Молодий чоловік з кінським обличчям саме раз проймався думками, коли з дверей однієї лавки донеслися голоси.
- Послухайте, пане, цей чудовий камінь ми особисто викопали в бездонній гірській печері! У цій місцевості було дуже небезпечно, і це не завжди легко. Цей камінь Бог знає, скільки років він пролежав глибоко під землею. Незалежно від того, чи ви пустите його на переплавку або залишите для вивчення, він принесе вам велику користь. А ви пропонуєте за нього всього двадцять низькорівних сарір... Чи не мало буде забагато?
Цей голос з'явився І Юню надзвичайно знайомим. Через свою феноменальну пам'ять він миттєво згадав, що чув його біля міських воріт - це був той самий хлопець років двадцяти п"яти з трійці, яку він зустрів при вході в місто Тянью.
І Юнь підвів брову і заглянув всередину. У просторному, яскраво освітленому залі стояли три фігури. На самому приламці лежав камінь розміром з кулак, який виливався тусклим золотом. За стійкою ж вішав пухкий приземлистий лавочник років сорока. Він ліниво посмоктав білу трубку з астрельної кістки, одягнувшись у розкішне вбрання золотими монетами. На його великому пальці фарбувалося масивне кільце лучника з яшми. Його вигляд дуже відрізнявся від поношеного одягу бідних відвідувачів.
У цей момент лавочник, придивившись, дивився зовсім не на камінь, а уважно розглядав молоду дівчину на ім'я А-Юй і підліток А - Ню. Він не намагався оцінити ціну товару, натомість його цікавило, яка доля звела цих трьох із подібною набуткою. Такі камені рідко зустрічались у місті Тяньу, і він не міг з упевненістю сказати, що це таке.
Він тільки згадав, що колись в Павільйоні Множества Скарб був схожий на екземпляр. Але той був розміром з млинове жорна, а цей ледь дотягував до кулака, так і кольором відрізнявся. Тоді Павільйон Множство Сюкровищ виручив за той величезний камінь багнолову суму, а ось щодо цього ... Човняр сумнівався. Але як би там не було, він напевно коштував більше двадцяти низькорівних сарір.
Але чим ціннішим був предмет, тим менше крамарів треба було виявляти. Вичинний азарт міг напасти і змусити продавців обманутися. Особливо це балакуча людина, яка так і бачила пожадливість. Якийсь час тому цей хлопець навіть відправив полуниці мисленнєве повідомлення, пропонуючи збити ціну в обмін на частку з прибутку. Непримиренна людина, яка вважала себе хитрим чоловіком, не розуміла справжньої вартості каменя. Його можна було вигідно використати, а отже поспішати не коштувало. Найкращим виходом було розіграти виставу і заволодіти каменем обманом.
— Треба перевірити, — недбало кинув товстувато - коричневу голову.
Його помічник схопив камінь і безцеремонно кинув його на невелику золоту чашу ваг. Від такої грубості А-Юй мимовільно помоститися, ніби їй самій завдавали болю. Як тільки темно-золотий камінь торкнувся золотої поверхні, чаша спалахнула яскравим світлом, повністю окутавши артефакт. У цьому сяяння почало бачитися кожна жила на його поверхні.
На камені було темно, наче найрідкісніший самоцвіт у світі смертних. Лінії візерунків, створені природою, нагадували таємничі руни і виглядали надзвичайно загадково. Але всередині камінь залишався абсолютно чорним, непроникним для погляду.
На жаль, 20 - річний кузен був прикутий не стільки до каменю, скільки до самого пристрою. Він не міг відірвати очей від золотої чаші, знаючи, що це Компас Небесного Ока — безцінний магічний артефактер. « Секта Ліхо надзвичайно багата, — подумав він. - Я б їх примкнути!"
А-Юй і А -Ню, затамувавши подих, стежили за каменем, але сяйво Компаса швидко померкло.
Товстий лавочник гладнув по ньому поглядом і байдуже промовив:
— Світло тьмяне, цінність середнє. Двадцять дві низькорівні саріри - це моя межа. Якщо хочете - продавайте, не бажаєте — провалюйте.
Хоча результати перевірки Компасом Небесного Ока і в прямому стані були посередніми, крамар знав: цей артефакт має свої обмеження при всій своїй могутності. Почувши ціну, А-Юй трохи нахмурилася. Вона не знала справжньої вартості знахідки, але інтуїція підказала їй, що річ рідкісна. Двадцять дві саріри... Це було розчаруванням, але магічний прилад дійсно майже не зреагував.
— Мабуть, нам варто запитати в іншому місці, — сказала дівчина, хитаючи головою. Вона хотіла обійти багато лавок і порівняти пропозиції, щоб потім не жаліти.
Її кузен, почувши це, занервував. Товстий крамар вже пообіцяв йому через уявну передачу п’ять сарар як відкатат. Йому треба було довести свою угоду до кінця. Оскільки камінь вже оцінили і він виявився не таким уже цінним, краще забрати хоч якісь гроші зараз.
Він відразу передав сестрі свою уяву: « А-Юй, те що я говорив раніше було лише хитрістю, щоб витягнути з нього більше! Двадцять дві саріри — це чудова ціна! Це просто звичайний коштовний камінь, який цінують смертні, а для воїна він майже безполезенний. Чи мій досвід уже багато років підводить мене? Та і навіщо мені тебе дурити? Впустимо цей шанс - іншого не буде!»
Але відмова двоюрідного брата не знеохочувалася. Вони з братом дістали цей камінь, ризикуючи своїм життям. Щоб виковувати його, А- Ню довелося лізти на відвисну, небезпечну кручу, де він зірвався і поранився. У А-Юй до сих пір серце стискалося від спогадів про це. Вона сподівалася, що грошей від продажу вистачить А-Ню на хороші пігулки і саріри для практики. Якби не ця знахідка, вона б ніколи не захотіла взяти брата з собою і поїхати до міста Тяньо.
Але якщо камінь стоїть всього двадцять дві саріри, всі їхні надії впали. Тільки на дорогу вони витратили десять штук. А після входу в місто і оплати ночівлі А-Юй усвідомила, наскільки тут все дороге. Воїнам з глушин, як вони тут було практично неможливо вижити.
— Сестра, відходимо, - зауваживши вираз обличчя А-Юй і те, як підробляють її обважені руки, а-Ню рішуче схопив камінь і потягнув сестру до виходу.
Товстий крамар насупився. Усувати таку здобич, коли вона вже майже була в руках, він не збирався. Він чітко подивився на молодого кузена. Той кмітливий чоловік кивнув і, усміхнувшись, завадив своїм очам іти шляхом впертого підлітка.
— Дитина, яка нічого не розуміє, засміялась, ніби її пекар — це великий скарб! Дайте я з ними поговорю.
Юнак відвів брата з сестрою вбік і зашипів:
- А-Ню, ти що твориш! А-Юй, ну хоч ти його уйми! Ви взагалі розумієте, де перебуваєте? Це лавка Секти Ліхо! Секта Ліхо — це велика організація, і нам не під силу перемогти таких людей!
А-Ню і раніше не мав ніжних почуттів до кузена, а тепер і зовсім відвернувся:
— Ми нікого не ображаємо. Ми просто передумали продавати.
— А-Юй... — кузен знову повернувся до дівчини, втрачаючи терпіння. - Ну що за вперта порода! Ви думаєте, в іншому місці вам пропонують більше? Павільон Множини Скарбу величезний, але селючку на зразок нас туди і поріг не пустять, їм наші залізниці не цікаві! В інших крамницях ціни на ринку завжди однакові. Секта Ліхо роками веде справи, у них репутація, навіщо їм обманювати таких маленьких людей, як ми!
Поки юнак розплакався, з дверей донісся дзвінкий, добродушний сміх:
— Ха-ха-хо! Слухай, юний друже, скільки тобі років?
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv