Імператорський палац Клана Ло стояв на найвищій точці столиці, велично височіючи над усім світом. У більшості районів столиці було заборонено літати, тому всім доводилось поступово підніматися до палацу пішки.
Якщо підняти голову, можна було побачити довгу драбину на схилі гори та хмару, що зникає. Хвиля туману майже не висвітлювалась обрисами золотих залів. Між ступнями простягалися кам’яні вивалення хмарних драконів, і в міру підйому візерунки на них постійно мінялися. Там були попечатані Небесні демони, стародавні Фей, святі Раси демонів і томах богів.
Багато чиновників і молодих талантів зупинялися тут, щоб шанобливо поклонитися на вершині гори й тільки після цього продовжували свою подорож. По цій драбині, яка виходить в небо, мали право підніматися лише люди з високим статусом у Клані Ло або ті, хто мав особливі заслуги.
У цей момент до підніжжя сходів разом з десятками слуг прибув розкішний паланкін розміром з маленький будинок, прикрашений розтягуючим легким шовком. Він мав десять джгутів з багровою шкірою і кілька рогів на голові, але його походка була лестощом.
- Який величезний паланкін!
- Хто це притягнув сюди паланкін і збирається їхати на ньому нагору? — Воїни один за одним оберталися, поглинуті цікавістю.
- Подивіться на герб... Це люди з царства Тяньюї!
- Так, я знаю цей знак.
— Я чув від старійшин секти, що незабаром до столиці пристане група дуже важливих гостей. Не думав, що приїдуть навіть з Тяньюй.
Демонічне царство Тяньюй було могутньою силою Імператорського Небесного моря, що лежала в стародавньому незалежному просторі і була невід’ємною частиною світу. Оскільки це був паланкін Тяньюй, то його право рухатися прямо по сходах не виклика́ло питань. Ось тільки люди з Тяньюї зазвичай рідко контактували із зовнішнім світом - навіщо вони прийшли сьогодні?
Великіани понесли паланкін на сходах, і невдовзі він зник у тумані. Воїни були вражені їхніми поглядами, але незабаром у небі з’явилася величезна чорна риба! Ця велетенська істота пролетіла над головами і опустилася на площу біля підніжжя гори, як маленька скеля.
— Риба Пожирач Морей?
— Це не справжня риба, а потомок з дуже густою кров’ю. Але навіть їх у небесах Ван’яо дуже мало. Це прибули люди з Секти Тяньї.
- Що сьогодні за день? Чому раптово з’їхалося стільки вісників великих сил?
— О! А ось цих я знаю. Це хмарні стрічки Племені Ліс!
Воїни втупилися на прибульців. Плем’я Білих Ліс було для них знайомою. Гості з різних фракцій, що проходять повз або пролітають у небі, примушували очі розбігтися. Хоча вони мали право літати над територією палацу, по цій довгій драбині їм все одно треба було йти пішки.
Серед цих величних птахів і пафосів на небі раптово з’явився чоловік, який осів у воді золотого орла.
— Це... Що це таке?
Це був звичайний золотий орел — птах, який у будь - якій секті вважають за звичайну. Як таке знане створіння могло з’явитися в небі над імперською столицею, а також у одному ряді із нащадками стародавніх Фей, чиї імена Гремільє на все небо Ван'яо?
- На ньому хтось є!
- Хто це? Схоже на когось з молодого покоління.
Ті, хто мав право літати над палацом, зазвичай були особистими особами з найвищим статусом і переважно у поважному віці. Молодь рідко зустрічалася серед них.
Він ніби відчув суєту внизу, і Юнь, який літав на орлі, скочив вниз та швидко зник у вишині. Це був особливий привілей, який він отримав після випробувань у храмі Лошень: ті, хто вирізнявся особливими заслугами, могли літати над палацом. Звичайно, сама драбина все одно повинна була поспішати, але це вже було ознакою найбільшої честі — посланці великих сил користувалися лише такими ж правами.
Політ над палацом став для І Юня новим досвідом. Оскільки він мав лише золотий орел, то вирішив скористатися ним. Неказистий золотий орел на фоні нащадків стародавніх Фей виглядав настільки безглуздо і броско, що воїни внизу витягували шиї, намагаючись краще його роздивитися.
І Юнь ще до прибуття дізнався від Ло Хоер, що сьогодні збираються важливі персони всіх великих фракцій. Він не знав, навіщо вони з'їхалися саме зараз.
Крик!
Золотий орел приземлився перед парадною драбинею. І Юнь зістрибнув з нього і попрямував до спокою Імператора Ло. Палац був величним і гравіозенним, наче збудований прямо в хмарах. З цієї висоти землі на тисячі чи навколо лежали як на долоні. Сходи були довгими, але для воїна не було часу підніматися по ній.
- Хто це?
З одного боку палацу стояв невеличкий сад з декоративними горщиками, ставками та балачками над водою — місцем для тимчасового відпочинку тих, хто чекав на аудієнції перед Імператором Ло. Тут уже зібрався натовп.
І Юнь відразу помітив в натовпі Ло Хоер. Вона вирізнялася серед усіх, наче яскраве полум’я палахкотючої вогні, і її було неможливо помітити.
— Сяо Юнь-цзи, ну ти и копуша! — З хихіканням гукнув його Ло Хоер. Вона сиділа на почесному місці в одній з розмов, а поблизу були Цзяньчжу і Сюань Цзун Юе.
Вона почала викрикувати це ім’я, як і багато поглядів відразу ж попрямувала до І - Юна.
— Це і є І Юнь?
Навіть серед учнів Клана Ло не всі знали його в обличчя. Багато хто вирушав у Плем’я Ліс, щоб отримати перемогу. Вони лише чули, що І Юнь у Великому масиві Каменя Закалки Демонів перевершив принцесу Білих Ліс, яка в свою чергу не поступалася Ло Хоер! Це змусило багатьох людей, у тому числі Суань Цзюнь Юе, почуватися незручно і викликати в них сумніви.
Вони не брали участі у випробуванні храму Лошена, але під час випробувань Племені Ліс вони бачили видатні здібності Лока. Вона придушувала всіх настільки, що відчувала безсилля і не могла її наздогнати. І тепер цей хлопець, що виглядає зовсім молодим і до того ж має просте людське походження повинен був викликати у них таке саме відчуття? Це було неприйнятним.
— Э-э... Так, трохи затримався. У мене немає хороших їздових звірів, прилетів на золотій орлі, а птах цей летить досить повільно, — відповів Юнь.
Почувши це, генія навколо Ло Хоер повністю втратила дар мови. І цей хлопець дійсно був тим самим недосяжним істотам, про яке ходили чутки?
- Завтра попрошу маму подарувати тобі звіра, але це потім. Сяо Юнь-цзи, йдемо! Пішли швидше! Сядемо у розмові лисиць, побажаємо!
Ло Хоер обожнювала сіяти хаос. Вона чекала І Юня саме для того, щоб відвести його до Бай Юецину і трохи побавити тому спесі. Це ж так весело! До того ж вона чекала зустрічі Принсеси Білих Ліс з І Юном.
У саду з’єднувалися безлісні мостики. Ло Хоер потягла І Юню до того, де розташувалися представники лисиці. Там вже був принц Чісіо, а також Бай Юцин і Принцес Беліх Ліс.
Побачивши, що наближається І Юня і Ло Хоер, Принцеса Білих Ліса ніяк не відреагувала, але обличчя Бай Юцину стало помітним помаранчене. Помітивши, як кутки губ Ло Хоер погналися в шехідній усмішку, він зрозумів: ця маленька принцеса Клана Ло - та ще заноза, і вона явно задумала щось неприємне.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv