<виправлений текст>
***
Треніровий майданчик розташований неподалік від Ло - Хор. Дун-ер звичайним жестом встановила ізоляцію, після чого дівчина доторкнулася кільця Сумеру, і з нього вилетів масивний трежник.
*Дзинь!*
Роздався гучний гуркіт — треніжник важко приземлився. Коли ло Хоер поклала пальці в якомусь жесті, з котла вирвалося семиквітне полум’я. Температура на майданчику почала швидко зростати.
Дун-ер відступила, залишивши Ло Хоар одну. Дівчина занурилася в медитацію, практикуючи свою техніку: вона поглинала есенцію полум'я і приймала закони вогню...
Вогонь, який палав у тріножині, був зібрані в далеких диких землях і химерних краях; це були мутиральні полум’я, чий силу Ло Хоер вторгла в себе.
Жар був такий сильний, що навіть покриття з вольфрамової сталі майже розтопилося. Метал, який зазвичай був неймовірно твердим, тепер податливо прогинався, залишаючи глибокий слід від кожного кроку.
Опинившись у цьому екстремальному середовищі, Ло - Хоер відчула, як до щоків приливала фарба, а все тіло охопило спеку.
Ця виснажлива тренування тривала дві години. З бігом часу полум’я в триніжнику поступово вщухло, і сильні хвилі жару почали розсіюватися.
Ло Хоер була мокра від поту з ніг до голови, але на її розмальованій обличчі сяяло збудження. Вона прийшла до нового розуміння закону вогню, і при такому темпі її « Кніга Безкінченого Святого Огня» незабаром досягне третього рівня.
« Моя “Кніга Безкінченого Святого вогню ” все ще на піку другого рівня. Хоча я майже не маю рівних серед однолітків, мені ще дуже далеко.
« Батько казав, що тільки коли я досягну сьомого рівня, то можу трохи полегшити його тягар. Сьомий рівень... так далеко...»
Згадавши про батькову діяльність, Ло Хоар трохи заспівала. Брак сили був справжньою проблемою.
Вона переглянулася на великий дзеркала і подивилась у своє відображення, побачивши прекрасне личко.
Спочатку у тренуванні не було дзеркал, але оскільки Ло Хоер користувалася ним одностороннєю справою, то вона розставила тут більше десятка ртутних дзеркальних небесної води.
Ці дзеркала, створені майстром-кузцем з цінних металів, відображували вигляд людини з абсолютною точністю і якості вони на голову переважали звичайні мідні дзеркало простих смертних.
Дзеркала були розставлені під певним кутом так, що, вставши в конкретній точці, можна було побачити нескінченну чергу своїх відобразень.
І зараз Ло Хоер стояла саме в цьому місці, милуючись собою.
Вона була в той час, коли розквітає краса. Одяг, який повністю промокав від поту, міцно обліпив тіло і підкреслив ідеальні вигини фігури.
Довгі прямі ноги, щільно притиснені один до одного, через мокру тканину ледь прикривали ніжну шкіру. Ці округлі стегна поєднували в собі витонченість і естетику сили та пружності.
Пісна і висока груди також були обтягнуті мокрою тканиною, через що крізь неї продивлялися спокусливі контури та ледь помітні опуклості.
У дзеркалі логор був подібний до красеня чудового цвіту, який викликає нескінченні фантазії.
Коли дівчина дивилась на себе, то відразу забула про недавні тривоги.
— Просто ідеально... - Пробурмотала вона. — Талант до бойових мистецтв, мистецтва Астральних Небес і алхімії, вигляду, фігури... Чи в мене взагалі є недоліки?
— Якби я був хлопцем, то закохався б у себе... Це теж проблема. А що, як у майбутньому ніхто не буде гідний цієї пані? Місто Тай А вважається місцем збору багатьох геніїв, але ці хлопці ... Вони нікуди не йдуть. Хм... Я краще все життя проживу на самоті, ніж віддам себе якомусь ропухі ...
Ло Хоер продовжувала говорити вголос. Від спеки та збудження її шкіра стала такою рум’яною і гладкою, що здавалося, з неї можна витиснути воду.
Вона повільно повернулася, розглядаючи свою ідеальну фігуру з усіх боків. У цей момент ізоляційна форма, встановлена Дун-ер для практики « Кніги Безкінченого Святого вогню» розвіялася, оскільки закінчився час її дії.
Як тільки форма зникла, самозакоханий вираз обличчя Ло Хоер застигло. Вона відчувала, що щось не так.
Повільно обернувшись, вона побачила хлопця на вулиці в тому ж одязі з шаблями за спиною. Він стояв у повному зціпенні, з виразом крайнього подиву і здивування на обличчі, дивлячись їй прямо в очі.
Ло Хоер впала в ступор.
Вона застигла на кілька секунд, а потім, різко прикриваючи груди руками, крикнула:
— Ты... Ты... Як ти сюди увійшов?
Ло Хоер відчувала одночасно сором і лють. Вона жила на шістдесят дев'ятому поверсі Центральної Божественності вже два роки, і весь цей час треніровий зал для випробувань був її особистим простором. Навіщо тут був якийсь хлопець?
— Э-э... — І Юнь подивився на пірамідальний золотий ключ у своїй руці і злегка підвів його, даючи зрозуміти: « Я увійшов сюди з ключем.
— Ты!
Ло Хоер широко розкрила очі від гніву. Згадавши свої останні слова, вона мало не померла від сорому. Золіруюча форма послабила задовго до того, як вона закінчила говорити, і будь-який майстер з гострим слухом, перебуваючи на такій відстані, міг все чути. Більше того, по руху губ все було зрозуміло і без слів.
- Як давно ти тут стоїш? — Про зуби запитала Ло Хоер.
— Я... Щойно прийшов... — Я швидко намагався пояснитися І Юнь.
Але Ло Хоер подивилась на вже закриті двері тренірового залу за спиною хлопця, прикинула відстань від дверей до того місця, де він стояв, і миттєво зрозуміла: цей хлопець знаходиться тут уже пристойно.
— Я... Я вб'ю тебе!
У пориві люті Ло Хоер миттєво вхопила довгий меч.
— Э-э... Не роби дурниць! — Відчувши жагу до крові дівчини, яку вона наповнила, І Юнь почав п'ятитися. Чорт забирай, тільки заселився сьогодні в Центральній Божественної Башню, відкрив двері до залу своїм ключем і відразу потрапив у таку ситуацію.
- Я не знав, що ти тут тренуєшся, я не спеціально ...
— Ты! - Обличчя Ло Хоер спалахнуло пунцовим кольором. Вона підстрибнула в повітря і вдарила І Юня нищівним мечем!
Меч розсік простір, отримують силу-силенну. Перш ніж він досягнув мети, Юнь відчув, як його порізи стисувалися так само, ніби десять тисяч мечів одночасно приставили леза до свого тіла!
Та що за чортівня!
І Юнь був ошелешений. Удар цієї дівчини був занадто сильним. Навіть без використання "Пурпурного Крісталу" він відчував величезну енергію, яка була в її атакі. У порівнянні з нею Лі Хун був просто ніким!
Цей удар він точно не зможе заблокувати. Молода жінка, засліплена гнівом і соромом, не розраховувала сили. Якщо він необережно прийме цей удар, то або загине на місці, або пролежить в комі два-три тижні, що було б верхом несправедливості!
Принести удар не можна - це самогубство. Вклонитися теж не вийде. В голові І Юня пронісся стадо диких коней: чому йому так не щастить!
У цій паніці, серед сплесків світла від меча, І Юнь зауважив, що дві пишні « зайки» червонолабо дівчата забавно підстрибнули в такт її замку.
Оскільки одяг щільно прилягає до тіла, а під час замаху дівчина не встигла сховатися, Юнь бачив усе чітко. Він навіть міг роздивитися крізь тканину ніжну рожеву шкіру.
У цю мить в його голові з’явився план, а зухвалість взяла верх. Цей удар не зупиниться, отже потрібно використати хитрість!
Вставши на "зайчиків" дівчата, він ткнув пальцем в її сторону і крикнув:
- Красуня, я бачив твої груди!
— А-а! - Вигукнула Ло Хоер, і її Ці меча миттєво розсівалася наполовину.
Як тільки блокували Ці зникла, І Юнь з блискавичною швидкістю вихопив Саблю тисячі Воїнів і наніс удар.
*Хіраючись!*
Позостався меч, повністю розбитий. Використовуючи досконалий рівень техніки « мікро» у своєму методі пересування, Юнь рвав вперед.
В мить ока він виявився біля дверей тренірового залу і одним ударом ноги відчинив їх. На щастя, коли він входив, він просто прикрив двері, не замкнувши її, інакше двері з фіолетової вольфрамовій стали б його строго попотіти.
Тепер втікати було найвагомішим рішенням. Залишатися тут, коли дівчина в такому стані - значить шукати смерті. Дівчата самі по собі не надто схильні до логічності, а дівчина в люті — тим більше.
ББам!
Двері зачинилися, і Юнь миттєво зник.
Підлога застигла посеред залу: однією рукою вона стискала меч, а іншою прикривала груди.
Вона відчувала одночасно і сором, і лють; все її істота зараз нагадувало кішку, якою наступили на хвіст - шерсть встала дибком.
- Проклятий збоченець, коли я тебе зловлю, я вб'ю!
Ло Хоер була розлючена, але остання фраза "Я бачив твої груди" змусила її скреготати зубами від ненависті.
Вона опустила очі на свої груди. Пишні контури були повністю намальовані нашарованим одягом, яке в деяких місцях стало майже прозорим!
Це те, що Ло Хоер була готова провалитися крізь землю.
Спочатку цей хлопець почув її самозакохані промови, а потім побачив груди. Вона щойно казала, що краще все життя буде одиноко, ніж дістанеться будь-який "жаб" і зрештою її роздивлялася якась жаба!
- Ця чортова жаба! — груди Ло Хоер важко зітхалася. — Яка ж я дурна, забула, що можу висушити одяг законами вогню!
Усе почалося дуже швидко, і Ло Хоер не встигла подумати про це. У запалі вона забула, що причиною її "розкривання" був піт, який проковтнув тканину.
Навіть якщо б вона добре володіла законами вогню, сушити одяг потрібно було б декілька секунд. А якщо спробувати зробити це швидше, одяг просто згорів би.
І за ці кілька секунд цей хлопець все одно б усе побачив!
З ненавистю думаючи про це, Ловер розлютилася і вилетіла з тренірового залу.
Бах!
Вона з ноги відчинила двері свого житла:
— Сдохни, Дун-ер! Хутко до мене!
Ло Хоер, стискаючи меч, прийшла з необхідністю пояснень.
Зазвичай під час тренувань, щоб ніхто не побачив її практику « Книги Безкінченого Святого вогню», вона встановлювала ізолюючу формуцію і змушувала Дун-ер охороняти двері. Але сьогодні Дун-ер десь зникла!
— Ч... Що трапилося, пані?
Дун-ер підняла голову і з розгубленим виглядом подивилася на Ло Хоар. В обох маленьких ручках вона тримала круглу вишукану булочку, яку в цей момент намагалася засунути в рот, через що її мова була незрозумілою.
Побачивши лють Ло Хоер, Дун-ор ледве проковтнула набитий рот, відклала позосталі шпильки і разом з мікою відсунулась їх за спину. Здавалося, цей дитячий жест "закрити очі і вуха" міг принести їй деяку потіху.
- Я наказала тобі охороняти двері, а ти тут жереш! - Викричала Ло Хоер і в пориві гніву вихопила миску з шпильками, зіштовхнувши її на підлогу.
*Дзинь!*
Роздався дзвін розбитої посуду.
Дивлячись на уламки та забруднювальні шпильки, Дун-ер поспішала. Її обличчя наповнили сльози, вона виглядала дуже ображеною.
Дун-ер зовсім не розуміла, чому Лоеро впала в таку лють.
Ло Хоер тренувалася в тому залі два роки. Спочатку Дун-ер охороняла двері дуже серйозно, але з часом стало зрозуміло, що ніхто не приходить і вона розслабилася. Зрештою, Дун-ер була дитиною, а коли Ло Хор тренувалася по десять з більше ніж одну годину за раз, стояти біля дверей було смертельно нудно.
Тому час від часу було цілком нормально відволікатися. Пані ніколи раніше не лаяла її за це...
виправлений текст>
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv