У цій Великій Дикоші Раса людей вражала лютими та астральними звірами, але до сьогоднішнього дня І Юню ніколи не виходив шанс по-справжньому зійти з дикою звіриною у смертельному бою!
У Пустоші Юнь не було нестачі в лютих і Астральних звірах, і покинути її, так і не вивівши смаку упоразливої битви, було б щирим відкиданням.
Я очищу тебе і переплавлю в кульеру з лютого звіра. Якщо ти подолаєш цю кульку разом з мисливською силою Пілюлі Ізумрудного Духа, то зможеш зробити один прорив у Пурпурну кров!
Лінь Сінтун докладала всіх зусиль, щоб допомогти Юні. Якщо додати до цього раніше подаровану Пілюлу Зумрудного Духа, ці добродійства змусили Юня відчувати себе в боргу:
чому ти так сильно допомагаєш мені?
Тоді Лінь Сінтун затряслася, а потім відповіла:
- Якщо вже ти хочеш знати, я скажу. З самого народження мій Великий клан встановив, що у мене вроджені Інь-меридиани. У майбутньому на шляху бойових мистецтв я напевно зіткнуся з нездоланним бар'єром. Якщо мої меридіани залишаться вродженими Інь-мерідіянами, я ніколи не зможу перешкрягнути цей кордон.
— Хм? — И Юнь пошел. Звичайно, він ніколи раніше не чув терміну "вроджені Інь-меридиани".
— Вроджені Інь-меридиани називають запечатаними меридіанами, - продовжувала Лінь Сінтун. — Їх майже неможливо відновити людськими силами. Але дивно те, що при фізичному контакту з твоїм тілом в моїх меридіанах час від часу виникають легені, ледь помітні коливання. У тобі я побачила маленьку надію на зняття цієї печатки. І хоча ця надія примарна, вона все ж краще, ніж повна її відсутність... Можливо, якщо ти зайдеш далі і станеш сильнішим, ця надія стане опублікою...
Поки Лінь Сінтун говорила, її обличчя переповнилося легким сумом. Вона підняла голову, пильно придивляючись у безкрайне зоряне небо, і тихо, сумно зітхнув.
І Юнь замер. У Линь Синтун... запечатані меридіани?
Хоча Юнь ще погано розумівся у тонкостях бойових мистецтв, з самого слова « запечатані» він легко міг здогадатися про це.
Він згадав той вечір, коли бився з Лінь Сінтун і вона обмовилась про свій секрет. Схоже, справа була саме в цьому.
Для І Юна це здавалося неймовірним. У його очах Лінь Сінтун мала неймовірну силу, надзвичайний талант і була неймовірно глибоко вкорінена!
І при всьому цьому у неї виявилися вроджені запечатані меридіани... Якщо навіть з запечатаними меридіанами вона мала такий феноменальний талант, то яка була б її сила без цієї печатки?
І Юнь був глибоко вражений.
Цей світ справді безбарвний і наповнений неймовірними майстрами!
Він також чітко зрозумів, що хоч би якими були його досягнення до цього моменту, це лише перший крок. Його шлях все ще неймовірно долог!
— Дай мені руку, — знову простягнула долоню Лінь Сінтун. Все те ж біле, наче вершки, долоня в променях місячного світла виспускала м'який нефритовий блиск, від якого І Юнь злегка закрутилася голова.
— Долина Дікарей повна небезпек. Навіть звичайна рослина на землі може виявитися монстром-любодом. Ви не вмієте провіщати своє чуття і покладатися лише на свій зір. Долина Дігарей у непроглядній темряві смертельно небезпечна. Якщо я триматиму тебе за руку, це убереже тебе від випадкових погроз. Інакше, ти можеш потрапити в пастку й проковтнутися у черево монстра і миттєво!
Слова Лінь Сінтун зовсім не були перебільшенням. Долина Дікарей кишіла смертельними погрозами на кожному кроці, а тутешнє мистецтво не тільки чудово умів вбивати, але й довели до досконалості маскування і засід!
І Юнь облизнув перехресні губи і стиснув долоню Лінь Сінтун.
Утримаючись за руки, вони повільно ступили в звивисту Долину Дікарей.
Ідея дослідити Долину Дікарей разом з Лінь Сінтун наповнювала серце І Юня передчуттям.
Тим часом ніч ставала темнішою, а вітер - все сильніше. У ущелині панував непроглядний морок. І Юнь і Ліня Сінтун повільно просувалися один за одним. І Юнь зовсім не бачив Лінь Сінтун - він тільки відчував, як їхні руки сплетені разом, і в зніякові тиші ночі ледь вловлює тонкий вишуканий аромат.
У Долині Дікарей було так тихо, що вони могли чути стукіт сердець один одного. Здавалося, що лише вони удвох залишились по цілому світі.
І хоча вони тримались за руки виключно заради безпеки, проте просуватися в темряві ось так рука об руку, неминуче надавав цьому двозначний відтінок.
Лінь Сінтун йшла попереду. Під покровом її чутливого сприйняття відсутність світла не завадило їй подивитися.
Навіть не обертаючись, Лінь Сінтун чітко бачила І Юню.
По правді, Лінь Сінтун мусила визнати, що їй дуже подобалося цей контакт, особливо коли вона тримала І Юня за руку. Це приносило їй неймовірну радість.
Від природи володіючи вродженими Інь-мерідианіями, Лінь Сінтун мав леденче тіло тоді як тіло і Юня палало жаром. Здавалося, що в меридіанах І Юню постійно циркулював гарячий потік енергії. Проходячи через їхню шкіру, яка торкалася них, ця енергія непомітно накочувала тіло Лінь Сінтун і дарувала йому приємну користь.
Інколи навіть запечатані меридіани в тілі Ліні Сінтун були помітними, мікроскопічною реакцією на присутність І Юні.
Цей відгук настільки чарував Лінь Сінтун, що вона зловила себе на думки, щоб не відпустити його руку.
У міру того як вони просувалися все глибше, атмосфера навколо ставала дедалі зловіснішою. І Юнь, хоч нічого і не бачив, відчував, як в повітрі розливається неймовірна спрага крові.
Останні думки в його голові швидко розвіялись.
Це Долина Дікарей... За кожним кутом стоїть загроза смерті!
Тут потрібно зберігати передісну концентрацію: грань між життям і смертю тонка як волосинка. Якщо ти будеш пильним, то відразу загинеш.
Нехай Лінь Сінтун захищає його і сьогодні, він повинен був розглядати цю війну як справжнє випробування на грані життя й смерті. Такий шанс не був часткою!
І Юнь відчував, що вони постійно спускаються вниз, ніби занурюються в гігантську підземну печеру.
Мало - помалу поле його зору з’явилось слабке світло. Джерело цього світла слугувало люмінесцентним мінералом: на скелястих стінах блищать флуоресцентні камені, даючи Юню можливість хоч якось розрізняти оточення.
Він побачив, що в звивистому ущелині ростуть величезні рослини.
Більшість з них походила на сухі кам'яні брили, але були й винятки: одна із рослин мала яскраво - гіпертрофований колір криваво-червоного кольору. Зазублені краї його пелюстки нагадували пащу, що розверзалась.
Там також росли гриби заввишки 2 -3 особин, подібні до гігантських парасолі. Ці гриби випускали слабке світіння і зволожували аромат, який стримувався від мартинів. А під капелюшками вони чітко бачили кістки тварин.
— Це трава людоїд і гриби-вбивці, — тихим голосом вимовила Лінь Сінтун. Трава-любоїд може поглинути людей живою, а аромат з-під капелюшки грибів отруйний. Його спори, які виникають у людському тілі, викликають в людини паразитацію і проростають новими грибами. Кості, які ви бачите є частиною жертви.
Поки Лінь Сінтун говорила, довкола її тіла спалахнули фіолетові електричні розряди. Роздався тріск, і всі спори грибів-вбивць, які намагалися наблизитись до Лінь Сінтун та Юню, миттєво згоріли Дотла.
І Юнь у таємниці вражений. Ось вона — дика природа Великого Дикого пустище, де можна збити, не зрозумівши, від чого саме помер.
Лінь Сінтун продовжувала:
— У Великій Дикоші є багато місць, де люди не мали ноги. Там підстерігають найзапекліші небезпеки, але через нелюдство та аномальність там же можуть зароджуватися безцінні скарби Неба і Землі. Деякі з них мають неймовірну цінність, і якщо вони потраплять до решти світу Великого пустиші, то викличе кривавий бурю, що може знищити цілий стародавній уряд...
Лінь Сінтун швидко ділилася знаннями, а Юнь мовчав. Він вперше зробив крок у цей світ, щоб побачити його справжній лис, і Лінь Сінтун стала його першим провідником.
— Візьмімо, наприклад, Пустошь Юнь. Деякі з її диких земель простягаються на сотні тисяч або навіть мільйони. У глибинах таємних осель викривається простір і час, кишать Астральні звірі Тайгу, куди навіть Володар людства не вирішиться безрозсудно наступити.
Лінь Сінтун не встигла договорити, як різко зупинилася.
Вона пильно придивлялася до нього, і в її очах прохолодилася холодна пожежа.
І Юнь теж помер. Він чітко відчув приховану жагу до крові:
- Там попереду щось є!
І Юнь обнажив Саблю "Крило гуся". У нього не було своєї зброї, тому він використав саблю, яку дав Стражій Цзіньлун.
Помітивши, наскільки пильним є І Юнь Сінтун, вона лише злегка кивнула. Вона відступила на крок назад і встала за його спиною, всім своїм виглядом показуючи, що цей бій повністю належить І Юню.
— Гр-р...
Роздався низький, глухий рик. Стіна з щільного каменю перед І Юнем раптово прийшла в рух, і зі свистом посипалася кам'яна крихта.
Коли пилу стало легше обсипати, І Юн став велетенським мавпоподібний монстр.
Він стояв на двох ногах, а його передні лапи були неймовірно довгими. Його голова виглядала дуже маленькою, порівняно з тілом і мала лише одне хрестоподібне око та обскулену пащу.
Тіло монстра покривав панцир з природної кам'яної броні, більше того - він міг змінювати колір своєї шкіри, підлаштовуючи її під відтінок скель, через що І Юнь не помітив його від самого початку.
Але тепер, побачивши здобич, тварина почала швидко червоніти і незабаром перетворилася на гігантську нефілім!
« Іслонський звір Кривавого каменя, ранг — дикий звір. Він жадібний, жаден і має надзвичайну силу розтрощити жертву на частини. Вбий його, і я переплавлю його тушу в шариру з лютої звірини, щоб допомогти тобі крок за кроком пробитися у Сферу Пурпурної Крові!
Лінь Сінтун вимовляла ці слова, ледве повівши елегантним пальцем. І навіть на міліметрів, які встромлювали навколо кам'яного пилу і бруду, не могли доторкнутися до її тіла. У цьому похмурому і брудному підземному світі її білосніжний одяг все ще залишався кришталево чистим та бездоганним.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv