З того часу як Юнь почав розуміти закони Чистого Ян, за допомогою Пурпурного Крістала і завдяки нагромадженню вдалих можливостей він нарешті знайшов те тіло, про яке мріяли безлічі генії Миру Тяньюань.
І Юнь занурив свідомість у внутрішній погляд і виявив, що основа Юань в його Дан’яні стала набагато ширшою. Енергія Чистого Ян бурліла всередині, намагаючись згущатися в єдине ціле. І Юнь знав: як тільки енергія в його тілі остаточно сконцентрується, вона перетвориться на насіння законів бойових мистецтв. Це буде наступним етапом після заснування Юань — Сфера Насіння Дао.
« Моя культивація виросла настільки сильно!» — і Юнь був дуже вражений.
Спочатку, після того як він проковтнув енергію шари Великого Імператриці в сім'ї Лінь і провів півроку на самоті, його рівень наблизився до пізнього етапу Сфери Першоздворного основи. Завдяки наполегливим тренуванням у Башнші Приступи Бога і досягненню досконалого Тела Чистого Ян на одному подихі, Юнь зробив різкий ривок. Він минув пізній стадій і відразу ступив на вершину Сфери Першоздального фундаменту.
Зараз І Юню було лише шістнадцять років. Коли йому було тринадцять або чотирнадцять, через пізній початок занять бойовими мистецтвами прогрес йшов не дуже швидко, і він навіть злегка відставав від однолітків-генія. Сьогодні пік Сфери Першопричинного основи в шістнадцять років - це була моторошна швидкість розвитку навіть за мірками всього світу Тянь. Багато визнаних талантів безнадійно відстали від нього.
« Нащадок Юань... Ще один крок, і я досягну Насіння Дао. У Божественному Царстві, в якому править тайський майстер Сфера, насіння Дау вже вшановують як великих правителів, які можуть панувати над цілою землею. Але коли я досягну цього рівня, моя справжня сила буде далеко за межами можливостей будь-якого великого правителя Царства Тайу».
І Юнь був упевнений. Після серії таких дарів він і сам з нетерпінням чекав часу, коли дізнавався про його могутність. Але оскільки Юань прорвався на пік основи, його внутрішня енергія ще не стабілізувалася. Він не квапився покинути притулок, вирішивши залишитися в цій тимчасовій печері для медитації, щоб закріпити завершений результат.
***
Коли Юнь перебував у відлюдному місці, на четвертому поверсі вежі несподівано з’явилися коливання. Через сяючий прохід повільно виступила чорна тінь.
Спочатку вважалося, що єдиною практикою на четвертому поверсі була Лінь Сінтун, але тепер хтось інший мовчазно отримав визнання вежі і увійшов на цей ярус! Опинившись всередині, людина облизнулася губами і на її обличчі пром’яло відчуття очікування.
Перед ним розстелялася зовсім не засніжена рівнина, а величезний темно-червоний зал. По периметру стояли сім статуй: одні зображали демонів, інші — божества. Кожне з них витіснило жагу крові та ауру смерті, і вони обкутують усі приміщення невидимою мережею вбивствного наміру.
- Цікаво... — Пробурмотів чоловік, повністю вийшовши з воріт сонця.
Вигляд залу викликав у його серце дивне знайомство. Він злегка торкнувся просторового кільця, і в його руці матеріалізувалася зігнута сабля. У цей момент його спиною почувся глухий плескіт — брами світла зникли. Зал повністю закрився, замкнувши незапрошеного гостя всередині.
Людина не виводила ні краплі занепокоєння. Він озирнувся і швидко зупинив погляд на статуї, яка зображувала богиню війни в доспеках з розчавленими за спиною крилами. Тінь осклалася, прокриваючи два ряди білосніжних зубів.
У той момент, коли він посміхнувся перед виттям богині війни повільно просувався невиразний силует таємничої дівчини в білому. Її холодний, байдужий погляд прикував до себе приходька. Ця дівчина була духом і охоронцем Вежі Божої присутності — тієї самої, що вже з’явилася перед Лінею Сінтун.
Її поява не була несподіванкою для гостя, якого ніхто не запросив. Він помітив її присутність ще в той момент, коли подивився на статую.
- Радий зустрічі! — Насміливо кинув він.
Це був найбезглуздіший хлопець з придурковим виглядом, який пішов за І Юнем та іншими в Тайне царство Великої Імператриці. Від самого початку його дії були огорнені таємницею і незрозумілими для інших.
Таємнича дівчина в білому мовчала, але навколо неї почала поволі згущуватися жадоба вбивства. Відчувши це, хлопець знову усміхнувся своєю нерозумною усмішкою. Він недбало озирнувся і сказав: « Зал Семи Убивств... Ти вирішила вибрати це місце в якості моєї могили?
Дівчина з Білого холодно відповіла: « Ти навіть знаєш назву цього місця... Ти прикинувся звичайним учасником випробувань, щоб пробратися сюди. Ваша мета — Вежі Божа? Як смішно.
Ха-ха! — розсміявся смаглявий юнак. Ти просто дух артефакту, а смієш мене навчати. Ти навіть не помітила мене, коли я затікався серед практик. Ти сама відкрила вежу і впустила мене. І тільки тепер ти виявила підвоє... Але вже пізно! Божа Башта вже довго стояла тут, у Бездінні Погреблених Богів, як безхозний предмет. Прийшов час її забрати!
Хлопець не відчував жодного страху перед тим, як його знайшли. Його губи вилилися в смердючій ухмилці, а зігнута сабля в руках блюво захитнулася чаклунським світлом.
« Невежство породжує в неї мужність, — дивилась на нього дівчина у білому як на небіжчика. — Якби ти не зайшов до вежі, я б нічого не змогла тобі зробити. Але тут все підкоряється моїй волі. Вбити тебе простіше, ніж перевернути долоню.
Будучи божественним артефактом, Башта Божа Приході містила безліч форм і заборонених печаток. Варто було привести їх у дію, і вони перетворилися на найжахливіші масиви смерті. Він, зайшовши всередину, зреагував на неминучу загибель.
Дівчина в білому злегка змахнула рукою, і в її долоні з'явився холодний довгий меч. Але вона не почала атакувати сама. Тільки підкоряючись її думці, сім статуй почали розчавлювати. У їхніх очах спалахнуло страшне світло, кам’яна корка з тріском посипалася на підлогу і вони почали ходити зі своїх постментів. Статуї ожили.
Заборонені друкування Залу Семі Вбивств були лише верхівкою айсберга серед усіх захисних систем башти. У руках охоронниці були нескінченні способи знищити будь - якого ворога, який наважився проникнути в ці стіни.
Однак, дивлячись на пастки, він був дуже спокійний і не відчував себе байдужим. У очах дівчини в білому проминув холодний блиск. Вона вважала, що ворог — це щось незвичайне, але не зумовила вагатись. За її наказом, на підлозі Залу Семи Вбивств один за одним почали виринати магічні руни — вона створювала додаткові заборонені печатки.
Сім кам’яних воїнів, стискаючи в руках зброю, поступово рушили на збентеженого юнака. У той же час блискучі руни на підлозі заблокували простір навколо, перетворюючи зал у неприступну клітинку. У самому центрі цієї західні на обличчі юнака як і раніше не було тіні паніки. Він з цікавістю і ніжністю спостерігав за дівчиною в білому.
І раптом вираз обличчя охоронця різко змінився.
Це було...
Несподівано нахлинув невимовний, глибокий холод, який ледь не зніс саму душу льодові.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv