і насолоджуватиметься життям за ними, - таким був його план. Але він не хотів, щоб між його синами виникла ворожнеча.
І якщо Тукуфу такий підступний, яким він здавався, то може знайти спосіб створити більше проблем, ніж Асаф хотів.
– Найгірше становище... Вижени його з прайд, така доля багатьох синів левів... - Тукуфу нарешті дав свою останню пораду. Для левів було нормою виганяти молодих лев'ят-самців, поки вони не досягли повноліття.
Потім вони скидалися по околицях, поки не знайшли новий прадід, де могли або жити як підлеглі, або боротися за лідерство.
Асафа кивнув, сподіваючись, що до цього не дійде.
Прокинувшись, Захара проводила час біля Тукуфу і радісно розмовляла з ним про все на світі.
Асафа бачив це і відчував, що вона знає, як його час скоро закінчиться, і просто прикидалася щасливою, бо хотіла, щоб її останні спогади з батьком були позитивними.
Коли настав полудень, Тукуфу нарешті сказав їм, що пора повертатися, Захара подивилася на нього так, ніби він її зрадив.
- Та годі, тату, ми щойно приїхали, я дуже за тобою сумувала... Ми можемо поїхати завтра, правда Асафа?
- Маленький квіточок.... Королівство не може функціонувати без свого короля... Прийшов час тобі повернутися. - Відказав їй Тукуфу. Він знав, що чим довше вони будуть разом, тим важче буде знову розлучатися.
Минулого разу, коли він відіслав її, це було одне з найважчих рішень, які йому довелося прийняти.
Щасливий вираз обличчя Захари нарешті розбився, як скло.
Вона не хотіла плакати, але знала, що сьогодні востаннє зустрічається з батьком, і намагалася до останнього... Але нічого не поробиш.
По її обличчю покотилися сльози, а на обличчі з’явилися страждання.
- Маленька квітка, навіщо ти плачеш? - Тукуфу намагався потішити її.
- Тату... Я... Я буду дуже сумувати за тобою. - Вона сказала, щоб не дивитися в очі правді про їхнє останнє зібрання.
"І я сумуватиму за тобою." Тукуфу посміхнувся, поклавши лапу їй на голову.
Вона кивнула на знак розуміння і розплакалась.
- Захарі, прийде день, коли ти попрощаєшся зі своїми малятами. Чи хочеш, щоб вони зазнали такого болю від твого прощення? Чи, може, ти хочеш, щоб вони відчували вдячність за кожну мить разом? - Казав Асафа. Його слова були розсудливими, і це зворушило її серце.
Вона зрозуміла, що ліпше жити разом і тішитися часом, ніж сумувати за тим, чого вони вже не побачать.
Вона кивнула і взяла себе в руки, перш ніж на її обличчі з’явилася виразна усмішка.
- Спасибі тобі, татко, за все! - сказала вона своєму літньому батькові, який завжди здавався їй непереможним героєм, але в цей момент він виглядав таким... Старим і слабким.
Тукуфу, чоловік, який рідко усміхався, тепер посміхнувся більше, ніж за останні п’ять років разом узятих.
Усмішка прикрасила його обличчя.
- Було дуже приємно, маленька квітка. - Він сказав, що дуже любив виховувати таких добрих дітей, у тому числі Захара.
- Я радий, що ми змогли зустрітися як друзі в цьому житті. - Казав Асафа і, повернувшись, пішов до виходу.
Захара вже збиралася слідувати за своїм королем, але обернулася і в останній раз потерлася головою о голову батька, щоб показати свою прихильність.
Потім вона поспішно побігла за своїм чоловіком і королем.
Коли Асаф і Захара дійшли до кордону, вони побачили Солоф Сіндер чекає на них з малям.
Захара з підозрою подивилася на Солофа Сіндера, не розуміючи його намірів.
Але Асаф просто кивнув Солофа Сіндера і підійшов до нього, дивлячись на маля, яке тремтіли від страху.
- Що ти задумав, Солоф? – скептично сказала Захара, вважаючи, що він задумав щось погане.
Солоф тільки подивився на Асафа, щоб той пояснив.
- Ти можеш йти. - Асаф сказав леву.
Солоф кивнув і повернувся.
Асаф дивився на Солофа Сіндера і бачив, як лев впевнено йде вперед. Його відданість і доброта, здавалося, робили його трохи слабким, але поки він йшов, він бачив у ньому сильного воїна.
Може бути, він стане наступним королем? Асафа подумав: "правдоподібно, Солоф був у розквіті сил, він здавався сильним і добрим. З нього вийде відмінний вождь."
- Солоф! - Сказав Асафа, зупиняючи лева в його крокі і озираючись назад.
- Якщо одного разу дійде до цього, і ти станеш провідником свого прайду, знай, що між нашими племенами буде дружба. - Сказав Асафа на знак підтримки.
Навіть Захара здивовано подивилася на нього. Вона знала Солофа ще малям. Він прагнув пригод і небезпек, завжди заявляючи, що ці поняття - рідні брати, тому вони звучать так схоже.
Вона не знала, наскільки виріс лев з того часу, як вони програли Асафі і наскільки він відданий її батькові - вона знала його тільки як непокірного малята.
Але вона довіряла Асафу, тому нічого не сказала.
- Не хвилюйся, малюк. З нами ти в безпеці. - Казав Асафа, погладжаючи маля.
- Так хто ж він? - Вона запитала.
- Останній спадок твого батька і твій молодший брат. - Він посміхнувся і взяв його на руки.
У Захари відпала щелепа.
- Як його звати? - Вона здивовано вигукнула.
- У нього немає імені, ніхто не знав, що він син Тукуфу. - Асафа пробурмотів, що важко говорити з малям у роті.
Але Захара вловив суть.
- Тоді він є дорогоцінною перлиною... Його зватимуть Кіто. - Захара подивилася в його чисті очі, повні невинності і цікавості. Він народився зовсім недавно.
Асаф усміхнувся, погоджуючись з іменем.