Асаф підняв лапу і полоснув Шрама по морді, з такою силою, що його пробили кігті.
Шрам лежав мертвий, наче йому знесло половину голови.
- Вбивство тебе... Справді не принесло мені внутрішнього спокою... Але принаймні воно принесе мир цим землям. - Казав Асафа, поки не побачив свого мертвого дядька.
Повертаючись, він поспішив туди, де відбулась битва, і, коли прибувши до іншої леви, побачив, що вони переповнені гієнами.
Асаф кинувся в бій і почав вбивати гієн, він був як танк на турбіні, який неможливо зупинити.
Він сам поламав хід подій і полегшив левам опір. Кінець кінцем, коли гієн залишилося 20, вони припинили боротьбу.
У цей момент левиці стояли за спиною Асафа і чекали його рішення, що буде далі.
Асафа глянув на свій прайд і побачив, що деякі з них були поранені й всі виглядали втомленими.
Асаф зробив довгий вдих, перш ніж заривати з усієї сили, і рев потряс саму скелю на якій вони стояли. Його почули від прайдових скель аж до горизонту. Ґієни впали, затиснувши вуха від болю.
Після реву Асаф подивився на гієн і чекав, поки вони зберуться.
- Шрам убитий за свою зраду, ви теж покарані. Якщо ви хочете продовжувати боротися, я не пощаджу вас, але якщо ви втечете з цих земель і ніколи не повернетеся, то пробачу вам сьогодні. - Асаф сказав це з остаточним голосом.
Геєни подивилися один на одного, бажання битися не залишилося, і вони кивнули одне одному, примирившись з тим, що битва закінчилася.
- Дякую за милосердя. - З гіркотою сказала велика гієна, після чого відвернулася і втекла, за нею пішли інші гієни.
Сьогоднішній день був великою втратою як для гієн, так і левів.
Асафа повернувся, щоб подивитися на свою сім'ю, і в цей момент пасмурне небо нарешті пролилося дощем, аби задовольнити спрагу землі.
- Асафа... — Сарабі вигукнула, коли все нарешті заспокоїлося і поспішила притиснутися до сина.
- Мамо, я нарешті повернувся. - Прошепотів він. Дощ посилився, і неможливо було зрозуміти, чи пролилися сльози в цей момент.
- Прийшов час королю повернутися! - Розповідав радісний голос.
Асаф підніс голову і побачив Рафізі, який сидів на скелі й дивився на них з величезною посмішкою.
- Рафіксі! Він не з'являвся у цих землях відтоді, як помер Муфаса.
Деякі левенята не знали, хто він такий, але не поводилися грубо, тому що старші були з ними ввічливі.
Рафікі спустився вниз і також обняв Асафу.
- Ваша величність! — Несподівано сказали Тімон, Пумба та Імані, підійшовши до нього з усмішками.
Хам також усміхався, але не називав Асафа королем.
Асаф побачив, що Хам відчув полегшення.
Нала й Аяна також підійшли до нього і показали свою любов.
Рафікси вдавати кашлянув, щоб привернути їх увагу, і, отримавши його, подивився на вершину скелі прайди, де король-лев повинен був показати своє царство.
Асафа кивнув і почав підніматися туди під дощем, його довга грива була мокрі через дощ, і він повільно йшов вгору.
Асаф не міг відчувати туги за домом, адже востаннє він був тут з батьком і тоді все здавалося таким... легко...
Але зараз, піднімаючись вгору, він почувався важко, бо розумів, яка відповідальність на нього лягає.
Піднявшися на вершину скелі, він окинув очі землі прайд - всі вони будуть під його захистом. Оглянувшись на інших, він побачив в їхніх очах надію, радість і полегшення.
Асаф подивився вперед і знову загарбав усю силу. Могутній рев донісся до кінців прайд. Незабаром до нього приєднався рев інших левів.
Невдовзі всі тварини в прайдах знали, що обраний новий король і розпочав нове життя.
Невдовзі всі побачили, як темні хмари на небі перетворилися в лев’яну морду, яка посміхалася прайдлендам.
- Муфаса! - Сарабі першою зреагувала, побачивши морду у небі, але вона протрималася всього кілька секунд, після чого знову перетворилася на хмари, та цього разу зі спалахами сонця, що проходять крізь них і освітлюють Прайдленд.
На секунду Сарабі подумала, що це їй здалося, поки не побачила, як всі інші дивляться на неї з знанням.
Сарабі усміхнулася, коли зрозуміла, що колишні королі визнали Асафа законним правителем.
- Так що ж ви тепер будете робити, ваша величність? - Зазу підлетів до Асафа і вклонився.
- Спочатку я видам новий закон, згідно якого всі повинні кланятися мені, коли бачать мене!
Рафікі вдарив змію по голові.
- Якийсь час ми будемо випробовувати труднощі, буде важко їсти, поки трава не виросте і не приведе сюди більше життя. - Сказав Асафа, роздумуючи про майбутнє.
Зазу посміхнувся, відчуваючи гордість за те, що його дитинча виросло у такого чудового лева.
- Так, дійсно труднощі на горизонті! - Сказав Зазу з величезною посмішкою. Він сказав це так, ніби ніяких проблем не було, більше того, здавалося, що всі його проблеми зникли.
Асафу це вдалося, коли він почув такі слова від Зазу і підхопив птаха та обійняв його.
- ВАЖЛИВО, ЦЕ НЕПЕРЕЧНО! - Запаниковал Зазу.
Асаф сміявся з птахів, і всі сміялися.
- Але наш король... У мене є одне питання? - Левиця вийшла вперед з розгубленим видом.
- Зазу вискочила з обіймів Асафа і відповіла за нього.
- Ти принесла нам їжу? Коли ми зможемо його з'їсти? - Невинна запитала її, вказуючи на Пумбу.
- АААЯ, Я ТАК І ЗНАВ, ЦЕ БУЛА ПЛОХА ЙДЕЮ - ВІЗНИТИ ЛЬВЕНКА! - Пумба закричав від страху, почувши ці слова.
- ААКАAa AanaААЯАAАаААНАaА АДАААХАЕА! - Тімон знепритомнів
- Ці люди - мої друзі, а не їжа. - Асафа посміхнувся левиці.
- А, я бачу свого короля. - Вона виглядала розчарованою.