***
Незліченна пустиня поповнилася нескінченними горами і річками. У глибинах її височить величний вівтар, викладений з безлічі білих кісток. Залишки виступали назовні, а атмосфера в дикій та стародавній історії була дуже напруженою.
Цей вівтар простояв тут незначно скільки століть. Неподалеку, в одному з палаців, день і ніч несла арешт дівчина у алом одежині. Вона була вишукана і тонка, між її бровою алелі три точки кіноварі. Риси обличчя здавалися викарбуваними з небесного нефриту — холодна, як іней та сніг, вона мала незмінну красу.
Дівчина сиділа біля вікна головного залу, притискуючи до себе пухнасту руду лисицю. Маленький звірок прикріпив до неї зі виглядом повного блаженства і примирення. Раптом у півмісяць заломилися кроки. До неї підійшов чоловік у зелених одязі і схилив коліно.
Дівчина поглянула на нього і тихо запитала:
— Пора відправлятися?
— Так, — шанобливо відповів чоловік.
Це був той самий Пастушок, який колись вів мільярдну армію астральних звірів і ледве не стирець з лиця землі Божество Тайської імперії. Але Дівошкою була сестра І Юня - Цзян Сяожоу. Сім років тому на Алтарі з Божественних кісток пробудилася давня кров, і вона стала Королевою Пустошею. Незважаючи на це, Пастушок за звичкою називав її молодою Державою.
Повернувшись до Расе Пустоти, Цзян Саяжу зрозуміла свою мету. Спочатку вона чинила опір цій долі, але коли І Юнь опинився у полоні Шенту Нантяжка, їй довелося зробити це заради його порятунку. Пастушок пішов на допомогу І Юню, за умови: Цзян Саяжоу мав назавжди порвати зв'язки з Расою людей і стати молодим народом народу Рози Пустота.
Її кров була особливою - вона отримала визнання Святого Духа Раси Пустоти. Протягом минулих десятиліть кров стародавніх предків ставала дедалі рідкіснішою, і отримати схвалення святого духу для нового монарха стало завданням майже нездійсненним. За ці сім років Цзян Сяожоу стала набагато розумнішими і спокійніше.
Коли вона встала, все ще притискаючи до себе лисицю, і взяла у руки костовою жезл, навколо неї розлилася аура святості. Навіть перед обличчям цієї сили Пастушок не відчував захоплення старшою, а благоговіння короля.
— Раз так, йдемо, — неґрудно вимовила Цзян Сяжоу і вирушила до виходу. Накинувши плащ, вона вийшла з палацу.
Ззовні її вже чекали величезні верхові тварини. Поряд з звіриною стояла жінка в простому білому платті надзвичайної краси. Її обличчя були дуже схожі на Цзян Сяожоу, це була попередня Королева Пустоші.
— Матушка, — почала трохи вклонятися Цзян Сяжу.
Жінка подивилася на дочку з ніжністю і зітхнувши сказала:
- Роу-ер, через три дні настане момент, коли енергія Інь в Гробниці Душ буде слабшою за останні десять тисяч років. Тоді вона повинна входити всередину, щоб розбудити злих духів. Протягом останніх десяти років наш народ займався викладанням талантів. Тепер прийшов час запросити їх.
Поки вона говорила, в небі позаду палацу почали підніматися величезні звірі. На їхніх спинах повністю готові до походу молоді герої Раси Пустоти. Люди вже давно знали, для чого Кривавий місяць створила угоду з Небесним Дао. Цілі ворога були ясні, і « Небесні Ліси », яких виховувала Раса Пустоти, були призначені для боротьби з цим союзом.
Шлях до Гробниці Душ становив мільйони. Раса Пустота давно знала її розташування і те, що вона є цитадель Кривавого місяця. Але через захисні форми та обмежувальну концентрацію енергії Інь вони нічого не могли вдіяти з цим місцем. Тепер тільки Цзян Сяжу могла повести « Небесних Лісів» в бій проти ворога.
І все ж перероджені Кривавого місяця були неймовірно сильні. Похід до Гробниці Душ означав для Цзян Сіяжу шлях у саму логіку звіра. Найменша помилка, і вона могла назавжди залишитися в тих похмурих чергах. Мати жаліла свою доньку, але розуміла, що іншого шляху немає.
Цзян Сяжу легко стрибнула на голову величезного звіра. Вона змахнула жезлом, і її мауннт кинувся в повітря. У ту саму мить за нею пішли десятки інших монстрів, чиї крила розкрились і закрилися сонцем. Коли Цзян Сяжу прямувала в строю, то спокійно дивилася вперед, поки вітер тріпав її волосся. Її погляд був сповнений рішучості. Вони летіли на крайній північ, в сторону безжиттєвих пустощів.
Жінка в білому довго стояла, проводячи очима тих, хто летів, поки вони не сховалися за горизонтом. Коли останній звір зник з поля зору, вона однією губами прошепотіла:
- Роу-ер, обов'язково повернися живий ...
***
Крайній Північ — це ланцюг нескінченних суворих гір, де не росло травинки. Гострі піки були неприступні навіть для птахів. У долинах вили чорні вітри, які нагадують стогін злих духів. У повітрі був сильний запах — отруйний дим, який міг вбивати без сліду.
Мільйони років ця земля була гнучкою, але не вкрита людьми. Мороз тут сковував усе живе, а залежна концентрація Інь витягувала життєві сили з будь-якого смертного. Навіть воїни, опинившись тут, починали втрачати енергію крові і з кожною годиною ослаблюватися. З цієї причини Крайній Північ був зовсім заселений. А в самому серці цих земель, де енергія Інь досягала свого піку, було місце, яке Кривава місяць називала Гробницею Душ.
У-у...
Темна хмара літаючих звірів з'явилася над Гробницею Душ. На їхніх спинах сиділи найкращі представники Раси Пустоти. Ведучий звір розміром з маленьку гору ніс на голові дівчину в алом. Цзян Сяожоу стиснула костовою жезлом і подивилася вниз:
- Це і є Гробниця Душ?
Пастушок, опинившись поруч з нею, відповів:
— Да, молодша пані. Ці отруйні тумани належать до формації, яка приховує справжній вхід.
Гробниця Душ була колосальна. Її входи були розкидані по всьому Півночі і перепліталися, наче мурашині тунелі. Через величезну кількість їхніх кривих місяць не міг приставити до кожного з них, бо їх просто не вистачало. Але використовувати злих духів або мерців-стражів не мало сенсу, тому що вони не змогли б зупинити таких сильних майстрів Раси Пустоти, як Пастушок. З часом Кривавий місяць зовсім перестав охороняти зовнішні кордони. Крім того, протягом століть внаслідок утворення отруйного туману рівень захисту став відчутним і тому щороку треба було витрачати неймовірні кошти енергії.
— Отже, формація старіла і ослабла. Цзян Сяжу ніжно погладила дикого звіра на якому стояла.
Страшний, жорстокий монстр під її поглядом лише лагідно написав і з усієї сили помахнув крилами. Пориви вітру були подібні до урагану: порох і каміння полетіли в сторони, самі гори захлинулися. Чорний дим, який обкутав скелі, розсіявся і відкрився справжнім обличчям Гробниці Душ. В одній з гір відкрився глибокий позіх, вхід в яку був запечатаний криваво-червоним бар'єром.
— Щоб захистити серце Гробниці Душ, Кривавий місяць встановив давній бар’єр, який обмежує кістковий вік. Молода пані, я не можу увійти з вами. Вам доведеться вести наших геніїв самотужки, з гіркотою вимовив Пастушок. Його серце розривалося від того, що юній королеві доведеться самій йти в лігво ворога.
— Я знаю, — голос Цзян Сяожоу був тихим і спокійним, як вітерець.
Зазвичай у Гробниці Душ кишать злими духами і королі мертвих, деякі з яких були по десять або й сто тисяч років. Їм не було діла до сплячих сущів Кривавого місяця, але вони обожнювали їсти живих. Для молоді такі противники були смертельно небезпечними. Навіть Кривавий місяць не хотів, щоб члени Небесного Союзу зіткнулися з ними раніше часу, інакше « Терези» були б випорошені досуха ще на порозі. Тому вони вибрали день, коли енергія Інь мінімальна - у цей час давні королі впадали в глибоку сплячку, відкривши безпечний шлях.
Цзян Сяожоу підняла погляд. Небо над Гробницею Душ під впливом енергії смерті було важким і чорним, даваючи на психіку.
— Пора, — коротко кинула вона.
Генії з підрозділу "Небесних Ліс" за її спиною були віддані Расе Пустота до мозку кісток і обожнювали свою королеву. Вони знали, що йдуть на вірну смерть, але ніхто не відступив.
Цзян Сяжоу широко розвіяла руки, її довгі рукава затремтували на вітер, немов язики полум'я, а білий жезл у руці вказав прямо в небо. Таємнича сила почала зосереджуватися на його здійсненні. Вітер закрутився воронкою, а звір під її ногами жалівся. Вся сила стихії зібралась в одну точку, і на губах Цзян Сяжу заграла ледь помітна усмішка.
Бум!
Стовпи вітру з гуркотом прокололи чорні хмари. Неначе в небі пробили брухту, і крізь неї залинув яскраве сонячне світло. Опустивши жезл, Цзян Сяожоу зробила крок прямо в порожнечу. Вона, йдучи по променю світла, як за мокрою дорогою, повільно пішла через повітря до воріт Гробниці Душ...
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv