« Е-е... Чи можливо, що його енергія вичерпалася, чи може бути, йому пошкодила сила заклинань?» Вдихає приємний трав'янистий аромат, який походить від ельфійки Рейні спробувала обійти це питання.
« Це неможливо, друге, хоча й не дуже ймовірно, єдине логічне пояснення» — подумала ельфійка і кивнула.
Схоже, вона прийняла пояснення Рейна.
« Людина, оскільки Темне материнське дерево знищено, є нічого кращого і не може бути. Це магічний сувій "Расцвіт життя", який я вам обіцяла, спасибі за чесну відповідь".
Сказавши це, таємнича ельфійка передала Рейну сувій заклинань.
"Спасибі, леді-ельф". Рейн злегка вклонився і прийняв Свиток, відчувши легке здивування у той момент, коли доторкнувся до нього.
Цей сувій був досить незвичним і відрізнявся від усіх інших заклинань, з якими він зустрічався раніше.
На дотик сувій був зроблений з листя якогось великого дерева, що стирчить слабкий природний запах, на відміну від звичайних рукописів заклинань, які в основному виготовлялися з шкур тварин.
Саме в той момент, коли Рейн збирався підняти голову і запитати про конкретні ефекти магічного сувою « Розцвітання життя» він з подивом виявив, що ця красива ельфійка зникла.
Трохи подумавши, Рейн сховав Свиток заклинань в поясну сумку.
Потім він повернувся до карети і почав роздумувати про те, що сталося.
Раптом легке запаморочення повернулося, і Рейн відразу помітив, що туман за вікном швидко розсіюється, а Дженні та Агата вже були біля нього.
Обидві міцно спали, приклонившись один одному.
У цей момент карета відновила свій рух вперед. Кучер, здавалося, прокинувся, але не усвідомлював, що спав.
Невдовзі після цього довгі вії обох дівчат злегка задрижали, а окулярні яблука швидко просувалися під століттями. Невдовзі обидві прокинулися майже одночасно.
« О, лорде Рейн, ми щойно заснули?»
« Да», — кивнув Рейн і одночасно м'яко торкнувся сувою заклинання, що висів у нього на куртці.
« На щастя, Свиток Заклинань все ще був там, вказуючи на те, що він тільки-но пережив, було не сном» — подумав Рейн.
« Це дуже дивно, я явно добре спала минулої ночі», — Дженні була трохи спантеличена.
« Мені дуже соромно, що я заснула перед лордом Рейном".
Рейн злегка усміхнувся і сказав: « Можливо, кучер був занадто рибалкам, а карета була надто плавна, тому ви обидва заснули».
Хоча він і говорив це, Рейн був усередині вражений магічною природою заклинань, який управила снами ельфійка, котрий, здавалося, без особливих зусиль контролювала сни різних людей в межах досяжності його закляття.
Через деякий час дорога стала більш жвавою: на ній з'явилося більше пішоходів і екіпажів, а в полі зору Рейна з"явилися знайомі чорно-серві міські стіни.
Вони прибули до Каунті-Тауна.
Це був другий візит Рейна до Каунті-Тауна.
Як і минулого разу, коли карета в’їхала до міста, вона продовжувала рух близько півгодини, зрештою зупинилася біля воріт розкішного особняка з садом.
Коли карета повільно зупинилася, Агата слабо посміхнулась і сказала: « Ми прибули, лорд Рейн, це мій дім».
Саме в той момент, коли Рейн увійшов до бібліотеки сім'ї Віггінс,
Місто Флешголд.
Анна, у своїй кімнаті, підпирала правою рукою ніжну щоку, а лівою рукою безцільно листувала Книгу Судеб з срібла. Вона дивилася на похмурий пейзаж, її думки блукали.
Двома днями раніше вона успішно завершила вісім рун Волі базової технології ефірної медитації з першої спроби, офіційно вступивши у ранг « Ученика чарівника 1-го ранга».
Спочатку вона хотіла поділитися цією доброю новиною з Рейном.
Але відколи Рейн став офіційним лицарем, він був надто зайнятий...
Тепер їй було дуже важко знайти відповідний час, щоб побути наодинці з Рейном.
Коли Лагерта й Рейн разом з нею вирушили до лісу Слов’я, в серці Анни виникла сильна заздрість; вона також хотіла мати достатньо сили, щоб вирішити ці складні та таємничі справи.
До того ж, несподіваний від'їзд Лагерти сьогодні змусив Анну відчути, що між Лаґертою і Рейном є якась маленька таємниця...
Поки Анна була занурена в свої думки, раптово двері до її кімнату зі скрипом відкрилися.
Прибігла мильна білка.
Зітхнувши від дверей, що відкриваються, Анна швидко обернулася і побачила « маленьку мишку», яка вбігла до кімнати Рейна у пошуках їжі цього ранку. На її гарному обличчі розцвіла тепла, дружня усмішка, і вона сказала:
« Іди сюди, білку, йди до мене»
Но... як тільки Анна заговорила,
Але в наступну секунду її чудові очі розширилися від подиву, а маленький ротик відкрився у ідеальне коло, як ніби вона не могла повірити в те, що відбувалося перед нею.
Тому що вона побачила, як чарівна маленька білка в одну мить перетворилася на високу фігуру у плащі з капюшоном.
Але що її ще більше вразило, так це те, що, коли фігура зняла капюшон, вона побачила голову з чорними як смолу волосся, обличчя небаченої краси і пару загострених вошей.
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya