Минув ще один рік. У прадіді все складалося добре, але в особистих справах Асафи усе виглядало дивно.
Асаф дуже турбувався про одну конкретну людину... Сімбе.
Сімба проводив свій час, живучи за скелею прайд разом з командою... звичайно він ходив на патрулювання кордонів і відзначав їхню територію разом із Асафом.
Але найбільше його турбувало той факт, що Сімба і Імані почали проводити більше часу разом...
Імані була як набридлива старша сестра, яка дуже піклувалася про Асафа, але Сімби з Іманаї не мали таких же братських стосунків. Асаф не помітив цього.
Тепер Асафа непокоїть те, що Сімби з’явився у вигляді чорної пантери.
Це дуже проблематично, леви повинні паруватися тільки з левів. Якщо Симба приведе додому чорну пантеру в якості партнера, як відреагує Сарабі.
Асаф зітхнув, подумавши про це. Імані подобалася йому як рідна, але як він міг прийняти її і Симбу разом? Адже вони навіть не одного виду.
- Що сталося? - Тимофін запитав?
Тімон, Пумба, Асафа та Хаму лежали на траві й дивилися на нічне небо.
Асаф помітив, що Сімби й Імані не були тут і тому занепокоївся.
- Хлопці, ви думаєте... між Сімбою і Імані щось відбувається? - Асаф нарешті показав, що турбується.
– О... Знаєте, коли лев і пантера проводять багато часу разом, їхні мізки можуть стати кашічними. - Тімон пояснив.
- Отже, між ними щось є? - Асаф сказав це із занепокоєнням у голосі.
- Але Асафа, це має бути щось добре для тебе! - Сказав Пумба.
- Як це? - Скептично запитав Асафа.
- Ну, леви і пантери не можуть мати дітей... тож Сімби не матимуть дітей, які пізніше створюють політичні проблеми з вашими дітьми. - Пумба на 1000 відсотків використовує свою мозку, створюючи чудо і розумний аргумент.
Асаф встав, здивований - насправді це було те, що його турбувало. Він не хотів забороняти Сімбе мати власних дітей, але це могло б створити великі проблеми в майбутньому.
Але це... Це могло б вирішити всі його проблеми.
- Давай, лягай, продовжимо милуватись великою темною штукою, в якій застрягли світлячки. - Сказав Пумба, описуючи небо, як колись вчив його Тімон.
Асаф знову ліг спати і почав насолоджуватися нічним небом.
Через кілька днів Асаф прокинувся рано в прайдовому логіці, сонце ще не зійшло і небо було темним.
Асаф прокинувся і подивився на всіх малюків, які лежали й спали в дивних позах.
Його погляд переходив з одного малята на іншого, аж поки не дістався до найбільшого лев’янка з блідим хутром і темною гривою на голові.
Мохату, первісток Асафи і наслідного принца. Асаф з любов’ю і турботою дивився на всіх своїх дітей, але сьогодні він збирався дати Мохату кілька важливих уроків у житті.
Мохату намагався відмахнутися від батьківської лапи, намагаючись продовжити сон. Але Асаф знову підштовхнув його до того, щоб він зміг відкрити очі і озирнувся навколо злегковаги, бо щойно прокинувся.
Батько приклав палець до губ і створив звук — ШШШ — помахом Мохату, щоб той йшов за ним.
Мохату озирнувся і побачив, що всі інші сплять, і зрозумів, Що батько хоче, щоб тільки він йшов за ним, тому він мовчки встав і обережно вийшов за батьком з лігва.
Аяна прокинулася і побачила, що Асафа та Мохату виходять з печери. Вона усміхнулась, бо довіряла Асафу і була рада, що він вирішив побути з сином наодинці й знову заснув.
Асаф вийшов і побачив, що підув легкий вітерець. Він подивився на небо, яке все ще залишалося темним, але зірки ще були видно, а на горизонті забив світанок - настав ранок.
Сонце ще не зійшло, але воно наближалося і горизонт засвітився.
- Красиво, правда? - Сказав Асафа своєму синові.
- Це просто небо, тато. - Мохату відповів, все ще сонний.
- Це просто небо? - Посміхнувся Асафа.
У відповідь Мохату підняв голову, але цього разу він спробував побачити більше.
Він бачив, що зорі сяють яскраво, але що ще?
- А ще є зорі? - Мохату здогадався, що саме це мав на увазі його батько.
- Зірки... Йди за мною. - Асаф усміхнувся.
Асаф спустився з гірської скелі і продовжив іти до савани. Вони йшли деякий час, поки не прийшли до великого озера.
Він зупинився і сів, коли озеро з'явилося в полі їх зору, але вони були ще далеко від нього.
Мохату пішов за батьком і сів. Знову подивився на небо, намагаючись зрозуміти, про що говорить його батько, так як здавалося, що тато знає щось, чого не знав він, і грає в містику.
Але він не міг зрозуміти, про що говорить батько.
- Мохату. - Покликав його Асафа серйозним тоном.
Мохату подивився на батька, приділяючи йому увагу.
Асаф також дивився на свого сина і був дуже задоволений, що Мохату став принцом. Асаф спостерігав за своїми дітьми від самого народження і дійшов висновку, що Мохату був найбільш спокійним та справедливим у стосунках з братами й сестрами.
Він ніколи не прискіпувався до своїх братів і сестер та не звертав на них уваги, коли вони сварилися з ними, а також надмірно опікувався іншими малятами.
Коли інші потрапляли в біду, Мохату охоче брав на себе вину за те, що їх не відчитували Аяна, Нала чи Захара.
Він був трохи більшим за інших, хоча і ненанного, і, коли вони їли, Мохату таємно стежив за тим, щоб всі його брати й сестри наїлися досита, перш ніж він сам насестся.
Асаф подивився на озеро, де пили газелі, жирафи, слони і навіть птахи. Всі вони прокинулися і почали день ще до сходу сонця.
- Дивись, Мохату, газелі. - Казав Асафа. Мохату повернув голову, пошукав очима газелей і знайшов їх.
- Хто вони для нас? - запитав Асафа, його тон був серйозним, бо він хотів, щоб Мохату зрозумів, що навчає його чогось важливого.
Мохату замислився на хвилину, але зміг придумати лише одну відповідь: « Еда? » — запитав він.
Асаф посміхнувся.
- Вони є їжею для інших левів, але не для нас з тобою, і ти можеш здогадатися чому? - запитав Асафа.
Мохату замислився ще на хвилину, і єдине, що відрізняло їх двох, - це те, як його батько був королем, а він - успадкованим принцем, але він не розумів, який зв'язок це має до визначеного питання.
Асаф побачив, що його син глибоко задумався і дуже нахмурився.
Він посміхнувся.