***
- Хто ще хоче поранитися? — розходився Чжао Течжу. — Дун-цзи, не хочеш піднятися і розважити старшого брата?
Коли Чжао Течжу побачив, що ніхто не поспішає виходити, він почав називати імена бійців.
— Брат Чжао жартує! Куди мені проти тебе? Коли ти зараз бив кулаком, кістки такі кришталики - це та сама сфера, про яку говорять: « Гразитні хмари у вишині спускаються по-буквально кривим птахом»!
Молодий боєць на ім'я Дун-цзи, якому ледве виповнилося двадцять, чудово розумів правила виживання. Щоб добре жити в таборі воїнів, де їх підготують, потрібно приклеїти перед тими, хто має ноги міцніше. Тоді навіть м’ясо залишиться великим шматком.
— Ха-ха-хо! Це називається: « Дитині небеса грозових хмар, підстрелений гуси з туго лука»! — Чжао Течжу і сам довго зубрив цю завушну фразу, перш ніж запам'ятав.
До цього рівня йому було ще далі, ніж до неба, але за його доситью фізіономією здавалося, що він вже досяг висоти.
Оглянувши мовчазну юрбу, Чжао Течжу вирішив, що хвастощі на сьогодні достатньо, і безтурботно кинув:
— Якщо більше немає охочих, то це місце я забрав!
Спочатку його правило було таким: той, хто стримує помст і змусить всіх опустити руки, забирає перше місце. Так по черзі мали визначитися всі дев’ять переможців.
Ніхто не заперечував. Сила Чжао Течжу була явною, і ніхто не збирався з цим сперечатися.
- Є ще заперечення? — Чжао Течжу навмисне зволікав забирати дерев’яну дошку, підбурюючи людей виступити проти нього. Це було схоже на те, як аукціонер тягнув час підрахунку і провокував учасників підняти ставку.
Для Чжао Течжу це було лише способом ще трохи пофарбуватися, але ... Ніхто і думати не міг, що у відповідь на його слова з натовпу дійсно роздасться голос:
- До чого ж ти огидний. Забрав би спокійно дощечку — і справа з кінцем. Обов'язково треба виставити з себе голця і вмалювати, щоб хтось виступив проти? Раз так, я зіграю твоє бажання і заперечу.
— Кто? Хто це сказав?
Чжао Течжу вже був готовий відсвяткувати тріумф, як раптом якась недобита шваль посміхнулася подати голос! А що найважливіше — вона назвала його огидним?
Кожен розумів, що остання фраза Чжао Течжу була лише понтами і засобом оголосити всьому клану Лянь: « Я найсильніший у таборі! ». Але хто б наважився сказати це вголос?
— Вийди, хто б ти не був! Я подивлюся, кому тут жити набридло!
Клан Лянь Чжао Течжу вже давно вважав своєю вугіткою. Якщо ліань Чен'юй був тигром, то він шакал при ньому. Як він міг терпіти, щоб хтось на його території та ще в очах у господаря дав йому ляпаса?
Але ж... З іншого боку, якщо хтось зголосився сам, це чудова можливість влаштувати показну розправу і зміцнити свою владу! Він уже вирішив, що сьогодні ж людно вб'є цього смутьяна!
У Великій пустелі, де закони майже не існували, вбивство слабких було звичайною справою. А тим більше на помсті, де смерть в бою взагалі не спричиняло запитань.
У очах Чжао Течжу блищала спрага крові. Його погляд, наче два гострих ніжки, почав кульгати по натовпу. Він хотів знайти того, хто вимовив ці слова, але той, здавалося, потонув в людському морі.
Лише через 10 днів натовп, що стояв поряд з нами, розступився.
Люди розходилися вбік, і незабаром на вільний простір вийшов підліток. Він повільно підійшов до замосту і піднявся на настил.
Зрістом хлопчина ледве діставав Чочжу до грудей. На ньому був одяг з грубого пеньки - хоч і вистібрана дочіста, але суцільно покритий заплатою.
Коли люди дивились на його щупальця, вони запитували себе: « Невже ці слова походять від хлопця?
Усі сподівалися побачити дорослого воїна з табору, який був упевнений у своїх силах і перед ними стояла дитина! Він що, жити перехотів? Не дивно, що його не помічали - через маленький зріст він просто загубився в натовпі!
— Ты... як ти... — Чжао Течжу поспішав, втупившись на хлопчиську. — И Юнь? Ти не помер?
Оскільки Юнь стояв спиною до більшості родичів, багато хто не відразу впізнав його. Але тепер не було жодного сумніву, що на помості стояв ще хтось інший, як Юнь.
— Братец и Юнь! Це правда братик І Юнь!
Сусідка І Юня, Тетшка Ван і її дочка Чжоу Сяоке теж прийшли подивитися на поєдинки. Коли Чжоу Сяоке побачила, що І Юнь живий, то відчула радість і здивування.
Чжоу Сяоке міцно схопила Тетко Ван за шершаву руку, її серце завмерло.
— Юнь-ер жив... Але навіщо ти виліз на помост і дражниш цього ідіота? — Тітонька Ван металася від тривоги, абсолютно не розуміючи, що затіяв хлопчик.
І Юнь, який стояв на помсті, наче щось відчув. Він повільно повернувся і подивився убік пометия лянь — прямо на хворобливого виду Лев Чен’ю, що сів на вкритому тваринною шкірою кріслі!
Погляд Лень Чен'юя, наче куля, встромився в І Юню!
Хоча Лев Чен’юй і далі залишався нерухомо в кріслі, однак чотири молоді служниці стояли біля нього мимовільно здригнулися. Вони думали, що Льонь Чен'ю перетворився на дикого звера!
Як це вже раз? Хм... Третій!
Лень Чен'юй плавно опустив чашку з чаєм, не сводячи з І Юня пильного погляду.
У перший раз, під час збирання трав і Юнь повернувся з мертвих.
Удруге, коли Лев Чен'юй таємно наніс йому удар і Юнь знову уникнув смерті.
Втретє, холоднокровний отрута астральні кістки разом з Пілюлкою Кривавого презирства змусив Юня виходити кров'ю із всіх семи отворів при виварці алестої кості, після чого той ще і стрибнув у ущелину - і все одно вижив!
Веки Лянь Чен'ю злегка дёрнулися. Він дивився на І Юню так, ніби отруйна змія заворожує свою жертву - з прихованою злобою і жадібністю.
« У нього... є таємниця!»
Лев Чен'юй не сумнівався, що І Юнь має якийсь скарб, який рятує йому життя. Лев Ченья не знав, що це за річ, але це було неважливо - незабаром вона перейде до нього.
Вбити І Юня, забрати артефакт і не поспішаючи вивчити його - тоді все стане ясно.
З цією думкою Лев Чен'юй поступово повернув собі зовнішній спокій. Ззовні він здавався холоднокровним, але в його жилах бурила азартна гаряча кров. Він злегка облизав губи, і в його очах блиснув кровожерний вогник.
Добре! Дуже добре! Зрештою небеса виявили справедливість до Лева Чен’ю!
Небеса не дали йому славного походження, не давали ресурсів для бойових мистецтв і навіть підбудували так, що його шлях до Сфери Пурпурної Крові ледве не одержувався! Але сьогодні вони принесли йому щедрий дар, принісши до ніг життєдайний скарб.
Як говорить стародавня мудрість: « Що дарне Небом, — звеселишся в лихобі!».
Якщо не забрати те, що посилає доля, це обернеться катастрофою. І Лянь Чен'юй вже точно не був настільки дурним, щоб пропустити такий шанс.
Хто б міг подумати, що цей хлопець на ім'я І Юнь, дрібноводного Мелкого раба, матиме таку щасливу долю... Ні — це його доля, Лянь Ченюя! Якщо вб'є хлопчика, і скарб дістанеться йому. Кому належить артефакт, той і удачливий!
В голові Лев Чен'я промайнула одна мить. І в цей момент Чжао Течжу, не чекаючи наказів господаря, з оскалом попрямував до Юні.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv