І Юнь витягнув з обручки комплект одягу, швидко одягнувся і, наче зайця, що падає соколу, кинувся до палацу безсмертних.
Ця, як і меч вершина здавалася не надто високою, але коли Юнь почав сходження, то відчув, що гора має незнану магію — відстань ніби розтягнулася. Йому знадобилося дві години, щоб нарешті дістатися до вершини.
На вершині шаленіла гірська буря. І Юнь подивився вниз на частини землі: все навколо здавалося завантаженим в туманну димку і вело зневодненням.
Бронзові ворота біля входу до цього моменту вже зачинилися, і цей світ знову виявився відірваним від решти всесвіту.
Осколок світу, який з’явився невідомо звідки, тав у собі силу, яка повністю перевершувала рівень Божественного Царства Тайї. Тепер від нього залишився в цілості лише цей палац безсмертних, а все інше калічило у льоту.
І Юнь повернувся і подивився на палац безсмертних.
Цей палац також нагадував божественний меч, який вдирається прямо у небо.
Навколо палацу височіли чотири масивні колони, вкриті барельєфами.
І Юнь мовчки підійшов до колонів і став розглядати барельєфи.
Барельєфи складалися в одне ціле, і різьблені на них картини змусили серце І Юня стиснути від тремтіння.
Він побачив драконів, скутих ланцюгами; бачив Великих Імператорів Раси людей, що наказали вітром і дочекатись, але опинилися пригніченими; побачив невиправних експертів, які порушили мир.
Серед них були зображені великі битви, які очевидно належали до двох різних рас. Одні сиділи верхи на Астральних звірах Тайгу, а інші керували скарбами надзвичайної сили.
"Невже падіння цього викрутка світу пов'язане з великою війною, яку запечатали на барельєфах?."
І Юнь уважно вивчив кожне зображення, вражаючись їх розміром. Важко було навіть уявити, наскільки обширений цей світ.
Світ, який він бачив зараз, був лише краплею в морі.
Навіть Святі Божественне Царство Таїа. Чи багато вони дізналися про цей світ?
Пройшовши повз гігантські колони, Юнь підійшов до палацу безсмертних і підняв голову. Над входом висіла золота табличка, напис на якій була хтось стьорта - залишилися лише кілька обірваних штрихів, які все ще випромінювали гостру, грізну аура.
Приблизившись до палацу, Юнь відчув сильний тиск. Воно вплинуло не лише на тіло, але й на його духовний світ.
Здавалося, тут була невидима сила, яка придушувала циркуляцію енергії в його тілі та всю діяльність.
Його серцебиття, дихання, струм крові і навіть думки сповільнилися.
У 100 чжанах перед головними ворітьми палацу височіла статуя з чорного каменю. Висотою в 10 чжан, вона зображає високого і величного чоловіка середнього віку. Його обличчя покривала чорно-червона луска, очі були глибокі, немов зірки, а за спиною висів довгий меч.
Хоча це була всього лише скульптура, від неї походить первісна дика аура давньої епохи та велич невивершеного експерта. Вона поширювалася на всі боки і йшла в саму хмару, змушуючи душу І Юня здригатися.
За скульптурою стояла пошкоджена чорна кам'яна стеля. На її місці, здавалося, висічені мечем і кожен штрих був сильним, гострим та розкутим.
Озираючись назад, Юнь побачив образ чоловіка, який ширяв у повітрі і писав мечем.
"Невже цей стелу вирізав той самий чоловік зі статуї?"
І Юнь подивився на текст. Хоча написання ієрогліфів відрізнялося від сучасних, І Юнь вивчав такі стародавні фоліанти як « Священна Техніка Тайу» і « Кітатолог тисяч Звірей » (англ.), тому зміг все прочитати.
На стелі було викарбуване: « Пересуджу Стелу Сімома Вбивств, щоб волю мою виявити! Коли настане день і небесне Дао стихне, а створення припиниться, я стану самим світистецтвом, оволодію життям та смертю, знищу сансарру, заберу душі всіх живих істот, щоб викувати свій довгий меч, проллю свою безсмертну кров і винищую усіх демонів! Вбити! Вбити! Вбити! Вбити! Вбити! Вбити! Вбити!»
Сім ієрогліфів « вбити » — це один жахливий та грізніший символ!
Стела Сім'ю Убивств!
І Юнь глибоко вдихнув. Просто читаючи ці рядки, він відчував жахливу і закриту світ жадоба вбивства. Здавалося, що в серці цього чоловіка панувала безособова ненависть, яка хотіла розрубати самі небеса.
« Що ж то за людина... Написати на стеку, що коли стихне небесне Дао і згинеться Всесвіт, він сам стане небом та землею, візьме під контроль життя, смерть і сансару... Яка велич..."
І Юнь похитав головою — чоловік, який побудував цю стелу, був неправий.
І Юнь підняв голову до вершини стели. Її товщина сягала цілих 3 жанців, але верхня частина була зрізана одним ударом меча, залишивши абсолютно рівний переріз.
Обійшовши стелу ззаду, Юнь зумівся ще сильніше. Удар меча, який зрізав стелу, продовжував тягнутися далі: на землі залишилась довга чорна траншея, яка поновлювалась все глибше і ширше.
І Юнь обомлів, дивлячись на ці розщеплені щілини.
Виявляється, той єдиний удар меча простягався до самого підніжжя цієї гори-меча, розсіюючи її масив зверху донизу.
Вершина заввишки в тисячі чіжанів отримала рівну прорху, яка переходила на землю. На цій стародавній і похмурій рівнині сила удару прорубала пряму, бездонну лощину, що йшла за горизонтом. На її шляху була перерізана навпіл велика річка і розсічений цілісний ліс.
І Юнь довго стояв мовчки. Здавалося, цей спустошений світ був розсічений навпіл одним-єдиним ударом меча. Яка ж могутня сила!
Можливо, людина, яка висікала слова на стелі, після її закінчення через ненависть і розпач спровадив цей удар, залишивши по собі розгромлений світ слід від меча?
« Коли я стану Всесвітом, то винищу всіх демонів...»
Хто такі демони? Чи той, хто залишив цей слід, зазнав поразки у тій великій війні?
Озираючись назад від меча, Юнь відчував, що крім жахливої спраги вбивства у ньому танула аура повного небуття і зменшення.
Довге споглядання його очей загострилося, по шкірі пробігали уражені болі, а м'язи у всьому тілі мимовільно натягнулися.
Чим довше він дивився, тим явнішим був намір меча у закритті слідів. І Юнь застиг на місці, не сміяючись шепочеться. Його дихання ставало все важчим і похмурішим, наче перед ним стояв смертельний ворог, і ця аура меча ось-ось пронизить час та простір, щоб звалитися прямо на його макушку.
Через десятки мільйонів років у цьому сліді все ще залишався такий намір меча!
І Юнь привів в рух енергію чистого Ян, і тільки тоді це гнітюче відчуття трохи відсунулося.
« Ця сила все ще залишається тут протягом стількох років... Якщо б це сталося тоді, сила удару, ймовірно, змогла б безпосередньо розселити всю Богородну пустелю ..."
І Юнь подумки зітхнув. Якби він опинився тут десятки мільйонів років тому, одне тільки залишок наміру меча розчавило б його, а уціліла Ці мечем з легкою легкістю вбила би його.
І Юнь глибоко зітхнув: існування такого рівня виходило далеко за межі його розуміння.
Він повернувся, відійшов від сліду меча і пішов до воріт палацу безсмертних.
Давні, незарозумілі брами не мали ніяких прикрас. І Юнь крок за кроком наближався до них, і чим ближче підходив, тим більше відчував Ці меча позаду нього, ніби готові розрізати його тіло на частини.
Затамувавши подих, він ледве дістався воріт.
Перед тим як Юнь протягнув руку і штовхав двері, спалахнула промінь світла, що затягнула його всередину. Світло швидко розвіялось, і Юнь опинився в палаці безсмертних.
У залі був напівмрак, підлога вимощена невідомим чорним каменем. Першим, що кинувся в очі І Юню, був меч, увігнаний начіп!
Гарда цього меча була стародавньою, лезо покривали плями іржаві рани, а на самому клині виднілася тріщина зламу.
"Сломан?"
І Юнь зітхнув: це напевно був незвиснений клинок, але на жаль ... Очевидно, що він був дуже крихким і втратив духовність.
І Юнь мовчки підходив і повільно обхопив рукою меч.
У цей момент І Юнь раптом побачив темний силует, що стояв поруч від нього. Зітхнувши від несподіванки, він стрибнув назад і одночасно обнажив Саблю тисячі Воїнів!
Придивившись, він зрозумів, що тінь похитнулась і не була плотською суттю — вона нагадувала тугуюче полум’я.
Фігура була з ніг до голови закутана в чорний плащ, і лише пара червоних очей яскраво сяяла, немов самоцвіти у непроглядної ночі.
— Хто ти?.
І Юнь спершу подумав, що це якась невідома істота на зразок тих « Демонів», згаданих на Стелях Сім'ю Убивств.
Але він відчув, що від темної фігури не було ніякого бажання вбивства.
Якщо б жага до вбивства дійсно була присутні, то сутність, яка могла бути в цьому палаці безсмертних, мабуть без труднощів спепіла його одним рухом.
- Скільки ж часу пройшло... Подумати тільки, хтось все ж зміг увійти... — Один голос силуету був наповнений неосвітленим тоном.
— Старший. Чи це палац безсмертних? — Поспішно запитав Юнь.
— Я Дух меча... - Відреагувала тінь. — Я вів свого пана у битвах протягом незліченних віків. Тепер моє справжнє тіло знищено, залишилася лише крапля духу, яка впала в цьому Дворце меча Чистого Ян, щоб хоч якось сповільнити своє остаточне згасання. Ти зайшов, і я прокинувся, але настільки довге перебування в нестатки виснажило мої сили до самого дна...
Голос тіні звучав дуже слабо. Серце І Юня стисалося:
— Старший спав десятки мільйонів років?
- Не пам'ятаю... Я занадто довго був у зоряному просторі, поки не впав в цей світ. Я думав, ніхто не зможе переступати цей поріг але у тебе виявилася рідкісна вдача...
Скати в зоряному просторі?
Звичайно! Десятки мільйонів років - це лише той час, коли осколок світу провів після падіння в божественну пустиш. А скільки він тремтів до цього, не знав ніхто.
У І Юня було багато питань, і темний силует розгадав його думки, що вимовило:
- Про минуле тобі питати нічого. Для цього світу ти дуже малий, нехай у тебе і є низькорівневе тіло чистого Ян. Якщо ти будеш найсильнішим у цьому світі, це вже буде великим досягненням. Але цього недостатньо, і відповіді на твої питання все одно нічого не змінять. У внутрішніх покої палацу меча тобі не ввійти, аж поки ти довідаєшся про наміри меча, залишеного паном. Тільки тоді ти, можливо, зумієш підкорити собі Дворець меча і отримати спадщину від мого пана... Але для тебе це занадто, дуже важко...
І Юнь мовчав. Він добре розумів, що в очах святого меча був лише звичайний юнак із дикого світу. Його здібності можна було назвати сносними, а то з великою натяжкою.
І з такими даними зрозуміти намір меча в палаці?
Дух меча не мав жодних сподівань.
Для того щоб іти мечем, потрібно було видатного таланту. І Юня, очевидно, не мав дару до Дао меча і його зброєю була сабля.
Опинившись у цьому світі, дух меча, очевидно, навіть не думав про те, що спадщина його пана може передатися комусь іншому.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv