Спротив вітру і снігу на крижаній рівнині було колосальним. І Юнь, не щаджучи себе, спалював енергію чистого Ян, через що його запаси Юань таяли на очах. Але тепер його це зовсім не турбувало, і він відчував нестерпну тривогу.
Особливо, коли він пролетів по кровному сліду і знайшов на землі замерзлі багріві крапельки. А поруч з ними лежали жахливі кістки. Ці трупи майже злилися з рівниною, наче їхні тіла спочатку були спіковані зі снігу і льоду. Тільки зараз І Юнь згадав, що там, де він вперше знайшов кров, теж видалося щось подібне, але тоді він не додав цього значення, прийнявши за звичайні сутінки.
« Що це за створіння? »
І Юнь насупився. Ці сніжні монстри зовсім не походили на астральних звірів. У рештках все ще теплились залишки зловісної енергії. Колебанія повільно затихала, очевидно, що невдовзі ці тіла зникнуть назавжди. Це стало доказом того, що з ними зовсім недавно повелися бій Лінь Сінтун.
І очевидно, що після цієї битви її рани стали ще серйознішими. У голові І Юня з'явився образ цієї високої, відреченої від світського марноти дівчини. Тепер вона йшла вперед, залишаючи за собою криваві сліди, пробиваючись крізь ворогів у повній самотності. Хрупка, беззахисна, але при цьому неймовірно воля і рішучість. Якби вона була в силі, то розправа над такими монстрами не складала б праці, але тепер... Її енергія напевно вичерпана, і кожен помах меча спалює саму її життя.
Це спонукало Юнь ще більше змінити своє мислення. Він розширив радіус енергетичного зору до межі, заставляючи енергію чистого Ян і свою життєву силу запалювати яскравим полум'ям. Він летів над рівниною, немов метеоронос!
І Юнь на повній швидкості пронизав метиль, і раптом в його енергетичній зірці минув слабкий імпульс. У нього перехопило дихання. Колебани були настільки примарними, ніби остання іскорка свічки, готова ось-ось погаснути на вітру. Раптом імпульс став яскравішим, а потім різко згаснув.
Серце І Юня стисалося, він до болю стискав кулаки. Його увага була зосереджена на цій згасаючій іскри. Світло життя стало крихітною точкою, але на щастя, воно не зникло остаточно.
Це була Лінь Сінтун! І Юнь дуже добре знав її енергетичну реакцію, щоб помилитися. Її світло тепер було ледь помітне.
"Держись!" — прошепотів І Юнь, і його швидкість досягла абсолютного піку.
Золото Ворон видав яростий клич. Шалений сніг перед І Юнем миттєво випарувався, а за його спиною вихори Чистого Ян піднімалися у повітря хмари крижаної крихти, немов летючого снігового дракона.
Нарешті Юнь побачив її на власні очі. Серед вихрей сніг її білу сукню було залито кров’ю. Вона нагадувала алу сливу, що в’яне посеред вічної зими...
***
Роздався свист, блиснула сталь, і черговий сніжний монстр впав під ударом меча Лінь Сінтун. Але її рухи ставали все повільніше. Битва виснажила її до краю. Ці створіння не знали страху смерті, мали жахливу силу і твердість льоду.
Тепер Ліню Сінтун затягувала їх. Вона трималася тільки на глибокому розумінні законів, заощаджуючи кожну крихту життєзаселеної сили. Кожен її випад знаходив ціль, але фінал був передречений. Життя йшло з неї по краплях, а кільце ворога навколо не ределало.
Вона не зупинялася. Вона пробирала собі шлях, вимощений власною кров'ю. Коли черговий монстр кинувся на неї, Лінь Сінтун пронизала його голову, але через повільність не встигла ухилятися. Передсмертний удар кігтій розпоролив їй плече, і свіжа кров миттєво просочила білу тканину. Таких ран на її тілі було вже занадто багато.
Теплі кров витекала і відразу ж перетворювалася в лід. Лінь Сінтун відчувала тепло її тіла, залишаючи тільки холод. Її погляд став безжиттєвим і відреставрованим, наче вона вже переступила поріг смерті.
Вона подивилася вперед і побачила величезну чорну тінь, що виросла з мімелі. Через втрату крові та виснаження зору Лінь Сінтун вже давно помутилася; вона бачила тільки розпливчастий силует. Фактично, останнім часом її шлях був наче туман — він бився лише на бойових інстинктах.
Важкі кроки гіганта затрясли землю, піднялася хмара снігу. Лінь Сінтун мовчазно спостерігала, як масивне створіння на чотирьох лапах швидко несеться до неї. Вона повільно підняла меч.
Вона подумала: « Схоже, це буде останній удар. Вона досягла межі, тримаючись лише на голому упертості і волі. Здається, її шлях закінчиться тут.
« Жаль тільки, що я так і не вибралася з цих крижаних рівнин. Не побачила того, що відкрилося давній Великій Імператриці, коли вона пройшла цей шлях... Як же шкода...»
Вона не боялася, але глибоко жаліла. Стискання про те, що вона не пізнає піку бойових мистецтв і не побачить, як зміниться її доля.
У той момент, коли гігантський монстр вже готовий був змяти її, зовсім поруч з Лінь Сінтун з ще більшою швидкістю пронісся яростний вихр, стокаваний із полум'я Чистого Ян!
***
- Що? Як це можливо?
У пустинній долині над пусткою примарна фігура, невидима для звичайного ока, здригнулася від подиву під час наближення вогняної кулі. Смуглий юнак, який затаївся в очікуванні того моменту, коли Лінь Сінтун впаде без відчуттів, щоб здійснити захоплення тіла, був пошматований цією раптовою зміною.
Розглядаючи обличчя І Юню, він завмер в глибокому здивованні.
« Це він? »
З самого початку випробувань цей юнак привернув увагу привида. Він часто дивився на І Юню через те, що відчував величезний потенціал. Будучи злим духом, він був гострішим від будь - якого майстра великих сект життя й енергії.
Він стежив за І Юнем не з симпатії, а тому що спочатку планував зробити його тіло своєю наступною посудиною. Адже його справжня суть — примарний дух, а тіло для нього є лише одягом, який можна змінити.
Але навіть усвідомлюючи потенціал І Юні, він не сподівався, що той стане для нього загрозою. Навпаки, він вважав прихід юнака несподіваним подарунком — ідеальне тіло прийшло до нього!
— Як це чудово! Ти прийшов вчасно. Ти підходиш мені навіть більше! По-перше, я поковтую цю дівчину і заберу її тіло та енергію чистої Інь, а потім проведу захоплення твого тіла!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv