***
Дивна пташка, яка витримувала гніздо, була лише сім метрів завдовжки - значно менше своїх родичів, але її очі сяяли чистим золотом, а на лапах було по три кігті.
Три лапи вважалися розпізнавальним знаком TRoxного Золотого крука. Звичайно, перед ним не були справжні Золоті Круки. Але саме існування третьої лапи було доказом того, що їхній родовід був набагато ближчий до легендарного предка, а сила — значно більша від решти споріднень.
Коли ця істота побачила обличчя І Юню стало ще похмуріше. Він відчував, що цей трилапий птах — ватажок зграї. Енергія в її тілі була у десятки разів сильнішою, ніж інші люди і з таким противником він точно не зміг би запанувати. Можливо, їй вистачило б миттєвості, щоб розірвати його в клочику, а її швидкість була просто зареєстрованою.
« Хіба тут такий вожак, як мені взагалі дістати насіння лотоса?» — і Юнь остаточно помацав. Таємне царство Великої Імператриці підкріпило його неймовірною можливістю, яку він бачив на власні очі, але не міг отримати. Складність випробувань була занадто великою.
І Юнь вважав себе одним з кращих серед однолітків, але дивлячись на Червоний лотос, він навіть не смів підходити. Будь-хто інший на його місці і зовсім опинився б у замішанні. Спробувати зірвати насіння зараз - все одно що кинутися в вогонь, але і просто піти І Юнь не міг. Він затаївся за величезним валуном, розглядаючи між ризиком і бажанням.
У цей момент трилапий птах спікувала з скелі в центр кола інших птахів і почала оглядати здобич.
« Це підношення?» — першою думкою І Юня було те, що зграя полює заради свого ватажка. Але невдовзі він зрозумів, що помилявся.
Трихлапий птах кігтями відкривала тушу кожної жертви і вирвала серце. З алих сердець кров ще хлестала. Потім вожак десь дістав метровий череп астрального звіра і використав його верхню частину як посудину, наповнюючи імпровізовану чашу кров'ю з серця.
« Вибирає серцеву кров?» — і Юнь нутрощі здригнувся. Серцева кров була квінтессенією всієї сили астрального звіра. Навіщо цій птасі її збирати?
Забравши кров у всіх жертв, трилапий птах раптово полетіла до лавового озера. Гострими кігтями вона вправно витягла з коробочки лотоса кілька насінин.
Серце І Юна впало: він забрав усі достиглі зерна. Ці скарби, які легко зрізати зі стебел і корінням, можуть стати міцнішими. Крім того, під пристойним оком багатьох птахів І Юна не мала ні шансу. Він сподівався забрати хоча б кілька насінин, але тепер їх забрав вожак.
Трихлапа птах кинула насіння в чашу з черепа і, схопивши її дзьобом, полетіла назад у печеру на скелі. Гніздо вожаку було на вигляд, але дістатися туди було ще важче, ніж до лавового озера. І Юнь втратив дар мови від такої несправедливості.
« Навіщо їй насіння і серцева кров в костовій чаші?»
І Юнь відчував, що птах не збирається просто випити цю кров. Якби вона була звичайною звіриною, то просто спалила б жертву сирою. Астральному звірині, як ця пташка, важко виготовити чашу з черепа і пити з неї незручно. У цьому має бути якийсь особливий сенс.
Хоч би що задумало птах, Юнь не мав сили. З його нинішнім рівнем сил він нічого не міг зробити на їхній території.
Коли вожак зник у печері, інші птахи закінчили свій дивний ритуал і почали терзати туші. Кілька десятків тварів накинулися на їжу, всюди полетіли шматки м’яса. І Юнь помітив, що поки зграя годувалася, птахи-години на вершині скелі не втрачали пильності. Вони продовжували стежити за лавовим озером, аж поки їх не замінили сородічі, які закінчили обід.
« Яка дисципліна!» — і Юнь не знаходив слів. Звичайні птахи, а організували караул не гірше людей, не залишаючи жодної лазівки. І що йому було робити в такій ситуації?
***
Тоді як І Юнь вагався, на першому поверсі Товариства Приходу Бога у закритому просторі він провів цілу самотність протягом кількох місяців.
Він був бледен, волосся сплуталися, а очі глибоко запали. Місяць за місяцем він раз у раз кидав виклик тіні, яку залишив Чорним воїном в доспеках на масиві для мистецтва Астральні Небес. Це випробування стало для нього справжнім виснаженням — фізичним і духовним. Тепер у Шаньті Наньсті не залишилося сліду від благородного молодого пана, і кров в його очах ставала такою ж божевільною.
Шеньту Нантян мав величезні амбіції і був готовий на все. Він викладався без залишку, перенапрягаючи тіло і не враховуючи того, як віддача від масиву для мистецтва Астральні Небес б'є по його Океані душі та плоті. Все для того, щоб зрозуміти суть цієї техніки і здійснити якісний стрибок в силі.
Але Шент Наньття так і не зміг роздивитися приховані закони в атаках Чорного воїна. Він не хотів терпіти поразки. Вибирає цей масив і не розуміє його законів, а це означає даремно витрачати рідкісну нагоду в Тайному царстві Великої Імператриці.
Як він міг це прийняти?
Знову і знову Шеньту Нантязь намагався. Його очі кровоточили, а шкіра на обличчі і тілі покрилася глибокими шрамами, наче від ударів ножа, але він, не блукаючи, продовжував дивитися на битву між Чорним воїном у доспеках та Куньпеном.
Бах!
Чуда не сталося. У мить, коли світло списа пронизало небосвод, Шеня Наньтяна знову з силою відкинулась.
Глухий удар. Він врізався у стіну, кров хлинула з носа і рота. Шеньту Нантян був розлючений. Він був упевнений, що Юнь напевно знайшов спосіб просунутися далі, і думка про те, щоб він знову програвав хлопця, приводила його в лють.
— А-а! - Зревел Шенту Наньття.
Він різко вхопив довгий меч і почав шалено крушити все навколо. Почуття поразки, яке він відчував через цей масив, було занадто нестерпним.
Вжик-вжик!
Сячі мечі розліталися по всіх сторонах. Коли через десятки вдихів Шенту Наньття нарешті заспокоївся, підлогу і стіни навколо нього були висічені перехресними слідами. Ці відмітки не були глибокими розрізами в стінах Тайного царства Великої Імператриці, які ніколи не зруйнувалися. Сліди залишилися, тому що Ці меча застигли в повітрі і не розсіялися.
"Це ж..."
Шаньту Наньтязь замер. Цей меч був гострішим від звичайного, і йому здавалося, що він має неймовірну силу. Це був намір меча, який народився з затяжного пригнічення, невмиреної волі, образи та гніву.
Намір меча — це воля Дао меч. Коли Шенту Наньтяк зміг вкласти свою волю у клинок, намір виявився сам собою.
Це відкриття вразило його. У звичайний час, на пікі своїх сил, його Ці меча було б потужнішим, але в ній не було би цієї гостроти наміру.
« Я повинен був здавна здатися на всі ознаки, але я все ще стою на ногах."
Раніше вся увага Шаньту Нантя була зосереджена на масивності, і він не помічав змін у собі. Але тепер він раптом усвідомив, що Юань став набагато більше фізичною енергією і його духовна сила значно зросла за місяці суворих випробувань. Для майстра меча ці дві риси були перш за все важливими.
— Ха-ха-хо! — Після недовгого заціпеніння Шенту Наньтяж був шокований сміхом. - Ось що! Нехай я не осягнув цього масиву, але він став для мене справжнім каменем! Ці місяці були дуже корисними для мене. Протягом 20 років культивації у мене накопичилося достатньо енергії Юань і технік, але намір меча та духовна сила були моїми слабкими місцями. Тепер я заповнив цей пробіл!
Шаньту Наньтя дуже зрадів. Це була незачекана удача, яку неможливо підбудувати навмисне.
Він ще раз подивився на масив для мистецтва Астральних Небес, залишений Чорним воїном у доспеках. Для нього це був занадто високий рівень, хоч би як він намагався, і не міг навіть побачити руху, тому йому залишалося тільки здатися.
Однак він вважав, що і Юнь не зміг чогось набрати з техніки Чорного воїна. Можливо, досягнення І Юня також обмежуються зміцненням духу та волі.
« Я ж казав, що не можу бути гірше цього сльозу! »
Шеньту Нантяк був повний бойового духу. Під час попередніх випробувань Юна дуже відлучилася, але він вірив, що поступово дожене її. Він вирішив, що хоч би якою дорогою вибрав Юнь, він таки піде слідом — так не прогадає.
Шеньту Нант'ян вийшов з таємної кімнати і, кинувши погляд на шлях, що веде вище, рішуче заступає вперед.
« Цього разу я точно отримаю визнання і пройду на другий поверх вежі Пришестя Бога! »
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv